Який слон займе столичну «лавку»?

Цього разу посуд у владних апартаментах столичного градоначальника бив сам президент. Точніше, його віртуальний указ про призначення главою Київської міської державної адміністрації Юрія Луценка. Проте не слід забувати, що на момент піку чуток із цього неприємного для Леоніда Михайловича приводу, на його шиї вже сидів інший політичний слон — прем’єр. З власною структурою київської виконавчої влади на руках.

У цій ситуації Черновецькому справді можна було лише поспівчувати. Проте силі його слонячого духу — позаздрити. Схоже, ділитися територією столичний мер ні з ким не збирається. А ухвалення Київрадою рішення про діяльність власного виконавчого органу, про суть і законність якого уже другий тиждень поспіль сперечаються влада, опозиція, журналісти й політологи, не що інше, як попереджувальний сигнал щодо цього. І ось чому.

Сьогодні можна констатувати: кожний із згаданих нами політичних гравців проходить свою дистанцію до реальної влади у Києві. Банальне бажання комфортно облаштувати власний побут у столиці завжди ставило питання контролю над місцевою владою другим на порядку денному будь-якої політичної партії. Зауважимо, що сили і швидкість руху гравців до мети справді нерівні. Проте усіх характеризує однакове ставлення до закону, об який, як відомо, встигла дружно витерти ноги політична еліта України, яка загралася в кризу. І це зрівнює шанси претендентів на реальну перемогу в столиці. І це дозволяє президентові, прем’єру та столичному голові розглядати будь-які варіанти і засоби досягнення власної мети. Як завдяки законові, так і всупереч. Для того ж, аби зрозуміти, в якій точці боротьби перебуває владний тріумвірат (кандидат Луценко поки в рахунок не йде) й у що врешті може вилитися ситуація в серці країни, варто схематично окреслити лінію поведінки кожного політичного слона в столиці.

Стратегія «простака»

Мер-сюрприз виявився не таким простаком, яким себе позиціонує. Показна любов до жителів столиці, підкріплена на виборах кілограмами гречки, не завадила всенародно обраному міському голові вести, по суті, антинародну політику. Мабуть, вирішальними щодо цього аргументами, як і раніше, залишаються незаконний розподіл землі, а також пробізнесова позиція стосовно стратегічних комунальних об’єктів столиці, які потихеньку спливають з рук міської громади. Тут варто згадати бодай банк «Хрещатик», який уже сплив, і Київенергохолдинг, який наразі ще дрейфує біля берегів міста, про що «ДТ» не раз писало.

Прагнення за всяку ціну розділити те, що ще можна тут розділити, диктує і лінію поведінки мера, починаючи від принципів формування більшості у Київраді та закінчуючи регулярним ігноруванням її регламенту. Роздача посад, портфелів, преференцій і землі дозволяє панові Черновецькому тримати ручну більшість у складі фракції однойменного блоку, Партії регіонів, соціалістів і низки знову утворених груп із числа перебіжчиків із БЮТ і «НУ». Покусування ж місцевої опозиції в особі об’єднання «Демократичний Київ» (БЮТ, «НУ», Блок Кличка) уже зовсім не бентежить градоначальника.

Найвдалішим ударом об’єднання виявився тарифний, який молодшим братам допомогла розкрутити лідер БЮТ Юлія Тимошенко наприкінці минулого року. Проте на цьому й закінчилася переможна хода опозиційного Києва, із площадки якого велика політика, відігравши черговий акт, пішла так само раптово, як і прийшла. Спроба ж організувати референдум про відставку мера, як і передбачалося, загрузла в судах. Завдяки «справедливому» українському законові про референдум, «чесному» правосуддю та старанню юристів Черновецького. А продекларована єдність цілей і завдань опозиції не пройшла випробування на міцність обіцянками тих самих земельних ділянок для своїх.

Таким чином, безсилля опозиції, підкріплене певною лояльністю найвищої влади (і президент, і прем’єр дотепер публічно ігнорують столичні війни), донедавна створювало ілюзію повної недосяжності персони Леоніда Михайловича. Та це тільки на перший погляд.

Троянський сюрприз від Януковича

Нерейтингові у столиці «Регіони», які дістали десять місць у Київраді, навряд чи могли сподіватися на особливу роль у столичній історії. Якби не одне «але» — власний прем’єр і ручний парламент. Стратегія партії у Києві була ясна від початку: приєднатися до більшості та ділити — портфелі, підприємства, землю... А тим часом брати Київ тихо, нишком, можна сказати, ювелірно.

Першим «ювелірним» документом «Регіонів» став закон України про держбюджет-2007, де Кабмін завбачливо призупинив дію деяких статей закону про місцеве самоврядування, які стосуються питань установлення чисельності та штатів апарату і виконавчих органів рад. Потім навіть вийшла постанова Кабміну №174 від 8 лютого 2004 року, де ця норма дублювалася і додавалася типова структура виконкомів. Через тиждень, щоправда, постанову було скасовано тим самим Кабміном. Чому? Запитання інше. Проте закон про бюджет і його норму й донині в силі.

До чого ведемо? Усе просто. Використовуючи в законі таку норму й заборонивши без свого відома формувати місцеві команди, Кабмін залишив за собою право посилювати контроль за місцевою владою. Зокрема і столичної.

Джерела стверджують: готувалася окрема постанова Кабінету міністрів щодо Києва (а столиця перебуває в спеціальному статусі, й, відповідно до закону про столицю, її виконком уособлює Київська міська державна адміністрація, до чого ми обов’язково повернемося), як і розроблялася спеціальна структура столичної виконавчої влади. Йшлося про кількість заступників, котрих у Черновецького стало надміру, про чіткий розподіл їхніх повноважень, що після численних політичних торгів регулярно перетинаються, про управління, штати яких невиправдано роздуті, а також про персоналії, які могли влаштовувати «Регіони». Про це прямо говорили деякі представники ПР. Вочевидь, саме цей документ і гальмував узгодження Кабміном, що також передбачено законом про столицю, ряду заступників і керівників КМДА, які вже понад рік перебувають у статусі в.о.

За свідченням першого заступника міського голови пана Голубченка, у квітні цей документ був готовий. І, вже відповідно до наших припущень, «Регіони» цілком могли сподіватися на свій троянський сюрприз Леонідові Михайловичу. Однак прокинувся президент.

Бліцкриг гаранта

Публічно відмовити у своїй прихильності Леоніду Михайловичу Ющенко зважився лише одного разу, вказавши на «дещо завищені» тарифи у Києві. То був «вагомий» внесок гаранта у тарифну війну місцевої опозиції та влади. У результаті тарифи знизили. Правда, не на десять відсотків, як рекомендував президент, а майже вдвічі — як вирішила Юлія Володимирівна. Відтоді гарант, вочевидь, сильно захопившись кризою у верхах, тримає колишню публічну дистанцію та нейтралітет стосовно столичного мера. Не надто зачепив Віктора Андрійовича навіть той факт, що київський мер відмовився виконувати його указ про підготовку і проведення дострокових виборів. Зараз йдеться не про правову сторону самого указу, а про професійний обов’язок дер­жавного чиновника, призначеного самим президентом.

Тепер можна лишень здогадуватися, звідки поповзли чутки про указ Ющенка, що готується, стосовно призначення на посаду глави КМДА Луценка. Чи то сам гарант справді прокинувся. Чи то його секретаріат. А може, піарники Юрія Віталійовича?.. Версій багато. Та суть в іншому. Київська влада відчула реальну загрозу поділу повноважень і двовладдя. Попри те, що від цього вона застрахована рішенням Конституційного суду від 2003 року, де чорним по білому написано: главою Київської міської державної адміністрації президент зобов’язаний призначити всенародно обраного міського голову. Крапка.

Тоді своє право на мерське крісло з найширшими повноваженнями відвоював у Кучми пан Омельченко. Здавалося б, таке категоричне формулювання нівелює будь-які випади на адресу нинішнього володаря царських повноважень. Проте в сьогоднішній ситуації, коли країна практично вийшла з правового поля, у мерії добре розуміють, що такий указ все-таки може з’явитися. І що багато політиків уже приміряють на себе його шати. Президент же за нещодавно заведеною традицією може мотивувати свою найвищу волю відмовою Черновецького виконувати укази гаранта Конституції.

До речі, у Віктора Андрійовича з’явився і ще один цілком правовий мотив посунути Черновецького. Про який ми збиралися сказати окремо. Його автором знову-таки став сам Леонід Михайлович, який несподівано вирішив розглянути та затвердити на останній сесії Київради питання про діяльність власного виконавчого органу (КМДА). З додатком його структури. І тут два основних аспекти.

Перший, а він і став причиною веремії в ЗМІ, — обвинувачення мера в спробі владного перевороту. Опозиція заявила про розчищене поле для створення за потреби дубля КМДА. На думку «нашоукраїнця» Дмитра Андрієвського, нічого не заважає Черновецькому завтра, також із порушенням регламенту, перейменувати цей власний виконавчий орган, який сьогодні назвали КМДА, на управу і не підкоритися ні гіпотетичному новому главі КМДА, ні президентові, мотивуючи свою позицію наявністю власного виконавчого органу Київради.

Усе це, звичайно, видається досить сумнівним, з огляду на закон про столицю та регламент Київради. А втім, чого на світі не буває!.. У тому самому законі про столицю, приміром, у 10-й статті йдеться про право ради створювати власний виконавчий орган. Про те, що цим органом є тільки КМДА, говориться лише у прикінцевих положеннях. Теж, мабуть, можна за бажання в судах посперечатися. Скажімо, кілька років...

І другий момент. Навіть якщо погодитися з аргументом ряду представників провладної більшості, що це рішення — всього лише упорядкування та констатація тієї структури адміністрації, яка сьогодні діє в Києві. І що ніякого подвійного дна вона не припускає та припускати не може. Однаково виходить, що Черновецький самим фактом офіційного затвердження структури виконкому порушив закон України про державний бюджет-2007, де самостійне створення і затвердження радами виконавчих структур на місцях нинішнього року припинено. Тут, звичайно, можна згадати і про абсурдність таких норм, і про особисту зацікавленість Кабміну, про що ми встигли вам розповісти. Проте питається, чому Київраді не можна було затвердити структуру КМДА ще в 2006 році, по гарячих поствиборних слідах? Ми спробували з’ясувати, а може, в основу цієї структури все-таки покладені розробки Кабміну? Проте перший заступник Черновецького Анатолій Голубченко спростував наші здогади й повідомив, що через політичну кризу будь-яке спілкування з Кабміном щодо цього було припинено.

Хай там як, але такий пра­вовий непослух пана Черновецького з легкої руки Кабміну додає ще один пункт у довгий перелік порушень українського законодавства мером, за які президент, відповідно до закону про державні адміністрації, може зняти голову адміністрації з посади. Розмірковуючи про можливі сценарії розвитку подій у столиці, люди з президентського табору цілком припускають таке рішення глави держави та виправдують його. Щоправда, як тактичний хід з усунення Черновецького, а не перспективу для столиці. Попри існування рішення КС.

На поверхні політичної колотнечі є ще один варіант реалізації «президентського» сценарію зі зміщення Черновецького з посади глави КМДА. Йдеться про можливу роботу спеціальної комісії з перевірки діяльності цієї структури. Нібито для того, щоб її глава не зміг вплинути на її хід і результати, може бути призначений в.о. На 60 днів. «А ви можете собі уявити, що відбудеться з промерською більшістю Київради, коли цим в.о. стане пан Луценко?» — логічно запитує один із фантазерів-реалістів «НУ». — Закрутиться зовсім інший сценарій. Тут і референдум пройде більшістю голосів, і відставка».

Серед можливих варіантів на пост глави КМДА звучить прізвище народного депутата Борисова. Кажуть, вона спливла лише тому, що Ющенку не зовсім цікаво тримати на очах Луценка, позиції якого посилюються: його рейтинг у столиці вже майже зрівнявся з рейтингом Тимошенко.

«Регіонам» же, які втрачають контроль над ситуацією як у країні, так і в столиці (а затвердження своєї власної структури виконкому без Кабміну, хоч би з якою метою це відбувалося — плювок у бік останнього), доведеться однаково залишатися в більшості Черновецького. Роблячи гарну міну при поганій грі. Чекаючи можливості почати все спочатку. Щоправда, спочатку тепер може розпочати хто завгодно й коли завгодно. Адже сьогодні в цій країні про дотримання закону не йдеться. І в столичній «лавці», схоже, заправлятиме той слон, який переб’є більше посуду.