Високий обман. Низькі істини

Конституційний суд помер? Саме так сьогодні ставлять питання прибічники президента. Реакція помаранчевих на останні події, які істотно змінили розклад сил у головному третейському органі держави, легко прогнозувалася. Як і реакція їхніх опонентів, які дедалі гучніше заявляють: доленосне рішення КС про легітимність президентських указів — не за горами. У тому, що майбутній вердикт суду цілком відповідатиме очікуванням Януковича та його соратників, у стані біло-блакитних практично не сумніваються.

Немає ні часу, ні місця, ні особливої потреби описувати всі сцени поганого спектаклю, розіграного на підмостках Жилянської і бездарно зрежисованого на Банковій і Грушевського. Ми переконані, що читачі «ДТ» досить повно поінформовані про події у КС та навколо нього протягом останніх кількох діб. І тому «ДТ» дозволить собі лише прокоментувати те, що сталося.

Навіть розуміючи, яке велике вирування пристрастей, вважаємо неприпустимими зроблені деякими політиками і чиновниками заяви, що Конституційного суду в Україні більше немає. КС — не лише важливий елемент державної системи, цей інститут має сприйматися як один з атрибутів країни, її символів. І заперечення самого факту його існування небезпечне. Вибачте за аналогію, але якщо біля керма держави опиниться мерзотник, то чи буде це достатньою підставою для заперечення самого факту існування країни?

Політики і суспільство мають право і, напевно, мають підстави давати оцінки діям суддів та суду, ставити під сумнів справедливість і об’єктивність винесених рішень, сперечатися про правомочність та про легітимність. Але ті, хто каже, що суду немає, відмовляють у праві на добре ім’я всім суддям КС, а навряд чи всі судді заслуговують на це. Крім того, ті, хто заперечує існування Конституційного суду як інституції, фактично визнають, що в країні немає головного інструменту відновлення правової справедливості. А якщо його немає, то нічого говорити про право, шукати чи вишукувати правові або псевдоправові схеми виходу з кризи. У такому разі політики повинні відверто заявити: «Права в державі більше немає. Правових формул розв’язання конфлікту теж немає. Ми переходимо до суто політичних домовленостей».

Тоді політики, всіх кольорів і рангів, узяли б на себе відповідальність і за те, що вони разом зробили з цим судом, зокрема і з правом узагалі.

Не вважаємо за можливе оцінювати легітимність нинішнього складу КС і, відповідно, правомочність прийнятих ним рішень. Через відсутність необхідної, достовірної інформації. КС закритий для спілкування давно й надійно. Країну наводнили справжні й липові постанови і контрпостанови. Відрізнити правду від вигадки неможливо. А тому просто спробуємо дати версії відповідей на деякі запитання.

Перше. Практично не підлягає сумніву те, що президент мав право звільняти суддів КС, оскільки це йому дозволено Конституцією. Посилання на решту нормативних актів і точок зору, швидше за все, від лукавого. Питання, чи варто було це робити, а якщо варто, то коли і як, лежить у площині оцінок. А тому, якщо звільнення суддів Станік, Пшеничного й Іващенка залишається в силі, членами КС вони вважатися, вірогідно, не можуть.

Друге. Чи мали право районні суди розглядати президентські укази? Швидше за все, так. Це видається нісенітницею, але ця нісенітниця прописана в Конституції, яка встановлює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини в державі. Поза межами компетенції судів звичайної юрисдикції перебуває лише тема конституційності.

Правда, є й інше питання — чи мали право суди скасовувати президентські укази на підставі заяв не самих членів КС, а цілком сторонніх громадян. Складно відповісти, але, в кожному разі, ці громадяни мали б мотивувати, як саме звільнення суддів КС порушує їхні конкретні права. У документах, котрі з’являлися у ЗМІ, такої аргументації не було, а це означає, що рішення судів, які наклали заборону на президентські укази, видаються, м’яко кажучи, сумнівними з юридичного погляду.

Інша річ, якби до суду звернулися самі судді КС. Чи є у них таке право? На нашу думку, є. Якщо не зраджує пам’ять, щодо цього навіть існує відповідне роз’яснення самого Конституційного суду. Чи був суддями Станік, Іващенком і Пшеничним зроблений такий крок? Вірогідної інформації стосовно цього поки нема.

Наступне питання. Чи повинне відновлення на посаді за рішенням суду супроводжуватися указом президента, як твердять деякі прибічники Віктора Ющенка? Наскільки ми можемо судити, ні. Але для забезпечення реанімації будь-якого посадовця суд зобов’язаний повністю дотриматися необхідної процедури. Він зобов’язаний належним чином виписати рішення. Спираючись знову-таки на документи, оприлюднені в мас-медіа, ми беремося судити —не дотрималися і не виписали. Що причиною — поспішність, незнання (не смійтеся, таке цілком можливе) чи свідомий злий намір (і це також можливо, не дивуйтеся), — не нам судити. Висновок: коли ті рішення судів, на які посилається преса, — справжні, на сьогодні легітимність статусу трьох суддів швидше за все видається дуже сумнівною.

Просуваємося далі. Чи є суд, «схудлий» на трьох суддів, легітимним? Деякі правознавці стверджують, що ні. І помиляються. Є. Нагадаємо: свого часу КС працював і в більш «розібраному» стані. Чи мають право пани Гавриш і Костицький зайняти місця начебто відставлених Станік і Пшеничного? Ні. Їхні повноваження набудуть чинності лише після складання присяги.

Чи є легітимним рішення КС (якщо не помиляємося, перше), відповідно до якого президентові забороняється призначати суддів на адміністративні посади? Тут узагалі все заплутано. По-перше, невідомо, чи є саме рішення, щодо цього досі існують найсуперечливіші відомості. (Хай комусь це й здається смішним.) По-друге, як ми вже казали, невідомим є статус трьох суддів. Ми лише припускаємо вірогідність документів, на підставі яких членів КС було усунуто, потім відновлено, знову усунуто і нібито знову відновлено.

Хто вправі оспорити рішення КС? Ніхто. Навіть якщо буде абсолютно очевидним грубе порушення, навіть якщо КС затверджуватиме свої акти за повної відсутності кворуму, оскаржити, скасувати чи ігнорувати їх не можна. Це не вправі зробити ні президент, ні Радбез, ні ГПУ, ні суди. КС — істина в останній інстанції. Крапка.

Чи існують у світі інструменти захисту від свавілля суддів КС? Нам такі механізми невідомі. Всюди судді КС намагаються дорожити своїм чесним ім’ям і репутацією, а політики воліють не тиснути, і не підкуповувати. Щоб у разі чого (коли не буде ні влади, ні грошей) було у кого шукати справедливості.

Якщо рішення КС про заборону президентові призначати суддів на адміністративні посади справді існує, то чи справедливе воно? Офіційного тексту рішення поки немає. Та якщо відкрита інформація відповідає дійсності, то наша відповідь — так. Таке право самостійно привласнив собі Леонід Данилович, а його лоєри майже легалізували його через законодавство. Чому «майже»? Тому, що така функція не тільки дещо розмиває принцип поділу влади і ставить під сумнів незалежність судової гілки, а й (найголовніше) суперечить Конституції. У 106-й статті, де описано права глави держави, йому дозволено лише в окремих випадках створювати суди. І все. Втручатися в кадрові питання президент не повинен.

Інше питання, чому цією проблемою наші політики, які наперебій цитують Конституцію, занепокоїлися тільки тепер?

І останнє запитання — що робити? Спробу відповісти на нього ми дали вище. Конституційний суд такий, який він є. Годі чекати від нього рішення, що дозволить вийти з кризи. Не виключено, що ніякого рішення не буде зов­сім.

Політики такі, які вони є. Хоч яким би виявилося можливе рішення КС, воно обов’язково не буде визнане іншою стороною. Активно «працюючи» з Конституційним судом, небожителі дискредитували і себе, і КС, і сам принцип верховенства права.

З огляду на ці два посили, ми виходимо на очевидний висновок: незалежно від того, чи буде рішення КС, і що в ньому буде, політики мають знаходити політичний вихід із ситуації. Вони повинні спільно змінити законодавство і наважитися на проведення виборів. Це — лише напівміра. Але без неї, схоже, не обійтися.

Іншого виходу немає. Напевно, на жаль.

Сергій РАХМАНІН