ВИКЛИК ІСТОРІЇ

Світ тісний. Ця збита фраза набула після 11 вересня минулого року нового звучання. Всі ми, ті, хто живе на нашій планеті й не хоче повторення аналогічних подій на своїй вулиці, у переддень річниці трагічних подій напевно задумалися, як зробити свій спільний дім комфортнішим для спільного проживання. Думали про це й у країні, яка стала мішенню для терористів.

Весь цей рік одним із постійних нагадувань про вересневу трагедію були короткі некрологи загиблим під руїнами Всесвітнього торговельного центру в New York Times. Жертв «вистачило» рівно на рік: у номері від вівторка газета опублікувала останню добірку. Загалом статей виявилося 2280.

Америка вміє шанувати своїх героїв і не забуває людей, які віддали життя за її свободу і незалежність. І скорботні дати в цій країні відзначають із не меншим розмахом, ніж тріумфальні. Напередодні річниці вересневих подій конгрес Сполучених Штатів Америки провів у Нью-Йорку спеціальну виїзну сесію обох палат, присвячену першій річниці трагедії у Всесвітньому торговельному центрі. Знаменно, що американські законодавці зібралися у Нью-Йорку після більш ніж 200-річної перерви. З 1789-го по 1790 рр. це місто було столицею США, і конгрес засідав тут, коли президентом був Джордж Вашингтон. Засідання носило символічний характер, на ньому ухвалили резолюцію на честь героїв і жертв вересневого теракту.

А в середу заходи з нагоди першої річниці атаки відбулися у всій країні, та головні події були організовані на місці загибелі жертв «Аль-Каїди». Програма церемонії на території Пентагону включала виступи президента Сполучених Штатів, міністра оборони Дональда Рамсфельда і голови об’єднаного штабу збройних сил США генерала Майєрса. З Пентагону Джордж Буш вирушив до Пенсільванії, де поблизу міста Шенксвілл 11 вересня минулого року зазнав катастрофи захоплений терористами пасажирський літак компанії «Юнайтед Ейрлайнс». Потім президент прибув до Нью-Йорка. Там він взяв участь у церемонії на місці веж-близнюків Всесвітнього торговельного центру, зруйнованих викрадачами-самовбивцями. Ввечері Джордж Буш виступив зі спеціальним зверненням до нації. Зробив він це на острові Елліс на тлі статуї Свободи. Вибір острова для звернення не випадковий — колись він був брамою до Америки, тут розташовувався центр, де приймали іммігрантів. І президент намагався тим самим показати світу, що Америка залишається вірною своїй історичній місії захисниці свободи та демократії.

Усі заходи, присвячені трагічним подіям, покликані були лише вшанувати пам’ять загиблих. Адже справа боротьби з тероризмом, на думку адміністрації США, ще далеко не закінчена. Президент Джордж Буш як і раніше готовий, як він висловлюється, прийняти виклик історії і покінчити з міжнародним тероризмом раз і назавжди.

Трагічні події, які сталися в Сполучених Штатах рік тому, часто порівнюють з атакою японської авіації військово-морської бази США на Гавайях 1941 року. Такі моменти історії заведено називати поворотними. Тоді, понад шістдесят років тому, загибель американського тихоокеанського флоту стала поштовхом не лише до вступу американців у Другу світову війну й до створення 1947 року розвідувального співтовариства США (найпотужнішої та найдорожчої, але далеко не найефективнішої спецслужби у світі), а й ознаменувала собою настання нової ери в міжнародних відносинах. Закінчилася епоха американського ізоляціонізму, Америка взяла на себе місію перебудови світового порядку. І наслідком Перл-Харбора стали не тільки Мідуей і Нормандія, а й Корея, В’єтнам, Ірак, Сомалі, Гаїті.

Головний ідеолог нападу японців на тихоокеанську базу США адмірал Ямамото пізніше зізнався, що він розбудив сплячого гіганта і розв’язав йому руки для найжорстокіших дій у відповідь. Усама бін Ладен через шістдесят років зробив практично те саме. Наслідки терористичних атак на Нью-Йорк і Вашингтон стали фатальними для «Талібану» й «Аль-Каїди», а жорсткі дії американців викликали дискомфорт навіть у її союзників. Проте, знаючи, чим є сьогодні Сполучені Штати, можна твердити, що така антитерористична операція була неминучою. А для знищення світового тероризму вона була, напевно, і необхідною. Та Афганістаном справа не обмежиться. Бін Ладен розв’язав Джорджу Бушу руки для застосування на практиці своєї доктрини випереджаючих ударів по осередках міжнародного тероризму. Список таких осередків ще повністю не сформований, проте номер один у нього уже внесений — Саддам Хусейн першим відчує міць караючої американської десниці.

Сьогодні в пресі мусуються одні й ті самі питання, пов’язані з річницею подій 11 вересня, — чи став світ за останній рік безпечнішим і як співвідносяться антитерористичні дії США з демократичними принципами, правами людини та статутом Організації Об’єднаних Націй. Цікаво, що цього літа Стівен Спілберг випустив у прокат свій новий футуристичний блокбастер «Особлива думка», де ставить аналогічну дилему — чи можна пожертвувати правами людини задля гарантії безпеки всіх членів суспільства. Відповідь однозначна — років через тридцять межі тісного світу нашого особистого життя впадуть під тиском нових правил суспільного ладу. Те саме очікує, очевидно, і сферу міжнародних відносин. А Ірак зіграє тут роль пробного каменю.

Загалом для повернення Іраку «у лоно цивілізованих держав» є всі передумови. Президенту США залишилося зовсім небагато — забезпечити юридичні підстави для вторгнення і хоча б мінімальну міжнародну підтримку майбутньої акції.

Наприкінці минулого тижня Джордж Буш розпочав широкомасштабну політичну кампанію підготовки скинення режиму Саддама Хусейна. А її кульмінацією став виступ Буша на Генеральній Асамблеї ООН 12 вересня, де він публічно обгрунтував своє ставлення до іракської проблеми. Президент США заявив: його країна разом з іншими державами світу розробить нову резолюцію стосовно Іраку, причому досить швидко — «протягом кількох тижнів». Хоча у своєму виступі Буш дав зрозуміти, що Америка готова розв’язати іракську проблему в стінах ООН, загроза неминучої воєнної акції не розвіялася. Більше того, деякі журналісти розцінили промову американського лідера як оголошення Багдаду ультиматуму. Приміром, британська «Гардіан» порівняла запропонований Вашингтоном план резолюції ООН з австрійським ультиматумом Сербії в липні 1914 року, написаний у такому тоні й такими термінами, що передбачав відмову від виконання його вимог і в такий спосіб можливість розпочати війну.

Джордж Буш заявив: ситуація довкола Іраку може розвиватися за двома варіантами. «Режим може залишитися незмінним, а тому й ситуація в усьому регіоні буде незмінною. Режим допомагатиме терористичним організаціям, і тоді 11 вересня стане лише прелюдією до страшного майбутнього. Другий варіант — ми визволимо іракський народ із полону».

Одночасно президент США розпочав те, до чого його давно закликали союзники — консультації з провідними міжнародними гравцями, що, як сподіваються у Вашингтоні, приведуть до створення міжнародної антиіракської коаліції. А у підтримці союзниками кампанії в Іраку, нехай навіть символічної, чимало провідних американських політиків вбачають необхідну умову для виступу проти Саддама Хусейна.

На нинішній момент американський президент може розраховувати на допомогу лише Великобританії, Італії та Іспанії. А найактивніше проти силового вирішення іракської проблеми виступають Росія, Китай та Франція. Тому минулого тижня Джордж Буш провів телефонні розмови з кожним із лідерів цих держав. Відповідно до неофіційних повідомлень, усі три співрозмовники Буша наполягали на своєму: російський президент попереджав про непередбачені наслідки такої акції, а лідери Франції та Китаю запропонували віддати право вирішення долі Саддама Хусейна Раді Безпеки ООН. Попри такий розклад, американці не збираються відступати. Дипломатична активність Білого дому в цьому напрямі триватиме. І вже нині можна казати, що вона дає деякі результати. Судячи з висловлювань Жака Ширака, зроблених ним днями в інтерв’ю газеті «Нью-Йорк таймс», колишня позиція Парижа щодо Іраку стала значно ближчою до американської.

І якщо на європейському «фронті» Вашингтон дечого домігся, то на арабському поки що без змін. На дводенній нараді, яка відбулася в єгипетській столиці Каїрі, міністри закордонних справ Ліги арабських країн заявили, що воєнні дії проти Іраку загрожують усім арабським державам.

Єдність арабів у неприйнятті очікуваної воєнної акції США проти Іраку на перший погляд виглядає дивною. Багато хто, напевно, ще пам’ятає, що під час операції «Буря в пустелі» союзниками американців з антиіракської коаліції були кілька арабських країн, серед них жертва іракської агресії Кувейт і налякана можливим вторгненням військ Саддама Хусейна Саудівська Аравія. Здавалося б, хоч вони мають вітати радикальні дії щодо іракського лідера. Та ба. Чому ж арабські міністри рішуче проти американського удару по Іраку?

Причин кілька, і всі вони досить вагомі. Насамперед, арабські керівники, хоч як вони ставляться до президента Саддама Хусейна й побудованої ним держави, побоюються, що воєнна акція проти Іраку створить прецедент, і майбутньою ціллю бомбардувань може стати практично будь-який режим на арабському сході. Адже майже кожний із них за бажання може бути звинувачений у підтримці міжнародного тероризму. Тому жодний з нинішніх арабських урядів не може почуватися невразливим.

Друга причина полягає в тому, що, на думку лідерів країн регіону, силове зачищення Іраку призведе до хаосу як усередині, так і навколо нього. Крім того, в арабському світі побоюються, що скинення Саддама призведе до реабілітації іракської нафти на світових ринках. Маючи, за наявними даними, 270 мільярдів барелей, Ірак займає перше місце у світі за запасами «чорного золота». А масований приплив іракської нафти на світовий ринок моментально призведе до різкого падіння цін на цю сировину.

Нарешті, арабські правителі бояться, що їх пряма чи непряма підтримка антиіракських дій адміністрації Буша спричинить значні хвилювання в самому арабському світі. Різноманітні екстремісти, не тільки релігійні, а й політичні, можуть скористатися ситуацією, аби спробувати досягти своєї мети.

Аналіз наведених чинників свідчить про дуже туманну перспективу залучення Вашингтоном до участі в бойових діях проти Іраку хоча б однієї арабської країни. І тут американці будуть, напевно, раді домогтися від арабського світу хоча б гарантії нейтралітету.

Що ж до отримання юридичного виправдання початку воєнної операції проти Іраку, то тут американське керівництво теж проводить серйозну роботу. Міжнародна громадськість загалом згодна з тим, що Багдад продовжує розробки в галузі хімічної та біологічної зброї, щодо ядерної такої самої впевненості немає. Союзники США та члени конгресу США від демократичної партії вимагають, щоб Білий дім подав докази відповідних іракських зусиль.

Цього тижня попередження Білого дому про небезпеку режиму Саддама Хусейна отримали несподіване підтвердження від фахівців ООН. Військові експерти, які аналізують супутникові знімки іракських військових об’єктів, виявили нові споруди, а також якісь зміни в зовнішньому вигляді іракських ядерних лабораторій, які, за їх словами, важко пояснити. Висловлюються припущення, що, як і після вторгнення в Кувейт, іракський лідер, очікуючи удару ззовні, кинув усі сили на створення атомної бомби.

Одночасно побачила світ доповідь, підготовлена лондонським Міжнародним інститутом стратегічних досліджень, у якій ідеться про те, що Ірак має запаси хімічної та бактеріологічної зброї, але для створення ядерної зброї йому ще потрібний час. Автори документа також указують, що президент Хусейн намагається створити технологію із розщеплення радіоактивних речовин, але для цього йому знадобиться кілька років, і без іноземної допомоги тут не обійтися. Проте, якщо Багдаду вдасться отримати із закордону радіоактивні матеріали, ядерну зброю можна буде створити протягом кількох місяців.

Судячи з того, як активно останнім часом стали з’являтися нові докази злочинної діяльності іракського лідера, в американського керівництва проблем не буде й надалі. Переконаний у своїх силах, президент США квапить події. Вже відбулися перші закриті консультації адміністрації з провідними американськими законодавцями. Білий дім наполягає на тому, що конгрес має протягом найближчих тижнів — до листопада — остаточно висловитися щодо іракських планів президента Буша. Природно, Джордж Буш очікує схвалення з боку законодавців і попереджає їх, що не має наміру змінювати власну думку з приводу Іраку, попри їхнє рішення.

Напевно, ні в кого вже не викликає сумніву той факт, що президент США доведе розпочату справу до кінця, і багдадський режим буде рано чи пізно усунутий. Інтервенції може запобігти хіба що рішення Саддама Хусейна приєднатися до антитерористичної коаліції та його прохання розмістити на іракській землі американські військові бази для боротьби з «Аль-Каїдою». Відверта утопічність такого розвитку подій не залишає Вашингтону іншого вибору крім як готувати воєнну операцію.

Мало хто сумнівається й у тому, що нова війна в Перській затоці буде для Сполучених Штатів успішною. Напередодні афганської операції сумніви, що вона буде вдалою, були дуже обгрунтовані. Проте американці досить легко і з незначними втратами змогли за кілька місяців зробити в Афганістані те, чого так і не досяг у цій країні Радянський Союз за десять років кровопролитної бійні. Новітні озброєння і технології, передова військова наука й висока підготовка особового складу разом з ефективною політичною підтримкою забезпечили Вашингтону швидку й повну перемогу у війні, яку до її початку більшість експертів називали відчайдушною авантюрою. Більше того, США змогли забезпечити мир в Афганістані й після вигнання талібів, яких аналітики вважали єдиною силою, здатною утримати цю країну від повного розпаду.

Все це свідчить на користь того, що й в Іраку американці зможуть досягти поставлених ними цілей. Про повний пріоритет армії США в майбутній війні можна не казати. Генералам із Пентагону прекрасно відомий перський театр воєнних дій, тому варто припустити, що воєнну операцію проти Іраку спланують особливо старанно й грамотно.

Крім того, розгортання американських сил у регіоні станеться набагато швидше, ніж це було при підготовці «Бурі в пустелі». Тоді найбільше часу пішло на спрацьованість американського контингенту із союзниками з країн арабського світу, які 1991 року були обов’язковим атрибутом операції для демонстрації її міжнародного характеру. Найімовірніше, військові США цього разу діятимуть самі, підтримають їх хіба що незмінні союзники британці. Тому для розгортання передових сил Пентагону буде потрібно небагато часу (не здивуюся, якщо таке розгортання вже йде повним ходом).

Нарешті, Сполучені Штати старанно готують гідну заміну іракському лідеру. Вашингтону вдалося нарешті об’єднати більшість фракцій іракської опозиції, тому в обозі американської армії в Багдад вступить уже підготовлений тимчасовий уряд, який заявить про перехід країни до демократичної форми правління. Ну а далі події розгортатимуться за перевіреним сценарієм — вибори під жорстким наглядом переможців чи запрошення «на царство» будь-кого із представників монаршої родини.