ЗДРАСТУЙТЕ, ТОВАРИШІ ШИЇТИ

У серпні українські військові будуть відправлені до Іраку. З 1 вересня Польща бере на себе відповідальність за свою зону, і українці розпочнуть виконання миротворчої місії.

Як завжди в таких випадках, немає повної впевненості, що всі ризики враховано й необхідних заходів ужито. Українські військовики за недовгі роки незалежності нагромадили певний досвід у здійсненні миротворчих операцій, але в цьому разі ситуація особлива. Постійно мінлива обстановка в Іраку задіює найскладніші процеси як у регіоні, так і на глобальній арені. Навряд чи можна вважати достатнім політичний досвід України як активного учасника близькосхідних інтриг.

Мандат української миротворчої місії в Іраку, поданий РНБО, на всі запитання не відповідає. Головний момент: наскільки враховано ризики, пов’язані з тим, що Україна, вочевидь, бере на себе політичну, а не лише суто військову, відповідальність за вельми непросту ділянку підмандатної окупаційним силам території.

В умовах хаосу й безвладдя саме український солдат в очах іракців представлятиме ту владу, котра повинна, на його думку, забезпечити не тільки порядок на вулицях, а й функціонування комунального господарства. Господарськими проблемами, очевидно, має займатися цивільна адміністрація Поля Бремера. Але, за свідченнями очевидців, прямі контакти між іракцями та представниками адміністрації поки що зведено до мінімуму. У найкращому разі іракські ходоки можуть викласти свої претензії американським солдатам-охоронникам штаб-квартири Бремера. Американці, звісно ж, розуміють необхідність механізмів зворотного зв’язку між адміністрацією й населенням. Докладаються зусилля з налагодження роботи окремих міністерств і відомств із місцевим персоналом. Але вся управлінська ієрархія з іракським обличчям поки що не вибудовується. Процес наражається на невирішеність головного питання — про тимчасову іракську владу. Проста логіка, побудована на тому, аби зібрати певну кількість представників від різних етнічних і конфесійних груп, партій, рухів, закликавши їх зайнятися для початку господарськими питаннями, не спрацьовує. Для повноважних представників народу набагато важливіший політичний аспект. Проблеми розрухи й соціальної незадоволеності, схоже, менше турбують їх, ніж питання про майбутнє країни й місце кожної політичної сили. Відповідальність за сьогоднішні негаразди легко перекладається на окупаційну адміністрацію та служить додатковим важелем тиску на неї.

Адміністрація Бремера поки що відклала формування тимчасового уряду на невизначений час. Запропонований раніше формат консультаційної ради при окупаційній адміністрації не задовольнив представників племен і шиїтського духовенства. Такі рішення окупаційної влади пов’язані з побоюваннями, що повноцінні вибори за відсутності в країні відкритого політичного процесу, доступних засобів масової інформації можуть спричинити небажані результати.

Наскільки українські війська підготовлені до несення служби в Іраку? Незнання арабської мови, місцевих традицій і відсутність країнознавчої підготовки може значно ускладнити виконання поставлених завдань. Поки ще не відомо, який із секторів (чи то південно-західний, що примикає до саудівського кордону, чи то південно-східний, на кордоні з Іраном) дістанеться українцям. Але вже зараз очевидно: кожен із них має досить складну конфігурацію. Це сектори з переважним шиїтським населенням. У південно-західний, приміром, потрапляє такий важливий центр шиїзму, як Неджеф. Сектор на іранському кордоні обіцяє не менші ризики.

Уже зараз відомо, що в польській зоні окупації (верхня частина Південного Іраку), крім українців і поляків, проходитимуть службу військовослужбовці ще десяти європейських держав. У зоні взаємодіятимуть кілька національних підрозділів під подвійною командою Польщі та США. Досить складна архітектура підпорядкування та супідпорядкування. Але залишимо військовим пов’язані з цим проблеми. Єдине, на що, певне, слід звернути увагу: українці несподівано для себе можуть виявитися досить помітною силою в польській зоні, оскільки багато інших країн, схоже, прагнуть обмежитися досить символічною присутністю.

Уявімо, як усе виглядатиме на практиці, після виставляння блок-постів, організації охорони певних об’єктів. Найнеординарніша ситуація матиме приблизно такий вигляд. Надходить команда ізолювати район, поставити кордон на шляху демонстрації, захопити групу порушників порядку. За такими командами, якщо не йдеться про відвертих мародерів, стоїть певний політичний вибір, усвідомлення того, хто ворог і хто друг. Але чи може виконавець у такій ситуації уникнути політичної відповідальності? Передбачається, що вище командування знає, що робить, більше того, має стратегію, бачення майбутнього. Але ось із цим якраз не все поки що зрозуміло.

Від самого початку іракської кампанії, ще на етапі інтенсивної підготовчої роботи американців із силами іракської опозиції, контакти з представниками шиїтської більшості складалися не дуже вдало. Шиїти з мовчазним задоволенням прийняли повалення режиму Саддама. Американські експерти побоюються, що Ірак урешті-решт може опинитися під контролем Вищої ради ісламської революції й інших шиїтських політичних організацій, котрі добре організовані та встановлюють дедалі більший контроль над районами, населеними своїми одновірцями.

На думку кувейтського політолога д-ра Абделли ан-Нафісі, автора книжки «Шиїти в політичному розвитку Іраку», шиїти нині усвідомлюють: перед ними відкрилася найрідкісніша історична можливість, яку не можна прогаяти. Поки вони, запевняє політолог, не будуть задоволені своєю роллю в постсаддамівському Іраку, про стабільність там не може бути й мови. Тим часом очевидно, що переговори між окупаційною владою й шиїтами йдуть досить складно. Оливи у вогонь підливають і поодинокі арешти шиїтських духовних осіб, таких, як шейх Джасім ас-Саїді, які спричиняють багатолюдні антиамериканські демонстрації.

Загальновизнаним вищим шиїтським духовним авторитетом сьогодні є Великий аятола Алі ас-Сістані (1930 р.нар.). Що таке духовний авторитет у шиїтському ісламі? Це вчений теолог, а не політичний лідер у буквальному значенні слова. Але, як сказав син ас-Сістані, «часом досить одного його слова, аби світ перевернувся». Можливо, тут не обійшлося без риторичного перебільшення, — світ, загалом, не перевернувся навіть після бурхливих промов Хомейні, але хитавиця відчувається досі.

Шиїтська позиція в цілому визначається кількома моментами. Передусім це незгода з окупацією. Поки що це виражається в м’якому, але послідовному неприйнятті іноземної присутності. У недавньому інтерв’ю ліванській газеті «Аль-Мустакбаль» син Сістані Сейїд Мухаммад Ріда, зокрема, навів таке судження свого батька. Великого аятолу запитали віруючі, що робити, якщо американець хоче купити в них певний товар? «Продай його, — сказав аятола. — Але при цьому запитай: коли ти залишиш нашу землю? Нехай ці слова слугують постійним нагадуванням іноземцям, що вони окупують чужу країну».

Другий важливий момент у шиїтській позиції — демонстрація своєї організованості та здатності самим управляти ситуацією. Цікава в цьому зв’язку одна з фетв Сістані, де він каже, що потрібно робити з добром, награбованим мародерами. Його слід зібрати й берегти до того часу, поки можна буде передати компетентній владі. Очевидно, окупаційна адміністрація, на думку аятоли, не є такою. Найвище шиїтське духівництво при цьому аж ніяк не виступає за ідеї ісламської республіки, як це намагаються зобразити в західних ЗМІ. Сістані, зокрема, був завжди відомий своїм неприйняттям ключової хомейністської ідеологеми — вілаят-є факіх — верховенства ісламського духовного лідера в справах управління країною. Мухаммад Бакір аль-Хакім, глава Вищої ради ісламської революції, неодноразово підкреслював: Ірак має бути світською державою з пропорційним представництвом у владі всіх етно-конфесійних груп.

Шиїтські духовні авторитети спонукувані не одними амбіціями, пов’язаними з їхнім становищем лідерів більшості іракського населення, а й занепокоєні і своєю позицією в шиїтському світі в цілому. Неджеф, місце поховання імама Алі, історично був головним духовним центром найчисленніших дванадцятирічних шиїтів. Втратив він цю роль багато в чому завдяки Саддаму. Суперництво між іракським Неджефом й іранським Кумом, котрий здобув статус нового шиїтського Ватикану в контексті ісламської революції 1979 р., усіляко применшується, але в потенціалі ще може відіграти свою роль. Ризикнемо припустити: на тлі широкого невдоволення владою духівництва в Ірані потрібно чекати не нової, іранського зразка ісламської революції в Іраку, а сплеску іракської активності в середовищі близькосхідного шиїзму. Іранці багато в чому вичерпали свій харизматичний потенціал, який у 80-х роках поширився навіть на багатьох сунітських радикалів. Володарі шиїтських умів нині, можливо, житимуть за іншою адресою: польська зона, український сектор.

Принаймні головні для шиїтів події у світі сьогодні відбуваються саме в Неджефі, розташованому в одному з найімовірніших секторів української присутності. Після Хомейні залишилося вакантним місце найвищого духовного авторитету шиїтів — т.зв. марджа’ ат-таклід аль-мутлак. За значенням цей сан можна порівняти водночас з папським престолом і главою регіональної міжнародної організації. Тільки процедура обрання істотно відрізняється — він не висувається лідерами країн-учасниць або колегією кардиналів, а має здобути реальне визнання більшості віруючих. Сістані може претендувати в перспективі на цей статус. Таке ймовірне становище іракського аятоли в шиїтській духовній ієрархії в змозі серйозно підірвати престиж і легітимність духовного лідера Ірану, а, відповідно, й самі основи ісламської республіки в її нинішньому вигляді. Ясна річ, такі домагання обмежують можливості надто активної співпраці Сістані та його оточення з іновірцями, котрі окупують Ірак. У цьому зв’язку ускладнюються взаємини іракських шиїтів із політико-релігійним керівництвом Ірану. Як усе це позначиться на спокої кордону, сказати важко.

Ситуація в шиїтському світі складається досить суперечлива. В Ірані на демонстраціях звучать дедалі радикальніші гасла. «Іранський Горбачов» Хатамі вже не задовольняє бунтівне студентство. У Саудівській Аравії натхнена поваленням Саддама шиїтська меншість (10% населення) почала сміливіше подавати голос, вимагаючи рівності в правах із сунітською більшістю. А поруч ще шиїтський Бахрейн, шиїтська меншість у Кувейті й південний Ліван. Увесь цей сплеск активності шиїтів у регіоні, а найбільше — можливість посилення їхніх політичних позицій в Іраку, не може не непокоїти сусідні арабські країни, передусім Саудівську Аравію.

Усупереч багато в чому небезуспішним спробам шиїтів продемонструвати свою здатність контролювати ситуацію в південному Іраку, не обходиться без внутрішніх конфліктів. У Неджефі існує три центри сили: люди Мухаммада Бакіра аль-Хакіма, беззмінного — з 1982 р. — глави Вищої ради ісламської революції, група Сістані, про яку вже йшлося, і, нарешті, родина ас-Садр, родичі повішеного Саддамом засновника найактивнішої в середині Іраку шиїтської організації Хізб ад-Да’ва. Серед останніх помітна постать двадцятидворічного Муктада ас-Садра, котрий заявив про себе грубим ультиматумом, висунутим самому Великому аятолі ас-Сістані. Історії цих родин — аль-Хакіми, ас-Садри, аль-Хуї — тісно переплітаються протягом століть. Представники цих родів сиділи на одній лавці в медресе, займали престижні кафедри, піднімаючись нагору суспільними щаблями, суперничаючи в науках і боротьбі за політичний вплив.

Сімейні чвари. Чи варто втручатися? Привертає увагу один момент. Коли в квітні Сістані був відрізаний від світу бійцями ас-Садра й у 24 години мав за їхньою вимогою залишити країну, лідери саудівських і ліванських шиїтів поспішили покласти відповідальність за його можливу загибель на окупаційну владу. «Імам Сістані — вельмишановний ісламський релігійний діяч, у нього понад 100 мільйонів послідовників в Іраку й за його межами. Окупаційна влада повинна зробити все можливе для усунення загрози його життю», — сказав один із членів шиїтської Шури Саудівської Аравії. Окупаційна влада, проте, не наважилася втрутитися. За словами одного кувейтського шиїтського шейха, допомогло лише сприяння глав місцевих племен. Як ітимуть справи в майбутньому в разі виникнення подібних конфліктів?

Поки що зрозуміло: бодай в одному Україні пощастило. Не виникне привід зіпсувати відносини з найближчим сусідом — Туреччиною (це могло статися, якби Польщі дісталася зона на півночі Іраку, як передбачалося від самого початку), оскільки не доведеться займатися курдськими проблемами.

Найближчим часом цих американських патрульних на вулицях іракських міст змінять солдати з миротворчого контингенту стабілізаційних сил. На півдні Іраку стежити за порядком будуть українські військові.