ЗА ЮГОСЛАВСЬКИМ СЦЕНАРІЄМ

Те, що відбувається ось уже майже впродовж тижня у грузинській столиці, дедалі більше скидається на події дворічної давності, які поклали край у Югославії владі Слободана Мілошевича. Так оцінюють ситуацію більшість журналістів, котрі пишуть про важку політичну кризу, в яку повергнута сьогодні Грузія.

Маленька кавказька республіка, що перебуває в катастрофічному економічному становищі, але відіграє ключову роль у новій стратегічній грі, яка протиставила в регіоні США та Росію, знову опинилася перед загрозою хаосу. З минулих вихідних щоденно в центрі Тбілісі мітингують тисячі маніфестантів, вимагаючи відставки президента Едуарда Шеварднадзе.

Опозиція з обуренням відзначає підтасування з підрахунком голосів виборців на парламентських виборах 2 листопада. Голосування відбулося з такими порушеннями, що його остаточних результатів на час написання цього матеріалу ще не було опубліковано. Уявіть собі футбольний матч, у якому рахунок визначають судді через багато днів по його закінченні... Приблизно такий «матч» ми бачимо сьогодні в Грузії, де вибори давно закінчилися, а у виборчкомах, на думку опозиції, точиться неабияка боротьба шляхом «вкидання бюлетенів», зрозуміло, фіктивних, на користь тієї чи іншої партії.

Мабуть, лише цим можна пояснити той факт, що, на відміну від показників «екзіт-пола», за попередніми даними Центральної виборчої комісії, перше місце за результатами виборів посідає пропрезидентська коаліція «За нову Грузію». Друге — «Союз демократичного відродження» голови Аджарської автономної республіки Аслана Абашидзе, партія, яка, на думку опозиціонерів, уклала політичну угоду з Шеварднадзе. І лише на третьому місці — опозиційний «Єдиний національний рух» Михайла Саакашвілі. Опозиціонери переконані, що Абашидзе банально «привіз» до Тбілісі «свої» голоси, і з четвертого місця його блок відразу перемістився на перше.

Сьогодні багато хто говорить про небезпеку соціальних потрясінь у Грузії, і справді ситуація в цій країні близька до класичного ленінського «низи не хочуть, верхи не можуть». За десять років правління Шеварднадзе в республіці сталося все, що могло наснитися в жахливому сні: втрачені Абхазія та Південна Осетія, а, по суті, й Аджарія, народ став бідним і дійшов до точки кипіння.

Спочатку опозиціонери вимагали скасування результатів парламентських виборів і призначення нового голосування. Проте після заяви президента про неприпустимість перегляду результатів голосування опозиція висунула нову безкомпромісну вимогу про відставку глави держави. Сам Шеварднадзе пішов було «у народ» і несподівано з’явився на мітингу, намагаючись зав’язати розмову з учасниками акції протесту. Але учасники мітингу зустріли президента вигуками: «Іди!»

Повернувшись у державну канцелярію, Шеварднадзе зробив низку жорстких заяв на адресу опонентів, назвавши їх «жахливими і небезпечними людьми». Однак згодом здоровий глузд усе-таки взяв гору. Головні опозиціонери — нинішній та колишні голови парламенту Ніно Бурджанадзе і Зураб Жванія, а також Михайло Саакашвілі зустрілися з главою держави в його заміській резиденції. Під час переговорів опоненти президента заявили, що мають намір обговорювати тільки умови відставки Шеварднадзе. Почувши відмову, вони перервали зустріч і висловилися про продовження акцій протесту до повної перемоги опозиції, тобто до призначення нових виборів і відставки глави держави.

Як же ситуація розвиватиметься надалі? На думку експертів, грузинська влада сьогодні не може розраховувати на допомогу поліції й армії. Попри те, що спецназ МВС на вигляд досить грізний (каски, щити, бронежилети), військовослужбовці при цьому мають щомісячну зарплату в п’ятдесят доларів. Мабуть, повинно статися щось надзвичайне, щоб ці люди справді почали бити кийками своїх співвітчизників.

Тому президент почав шукати підтримку «на стороні». Минулого понеділка Шеварднадзе відвідав Батумі, зустрівшись із аджарським правителем Асланом Абашидзе. Опозиція припускає, що Шеварднадзе просив у аджарського лідера, в розпорядженні якого є кілька батальйонів внутрішніх військ, укомплектованих відданими людьми, збройну допомогу для розгону мітингів опозиції.

Проте не слід забувати, що ті, хто домагається сьогодні відставки Шеварднадзе, учора були його соратниками, тому, на думку спостерігачів, їх не можна назвати справжньою опозицією. Так само, як це було в Югославії, тут, швидше, діють зовнішні сили. Адміністрація Буша підтримує президента Грузії, тоді як американська опозиція хотіла б зміни влади. Що ж до Росії, то вона користується цією нестабільністю, намагаючись зменшити у регіоні вплив Заходу.

Сполучені Штати зримо присутні в Грузії з 2002 року, оскільки посилають туди інструкторів із підготовки кадрів грузинської армії й готують країну до вступу в НАТО. Вашингтон планує здійснити в цій країні великий проект: побудувати нафтопровід Баку—Тбілісі—Джейхан, що дозволить до 2005 року експортувати каспійську нафту в обхід російської території. В очах Росії це зловмисна акція, і вона цілком заслуговує контрзаходів. Російські війська також присутні на грузинській території — в Абхазії та Південній Осетії. Сепаратистські власті останніх, на думку грузинської влади, підтримує Москва. Судячи з усього, у Грузії сьогодні йде велика гра, в якій тисячам демонстрантів, що вийшли минулими вихідними на вулиці Тбілісі, можливо, відведено далеко не ключову роль.