Зернове літо 2013-го - Промисловість - dt.ua

Зернове літо 2013-го

30 серпня, 2013, 18:30 Роздрукувати Випуск №31, 30 серпня-6 вересня

А для чиїх корів, свиней, качок з гусьми, курей призначатимуться власне оті 45–50 млн тонн зерна, вирощених на українській землі, але "зайвих" за відсутності власної живності? Чиїм сировинним васалом може стати наша держава?

Хліб є, а пісні не чути. Принишк зведений хор сільських трударів, не в силах тягатися із брутальним зерновим ринком, який нав'язує їм свою партитуру. Поодинокі солісти фальцетом намагаються докричатися до глухої влади: не будь яловою — роби щось! Скільки ж ми працюватимемо на "бугая"?! А що вони заволають у пік цінового падіння?

Він настане невдовзі, коли почнуть масово збирати кукурудзу. Отоді зійдуться на прю два велетенські бурти: непроданих пшениці із ячменем і щойно змолоченої качанистої. І битимуться вони за місце під сонцем і в коморі. Що із цього двобою матиме аграрій?

"Співає" лише профільний міністр, щораз набавляючи цифри: зібрали стільки-то, експортуємо стільки-то… Аграрні Ванги, плутаючись, як росте колосок — униз чи вгору, наввипередки пророкують Україні то 60-мільйонний зерновий вал, то 65-мільйонний. Хто більше? Що гучніше ми горлопанимо на зерновому тоталізаторі про рекордний урожай, то нижче опускаються закупівельні ціни.

Неспроможність приборкати їх свідчить про відсутність у державі дієвих ринкових важелів, у влади — професіоналізму. Відтак, у цій ситуації вона приречена виступати винятково у ролі статиста і коментатора. Надвисокий урожай укотре оголив до непристойності задавнені проблеми, про які уряд згадує щороку, тільки-но комбайни заходять у загінки: зношеність збиральної техніки, що призводить до істотних втрат збіжжя, нестача сучасних елеваторів, залізничних вагонів типу "хопер", витратна логістика…

А що ми затягнемо, коли доберемося до валового рубежу у 80–100 млн тонн?

Як готувалися до жнив наші діди з батьками, бабусі з матерями? Завчасно вистругували тік, клепали-мантачили серпи-коси, оглядали ціпи, чи не розсохлися за зиму, чи міцно тримають ремені короткий дерев'яний бич, провітрювали лабази. І коли природа пікала "гайда!", гуртом рушали в поле. Жали-косили, в'язали юрком снопи, вивершували з них копи, звозили на токовище, молотили, віяли, зсипали збіжжя у скрині…

Яка участь у загальноукраїнському ужинку міністра Миколи Присяжнюка? Він що, сіяв, збирав? Чи, може, домовився з нашенським монополістом мінеральних добрив, аби пожива стала доступнішою для аграріїв? Чи "вибив" на засіданні Кабміну кошти з бюджету на здешевлення кредитів для сільгоспвиробників? Як це робили його попередники: у 2007 р. — 667 млн грн, у 2008-му — 1,65 млрд, у 2009 р. — 300 млн грн, а з приходом до влади регіоналів у цій графі — прочерки. Тільки й того, що "відстояв" мізерні 872 млн грн державної бюджетної підтримки на весь агропромисловий комплекс! Чи розбудив ввірений йому Аграрний фонд і зобов'язав виконувати прямі функції, передбачені чинним законодавством, — здійснювати інтервенційні закупівлі зерна? І цим самим утримати від регресу ціни на ринку.

Набагато легше, експлуатуючи чужі здобутки, по кілька разів на тиждень просторікувати про те, скільки намолотили і як влада розпорядиться зібраним. 

Ви чули, щоби з такою нудотною періодичністю міністри сільського господарства США чи країн Європи торочили про урожай пшениці, кукурудзи чи сої? Є практика оприлюднення очікуваних результатів і їх щомісячного коригування. І необов'язково цю інформацію до громадськості доносить сам міністр. Це щодо морально-етичних засад наших очільників.

Чому наш міністр без упину крутить зернову платівку? Бо звучить вона виграшно. Якщо ж перевернути її на інший бік, де проблеми модернізації машинно-тракторного парку, тваринництва, зокрема, молочного скотарства, селекції, то почуємо суцільні зойки та голосіння. А от ліплячи на всіх усюдах стикер "рекордний урожай", дивись, з нагоди свята працівників сільського господарства Миколі Присяжнюку можуть присвоїти і звання Героя. Чим він гірший від колишніх міністрів-Героїв?

Про те, що Україна в очікуванні рекордного врожаю зернових — 56 млн тонн, заявляли ще навесні. Зрозуміло, на таку сейсміку чутливо реагує як внутрішній, так і світовий ринки. Тим більше, за оцінками експертів, не гірші види на врожай мали й наші конкуренти.

Отже, вже тоді влада мусила би думати про те, як убезпечитися від різкого коливання цін. Думати і вживати адекватних заходів. Щонайперше шляхом оперативного прийняття нормативно-правових актів. Хронологічно урядова позиція формувалася таким чином.

Постановою №181 від 4 березня 2013 р. Кабмін зобов'язався у 2013–2014 рр. регулювати ціни на об'єкти державного цінового регулювання, серед яких і пшениця, жито, ячмінь та кукурудза. У який спосіб? Звісно, активізувавши ринковий інструментарій: фінансово-товарні інтервенції, форвардні та спотові закупівлі.

У свою чергу, МінАП у наказі №248 від 9 квітня 2013 р. визначило мінімальні та максимальні інтервенційні ціни — орієнтир для Аграрного фонду. Саме у цьому ціновому коридорі мав здійснювати закупівлі державний оператор. Приміром, на ходову пшеницю
3-го класу мінімальна ціна становила 1800 грн за тонну, максимальна — 2154.

Однак 26 червня (наказ №394) аграрне відомство переграло ціни у бік зменшення і для третьокласної пшениці встановило вилку у межах 1736–2122 грн за тонну. Оскільки постанова №181 визначила період державного цінового регулювання для пшениці з 1 липня 2013 р. до
30 червня 2014 р., а інтервенційні ціни слід оприлюднювати за місяць до початку цього терміну, то МінАП порушило приписи Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України".

Запізно МінАП внесло на розгляд уряду і постанову "Про затвердження обсягів формування державного інтервенційного фонду у 2013/14 маркетинговому періоді", яку ухвалили 17 липня. Згідно з нею в засіки Аграрного фонду, окрім іншого, слід засипати мільйон із лишком тонн пшениці, що й становить не менш як 20% обсягів річного внутрішнього споживання.

Цього ж дня Кабмін прийняв ще одну постанову за №539 "Про формування державного інтервенційного фонду у 2013/14 маркетинговому періоді", якою, по суті, відпустив державного оператора у вільне плавання. Цей документ надає право Аграрному фонду здійснювати "не пов'язану з державним ціновим регулюванням закупівлю об'єктів державного цінового регулювання, перелік яких затверджено постановою Кабінету міністрів України від 4 березня 2013 р. №181…".

Причому за цінами, не нижчими більш як на 20% мінімальної інтервенційної ціни та не вищими більш як на 20% максимальної, встановлених на поточний маркетинговий період. Якщо транскрибувати закрутистий стиль, то виходить, що АФ купуватиме пшеницю 3-го класу не по 1736 грн за тонну, а на 20% дешевше: по 1390. Але такі реверанси не мають нічого спільного з фінансовими інтервенціями!

Думаєте, після надання урядом привілеїв наш фінансовий інтервент рвонув знімати із зернового ринку зайвину, що пригнічує ціну? Власне, і без стороннього сигналу АФ за чинним законодавством "самостійно приймає рішення про здійснення фінансових чи товарних інтервенцій". Було би бажання і гроші! А в нього забракло і першого, і другого.

Навіщо вовтузитися на ринку із фінансовими інтервенціями, якщо АФ уже сформував так званий інтервенційний фонд за рахунок форварду: наперед укладених контрактів на зерно цьогорічного врожаю? Такі закупівлі передбачають придбання у товаровиробників збіжжя на умовах авансового платежу у розмірі половини вартості зерна, розрахованої на підставі мінімальної інтервенційної ціни на момент укладення біржового контракту.

Хто скористався цими преференціями? Фермери, дрібні та середні сільгоспвиробники? Вертикально інтегровані структури, що мають більший запас фінансово-економічної міцності, підгодовуються бюджетними коштами, споруджуючи корівники. Один із агрохолдингів (до речі, жоден із них як такий юридично не зареєстрований в Україні) нахвалявся, що коливання цін на ринку його не цікавить. Увесь урожай пшениці — 200 тис. тонн — він продав за форвардним контрактом державі.

Мінімізувавши за рахунок бюджетних коштів свої ризики і втрати, ці структури за одержаний аванс наразі скуповують за далеко не ринковою ціною пшеницю у фермерів, які опинились у безвиході. Скуповують не для себе, оскільки лише незначна частина агрохолдингів займається зовнішньоекономічною діяльністю, а формують експортні партії для трейдерів. Тобто виступають у ролі перекупників. То кого підтримує і фінансує АФ як державна інституція?!

Якщо говорити про фінансові інтервенції, то, за великим рахунком, Аграрному фонду і виходити на ринок ні з чим. Причиною безгрошів'я стали каламутні товарно-фінансові схеми, про що не раз писало DT.UA. За останні два роки АФ заборгував бюджету 7,6 млрд грн, виділених на його функціонування. Хоча, за законом, наприкінці кожного року мусив повертати позику за рахунок коштів, виручених із продажу об'єктів державного цінового регулювання.

Очевидно, на АФ очікує доля ДАК "Хліб України" — доля банкрута. Якщо активи ДАК передали новоствореній структурі Державній продовольчо-зерновій корпорації України (ДПЗКУ), то і для Аграрного фонду теж підстелили соломки. Його статки, оцінені у 5 млрд грн, найвірогідніше, перейдуть до публічного акціонерного товариства з однойменною назвою. З тієї лише відмінністю, що ДАК залишилася винною комерційним компаніям, а АФ — рідному бюджетові.

Вдало побудована інформаційна політика, вчасно підкріплена прийнятими рішеннями, плюс реальні кроки на ринку дали б змогу принаймні пригальмувати стрімке падіння цін на внутрішньому ринку. Але з усього цього "джентльменського набору" задіяно лише словесну складову, що дратує як аграріїв, так і пересічних громадян.

Їм усе одно, яке місце посяде Україна у світовому зерновому рейтингу — друге чи третє. Раз прем'єр Микола Азаров каже, що 75% зібраного зерна — продовольчої кондиції і його на 11 млн тонн більше, ніж торік, то в селі цілком резонно запитують: а хліб у магазині буде дешевший на sale? Влада відповідає: для подорожчання хліба підстав немає. Розмова німого з глухим!

Сільгоспвиробники із фермерами шлють депеші: перекупники не вилазять з токів і комор, пропонуючи сміховинну ціну за тонну пшениці — 1000–1200 грн. А ви там у Києві товкмачите про якусь середньозважену ціну у 1500 грн… Микола Присяжнюк заспокоює: через високу пропозицію зерна на внутрішньому ринку уряд вживає заходів для того, щоб не допустити зниження цін на нього. На ринку активно працюють два державні оператори — Аграрний фонд і Державна продовольчо-зернова корпорація.

Чиновник забув згадати про Держрезерв. Так от, три структури вкупі зняли з ринку майже 3 млн тонн зерна. Як ви думаєте, чи достатньо такого обсягу за майже 30-мільйонного валу ранніх зернових, щоби ціна не просіла?

На одному із урядових засідань відкоригувати зерновий ринок намагався і перший віце-прем'єр Сергій Арбузов. Правда, у дещо незвичний спосіб, запропонувавши запровадити механізм мінімальних цін на зерно. Але ж інтервенційна ціна і є гарантованим нижнім рівнем ринкової ціни! Нехай державний оператор і задає тон!

Після наради із зернотрейдерами міністр спробував переконати аграріїв, що з бізнесом досягнута домовленість, і відтепер експортери закуповуватимуть зерно на 10–15% дорожче. Якби він для переконливості помахав ще й меморандумом, підписаним обома сторонами, можна було б повірити. Проте в офіційній заяві трейдери відхрестилися від вигаданих поступок, бо на зібранні йшлося виключно про логістику як складову ринкової ціни.

Така заява міністра — це, швидше за все, плід кулуарних розмов із певною групою компаній, які переконали урядовця: маржа дозволяє на короткий період підняти ціну, щоби заспокоїти селян. Однак штрейкбрехерів виявилося менше, що й дало змогу більшості опустити міністра із небес на грішну твердь.

А крайньою у низькій ціні зробили… логістику. І глава відомства переключився на неї, оскільки, на його переконання, завищені ціни на послуги з перевезення, зберігання роблять зерно неконкурентним. Зрозуміло, що взірцевою у цьому сезоні логістика не стане, хоч би як затято працювала міжвідомча робоча група у складі 54 чоловік. Бо для цього потрібні час і консенсус багатьох відомств.

Та й означена проблема — не сьогоднішня, і розв'язувати її слід не в розпал жнивного сезону. Якщо ж керівник галузі у силу певних обставин не в змозі контролювати всі біологічно активні точки на тілі АПК, то допомогти йому мав би колективний розум в особі координаційної ради з питань АПК. Так було при семи попередніх урядах. А ще аграрній державі, якщо Україна вважає себе такою, соромно економити на посаді профільного віце-прем'єра. За такої колегіальності деякі управлінські рішення міністерської команди не видавалися б анекдотичними.

Якщо ми усуваємо одні бар'єри, що перешкоджають рухові зерна, то навіщо ж городимо інші? Із січня 2013 р. на сайті Міністерства аграрної політики і продовольства бовтався проект постанови Кабміну "Деякі питання розвитку біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією", на яку мало хто звертав увагу. Згадали про неї після засідання уряду
8 квітня 2013 р., на якому прем'єр доручив "подати у місячний термін узгоджені пропозиції щодо забезпечення контролю експорту продукції сільського господарства та розвитку товарного біржового ринку на базі Аграрної біржі".

У задавненому проекті перелицювали лише назву — "Деякі питання розвитку біржового товарного ринку України". Але суть документа не змінилася: зігнати всіх торговців сільськогосподарською продукцією під дах Аграрної біржі і змусити їх в обов'язковому порядку реєструвати в електронному режимі зернові партії, що перевищують 180 тонн.

Однозначно: зерновий ринок слід дисциплінувати. Свого часу відповідно до Закону "Про зерно та ринок зерна в Україні" запровадили обов'язкове декларування зерна, що зберігається у суб'єктів підприємницької
діяльності. Спершу ця норма поширювалася на власників
100 тонн, а з 2003 р. стали обліковувати ще меншу поклажу — 50 тонн. У червні 2013-го уряд вніс зміни до постанови "Про затвердження порядку декларування зерна суб'єктами зберігання зерна", і відтепер її дія поширюється на всіх суб'єктів його зберігання.

Влада повинна володіти й оперувати достовірними даними про наявність зерна. Щонайперше це пов'язано з виконанням її функцій та формуванням державної політики у сфері продовольчої безпеки. Тому декларування зерна не викликало невдоволення чи спротиву. Чому ж тоді агробізнес протестує проти того, аби табуном ходити на реєстрацію до Аграрної біржі?

По-перше, запровадження обов'язкової реалізації товарних позицій через Аграрну біржу породжує додатковий документ квазідозвільного характеру. А саме — рішення Аграрної біржі про надання доступу до торгів, без якого суб'єкт господарювання фактично не може здійснювати свою діяльність. Тобто Аграрна біржа, всупереч чинному законодавству України, перетворилася на дозвільний орган, наділений правом видавати документи подібного характеру і впливати на діяльність суб'єктів господарювання.

Аграрне відомство у пояснювальній записці до проекту постанову посилається на міжнародний досвід участі держави в організованому товарному ринку. У Росії, наприклад, в єдиному пориві злилися кілька найбільших біржових майданчиків, і тепер основну роль у цьому конгломераті відіграє Центральний банк РФ. А в Туреччині завдяки зусиллям державних структур товарна, фондова, валютна та деривативна біржі згрупувалися в один біржовий майданчик.

Тобто МінАП спить і бачить Аграрну біржу торговельним майданчиком №1 країни. Але для цього їй, по-перше, треба ще набути досвіду проводити реальні біржові торги, а не фіксувати папірці з обсягами зерна. Якщо ж приписи проекту постанови "Деякі питання розвитку біржового товарного ринку України" реалізують у життя, то Аграрна біржа може перетворитися із недосконалого на сьогодні ринкового інструменту на звичайнісіньку контору-реєстратора.

По-друге, у згадуваному проекті за начебто загальнодержавними інтересами приховується і фіскальна складова, яка не афішується. Електронна біржова торгівля передбачає реалізацію пшениці (твердої та м'якої), жита, ячменю, кукурудзи, соняшникового насіння та олії, пшеничного борошна не лише за зовнішньоекономічними контрактами, а й за внутрішніми. Отже, злощасна логістика, яку зараз препарує міжвідомча робоча група, хоч і ненабагато, але зросте.

Якщо Україна, наприклад, експортує 25 млн тонн зерна в середньому по 200 дол. за тонну, то навіть за мінімальної вартості реєстрації біржового контракту у 0,1% набігає 5 млн дол. А ще ж на внутрішньому ринку рухатимуться-переміщатимуться мінімум 40 млн тонн зерна: для пекарень, комбікормового виробництва… Це ще плюс 8 млн дол. У деяких випадках бізнесу доведеться платити двічі: за купівлю на внутрішньому ринку і в подальшому — за поставку на експорт.

Ще одна перепона, об яку зашпортуються учасники зернового ринку, — безперешкодне вивезення зерна за межі областей. Деякі губернатори, "модернізувавши" архаїку, від повної заборони перейшли до дозвільної. Щоб транспортувати придбане збіжжя за межі області, покупець повинен надати відповідні документи плюс виконати "додаткові" умови.

Місцеві державні адміністрації розіслали низовим ланкам доручення, за якими на вивезення територіального зерна треба отримати "льзя". У вказівці є такий, або подібний, пункт: "Вести облік зерна, що переміщується за межі області, шляхом реєстрації повідомлень суб'єктів господарювання про вивезення зерна за межі області". Підстав для такого контролю наскубли із законів "Про зерно та ринок зерна в Україні", "Про карантин рослин", "Про ветеринарну медицину".

Механізм одержання дозволу такий. Ви подаєте заявку до департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації про те, що намірилися вивезти, скажімо, 100 тонн пшениці. Без її реєстрації інспекція сільського господарства не видасть вам сертифіката якості зерна та продуктів його переробки, фітосанітарна — карантинного сертифіката, а управління ветеринарної медицини — ветеринарного свідоцтва. І так — на кожну партію зерна.

Та навіть за наявності цих трьох документів перед вами все одно не піднімуть шлагбаум. Забули про "додаткові" умови? По-перше, наприкінці кожного місяця з кожної зареєстрованої тонни мусите переадресувати 5 грн на розрахунковий рахунок… обласного осередку Партії регіонів. Призначення платежу: безповоротна фінансова допомога для ведення статутної діяльності. По-друге, 20 коп. "подячних" з кожної тонни передаєте чиновнику особисто в руки.

Як ви гадаєте, на кого бізнесова структура спише непередбачувані витрати? Перекладе на плечі сільгоспвиробника, фермера, на стільки ж знизивши ціну на зерно! Оці чиновницькі "обтяження" гальмують передислокацію збіжжя як усередині країни, така і за кордон.

Між тим саме на експорт влада покладає величезні надії. І в сенсі поповнення валютою бідацького держбюджету, і в сенсі певного компенсатора для аграріїв за недоотриману вигоду на внутрішньому ринку через низькі закупівельні ціни. Саме недоотриману вигоду, а не десятки мільярдів втрат, як дехто лічить.

Порівняймо високоврожайні роки. У 1990 р. Україна зібрала 51 млн тонн зерна, у 2008 р. — 53,3, у 2011-му — 57 млн. тонн. При цьому рівень рентабельності виробництва зерна становив відповідно 275%, 16,4 і 26,1%. Аж ніяк не мінусовий!

Якщо ж представники сільгоспвиробників і фермерів, апелюючи до влади, вимагають безперешкодного експорту пшениці 3-го класу (наче всі 41 тис. фермерських господарств вирощують саме її!), інакше їх обсядуть збитки, то краще би щиро зізналися, звідки ноги ростуть у цих втрат.

Розповіли б, які ціни луплять елеватори за зберігання зерна, як занижують його класність, як ошукують на очистці, як їх торік "нагріли" на кукурудзі… За прийнятної ринкової ціни 1650 грн за тонну перекупники забирали качанисту з-під комбайна по 1400, але за базової вологості. За кожен зайвий "мокрий" відсоток знімали 50 грн. Хто втратив 100 грн на тонні, а хто і 200…

Хоч би скільки фермери підганяли владу, експорт динамічнішим не стане, бо зерно "задрімало", очікуючи кращої ціни пропозиції. У МінАП такий стан називають стабілізацією цінової ситуації, що сприятиме активізації експорту. І зачитують довжелезний список імпортерів — країн, охочих спробувати нашу пшеницю на зуб. До деяких поставки зростуть у десятки разів. Прогнози вражаючі!

Якщо не враховувати, що серед покупців є держави, які раніше замовляли один "панамакс" (50 тис. тонн зерна), а цього сезону, дивись, розіграється апетит, і вони зафрахтують аж… десять суховантажних суден. Із такими дозами, темпами перевалки, що відстають від минулорічних, Україна ще довго буде розтикати по світу прогнозовані для експорту 28–30 млн тонн зерна.

Власне, передислокація таких обсягів українського збіжжя за кордон — вимушений крок. До 1990 р. ми не лише не продавали власного урожаю, а й закуповували чужий — близько 300 тис. тонн зерна. Бо тоді мультиплікатором вирощеного виступало тваринництво: 24,6 млн голів великої рогатої худоби, у т.ч.
8,3 млн корів, 19,4 млн свиней, 8,3 млн овець і кіз, 246 млн курей.

Сьогодні фураж, по суті, безадресний: нікому згодовувати. Із ВРХ залишилося лише 4,5 млн голів, дійне стадо поріділо до 2,5 млн, решта живності теж пішла у мінус…

Якщо влада офіційно визначила стратегічну мету збільшити виробництва зерна до 80 млн тонн, то це серйозне випробування як для влади, так і для бізнесу. У рекордному 2011-му, а нинішній перевершить його здобутки, організований сектор виробив 44,5 млн тонн зерна (1990 р. — 49 млн), а господарства населення — 12,5 млн. Отже, щоб дістатися до завітної позначки у 80 млн тонн, треба подвоїти віддачу саме організованого сектора.

Звідси логічно випливає питання: а для чиїх корів, свиней, качок з гусьми, курей призначатимуться власне оті 45–50 млн тонн зерна, вирощених на українській землі, але "зайвих" за відсутності власної живності? Чиїм сировинним васалом може стати наша держава?

Порівняно з 1990 р. сільське господарство деформувалося настільки, що рихтування йому навряд чи допоможе. Організований сектор у 2011 р. проти відправного періоду виробив продукції на 80 млрд грн менше. У структурі посівів сталися разючі зміни, аж ніяк не в бік покращення. Кормовий клин із 30% звузився до 8. Зате рівно втричі зросли площі під кукурудзою на зерно, попит на яке постійно підігріває закордон. Подібні метаморфози сталися і в сегменті олійних та технічних культур.

Як результат, Україна стрімко нарощує обсяги експортоорієнтованої сировини, скорочуючи при цьому внутрішнє споживання сільськогосподарської продукції , у тому числі виробництво і споживання продовольства на душу населення, яке вдовольняється переважно картопляно-круп'яним раціоном.

Мене можуть перебити: "Е-е-е, добродію, та ви ж не тими цифрами оперуєте! 2008 р., у кризовий період, продукція сільського господарства в економіці держави займала 7,5%, а за підсумками минулого року — 10,4%? Невже це не поступ?".

Відповім: так, це прогрес! Аграрний сектор на тлі падіння промислового виробництва став певним компенсатором для бюджету, здобувачем валютних надходжень, знівелював від'ємний баланс зовнішньоторговельних відносин... Але якщо розглядати з точки зору стратегії, то ми не той клуб обрали. Нам не серед європейських сусідів слід обживатися, а північноамериканських.

Бо у структурі економіки США сільське господарство з його колосальним потенціалом займає лише 0,8%, ЄС — 1,8. Український показник повинен тривожити. Ми "відстали" від М'янми, де частка аграрного сектора у ВВП становить 58%, Бурунді — 50. Зате якщо щороку додаватимемо по відсотку, то через десятиліття-друге опинимося між Гамбією і Ганою.

Мене таке аграрне лідерство страшить. Голий, босий, голодний народ із прожитковим мінімумом "долар на день". У нас ще є час схаменутися. Рівно десять років, протягом яких слід підвищити конкурентоспроможність сільського господарства, модернізувати сільгоспвиробництво, харчову та переробну промисловість. По закінченні цього періоду буде сформована повноцінна зона вільної торгівлі з Євросоюзом.

А це означає, що ми до них — із квотами, а вони до нас — із нульовими ставками ввізного мита. І якщо наша продукція виявиться неконкурентною, то домінуватиме завізна. Отоді нам нічого не залишиться, як засіяти Україну кукурудзою, ріпаком, соєю, соняшником і повністю переключитися на постачальника сировини до Європи. Але й тоді, як у цьогорічній зерновій історії, хтось радітиме, а хтось тужитиме…

Іронічна Фаїна Раневська якось випалила: "Под самым красивым хвостом павлина скрывается самая обычная жопа. Так что меньше пафоса, господа". Аграрії своїм рекордним урожаєм прикрасили павичевим плюмажем міністра. Ну, а самі де опинилися?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №24, 22 червня-25 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво