ЯКЩО ВОРОГ НЕ ЗДАЄТЬСЯ...

Поділитися
Бліцкригу не вийшло. Це стало зрозуміло вже на третій день війни, коли, попри рапорти чиновників Пе...

Бліцкригу не вийшло. Це стало зрозуміло вже на третій день війни, коли, попри рапорти чиновників Пентагону про успішні для союзників результати бойових дій на півдні Іраку, телекоментатори безсторонньо демонстрували запеклі бої в Басрі і поблизу міста Умм-Каср, єдиного іракського термінала на березі Перської затоки.

За перші дні активного просування до іракської столиці американські солдати зіштовхнулися з кількома сумними інцидентами. Один із підрозділів іракської регулярної армії влаштував засідку, в яку потрапив американський тиловий конвой, інші спробували влаштувати пастку для американців, інсценувавши здавання в полон, причому деякі іракці були переодягнені в цивільний одяг. На півдні залишки іракської дивізії ввели важку артилерію в житловий квартал Басри, який американські і британські сили побоювалися обстрілювати.

Американською ракетою «Петріот» було помилково збито літак британських ВПС, сталося кілька безглуздих авіакатастроф, що забрали життя британських та американських військових, є вже жертви серед солдатів коаліції в результаті помилкових артилерійських і ракетних обстрілів своїх же військ. Іракське телебачення показало закривавлені трупи чотирьох американських військових, убитих у боях поблизу Ен-Насірії на півдні Іраку. Щонайменше п’ять американців з підрозділу забезпечення у тому ж бою захоплено в полон, а арабський супутниковий телеканал «Аль-Джазіра» продемонстрував відеозапис, на якому полонені повідомляють свої імена і назви своїх військових частин. Весь світ побачив кадри з переляканими американцями, очі яких, сповнені благання про пощаду, безперечно, надихнули іракських бійців.

І це лише початок. Війська союзників і далі неминуче зазнаватимуть втрат, а успіх не обов’язково супроводжуватиме військових стратегів із Пентагону. Все свідчить про те, що багато невеликих підрозділів, лояльних до режиму Саддама Хусейна, розкидані в різних районах південного Іраку. Їхня мета — нападати і за можливості стримувати просування американських сил.

Чому ж нинішня війна так не схожа на попередню антиіракську військову кампанію, та й на решту операцій американських збройних сил останнього десятиліття? Чому ми не бачимо нескінченних колон іракських полонених і низок спалених іракських танків, як це було 1991 року? Адже за дванадцять років американська військова і технічна думка зробила великий крок уперед, розвиток військової техніки також не стояв на місці. Армія Іраку практично не одержувала за цей час на озброєння нових зразків, і мали бути знищені всі наступальні озброєння.

Причин багато. «Буря в пустелі» ставила перед собою дуже обмежену мету — насамперед потрібно було витіснити іракські війська з Кувейту. Тоді початку сухопутної операції передували 38 днів і ночей масованих бомбардувань з повітря, у результаті чого іракські війська були деморалізовані і зазнали серйозних втрат. У 1991-му наземна операція завершилася всього за три дні.

Цілі ж нинішньої війни інші, набагато масштабніші. Насамперед це повалення режиму Саддама Хусейна, що передбачає взяття військами союзників Багдада, встановлення контролю над ним та всіма іракськими урядовими установами. А ці цілі потребують здійснення широкої і багатогранної стратегії, що неминуче забере значно більше часу. Доля нинішньої військової кампанії вирішуватиметься в наземних операціях, тоді як долю попередньої війни визначили повітряні удари.

Американське командування чудово знало, що план війни в Іраку несе величезну частку ризику для американської армії. Відповідно до цього плану, її передові загони повинні рухатися вперед доти, доки не наштовхнуться на ворожі війська, що відкриють по них вогонь. Вони були закинуті в глиб Іраку, на самісінький край довгої і здебільшого незахищеної лінії постачання, на яку неминуче нападатимуть розрізнені іракські загони. Поза сумнівом, американці рішуче просуватимуться по території південного Іраку. Але саме це просування вже нині пов’язане з одвічною воєнною проблемою — контролем над комунікаціями. Не дивно, що американські солдати (у тому числі й одна жінка), полонені іракцями, — були не бойовою частиною, а допоміжним батальйоном, що виконує завдання тилового забезпечення наступу.

Проте варто не забувати, що, крім узяття Багдада, стратегія війни ставить перед союзницькими військами ще одне завдання — мінімізувати жертви серед цивільного населення. На практиці це означає надзвичайно суворі правила для американських та британських військ — вони одержали наказ не відкривати вогонь доти, доки не почнуть стріляти в них самих. Крім того, коаліція не зацікавлена в руйнації інфраструктури Іраку, яку після війни їй же доведеться відновлювати. Тому американські і британські артилерія й авіація намагаються уникати масованих ударів по мостах, дорогах, різноманітних терміналах та великих перевалочних вузлах. Іракські сили на півдні, схоже, негайно скористалися всіма згаданими обмеженнями.

Виходить, що Ірак сьогодні фактично одержав можливість «опустити» на свій технологічний рівень військовослужбовців союзних сил. Вони нав’язують своїм противникам вуличні бої, вирівнюючи в такий спосіб шанси автомата Калашникова і гвинтівки М-16.

Упродовж останніх днів іракські війська і бойовики застосували ряд «військових хитрощів», засідки й інші партизанські тактичні прийоми, тобто непогано зіграли на слабких місцях «швидкого просування до Багдада» — військової стратегії Пентагону. Це спричинило велику кількість жертв серед американців і поставило на порядок денний питання, наскільки ефективними були зусилля США, яких вони доклали, щоб переконати іракських солдатів та цивільних осіб у неминучості повалення президента Саддама Хусейна.

На думку заступника командувача центрального командування США Джона Абізайда, спалахи іракського опору становлять певну загрозу лише для окремих американських частин, проте у військовому плані не мають принципового значення. Але кадри, на яких знято у морзі в південному Іраку тіла кількох убитих чи страчених вояків коаліційних військ, підтверджують сумніви в неефективності американського підходу.

Силам союзників протистоять не лише так звані «Федаїни Саддама», а й інші організовані групи, створені за наказом президента країни і підготовлені для посилення армійських підрозділів, а також шпигунства й диверсій на окупованій території.

До складу цих підрозділів також входять бригада «Аль-Кудс», сформована два роки тому для здійснення терористичних актів проти Ізраїлю, воєнізоване крило правлячої партії «Баас», а також відділ спеціальної безпеки, що відповідає за особисту безпеку Саддама Хусейна.

На думку американського командування, ці формування, що налічують на цей момент близько 40 тис. чоловік, дотримуються тактики залякування й організації раптових нападів на американські підрозділи з метою виснажити сили противника перед початком вирішальних боїв за Багдад.

Опір іракців ставить під питання ефективність найбільшої психологічної війни з тих, які колись проводили збройні сили США. Протягом останніх кількох місяців американські літаки скинули на Ірак понад 25 млн. листівок, переконуючи іракських вояків та мирних жителів не протидіяти американському вторгненню. Паралельно з цим велася пропаганда по радіо, а також телефонні розмови з командирами підрозділів іракської армії, під час яких з ними обговорювалися умови їхньої капітуляції.

Масового здавання в полон не відбулося, і це змушує припустити, що іракські командири просто маніпулювали очікуваннями американців. Військове керівництво не виключає, що ті іракські солдати, які все ж таки здаються, просто дезертирують і вирушають додому.

Нарешті, союзники не захотіли (або не змогли) нейтралізувати діяльність іракського радіо й телебачення, що дало можливість Багдаду вести свою інформаційну війну. Як ми вже зазначали раніше, монополії CNN на ексклюзивне освітлення подій війни настав край. Іракці ж уміло використовують можливості як «Аль-Джазіри», так і скептично налаштованих щодо війни європейських телекомпаній для своєї пропаганди.

Проте не варто все ж таки перебільшувати можливості Іраку з протистояння військовій потузі союзників. На думку багатьох військових експертів, іракський опір на півдні настільки дезорганізований і загалом незначний, що незабаром сконає. Єдина реальна стратегічна можливість, яку має Саддам Хусейн, — це укріпитися в Багдаді й сподіватися, що його вояки зуміють завдати американським та британським військам тяжких втрат, уповільнивши їхній наступ.

Проте вирішальна сутичка цієї війни може бути близько. Американці й британці уже розпочали бої з підрозділами Республіканської гвардії, що займають позиції між коаліційними силами та Багдадом, а на півночі Іраку висадився великий десант союзників, який відкрив фактично другий фронт війни.

І все ж нинішня іракська кампанія — це війна багатьох битв. І завдати поразки іракським частинам, вірним Саддаму, — лише одна складова американського плану. Не менш важливий прямий удар по моральних та ідеологічних підвалинах іракського режиму. А в реалізації цього завдання танки і літаки можуть виявитися непотрібними.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі