АнтиМІТТАЛізація - Промисловість - dt.ua

АнтиМІТТАЛізація

5 липня, 2013, 19:30 Роздрукувати Випуск №25, 5 липня-12 липня

Цікаво, але коли припустити, що мудрий український суд накаже повернути підприємство в держвласність, то державі Україна доведеться виплачувати компенсацію за "Криворіжсталь". Причому за ціною незалежного оцінювання.

В Україні часто важко визначити межу між фарсом і трагедією. Червнева історія з реприватизацією "Криворіжсталі" — яскрава тому ілюстрація. Господарський суд міста Києва раптово відновив провадження за поданим аж вісім років тому позовом до Фонду державного майна. Суть позовної претензії — повернення комбінату "Криворіжсталь" промислово-фінансовому консорціуму "Інвестиційно-металургійний союз" (ІМС).

Нагадаю, цей "союз" створювався саме під приватизацію "Криворіжсталі" у 2004 р. Власниками ІМС на сьогодні є Рінат Ахметов (компанія якого контролювала 49,9%, маючи до того ж опціон на 6,35% акцій Олександра Ярославського) та Віктор Пінчук (43,75%). Тесть Віктора Михайловича в славні часи створення ІМС трудився президентом України.

За дивним збігом обставин, умови тодішнього продажу комбінату "Криворіжсталь", затверджені на Банковій, різко звузили можливості претендентів. Наприклад, завдяки конкурсній умові про необхідність "виробляти не менш як 1 млн тонн коксу в Україні протягом трьох років", одразу виключалася пряма участь міжнародних компаній.

Теоретично іноземці, звісно, могли створювати альянс із місцевими, але, вочевидь, бажаючих ламати бізнес тодішньої президентської родини чомусь не знайшлося. На старті трохи покрутився "Індустріальний союз Донбасу", але так і не ризикнув узяти участь у конкурсі з продажу криворізького гіганта. З'явилися також індійці із TATA Steel, які обіцяли мільярд за комбінат, але в останній момент на конкурс також не прийшли.

У підсумку на "конкурс-2004" ззовні прийшли лише росіянин Олексій Мордашов ("Северсталь-групп" разом зі швейцарською Arcelor), котрий запропонував
1,2 млрд дол., і Лакшмі Міттал (LNM Group у партнерстві з US Steel), який був готовий заплатити 1,5 млрд дол.

Ну а переможцем виявився ІМС, що заплатив за "Криворіжсталь" аж... 0,8 млрд дол. Решту претендентів відсіяли.

Однак потім були вибори, "підрахуй", Майдан... І, загалом, угоду переграли. Металургійний комбінат "Криворіжсталь" таки пішов до Міттала, якому довелося заплатити за нього 4,8 млрд дол. Це вшестеро більше, аніж довелося б платити "правильному" покупцеві, і більш як утричі вище, ніж Фонд держмайна виставляв на першому конкурсі з продажу "Криворіжсталі".

До речі, це майже в 4,5 разу перевищує ціну "Криворіжсталі", що її ФДМ збирався виставити на конкурс як номінальну. Це вже потім стартову ціну вольовим рішенням "загнали" на рівень трохи менш як 2 млрд дол.

...Процес повернення "Криворіжсталі" супроводжувався численними позовами, на чому юристи непогано заробили. Але поступово справа зав'яла. Та й про існування на планеті ІМС за вісім років, що минули, призабули.

Та, як виявилося, не наші судді.

Логічне запитання: хто, власне, замовник "свіжого" позову? Версію про причетність вітчизняної Феміди в угодах такого рівня ніхто з експертів не розглядав — за явною фантастичністю. Але й головні потенційні замовники одразу ж відхрестилися від того, що відбувається.

СКМ Ріната Ахметова заявила, що заяв або клопотань у зв'язку з поновленою темою повернення "Криворіжсталі" нікуди й нікому не подавала. Те ж саме заявили і в компанії EastOne Віктора Пінчука.

Ні юристи Ахметова, ні представники Пінчука не з'явилися на жодне із судових засідань. У результаті у червні засідання суду так і не відбулося. Наступна дата засідання, призначена судом, — 9 липня.

Що характерно, саму справу про "реприватизацію" "Криворіжсталі" не припинили, хоча цілком могли... Більше того, заяви про непричетність тієї ж СКМ звучать, звісно, авторитетно, адже формально стороною процесу вона не є.

Нагадаю, що суд відважно захищає злочинно порушені права "Інвестиційно-металургійного союзу" дешево купити комбінат. А компанія СКМ всього-на-всього — співвласник ІМС.

Групи EastOne пана Пінчука і Ко на момент тодішнього приватизаційного конкурсу по "Криворіжсталі" і поготів не існувало. Не кажучи вже про те, що ні Ахметов, ні Пінчук зовсім не відмовилися від претензій, а просто заявили, що не робили нових офіційних рухів.

Інтерес же пана Ахметова до "Криворіжсталі" проглядається давно і серйозно. Та й Віктору Михайловичу зайві гроші не завадять.

У пошуках "замовника" новоявленого позову щодо "Криворіжсталі" згадали навіть про Вадима Новинського. Він періодично демонструє наявність інтересу до криворізького меткомбінату. Хоча нині у металургії його сприймають як молодшого партнера Ріната Ахметова, у нього багатий досвід боротьби за корпоративні права. Та й Південний ГЗК (власником якого він був донедавна) якраз змикається із залізорудним кар'єром "Криворіжсталі".

А нинішній власник "Криворіжсталі" — ArcelorMittal — майже одразу зробив заяву про те, що "вважає дивним" поновлення старого судового позову. Додавши, що підприємство не є стороною в цьому процесі. Одночасно в ArcelorMittal заявили, що готові "протистояти спробам піддати сумніву наше право власності на підприємство".

У тому, що юристи компанії свою справу знають, годі сумніватися. "Криворіжсталь" не вилазить із позовів за результатами приватизації. Та ж Валентина Семенюк, ще будучи головою ФДМ, регулярно підкидала їм випробування в судах.

Свіжої оливи у багаття підлила вже ініціатива комуністів. Народні депутати від Компартії зареєстрували законопроект про націоналізацію "Криворіжсталі". Точніше, його назва звучить ще страшніше: "Про повернення у державну власність цілісного майнового комплексу Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг". Мотивація — невиконання інвестиційних зобов'язань і триваюче скорочення персоналу.

Втім, шанси на проходження цього законопроекту через парламентські жорна практично нульові. Хоча його автори вважають, що він "відповідає тій позиції, яку обстоюють комуністи щодо повернення у державну власність стратегічно важливих підприємств країни". От тільки важко згадати конкретику, а либонь стан інвестиційних програм на більшості інших металургійних комбінатів України явно не кращий. А персонал узагалі скорочують зі значно меншими грошовими допомогами, ніж на "Криворіжсталі". Тому циніки реприватизаторський запал борців за народне щастя пояснюють радше бажанням попіаритися на "смаженій" темі.

Втім, як зазначалося вище, межа між фарсом і трагедією в нас дуже хитка. Тим більше що розповіді про білосніжність одягу пана Міттала теж перебільшено. Строк інвестиційних зобов'язань і справді дуже зсунули (і не факт, що всі їх виконають). Дуже схоже, що зараз, в умовах багаторічного спаду цін на метал, для британських індусів пріоритетним є не так сам металургійний комбінат "Криворіжсталь", як видобуток залізної руди на його кар'єрах і шахтах, тобто на Криворізькому ГЗК.

Що стосується чисельності персоналу комбінату "Криворіжсталь", то її шляхом усіляких програм "добровільного звільнення" (зараз іде вже, напевно, шоста хвиля) з 2007 р. скоротили приблизно з 55 тис. чоловік до 30 тис. Щоправда, одночасно витративши безпрецедентну для України суму на виплати — понад мільярд гривень.

Однак анонсоване на початку 2013 р. дослідження, згідно з яким протягом п'яти років кількість власних працівників підприємства "Криворіжсталь" може бути скорочено на 57%, явно не додасть популярності нинішнім власникам меткомбінату. Причому з можливих скорочень у 17,6 тис. осіб більш як половину навіть не виведуть у сервісні підприємства, а просто рекомендують звільнити.

Щоправда, керівництво "Криворіжсталі" заявило, що це просто рекомендація консалтингової фірми, а не офіційний план дій. Але маячок скорочень уже поставлено. Може, не за п'ять, а за десять років, не києм, то палицею, але звільнення будуть. Розмови про те, що на інших підприємствах від людей позбавляються значно жорсткіше, — слабка розрада для криворіжсталівців...

Втім, проблеми трудового колективу — ледь не останнє в мотивації сторін конфлікту. Для Ахметова можливе придбання комбінату "Криворіжсталь" — це остаточна перемога на українському металургійному ринку. Але дорого платити за нього він явно не збирається (хоча б через відсутність вільних коштів).

У Р.Ахметова після торішнього переходу під його контроль "Запоріжсталі" і так конкурентів не густо. З "крупних" залишився, мабуть, один Алчевський меткомбінат (з його російсько-державною участю). "Євразхолдинг" (нині Evraz Group), котрий зайшов шляхом купівлі задорого "приватівських" активів (напередодні кризи), зараз із задоволенням звідси пішов би. Просто хороших покупців не видно.

Лакшмі Міттал, як стало зрозуміло в середньостроковій ретроспективі, теж за "Криворіжсталь" швидше переплатив. У 2005-му він багато віддав не стільки за меткомбінат, скільки "за квиток" на вхід на східноєвропейський ринок. Однак відтоді і цей ринок, і європейський добряче просіли, і те ж саме вже можна купити дешевше...

Цікаво, але коли припустити, що мудрий український суд накаже повернути підприємство в держвласність, то державі Україна доведеться виплачувати компенсацію за "Криворіжсталь". Причому за ціною незалежного оцінювання. Звідки на це візьмуться гроші, запитання досить цікаве. Комбінат, звісно, добряче зношений, але от запаси Новокриворізького родовища залізної руди коштують аж ніяк не мало (якщо їх, звісно, оцінювати не так, як "Укррудпром").

Власне, якби не руда, то іноді виникаюча версія про те, що повернення "Криворіжсталі" вигідне самому Мітталу, мала б економічний сенс. Навіть якщо йому просто повернуть заплачені тоді 25 млрд грн. Це приблизно стільки, скільки комбінат "Криворіжсталь" (без ГЗК) і коштує зараз.

Щоправда, у 2005 р. ця сума в доларах була більшою, плюс можна нарахувати упущену вигоду та інші моральні збитки. Ото вже Нацбанк порадіє.

А от багатостраждальний імідж України як об'єкта для інвестицій навряд чи дуже постраждає. Страждати ж особливо нічому. Ті, хто сюди йде, заздалегідь закладаються на такі ризики. Тим більше що тільки українськими судами в такому випадку, як "Криворіжсталь", справа точно не обійдеться.

Уся біографія Міттала вчить, що на хлопчика для биття він не схожий. Не кажучи вже про те, що його заводи виплавляють значно більше металу, аніж вся Україна разом узята, а зв'язки у світовій еліті набагато крутіші за наші. До того ж судяться тепер дедалі частіше в Лондоні, і компанія товариша Міттала якраз підпадає під британську юрисдикцію. Тож не виключено, що і Рінату Леонідовичу, і Віктору Михайловичу доведеться давати свідчення в Лондоні. Благо, там і житло у них є, хоч на готелі витрачатися не потрібно.

А Україна зайвий раз почула б із перших вуст, "як і навіщо" українська держава розпрощалася зі створюваними десятки років зусиллями десятків мільйонів людей активами. Чогось принципово нового співгромадяни не дізнаються, але інформація напередодні виборів може виявитися дуже корисною.

Втім, навряд чи до цього дійде. Не зараз. Не для того Пінчук і, тим більше, Ахметов десятиріччями ретельно чистили пісочком свій імідж, вбудовуючись у західну модель і привчаючи партнерів, що перед ними нормальні бізнесмени, щоб його (імідж) так просто вбити.

Поки що відбувається щось схоже на ввічливе й анонімне нагадування "хто є ху". І хоч би хто за цим нагадуванням стояв, витрати на поновлення суду загалом-то копійчані. Якщо справа дійде до реального вирішення питань, то ціна їхнього розв'язання зросте на порядки.

До речі, в червні була дев'ята річниця першого конкурсу, а в серпні буде акурат десять років, як було прийнято рішення про приватизацію "Криворіжсталі". Відтоді в мотивації та методах оплати нічого не змінилося, окрім прізвищ. Ну і ще слово "Сім'я" журналісти навчилися писати з великої літери.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1277, 11 січня-17 січня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво