Бідкаються і розводять руками - Промисловість - dt.ua

Бідкаються і розводять руками

25 квітня, 15:18 Роздрукувати Випуск №16, 26 квітня-10 травня

Як ГМК України бачить свій розвиток.

© Василь Артюшенко, DT.UA

Представники однієї з найбільш значущих галузей України — гірничо-металургійної — на своєму форумі багато скаржилися на втрату індустріального потенціалу країни.

Однак при цьому головним, хто, на їхню думку, повинен переломити ситуацію, є держава. Вона, як вважають представники ГМК, має виступити в ролі протекціоніста.

Нещодавно в Києві відбувся форум "Промислова політика і ГМК: світовий досвід для України", організований GMK Center і Українським союзом промисловців і підприємців (УСПП), на якому обговорювалася індустріальна політика України в XXI ст. Учасниками заходу були представники законодавчої й виконавчої влади, регулятори, галузеві об'єднання, промисловці, аналітичні організації.

Враховуючи склад організаторів, тон на форумі задавали представники гірничо-металургійної галузі, яка на сьогодні лідирує в, умовно кажучи, "Україні індустріальній". За даними аналітиків GMK Center, внесок ГМК в економіку України у 2017 р. досягнув 347 млрд грн (близько 14 млрд дол. США) і дає 29% від загального українського експорту, поступаючись тільки аграрній галузі.

От тільки ця сама аграрна галузь за останнє десятиліття стала в Україні безумовним лідером — за часткою у ВВП, прибутковістю, ефективністю інвестицій, валютними надходженнями і наповненням держбюджету. Що вочевидь зачіпало учасників форуму, які ще з радянських часів звикли вважати себе індустріальною елітою країни.

Через цю фрустрацію на заході від самого початку стали звучати розмірковування про те, що світова економіка навіть у нинішню постіндустріальну епоху ґрунтується на сучасній розвиненій промисловості, а 90% ВВП планети генерують країни, які системно розвивають промислове виробництво.

"Сьогодні змінюється структура нашої економіки. На жаль, не в напрямі виробництва нової технічної, інтелектуальної, з високою часткою доданої вартості продукції. У структурі експорту до 70% — це різного роду сировина й напівфабрикати, — розповів учасникам зібрання президент УСПП Анатолій Кінах. — Ми розуміємо, наскільки це загрозливо, і не тільки з погляду показників зовнішньоторговельного обороту або платіжного торговельного балансу. Йдеться про те, що це впливає на втрату найціннішого, що є у кожної країни, — втрату людського капіталу, трудового потенціалу. І наслідки зміни структури економіки України — це сьогодні безпрецедентні масштаби трудової міграції. Але ж трудові ресурси — це і є основа в тому числі для інвестицій і розвитку. Міграція робочих рук — це наслідок відсутності ефективної промислової політики".

Зазначали присутні також, що розвиток промисловості — одна із запорук сталого розвитку України, досягнення високих зарплат, створення робочих місць, будівництва якісного й доступного житла, що без розвитку промисловості вирішення цих проблем неможливе. Саме лиш будівництво споживає 80% сталі, і його зростання безпосередньо впливатиме на виробничі обсяги вітчизняної металургії. Позитивом буде й збільшення частки альтернативної енергетики (зараз вона становить менш як 2%), що знижує енерговитрати й підвищує конкурентоспроможність промисловості.

З іншого боку, на розвиток української промисловості негативно впливають відсталість транспортної інфраструктури й високі енерговитрати на виробництво одиниці продукту (утричі вищі, ніж у сусідній Польщі).

Не забули учасники форуму і про екологічний аспект. За 2015–2017 рр. надходження від екологічного податку зросли з 1,1 млрд до
1,7 млрд грн, при цьому видатки держбюджету на екологію у 2015–2018 рр. скоротилися на 40%, до 330 млн грн. Надходження від екологічного податку суттєво перевищують видатки держбюджету на ці цілі, тобто він використовується неефективно й нецільовим чином, а існуюча держполітика в природоохоронній сфері не стимулює бізнес до участі в цих заходах.

Багато доповідачів перелічували біди, що спіткали українську промисловість. Згадували деіндустріалізацію, високі транспортні тарифи, невиправдані труднощі з підключенням до електромереж, неможливість одержати довгострокове банківське фінансування під адекватні відсотки.

Утім, зрозуміло, що освоїти виділені державою кошти завжди є багато охочих. А от питанням про те, як перебудувати вже існуючий промисловий бізнес, та ще й без залучення зовнішнього фінансування, переймаються лише деякі.

Допомоги просять

Дивно, але я так і не почув на цьому форумі жодного виступу в дусі: "Хто-небудь, допоможіть нам реформувати наш промисловий бізнес. Допоможіть нам впровадити сучасні системи управління й західні бізнес-процеси. Нехай держава допоможе компенсувати витрати на технологічне переозброєння". Говорили про інше — які заходи підтримки держава "заборгувала" індустріальному сектору країни. Усі учасники форуму були одностайні в тому, що сьогодні в України по суті немає чітко сформульованої власної політики для промисловості. Немає й програми реіндустріалізації країни, хоча це питання регулярно порушується. Проте на форумі так і не пролунало жодної пропозиції про створення, скажімо, робочої групи, яка могла б таку політику розробити й подати в уряд. Узагалі складалося враження, що представники промислових бізнес-кіл вичікують — спочатку результатів президентських виборів, потім — нових парламентських виборів і, відповідно, нового Кабінету міністрів.

Інше питання: що вони можуть запропонувати новому Кабміну, які постулати промислової політики для України? Поки що, зважаючи на все, організатори форуму більше просунулися в дослідженні того, які інструменти промислової політики Україна може (за їхньою версією — повинна) запозичити у більш індустріально розвинених країн. У виступах учасників наводилися численні приклади з практики Китаю, ЄС і США, Японії і Південної Кореї. І постійно звучало слово "протекціонізм".

Як виявилося, у промислових колах у цій практиці не бачать нічого поганого. Те, що вважається безумовним злом з погляду міжнародної торгівлі, з погляду промислового лобі, — чи не запорука виживання (а потім і розвитку) вітчизняної важкої індустрії. Відповідно, на форумі наводилися численні приклади державної протидії "чужим" на користь "своїх".

Буквально загальним місцем у міркуваннях стали згадування того, як Китай завдяки державному протекціонізму за два десятиліття став справжнім світовим лідером у ГМК і не тільки. У 2000–2015 рр. у Піднебесній реалізовувався комплекс заходів, спрямованих на розвиток металургії. Основні заходи припали на 2001–2010 рр. За цей час Китай використав увесь спектр заходів: гранти, податкові пільги, пільгові кредити, субсидування експорту й цін на енергоресурси. Усе це було спрямовано на збільшення можливостей інвестування у виробництво. У підсумку всі ці заходи привели до зростання виробництва сталі зі 127 млн т у 2000 р. до 807 млн — у 2016-му.

Однак кейс Китаю для нас малозастосовний, тому що більша частина виробників там — державні компанії. Та й результатом стало банальне надвиробництво чавуну й сталі, на які зараз немає адекватного попиту. Додамо сюди катастрофічні наслідки для природи Китаю, — ГМК країни відповідальний за 70% шкідливих викидів, через які в найбільших містах і цілих провінціях буквально нема чим дихати.

Пильно розглядалася також промислова політика влади США як "посібник з протекціонізму", практика ЄС (захищає своїх високотехнологічних виробників і встановлює бар'єри для імпорту), Канади (відстоює інтереси місцевих металургів), Індії (єдина з промислових країн прогнозує 7% зростання ГМК завдяки, знову ж, державній підтримці галузі).

Форми протекціонізму, звичайно, існують дуже різні, і це далеко не завжди загороджувальні або стимулюючі митні тарифи. Одні країни практикують субсидування експорту, надання преференцій у разі купівлі місцевої продукції. Інші надають податкові пільги національним виробникам і грошові гранти або відшкодовують витрати на екологічні та енергоефективні заходи.

До найчастіше використовуваних інструментів підтримки розвитку промисловості й захисту внутрішнього ринку належать:

— фіскальні інструменти (податкові пільги);

— стимулювання або обмеження зовнішньої торгівлі (експортно-імпортні тарифи й квоти, субсидування експорту);

— прямий держвплив (цінове регулювання, держзакупівлі, преференції для придбання продукції місцевого виробництва);

— фінансові інструменти (гранти, відшкодування витрат, пільгові кредити, гарантії, списання боргів тощо).

Усе це давно відомо, але існують також інші сценарії розвитку промисловості України, альтернативні протекціонізму та прямій держпідтримці. От тільки щоб їх реалізувати, потрібна значно сильніша політична воля. Йдеться про лібералізацію економіки, запровадження ефективного захисту прав власності, зниження рівня корупції та підвищення дієздатності державного апарату, продовження макроекономічної політики, спрямованої на стабілізацію економіки, зниження інфляції та скорочення боргового тягаря країни.

Бліц-інтерв'ю: точка зору уряду

Співрозмовником журналіста DT.UA на форумі став заступник голови Стратегічної групи радників при Кабміні Павло Кухта.

— Усе, що я чув зараз на конференції, було більше наріканням на життя. А чи є список конкретних пропозицій щодо відродження ГМК по пунктах, які можна було б покласти на стіл новому президентові або новому прем'єрові в листопаді?

— Якщо ми говоримо про президента, то це якраз питання правосуддя, питання доведення до розуму судової реформи. Потрібна система, якій усі довірятимуть. Уже зрозуміло, що, з одного боку, сама система судів була перезавантажена, перепродумана й, зважаючи на все, розумним чином. Але з іншого — суди значною мірою наповнили старими суддями. Швидше за все, цей процес треба повторювати заново, і перерекрутувати суддів.

Тому що старі судді мають звичку до корупції та старих порядків. Окрім того, вони бояться геть усього, вони бояться влади, відповідно, вони не захищають бізнес від якогось впливу з боку влади. Суд має бути інстанцією, через яку нічого не проходить, за нею інвестор почувається, як за кам'яною стіною. Напевно, це основне, що в цій історії стосується президента.

Є й друга історія. Це макроекономічна стабільність. Зберегти програму МВФ — означає, у жодному разі не чіпати Національний банк, отже, вибачте, захистити Приватбанк від Коломойського, давайте говорити відверто, якщо його здадуть, то все посиплеться. І це все теж стосується так чи інакше нового президента. Йому доведеться обрати політичну позицію з цього приводу, йому доведеться приймати рішення, чіпає він Національний банк чи ні. Це, я вважаю, якісь "червоні лінії", які новий президент не повинен переступати. Тобто він має зайнятися правоохоронною системою, судовими органами і не заступати за "червоні лінії", загрожуючи макростабільності.

— Добре, але це побажання. А те, з чого я почав, перелік пунктів?

— Власне, це перелік пунктів і є. Якщо новий президент буде дотримуватися цих трьох пунктів, уже добре.

— На що промисловці розраховують у парламенті восени?

— Промисловці — це найсильніше лобі в Україні. Партія регіонів, що правила країною до 2014 р., була промисловою партією, партією кількох фінансово-промислових груп, яких ще називають олігархами. Але в принципі від політики Партії регіонів вони й постраждали, якщо брати фінансово, найбільше. Вони втратили купу активів на Сході країни через російську агресію. Коли економіка посипалася, їхня капіталізація завалилася через те, що при Януковичі було остаточно зруйноване якесь нормальне правосуддя, а права власності зовсім не захищалися.

Я пам'ятаю, як син президента катався по країні й відбирав бізнеси. Ми все це пам'ятаємо. Вони в підсумку бізнес свій навіть продати нікому не можуть. Капіталізації як такої немає. Але якщо ви не можете свій завод продати, то вважайте, ви просто можете гроші з нього виймати й усе. Це ненормальний, некапіталомісткий бізнес. Тому я не дуже розумію промисловців.

Як на мене, вони дотепер беруть участь у недалекоглядній гонитві за тим, хто у кого відбере який актив, що розпочалася ще в 90-х роках минулого століття при проведенні приватизації. Вони весь час намагаються захоплювати владу, проводити якихось парламентаріїв, ставити своїх чиновників, щоб захищати свої некапіталомісткі активи й спробувати забрати чужі. Не думаючи про те, що в процесі цієї гри в принципі вони самі повністю знищать базові умови для власного капіталомісткого складного бізнесу. І це проблема проіснує доти, доки вони не схаменуться. Загалом, вічна боротьба з ними — це теж погано. Мені здається, вони мали б бути природними союзниками реформаторів, а вони, навпаки, чомусь завжди виступають у ролі опонентів, що дивно.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво