Земельний «здвиг»

Відхідна Верховна Рада, не пролонгувавши дію мораторію, остаточно «втрамбувала» питання з ринком української ріллі. Навіть без прийняття Закону «Про ринок земель», що слугував останньою засторогою на шляху до нього. Отже, під ялинку 2013 року провладні депутати підкинули селянству торбу з «подарунком»: легалізацію купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення. У глибинці хто битиме подячні поклони, а хто покриватиме добірною лайкою…

Чимало побоювань породжує і підтриманий у першому читанні законопроект, згідно з яким іноземці та особи без громадянства мають право купувати землі несільськогосподарського призначення. А ними можуть бути і чорноземи, перепрофільовані ділками за апробованими «сірими» схемами у невжитки чи землі промисловості, аби не платити за відшкодування втрат сільгоспвиробництва.

Щодо останнього законодавчого акта, то суть його не змінилася навіть після поправки дефініції «іноземні громадяни» на «іноземці». Вони, як і особи без громадянства, набуватимуть право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у межах населених пунктів і поза ними, на яких розміщені об’єкти нерухомості, що належать їм на правах приватної власності.

Охочі вкладати кошти в Україну скаржаться на тутешній «арктичний» інвестиційний клімат. Вони й надалі оминатимуть нашу країну десятою дорогою, якщо не розпоряджатимуться землею, на якій споруджують власні підприємства. У таку халепу втрапила італійська компанія «Мерлоні».

Її представники уподобали славне місто Івано-Франківськ і на базі ВАТ «Івіта» у жовтні 2003 року заснували підприємство з іноземними інвестиціями. Вибір італійців був зумовлений кількома сприятливими факторами. Найважливіші: наявність виробничого комплексу та висококваліфікованого персоналу, близькість країн ЄС та Східної Європи, що виграшно з погляду логістики, вартість робочої сили, сировини та енергоносіїв, що дозволяло знизити собівартість продукції.

Стартові інвестиції становили понад 50 млн. євро. Ще 15 млн. витратили на придбання автоматичних виробничих ліній, устаткування та їх сертифікацію. Завдяки зусиллям італійської компанії занепале підприємство перетворилося на сучасне виробництво пральних машин «Ардо».

Тут запровадили безпрецедентний режим контролю якості. Якщо зазвичай в індустрії побутової техніки перевіряють до 3% продукції, то на івано-франківському заводі тестують кожну пральну машину. Відомі західні виробники побутової техніки почали розміщувати тут замовлення на виробництво продукції під власними торговими марками.

Зрозуміло, що для іноземного інвестора, котрий вкладає чималі кошти у розширення виробництва в Україні, надзвичайно важливо мати гарантії власності на майно та землю. Тому підприємство намірилося викупити земельну ділянку разом із приміщенням.

Якщо з виробничими площами проблем не виникало, то у викупі земельної ділянки йому відмовили. Усе вперлося у чинні на той час норми Земельного кодексу України: підприємства, засновані в Україні з участю іноземних юридичних чи фізичних осіб, можуть придбати земельні ділянки тільки у порядку, встановленому для іноземних юридичних осіб (ч. 3 ст. 82).

Тобто Івано-Франківська міська рада не мала права продати земельну ділянку без погодження із Кабміном. Навіть попри те, що на ній розміщені викуплені ним приміщення. Але й Кабінет міністрів відмовив у клопотанні, мотивуючи тим, що в українському законодавстві існують суперечності стосовно самого визначення статусу підприємства з іноземними інвестиціями. Саме через це такому підприємству земельну ділянку продати не можна.

Такий вердикт уряду охолодив запал інвесторів. На щастя, місцевій владі вдалося переконати їх не згортати виробництво, запевнивши, що в умовах оренди земельної ділянки гарантії права власності нічим не слабші, ніж в умовах її викупу. Але… Якщо інвестор наміриться розширити виробництво, то він не зможе отримати нових майданчиків під будівництво…

Звісно, з продажем земельних ділянок несільськогосподарського призначення інвестиційний клімат потепліє. Та чи гарантує цей законопроект спокійну будучність українській ріллі? З допомогою аж ніяк не шахових «багатоходівок» її перетворюють на недоходні землі, заливають бетоном, асфальтом, замощують тротуарною плиткою.

Мені можуть заперечити. Мовляв, існує суворий порядок зміни цільового призначення і переведення земель із однієї категорію в іншу. Але ж у будь-якому порядку є «винятки». Вони були і будуть!

І прийняття Закону № 1116 « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури відведення земельних ділянок та зміни їх цільового призначення» - цьому підтвердження. За ним органи виконавчої влади, місцевого самоврядування усунуть від надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Ліквідують і комісії з розгляду питань, пов’язаних із погодженням документації із землеустрою, скоротять кількість дозвільних органів.

Відтак змінити цільове призначення земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб, можна з їхньою ініціативи без прийняття рішень.

«Спрощенство» процедури відведення земельних ділянок у власність або користування (у тому числі, на умовах оренди) та зміни цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, підпорядковане єдиній меті - розчистити шлях до тотальної консолідації «золотовалютного» ресурсу, яким є родюча земля, у кількох чи одних руках.

Нафта, газ, кімберлітові трубки ніщо порівняно з тим багатством, яким володіє Україна. Та ще й у період дефіциту продовольства… У наш бік позирають росіяни, які неодноразово натякали нашим керманичам, що 15 млн. гектарів їм не зайві. Піднебесна за даними DT.UA готова відкрити кредитну лінію у 20 млрд. доларів під гарантії держави. І погляд китайських правителів щонайперше впирається у землю. Навіть британський прем’єр неприховано виявляв інтерес до неї.

Тому первинний власник (не український народ!) матиме на руках доволі вагомий козир, щоби стати не лише найбагатшою людиною в Європі, а й сміливо рушати на другу і навіть третю президентську каденцію.

Згадані «винятки» - домінанта всеукраїнського гала-розпродажу земель сільськогосподарського призначення. Старт йому, по суті, Верховна Рада дала 2 жовтня ц.р., відхиливши обидва законопроекти - №11106 та 11106-1 -щодо продовження мораторію до 1 січня 2014 року. Регіоналів навіть не протверезило, здавалось би, логічне формулювання авторів двох документів: до набрання чинності Законом «Про ринок земель», повної інвентаризації земель…

Цим самим провладна більшість, знехтувавши вимогами «Перехідних положень» Земельного кодексу України, дала зрозуміти, що ринок землі запровадять і без… іменного закону. Цей документ - остання неприступна законодавча цитадель - просто втратив свою значущість. І ось чому.

Розуміючи, що згаданий законопроект надовго «застряг» у парламенті, влада пішла манівцями. Вилучила з нього новелу про земельні торги, створила Державний земельний банк, врегулювала питання сільськогосподарських земель державної власності, інші - у віданні Держземагентства… Власне, у законопроекті про ринок землі майже нічого не залишилося.

- Від самої пролонгації мораторію ми не виграємо, - розмірковує Леонід НОВАКОВСЬКИЙ, учений у галузі економіки та земельних відносин, доктор економічних наук, професор, академік НААН, співавтор трьох земельних кодексів України. - Навпаки… Земля (а такої - п’ята частина) перейшла у спадок тим, хто взагалі не причетний до сільського господарства. Держава втрачає вплив на землю загалом, особливо на фактори родючості.

Приміром, на Миколаївщині чиновники взяли в оренду по 50 гектарів, організували фермерське господарство і впродовж семи років культивували виключно соняшник. І це при тому, що ніхто не скасовував урядового рішення про дотримання сівозмін, відповідно до яких соняшник має повертатися на те саме поле раз на сім років. І жоден із контрольних органів не припинив це варварство.

Якби агрохолдинги, які справді є носіями передових технологій, «прив’язати» до тваринництва, з юридичною реєстрацією філій у селах, ми б вирішували продовольчу проблему не гірше, ніж за ненависної декому колгоспно-радгоспної системи.

За Конституцією, Державний земельний банк не має права продавати землі державної власності. Цими операціями займатиметься Держземагентство - орган виконавчої влади. Тобто обидві інституції працюватимуть у тандемі. Банк консолідуватиме і селянські паї. У цьому випадку останні виступатимуть як елемент застави під кредит банку. Якщо ви не повернули позику, наділ переходить у власність Земельного банку. Приватну власність переоформлять на державну, і Держземагентство зможе її, аналогічно землям державної власності, продати або здати в оренду.

Зі скасуванням мораторію знято всі обмеження на право володіти, користуватися і розпоряджатися власною земельною ділянкою. Тобто можна здійснювати купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення на такій самій юридичній підставі, що й несільськогосподарського.

А чи спрогнозувала влада, який здвиг може відбутися у свідомості українського селянства?