Віталій Кличко: «Розділяти повноваження мера й голови адміністрації столиці — антиконституційно»

Кличко, мабуть, єдиний, хто, зігравши роль зоряної ширми однієї з політичних сил на минулих парламентських виборах, затримався в статусі діючого політичного гравця. До того ж він от уже рік у складі колись популярного депутатського об’єднання «Демократичний Київ» перебуває в стійкій опозиції до столичного градоначальника.

За цей час, правда, Віталій устиг здивувати громадськість заявою про повернення на ринг. Що політична тусовка сприйняла неоднозначно. Хтось вважав такий крок важкоатлета повним політичним фіаско, а хтось повірив у його рожеву мрію про звання абсолютного чемпіона світу з братом на двох. Як, утім, і в те, що політику Кличко не залишить й мером Києва рано чи пізно стане.

Проте після того, як прізвища нашого героя не виявилося у виборчому списку «Нашої України», куди йому складав протекцію пан Балога, у таборі тих, хто приписував Кличкові нищівну політичну поразку, прихильників додалося. От із таким аж ніяк не благополучним настроєм ми й зустріли чемпіона, який прибув в Україну з благополучного Гамбурга.

— Мало приємного в тому, що нині переживає країна. Зо два дні тому я був на найбільшому гала-форумі ЮНЕСКО, де з добродійною метою було зібрано
2 млн. 700 тис. євро. За вечір! І якщо там була бодай одна тисячна моя, то я дуже цим тішуся. Ці проблеми розв’язувати набагато приємніше, ніж ділити чиїсь повноваження.

— Один мій знайомий, дивлячись на нас із Володимиром, часто наспівує дитячу жартівливу пісеньку: «Кто людям помогает, тот тратит время зря…» Отож, ми багато часу «витрачаємо даремно». Одне погано — допомогти всім, охопити неосяжне ми не можемо. У Фонду братів Кличків є пріоритети й обмежені певними рамками можливості. Ми розвиваємо дитячий спорт, беремо участь у міжнародній програмі боротьби зі СНІДом, допомагаємо індивідуально людям, які особливо потребують підтримки.

— Такі речі продиктовані внутрішнім егоїзмом. Нині потрібно визнати, що ми живемо в глобалізованому світі й рано чи пізно проблеми сусідів стають нашими проблемами. Чи то наркоманія, СНІД, злочинність або злидні. І, як посол ЮНЕСКО, я просто зобов’язаний мислити саме такими категоріями. До того ж, не слід забувати, що наші дитячі програми в Україні також досить серйозні.

— Навіть можу продовжити цю «геніальну» думку: а гроші йому потрібні на наступну виборчу кампанію. Знаєте, я навряд чи стану коментувати чиїсь домисли. У цьому разі в мене є власна мета, до якої я йду. Попри все. Ми з братом справді хочемо стати абсолютними чемпіонами у важкій вазі, чого ще не домагався ніхто. До того ж я хочу залишитися в українській політиці й стати мером Києва. У нас є досить успішна промоутерська компанія, що працює на світовому ринку й прибутки якої братів Кличків цілком улаштовують.

— Ситуація з українським бізнесом Кличків нагадує казку про Кота в чоботях. Пам’ятаєте, скільки там землі й замків було в маркіза де Карабаса? Мені іноді показують такі «мої власні» володіння, що я просто дивуюся.

— Мені чужих титулів не треба, але ситуація з казки чимось схожа на мою. У столиці.

— Помаранчеву хусточку до трусів мені пришила моя дружина на моє прохання. І це був порив душі. Що ж до історії, пов’язаної з появою Кличка на сцені Майдану, то вона досить проста. Я — публічна людина. До того ж не байдужий до того, що відбувається в моїй країні. І тепер, і до революції в мене були контакти з представниками різних політичних сил і партій. До якогось моменту вважав розумним дотримуватись нейтралітету. Та коли стало відомо про фальсифікації й отруєння Ющенка, я сам йому подзвонив і запропонував свою публічну підтримку.

— По-перше, я хотів і хочу самореалізуватися, а по-друге, зрозуміти, чому тій же Німеччині, з міністром фінансів якої ми зустрічалися буквально вчора ввечері, вдається вирішувати проблему корупції, приміром, а Україні — ні? І це тільки одне запитання з десятків, діставши відповіді на які ми могли б сприяти подальшому просуванню нашої країни в Європу. Насправді все просто.

— Час президента розписаний по секундах, і мені навряд чи варто зловживати його увагою. А порадив би я повернутися до прямої президентської вертикалі влади.

— Так. Демократію не можна перетворювати на розгардіяш. На цьому етапі Україні ще потрібен сильний президент.

— Так.

— Янукович і нині гідний поваги як політик, котрий зумів справитися з поразкою, взяти з неї уроки й знову піднятися на олімп. Що ж до шляху, який він і його політична сила пропонують країні, то в мене трохи інший погляд. Вважаю, Україна має йти іншим шляхом. Тому я підтримав Ющенка, його указ і дострокові вибори.

— Дуже невдячна робота — коментувати чутки. Давайте так домовимося: якщо я почну реалізовувати власний політичний проект, «Дзеркало тижня» дізнається про це першим.

— Відчувається українська діалектика...

— Знаєте, мені досі не вірять, що я без «даху» на Заході домігся успіху. Обов’язково має бути хтось, хто тягне й скеровує. Тренер нас тягне. І ми самі.

— Я не можу назвати конкретне прізвище. Мені доводиться спілкуватися з дуже багатьма людьми, які мають досить великий досвід. Я слухаю політиків, аналізую інформацію і приймаю власні рішення.

— Можете вважати мене членом ВЛКСМ.

— А ви щиро вважаєте, що мене «не взяли»? (Сміється.)

— Я не кричатиму й не битиму себе в груди, який я хороший, сильний і все таке... Але на сьогодні кожна з політичних сил в Україні на час виборів шукає обрамлення для своєї корони — популярних, публічних людей, котрі нічим не скомпрометовані і можуть надати їй додаткового лоску. У вигляді електоральних відсотків, звісно.

— Я дозволю собі продовжити. Кожен із українських політиків просто марить депутатським значком на грудях, щоб стати представником касти обраних. На їхню думку, будь-хто інший — без такого значка — на процеси в країні впливати не може. Проте в мене своя думка з цього приводу. І, повірте, якби мені дуже захотілося стати депутатом парламенту, я б ним став.

— Я не сказав, що не запрошували. Зрозумійте, для мене важлива мета. Якщо стати депутатом, то навіщо? Для того, щоб мати можливість впливати на події? На жаль, сьогодні в мене такої можливості немає. Бути простим «кнопкодавом» — ні. Тепер мій пріоритет — Київ.

— Мені дуже імпонують ці молоді, амбіційні й енергійні політики. Ми з ними багато говорили про різні речі, які стосуються України. І про її майбутнє, і про алгоритм розвитку...

— На час наших переговорів Юрій Віталійович публічно ще не заявляв про свої мерські амбіції. Тож питання мерського крісла ми взагалі не обговорювали.

— Свій погляд на депутатський мандат я вам виклав. Що ж стосується моєї мети стати мером, то вона залишається в силі.

— Все сталося, як сталося. Я справді не брав участі ні в розподілі посад, ні в розподілі земельних ділянок. Я зі своєю, хай навіть розколотою, фракцією намагався й намагатимусь виступати в Київраді від імені киян. Була одна осічка, але ми засвоїли уроки. Що ж стосується «Демократичного Києва», то і в цьому об’єднанні є чесні люди, котрі принципово не беруть участі в дерибані. Зрозуміло, що вони не роблять погоди у фракціях, коли йдеться про інтереси верхівки.

— Зустрілися, обговорили... Проте на сьогодні всі українські політики акцентують свою увагу на суто загальнодержавних проблемах. І їх можна зрозуміти. З одного боку. З іншого боку — важко змиритися, що за Києвом закріпилася репутація якогось плацдарму — то для політичного старту одного, то для розкручування піар-ситуації, вигідної іншому...

— Ні, звісно. Я не поділяю його методів управління. Але привітання — це нормальна звичайна практика. Якщо хочете — частина змагань. У тій же Франції ще до кінця підрахунку голосів Руаяль вітає Саркозі і, не соромлячись, каже йому, що виграє в нього парламентські вибори.

— Боюся, що від моєї відповіді мало що залежатиме. Питання юридично настільки заплутане, що будь-яка відповідь може виглядати виключно як спекуляція.

— У тій чи іншій формі мають право розглядати це питання суд, парламент і президент. Референдум же «замарудили».

— Розділяти повноваження мера та голови адміністрації столиці — антиконституційно. З цього приводу є рішення Конституційного суду. Кучма пробував якось піти цим шляхом. Отже, це нереальний і незаконний хід.

— Це радше ситуативні аргументи політиків, які заради власної одномоментної вигоди ладні покласти на вівтар столицю. Ви хочете ще одну «конституційну кризу» в Києві? З переділом повноважень і вічною війною за свій шматок? Гадаю, для того, щоб уплинути на дуже багато процесів, які відбуваються в столиці, достатньо лише політичної волі президента. Без підступного нападу на закон про столицю.

— Якщо діяти за законом і політичною волею верховної влади, а точніше, її відсутністю, то, цілком можливо, і не буде.

— Сьогодні про свою стратегію в можливих дострокових виборах мера жодна з політичних сил публічно не заявляє. І це логічно. З огляду на вже перелічені нами причини.

— На мій погляд, узагалі не відомо, що краще: вже сьогодні бути представником якоїсь великої партії чи, витримуючи нейтралітет, заручитися її підтримкою безпосередньо перед самісінькими виборами. Це — політика. І тут усе можливо.

У моїй нинішній ситуації буде доречно згадати про те, що бокс, хоч і досить жорсткий вид спорту, але дуже схожий на життя. Скажімо, якщо спортсмен їде в тренувальний табір і його не видно на рингу, це аж ніяк не означає, що він більше не виступає. Я зараз у такому ж тренувальному, тільки політичному таборі. І щоб вийти звідти іншим, мушу добре підготуватися. Методика щоденної одномоментної участі в битвах, які тривають у Київраді чи на телеекрані, і примітивного пристосуванства до впливових політиків тут не годиться.

— Для мене головний суперник — я сам. Чи зможу я цього разу переконати киян у правильності тих ідей і принципів, які сповідую? Я не збираюся лукавити. І просто красиво говорити теж не хочу.

— Так.

— Так, ми постійно вдосконалюємо нашу програму.

— Є. Передусім це члени моєї фракції. Плюс професіонали в господарській сфері.

— До Михайла Юрійовича у мене дуже цікаве ставлення. Це розумна, креативна й активна людина. Багато з тих речей, які він пропонує, мають право на життя. Але в нього є одна проблема — він викладає їх у дещо екстравагантний спосіб.

— Ідеальних людей немає.

— За. Виборець і депутат мусять знати одне одного в обличчя. У конкретному скликанні, і в конкретному окрузі.

— Для початку хоча б зібратися в повному складі цього комітету. Ну і непогано було б розрулювати кризу влади в країні. Справді, місяць уже минув. А основне навантаження в організації чемпіонату лягає саме на Україну. Нам потрібно будувати стадіони, дороги, транс­портні розв’язки...

— І уявіть собі, ці самі бізнесмени, яким і зараз роздають столичну землю, доможуться ринкової правди через будь-який кишеньковий суд. Такою є політика влади, котра не бажає подивитися хоча б на день, на рік уперед. Не здатної забезпечити столицю комплексним планом розвитку, де були б усі ці речі, включаючи забудову, передбачені. Тепер нам доведеться мати справу з цією злочинною безгосподарністю. Тільки чи буде це, знову ж таки, цікаво нашим великим політикам, які не звертають уваги на проблеми головного мегаполіса країни?.. Загалом, за такого темпу підготовки до Євро-2012 у нас є всі шанси зганьбитися.

— Там був ще й міністр закордонних справ. Це була зустріч без краваток. Звісно, ми говорили про Україну.

— Не було колишнього оптимізму. Тепер вони вже не переконують нас у тому, що ЄС — це добре. Питання стоїть інакше: а чому ви вирішили, що в нас вам буде краще? При цьому, як відомо, активно ведуться переговори з Туреччиною. Загалом нам справді давно перестали аплодувати.