Як «сирні голови» Америку рятували

П’ятого червня в американському штаті Вісконсин сталася подія, яка може посісти особливе місце в історії країни: Америка, в особі окремо взятого штату, вирішила жити по коштах. А якщо конкретніше, то виборці відмовилися відкликати з поста чинного губернатора штату Скотта Вокера - 42-річного сина місцевого священика, ворога профспілок і прибічника найсуворішої бюджетної економії. Підтримавши Вокера, «сирні голови» (так часто називають жителів Вісконсину) проголосували, за великим рахунком, за те, щоб не обдурювати себе і, перефразовуючи Конфуція, не шукати грошей у темній кімнаті, особливо якщо їх там немає. А оскільки тема «життя по коштах» може бути лейтмотивом майбутніх виборів, то не виключено, що Вісконсин вплине на їхню тональність та ідеологію.

Свиня на День Святого Валентина

Референдум став завершальним акордом подій, які починалися в лютому 2011 року і які без перебільшення можна назвати «вісконсинським Майданом». Півтора року тому, точно в День Святого Валентина, губернатор зробив своїм «підданим» зовсім не романтичний подарунок. Можна сказати, підклав велику свиню - представив проект бюджету, в якому масово урізав соціальні пільги, обмежив, а за окремими позиціями й скасував права профспілок працівників бюджетної сфери.

Щоб розуміти масштаб цього удару під дих, уявіть собі життя рядового чиновника чи вчителя у штаті з давніми ліберальними традиціями. Стабільне робоче місце, гарантований мінімум у старості, непогана зарплата. Звичайно, не настільки «жирна», як донедавна в Греції, де працівники глибоко збиткової залізниці отримували по 60 тис. євро річних. І все ж, як для американської глибинки, рівень цілком пристойний. Додайте сюди або досить вигідну, або й зовсім безплатну медичну страховку для всієї сім’ї. Додайте право рано йти на пенсію. Додайте безліч дрібних привілеїв, на які багате життя американського держслужбовця.

Аж раптом - правила гри змінюються. Не так щоб зовсім, але відчутно. Гарантований добробут, до якого звикла значна частина суспільства, раптом ставиться під питання. З однієї причини: штат по вуха у боргах. І вихід теж один: штат повинен менше витрачати.

«От подарков их сурово отвернись!..»

Потрібно віддати належне Вокеру: він усіх заздалегідь попередив. Але не всі прийняли його попередження всерйоз. Розмови про необхідність затягувати бюджетні паски регулярно спалахують в американській політиці від часів «рейганоміки». До них звикли, немов до передзвону: звучить гарно, але ж не обов’язково при цих звуках бухатися на коліна. Вокер, як і годиться попівському синові, «бухнувся». Причому з розмаху, без компромісів і вагань.

Торік федеральний уряд виділив майже мільярд доларів для будівництва у штаті нової залізничної вітки - у рамках державної програми із пожвавлення національної економіки. Ви не повірите, але принциповий губернатор гордо повернув гроші до скарбниці. Мовляв, побудувати - побудуємо, і кошти «освоїмо», і робочі місця створимо, і хто потрібно під цю справу переобереться на черговий строк - а хто ж утримуватиме? Дорога буде збитковою. Своїх грошей немає, а чужих нам не треба. Аналогічно він «повернув» як мінімум 46 мільйонів дотацій за іншими програмами.

Бліцкриг

Словом, налетіла земля на небесну вісь. Не дивно, що вже наступного дня після представлення законопроекту під будівлею вісконсинського Капітолію, де засідає сенат, стояв натовп із 30 тисяч учителів, чиновників, пожежників і поліцейських. Дві останні категорії прийшли на знак солідарності, бо на привілеї «силовиків» вісконсинський інквізитор усе-таки не замахнувся. Дехто тримав єгипетські прапори - натяк на «арабську весну», яка тоді була в розпалі. Незабаром протестувальники ввірвалися до Капітолію і окупували його «під зав’язку» - включно із вестибюлем, кафетерієм та офісами місцевих сенаторів. Їх закликали до порядку, але сили не застосовували.

Опозиція стала в позицію. Опрацьовувалися різні сценарії, у тому числі блокування трибуни, прорив протестувальників у залу засідань, відсутність кворуму тощо. Згодом на території навіть знайшли кілька автоматних обойм. Республіканці отримували електронною поштою погрози фізичної розправи. На Вокера було виплеснуто ціле море компромату про його зв’язки з братами Кохами, місцевими олігархами, які (о, жах!) планували нібито приватизувати місцеві бойлерні та холодильні установки.

Однак, як казали (за версією популярного комедійного шоу «Монті Пайтон») в іспанській інквізиції, «наша головна зброя - раптовість!». 22 лютого неочікувано для опозиції законопроект було поставлено на голосування й упродовж 15 секунд проголосовано. Він отримав мінімальну більшість - 51 голос. Демократи озирнутися не встигли, як «шашка стрибнула в дамки».

Обережно - злі профспілки!

Тепер уже під Капітолієм стояло сто тисяч протестувальників. Викладацький склад місцевого медичного факультету демонстративно видавав їм медичні довідки про тимчасову непрацездатність (щоб інквізитор за прогули з роботи не вигнав). Та тільки… було вже пізно. Маховик запустили.

Далі - голосування в асамблеї штату. Потім був розгляд питання в місцевому Верховному суді. Теж напружено, але успішно.

«Майдан» потихеньку стих. «Окупанти» почали розходитися по домівках. Але залишилися розлючені не на жарт профспілки. Вони й стали головною рушійною силою референдуму стосовно відкликання Вокера з посади губернатора штату. Референдуму, який минулого вівторка з тріском провалився.

Нагадаю, в Америці п’ятдесят штатів. Американській демократії - двісті тридцять шість років. Однак це лише третя за всю історію спроба відкликати чинного губернатора з посади. Вокер свого часу обрався із 52% голосів. Утримався при владі - з 53%. Над штатом піднімалася червона заграва подальших бюджетних скорочень...

Дійти до оазису

Насправді вся ця сага (яка, я переконаний, має шанси стати сюжетом дуже непоганої голлівудської трагікомедії) стала індикатором кількох загальнонаціональних тенденцій. По-перше, в Америці є дуже глибокі проблеми, які неминуче торкнуться в найближчі десятиліття життя-буття кожного американця. По-друге, Америка має внутрішню силу ці проблеми розв’язувати.

Виявилося, що, хоч як би ми були схильні до узагальнень стосовно «Заходу», Америка - це все-таки не Європа. Важко уявити, щоб подібного публічного ляпаса профспілкам дали виборці Франції чи Німеччини - країн, де сила профспілкових лідерів подібна до нездоланної сили гравітації. Де зарегульовано кожний сантиметр стосунків роботодавців - з одного боку, найманої сили - з другого і держави - з третього. Де статус-кво часто тримається на крихкому балансі протилежно налаштованих політичних сил. Де плюс урівноважує мінус і часто в підсумку дає нуль.

Скотт Вокер, за всієї своєї неоднозначності, дав хоч і слабеньку, та все-таки надію. Показав, що Америка може рухатися вперед.

Навіть у найкращій з демократій іноді бувають ситуації, коли є тільки один шлях - через коліно. Вокер, по суті, зламав через коліно профспілки, а заразом і своїх політичних опонентів, узяв їх частково хитрістю, частково впертістю, чесними і нечесними методами. Чи виправдається ця тактика - побачимо через два-три роки, коли, за його обіцянками, Вісконсин має перетворитися з дотаційного штату на процвітаючий економічний оазис.

Тут виникає третє запитання: де був гарант американської конституції, поки вся ця буча стрясала один із ключових для нього штатів? Обама залишився практично осторонь від подій. Послався на зайнятість. Нажив ворогів серед профспілок. Зберіг підтримку серед незалежних виборців.

Утім, ситуація робить честь стратегам його кампанії - Девіду Аксельроду та Джиму Мессіні, які, вочевидь, передбачили, що «заколот не може закінчитися вдало».

Чи повториться Вісконсин 6 листопада?

Республіканці намагаються подати Вісконсин як нищівний удар по чинному президентові. Удар - мабуть, що так. Але поки що не нищівний. Бо за проведеними в день референдуму екзит-полами, на національних виборах шостого листопада Вісконсин, як і раніше, збирається голосувати за Обаму.

Пояснюється цей дисонанс просто: американський виборець дуже неохоче відмовляє в довірі вже обраному політикові. Йому потрібен привід. І цим приводом повинен стати передусім Ромні - як людина і як альтернативна програма дій. Поки що не став.

Однак потрібно визнати, ситуація розгортається у вигідному для республіканського кандидата напрямі. Якщо кілька місяців тому я оцінив би ймовірність переобрання Обами в 70 відсотків, то нині - мабуть, що в 60.

Економічний мотор націй знову закашлявся. У травні знову поповзло вгору безробіття. Обаму почали жорстоко критикувати його соратники, у тому числі ікона Демократичної партії Білл Клінтон.

Оптимізму в країні не додається. Навіть довгоочікуваний вихід Фейсбука на біржу обернувся легким конфузом, а дехто вважає - і новою бульбашкою, яка луснула на очах трудової Америки.

Зрозуміло, що все відносно. 28-річний Марк Цукерберг, отримавши від угоди свої кровно зароблені 14 мільярдів, на запитання «куди збираєтеся витратити?» єхидно відповів: «Не знаю, може, Грецію куплю». Але ж очікували більшого. Очікували, що, за ідеєю, вистачило б і ще на дві-три країни єврозони, а заодно й на те, щоб на національному рівні з’явилося відчуття нового підйому. Не з’явилося.

Обама все ще зберігає невелику перевагу на національному рівні. Що ще важливіше - він зберігає лідерство у штатах, від голосів яких залежить перемога на виборах. Нагадаю, перемагає той, хто набирає 270 голосів уповноважених виборців. За підрахунками популярного ресурсу Real Clear Politics, на сьогодні Обама має в активі 221 надійний або ймовірний голос. У Ромні - 170. Посередині залишаються 147 голосів штатів, які вагаються. У тому числі таких гігантів, як Флорида (29 голосів), Огайо (18), Віргінія (13).

Деякі з них від Обами потихеньку відвертаються. В останні тижні скидається на те, що він втрачає Флориду, Південну Кароліну, Мічиган, Айову… Якщо накивають п’ятами ще й Пенсільванія з Віргінією, то він опиниться перед серйозними труднощами.

І все ж таки, хоч як би зачаровувала нас ця політична інтрига, головне питання не в тому, хто стане президентом. Воно в тому, чи матиме майбутній президент простір для рішень. Я не виключав би, що в разі обрання Обама пропише країні «дієту Вокера» - бодай частково. Однак це теж буде ризик. Бо те, що працює на рівні одного штату, може не працювати на рівні нації.

Днями гарвардський викладач Цукерберга й один з найсвітліших економічних умів сучасності Леррі Саммерс опублікував у «Вашингтон Пост» статтю під промовистою назвою: «Час друкувати нові гроші». Якщо на тлі 16,4 трлн. національного боргу й після двох потужних викидань грошової маси на фінансові ринки (тільки за останні три роки) найясніший ум нашої з вами сучасності не знаходить інших ідей, ніж продовжувати те саме і сподіватися на краще, то… То, можливо, іншого виходу й справді немає.

Хоча Скотт Вокер і жителі штату Вісконсин із цим, імовірно, не погодяться. Вони вірять у свою країну і боротимуться до кінця.