Металургія України - Промисловість - dt.ua

Металургія України

23 березня, 16:14 Роздрукувати Випуск №11, 23 березня-29 березня

З чого починалося і що маємо?

Металургія є однією з найбільших галузей вітчизняної економіки, яка виробляє сировину для машинобудування, транспортної та будівельної промисловості.

Після здобуття незалежності Україна успадкувала від колишнього СРСР потужний гірничо-металургійний комплекс, який за своїми масштабами становив понад 35% колишнього загальносоюзного гірничо-металургійного комплексу. Проте глибока та затяжна економічна криза 1991–1995 рр., розрив економічних зв'язків між колишніми споживачами та металургами України, дефіцит обігових коштів унаслідок інфляції та неплатежів, згортання бюджетного фінансування, тиск потужних конкурентів на внутрішньому і зовнішньому ринках, дефіцит керованості розриву технологічно пов'язаних підприємств призвели до погіршення фінансово-економічних показників і різкого скорочення темпів зростання металургійного виробництва. Зокрема, за цей період обсяги виплавки чавуну скоротилися на 52,4%, сталі — на 53,4.

Переважання негативних тенденцій у металургійній галузі було пов'язано насамперед із відсутністю внутрішнього ринку чорних металів і зниженням платоспроможного попиту тих секторів економіки, які є основними споживачами металу.

Одночасно із скороченням попиту на внутрішньому ринку виводилися з експлуатації зайві активи або знижувався ступінь їхнього використання. Ці процеси відбувалися без спеціальних програм ліквідації застарілого мартенівського виробництва. Як правило, ліквідовувалися тільки надмірні і вкрай морально та фізично застарілі потужності.

Проте чорна металургія була першою галуззю в Україні, яка змогла вийти з трансформаційної кризи та досить швидко переорієнтувалася з внутрішнього ринку на експорт. Експортна орієнтація була зумовлена низкою важливих чинників, насамперед намаганням вижити в умовах різкого скорочення внутрішнього попиту і майже повної відсутності обігових коштів на підприємствах.

Вихід чорної металургії на зовнішній ринок стимулював після 1996 р. зростання обсягів металургійного виробництва, для забезпечення яких підприємства почали вводити в дію тимчасово виведені з експлуатації потужності. Та як тільки галузь стала оживати, вона знову зіткнулася з гострою проблемою старіння основних фондів. До негативних тенденцій додалася й економічна криза 1998 р., що розпочалася з Південно-Східної Азії, поширилася по всьому світу та призвела до критичного погіршення фінансового стану металургійних підприємств. Як наслідок, металурги знову опинилися у фінансовій кризі.

З метою виведення галузі з фінансової кризи керівництво країни прийняло рішення про проведення широкомасштабного економічного експерименту на основі державної підтримки. Програму державної підтримки було побудовано на наданні пільг і використанні м'яких бюджетних обмежень.

За параметрами програми антикризового фінансового оздоровлення підприємств цілі і результати економічного експерименту в чорній металургії оцінюються вітчизняними експертами в цілому позитивно, проте незаперечним є факт, що прямого бюджетного виграшу країна не отримала. Непрямий бюджетний виграш зводиться до того, що чорна металургія за рахунок активізації експортної діяльності стала значним валютним донором для країни і зробила свій внесок у забезпечення виходу національної економіки з кризи.

Попри загалом позитивну оцінку проведеного економічного експерименту, необхідно зазначити, що програмою не було передбачено оновлення та модернізації основних виробничих фондів металургійних підприємств.

Після закінчення терміну дії експерименту і до 2007 р. металургійна галузь, в якій було задіяно майже 13,0% працюючих, виробляла понад 10,0% промислової продукції країни, забезпечуючи тим самим 5,8% ВВП, понад 40,0% обсягів зовнішньої торгівлі та майже 42,0% валютних надходжень до країни. Для порівняння, у 
2007 р. АПК України, виробляючи майже 7,0% продукції, забезпечував 6,5% ВВП і лише 5,0% експорту.

Наявність у країні висококваліфікованого кадрового персоналу, власної сировинної бази (коли залізна руда та вугілля лежать практично під ногами) і великої кількості виробничих потужностей (див. табл. 1) дала змогу вітчизняним виробникам металопродукції не лише повномасштабно забезпечувати внутрішній ринок, а й надавати країні значні обсяги експорту, поліпшуючи зовнішньоторговельний баланс.

Завдяки експортній орієнтації підприємствами металургійної галузі у 2007 р. було досягнуто найбільших (після 1990 р.) обсягів виробництва (див. рис. 1): чавуну — 35,6 млн т; сталі — 29,0 млн; готового прокату — 24,5 млн; труб — 2,8 млн т. Найбільші обсяги виробництва напівфабрикатів зафіксовано у 2013 р. — 18,1 млн т, що у 4,4 разу більше порівняно з аналогічним періодом 1990-го.

Однак, зорієнтувавшись на експорт металопродукції, вітчизняні виробники змінили структуру виробництва, значно скоротивши марочний і розмірний сортаментний ряд, суттєво зменшивши при цьому виробництво високотехнологічної продукції, що в принципі погіршує майбутню конкурентоспроможність.

Відповідно, нині основними продуктовими групами у структурі експорту вітчизняної металопродукції є напівфабрикати та готовий прокат (див. рис. 2).

Водночас, попри суттєві досягнення в обсягах виробництва, експортна орієнтація металургійної галузі зробила її залежною від кон'юнктури світового ринку металопродукції, який сьогодні характеризується жорсткою конкуренцією через постійне зростання нових виробничих потужностей. Так, якщо через сприятливу світову кон'юнктуру металургійна галузь України до 2007 р. робила значний внесок у ВВП, зовнішню торгівлю і приплив валюти до країни, то після фінансово-економічної кризи 2008–
2009 рр. ситуація значно погіршилася: частка чорної металургії у ВВП скоротилася з 5,8% у 2007 р. до 2,3% у 2015-му, тобто у 2.5 разу; у структурі випуску промислової продукції — з 10,5 до 7,0%; у загальному обсязі експорту товарів — з 40,0 до 23,6%, тобто майже у 2 рази; у загальній кількості працюючих у промисловості — з 12,8% у 2007 р. до 11,9% у 2015-му.

Основною передумовою посилення конкуренції на світовому ринку металопродукції стала масштабна модернізація металургійних підприємств у країнах із ринковою економікою, яку здійснили ще в останні роки минулого століття. В її основу було покладено будівництво сучасних екологічно чистих металургійних потужностей для випуску кінцевої продукції з високою доданою вартістю. Фактично замість випуску мартенівської сталі металургійні підприємства провідних країн світу перейшли на киснево-конверторне виробництво та виплавку електросталей (див. табл. 2).

Структурна перебудова металургійних підприємств привела до скорочення обсягів видобутку залізної руди в цих країнах та їх зростання в країнах, що розвиваються. Це, у свою чергу, зумовило суттєві зміни у світовій торгівлі залізною рудою. Відтак, сьогодні країнами — найбільшими експортерами залізної руди є: Австралія, Бразилія та Індія. Україна у 2016 р. експортувала лише 39,2 млн т (2,5% світового ринку). Основними споживачами залізної руди виступають: Китай, Японія, Південна Корея, Німеччина та Нідерланди. Імпорт залізної руди вітчизняними підприємствами за аналогічний період становив близько 
1,8 млн т.

Відмова провідних країн від виробництва сталі мартенівським способом і перехід до більш екологічно чистого виробництва — електросталей привели до зростання обсягів споживання металобрухту.

Незважаючи на те, що у структурі світового виробництва металопродукції частка електросталі у 2014 р. порівняно з аналогічним періодом 1974 р. збільшилася лише на 8,9 в.п., світові обсяги зовнішньоторговельних операцій з металобрухтом зросли в 4,4–4,6 разу (див. рис. 3).

Наведене вище свідчить про те, що сьогодні розвинені країни та країни, що розвиваються, мають конкурентоспроможні металургійні потужності, побудовані переважно на новій енергоефективній технологічній основі, прогресивну структуру виробництва та відповідають світовим екологічним вимогам.

Які ж металургійні потужності має Україна? Протягом усього періоду незалежності Україна не будувала технічно нових виробництв (за винятком заводу "Інтерпайп Сталь") у секторі чорної металургії. Підприємства проводили лише вибіркову модернізацію, орієнтовану не так на удосконалення прокатного виробництва, випуск складніших і якісніших видів прокату або розвиток четвертого переділу, як на заміну морально та технічно застарілого обладнання для зменшення сировинної та енергетичної складових у структурі собівартості продукції. При цьому зазначена модернізація відбувалася переважно на базі вітчизняного устаткування і вітчизняних технологічних розробок, які, попри відносно нижчі витрати, є менш ефективними порівняно з іноземними аналогами.

Така політика давала можливість вітчизняним підприємствам дешевим способом нарощувати металургійне виробництво і максимально користуватися сприятливою кон'юнктурою, що складалася на світовому ринку чорних металів. У результаті на більшості з них спостерігається досить значне фізичне та моральне зношування обладнання (50–65%), вони мають низьку продуктивність праці, велику матеріаломісткість та енергоємність виробництва, що характеризуються в тому числі й значним поширенням мартенівського виробництва (див. рис. 4), яке у світі майже не використовується (див. рис. 5).

Зазначимо, що найбільші обсяги інвестицій в основний капітал підприємств вітчизняної металургійної галузі було зафіксовано у 2007 р. — 2224,6 млн дол. (або 52 дол. на тонну виробленої сталі). Проте через фінансово-економічну кризу 2008–2009 рр. практично всі металургійні підприємства України суттєво скоротили обсяги інвестування. Зокрема, у 2015 р. обсяги інвестицій в основний капітал металургійних підприємств зменшився порівняно з 2007-м майже у чотири рази — до 572,4 млн дол. (або до 24,9 дол. на тонну виробленої сталі).

Про те, що використання застарілих технологій у галузі зумовлює колосальну енергоємність металургійного виробництва та призводить до неефективного споживання паливно-енергетичних ресурсів і, як наслідок, до зниження конкурентоспроможності української металопродукції, годі й казати. Через застарілі технології виплавки сталі на вітчизняних підприємствах практично не застосовуються прогресивне електронно-променеве плавлення сталі та методи прямого відновлення залізних руд, які належать до п'ятого технологічного укладу та мають високу додану вартість.

Тому на основі аналізу структури випуску сталей можна стверджувати, що Україна значно відстає від розвинених країн і країн, що розвиваються, як у технологічній, так і в структурній перебудові металургійної галузі. Наслідками такого відставання є щорічне скорочення обсягів виробництва, експорту та внутрішнього споживання вітчизняної металопродукції. Більш того, такі тенденції призводять до зростання імпорту металопродукції, яка може вироблятися в країні.

Загалом, якщо підсумувати розвиток металургії України за часи незалежності, то можна констатувати таке. Після розпаду СРСР металургійні заводи перейшли до нових власників. Виробничі потужності було придбано дуже дешево, майже задарма, не відповідно до реальних цін. Далі нові власники почали нещадну експлуатацію заводів, витискаючи з них усе можливе. При цьому на зовнішньому ринку металопродукція продавалася за світовими цінами, а для внутрішніх споживачів — за цінами, які суттєво перевищували світові. Заробітну плату працівникам цих підприємств виплачували зовсім не світового рівня, а на рівні найбільш слаборозвинених країн світу. Тобто здійснювалася надзвичайно жорстка експлуатація робочої сили. Отримані надприбутки виводилися з країни, а не вкладалися в модернізацію належним чином. Гонитва за надприбутками призводила до скорочення випуску багатьох видів металопродукції та сортів сталі. А конкуренти в цей же час здійснювали і модернізацію, і нарощування випуску та розширення асортименту своєї продукції. Відтак, металургія України стала втрачати свої конкурентні переваги за рахунок майже дармової ціни робочої сили. Обмеження, які пов'язані з умовами СОТ, антидемпінгові розслідування, дії конкурентів теж відіграли свою роль. Конкурентоспроможність нашої країни у світовій металургії почала падати. Зараз Україна залишилась єдиною країною в світі, в якій ще діє виплавка сталі мартенівським способом. Можливість вільного переміщення населення через кордони в умовах жалюгідного фінансування своєї робочої сили теж призвела до катастрофічних наслідків у металургії. Робоча сила масово виїжджає на роботу в Польщу, Росію, Німеччину та ще далі. Причому Польща та Німеччина вміло скористалися своїми перевагами і почали перехоплювати нашу молодь ще на рівні абітурієнтів і студентів, забезпечуючи їй і безплатне навчання і стипендії як ЄС,так і своїх країн на проживання.

Брак кадрів, особливо висококваліфікованих, відчувається в усіх галузях. У тому числі в металургії, де додаються шкідливі умови праці.

Ще одним великим мінусом у металургії є утворений новими власниками інституційний розрив між виробниками та холдингами. Заводи займаються тільки виробництвом. Їх завдання — випускати продукцію і підтримувати заводи в працездатному стані. Решту питань: збут, маркетинг, оптимізація оподаткування, куди й навіщо їздити у відрядження та інші, вирішує холдинг. Але на заводах працюють висококваліфіковані технарі, які у виробництві знають усе і не розуміються ні в економіці, ні в стратегії, а у холдингах в основному юристи і економісти, які про виробництво знають дуже мало. Виробники і холдинги говорять різними мовами.

Тенденції зниження конкурентоспроможності металургії України, падіння частки металургії в ВВП, обсягах експорту, валютних надходженнях, структурі виробництва, зменшення кількості працюючих викликають занепокоєння, оскільки все це впливає на економічний розвиток усієї країни. На сьогодні можна вважати, що нашу металургію вже почав активно клювати смажений півень. Якщо ситуація не зміниться, а вона, на нашу думку, не зміниться, оскільки металургійні власники не хочуть нічого змінювати, а держава не може нічого запропонувати і реально мало що може зробити, то розвиток металургії перейде в фазу, яку можна описати фінальними словами одного з відомих романів Е.Хемінгуея "Не питай, по кому подзвін, — він по тобі". Після цього все, що залишиться українській металургії, це чекати, коли президент з подачі металургійних олігархів, оголосить націоналізацію металургійних потужностей, і країна викупить у них висмоктані і порожні металургійні заводи.

Зрозуміло, що в країні з ринковою економікою, де навіть ліквідоване Міністерство промислової політики, всіма цими питаннями повинні займатися власники підприємств. Але оскільки металургія робить значний внесок в економіку країни, забезпечує велику кількість робочих місць у себе і супутніх галузях, то необхідно приймати систему заходів, розробляти стратегію розвитку галузі. Все це не має супроводжуватися для галузі пільгами, дотаціями, створенням тепличних умов, які обмежують інтереси своїх громадян і змушують їх платити більше за жадібність металургів. Але певні протекціоністські заходи мають здійснюватися.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №15, 20 квітня-25 квітня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво