Відставка відставки?

Поділитися
Коли в понеділок схлинула перша хвиля відставок помаранчевих губернаторів, на березі, попри намір...

Коли в понеділок схлинула перша хвиля відставок помаранчевих губернаторів, на березі, попри наміри центру перевести в столицю на посаду заступника міністра, поки що залишився глава Вінницької обладміністрації Олександр Домбровський. А також запитання: чим керувався президент, визначаючи долі губернаторів, і наскільки він володіє інформацією про реальну ситуацію в регіонах? Цікаве й інше: чому ротація керівників регіонів розтяглася в часі й чому відбувається така ж активна, як і незрозуміла, гра в оточенні президента, в якій то зринають одні кандидатури опальних губернаторів, то топляться кандидатури їхніх змінників? Чому так часто міняється думка з приводу вже тих рішень, які, за словами віце-прем’єра Романа Безсмертного, «не підлягають обговоренню»?

Насамперед ми побудуємо НСНУ?..

У Вінниці можливих кадрових перестановок не чекали: область перебуває, за показниками Держкомстату, у п’ятірці найкращих. Саме тому політикум зело здивувала пропозиція вінницькому губернатору написати заяву про відставку, яка надійшла минулої п’ятниці від віце-прем’єр-міністра з регіональної політики Романа Безсмертного. «За власним бажанням і у зв’язку з переходом на роботу в міністерство». У Вінниці запропоноване формулювання розшифрували так: «Через необхідність кадрової ротації в регіонах у контексті майбутніх парламентських виборів». Можливо, пропозицію Безсмертного викликали, зокрема, чутки про контакти Домбровського з Юлією Тимошенко, до якої губернатора нібито привів Зінченко, що вже отримав запрошення у виборчий список БЮТ.

Це наша країна, і ми знаємо, чому змінюються керівники напередодні чергового виборчого забігу. Судячи з того, що президент досить довго зволікав із відставкою губернаторів, колишні й майбутні звільнення більше пов’язані з політичними іграми, ніж із реальною оцінкою економічних показників та менеджерських здібностей губернаторів. Схоже, що процес є не так зачищенням людей Порошенка і Зінченка, як бажанням зміцнити позиції президентської «Нашої України» у конкретних регіонах.

— Я так розумію, що Олександра Домбровського призначали і для того, щоб він зміцнив рейтинг НСНУ в регіоні. Але партія посідає четверте місце в рейтингу після БЮТ та інших. Політичне рішення й залежить від того, як він забезпечить вибори в області, — вважає депутат Вінницької міської ради Семен Ханук.

Погоджується з ним і колега з місцевої ради Андрій Рева:

— Знову, як і при Кучмі, губернаторів знімають не за погані економічні показники, а в силу політичних обставин. Просто Домбровський не забезпечив необхідного зростання рейтингу НСНУ. Сьогодні рівень довіри до цієї партії падає, і це найбільше хвилює такого політика, як Безсмертний...

Напевно, тому наступником Домбровського називали всуціль «нашоукраїнців» — нардепів Одайника і Сокирко, колишнього головмитника Скомаровського. Але прикметно, що сама обласна організація партії «Народний союз «Наша Україна» виступила категорично проти звільнення губернатора, вказавши в телеграмі на ім’я президента, що така ротація кадрів «негативно позначиться на соціально-економічному розвитку регіону і виборчій кампанії 2006 року».

Порошенко мені друг, але...

Губернатором Вінниччини Олександр Домбровський був призначений 4 лютого 2005 року за квотою НСНУ. Нагадаю, що колишній мер Вінниці під час революційних подій осені 2004 — зими 2005 р. перед найскладнішим другим туром виборів відкрито заявив про підтримку Віктора Ющенка.

Не можна не завважити, що за останніх дев’ять місяців він дуже змінився. Став більш жорстким та категоричним як у висловлюваннях, так і в прийнятті рішень. А отже — самостійнішим.

Буквально напередодні прогнозованих «ротаційних» подій Олександр Домбровський зізнавався в інтерв’ю «ДТ», що вірить у консолідацію сил, які пройшли через Майдан. І що намагається не звертати уваги на розмови про партійний «лісоповал» серед переможців.

— По суті, все залежить від того, які завдання перед собою ставить той чи інший керівник. Я міг би говорити про те, що сьогодні відбувається у взаємовідносинах політиків на рівні центру і регіону. Але я вважаю, що для керівника, чи то обласного, чи то районного рівня, має бути один критерій — служіння людям. І насправді підвищувати соціальний рівень просто. Головне — зробити потужну економіку. Це і є те завдання, на якому базувалася моя робота як голови обласної державної адміністрації протягом дев’яти місяців. Гадаю, що показники свідчать самі за себе. Це і 15% приросту обсягів промислового виробництва, і понад 20% приросту обсягів сільськогосподарського виробництва, і вчетверо більша цифра інвестицій. Навіть якщо ми візьмемо певною мірою політично спекулятивний параметр — виробництво цукру, то нинішнього року Вінницька область цукру дасть більше, ніж торік, незважаючи на складну ситуацію в аграрному секторі і складну посівну. Ось це для мене найважливіші критерії: економіка, чітка постановка завдань, залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій, створення нових робочих місць.

— Але існують також інші критерії: «людина Порошенка», «людина Зінченка». Тож з ким і хто ви, Олександре Георгійовичу?

— Я не плутаю роботу і сім’ю, політику і дружбу. І Порошенко, і Зінченко, і Томенко — мої друзі. Але хіба це має якось впливати на мій політичний світогляд або ж на мої дружні стосунки? Я людина президента. За нього я закликав людей голосувати восени минулого року. Це і є мої політичні переконання. І коли сьогодні кажуть про розчарування народу, це мене ранить глибоко в серце. Тому що все, що відбувалося рік тому на майданах, я пропустив через себе, наражаючи на ризик і тотальне стеження свою сім’ю.

Втім, не менше ризикував губернатор і визначаючись із підходами до формування нової владної команди в області. Перші скарги на нього в столицю, намети Руху під стінами обладміністрації з’явилися після залучення деяких «колишніх». Наприклад, два з чотирьох заступників Домбровського були призначені ще 1998 і 2000 рр. Але...

— Я вважаю, що мені не тільки вдалося «відбити» насправді талановитого аграрного менеджера Заболотного, мені вдалося зберегти елітний кістяк кадрів у Вінницькій області. Держава може бути сильною тільки за наявності потужної управлінської еліти. А вона виховується не за один рік. Я вважаю, що зумів зберегти найпозитивнішу частину еліти, що відповідає двом основним критеріям — професіоналізму і порядності. Вони не святі, не ідеальні. Але вони сильні організатори. Наша проблема в тому, що ми, як правило, думаємо насамперед про майбутні вибори. Ми не думаємо, що буде з країною, скажімо, у 2010 році. Як нам провести політику на рівні регіонів для того, щоб пом’якшити наслідки вступу України в СОТ. А для цього потрібні досвідчені менеджери в усіх сферах життєдіяльності. Тому я можу однозначно сказати, що одне з основних завдань держави — це формування нової еліти: фахової, сильної, глибокої, системної...

Наскільки відповідатиме цим вимогам сформована Домбровським еліта, з’ясується пізніше. Зате вже тепер ця команда показала, що невдячною її не назвеш.

Такого, щоб глави райадміністрацій публічно заперечували президенту, яким вони де-юре і призначені, у новітній історії України ще не було. І ще щоб у цілковитій відповідності з духом Майдану намагалися «без запрошення» потрапити до глави держави, щоб пояснити помилковість його рішення про звільнення губернатора.

Команда Домбровського це зробила. Спробувала принаймні. Саме після улаштованого нею шуму оголошення указу про відставку губернатора було відкладено, а сам Домбровський одержав запрошення до Ющенка на особисту розмову.

Внесла свою лепту і терміново скликана сесія Вінницької облради, яка також висловила більшістю голосів підтримку Домбровському. І навіть вирішила делегувати в Київ загін на чолі з головою облради Юрієм Івановим — «без права повернення» до позитивного вирішення питання. Погодьтеся, щось у цьому усе ж таки є. Підлеглі, котрі між собою називають свого шефа «сучкорубом Тюменського ліспромгоспу», навряд чи б зважилися на таку бурхливу незгоду з кадровою політикою верхів. Вони за визначенням не можуть боятися губернатора більше, ніж Києва. Виходить, у їхніх діях є інше мотивування, ніж бажання «прогнутися» перед обласним начальством.

Якщо ще кілька років тому ті самі депутати вимагали влити свіжу кров у вінницький адміністративно-керівний бомонд, щоб той не засиджувався на місцях, створюючи регіональні клани, то сьогодні настрої кардинально змінилися: скільки ще область буде експериментальним «кабінетом», адже Домбровський — уже дев’ятий губернатор за роки незалежності України. І чому проголошені свого часу президентом економічні критерії оцінки роботи губернаторів залишилися лише декларацією? Адже за економічними показниками Вінницька область саме серед лідерів.

При цьому депутати не завжди добирали слова в оцінках того, як відбувається усунення губернатора.

— Ющенко — наш президент, але рішення це — «кучмівське». Цікаво, хто режисер? Хто хоче зруйнувати стабільність в області і довіру народу до влади перед виборами? — запитував, зокрема, Іван Гамрецький (до речі, заступник губернатора).

Були, утім, й інші думки. Так, лідер місцевої «Держави» Валерій Хмелівський висловився проти підтримки Домбровського з тієї причини, що таким чином облрада бере на себе цілковиту відповідальність за всі подальші дії Домбровського, якщо президент залишить його на посаді.

— Є ж «Народний союз Наша Україна», є коаліція «Сила народу», нехай вони й беруть на себе цю відповідальність. Чому це мають робити депутати обласної ради, котрі представляють інтереси всіх жителів області?...

Проти був і Рух, який назвав одностайний захист губернатора його ж підлеглими побоюваннями «колишніх», що у випадку приходу нового керівника області багатьом доведеться відповісти за свої незаконні дії.

А в головвиконкоми — хто?

Утім, і сам Домбровський не залишив без уваги Рух, озвучивши на сесії т.зв. «план дискредитації голови ОДА», який почав діяти з другого дня його призначення.

Як приклад він навів листа в президентський секретаріат про нібито неконструктивну роботу губернатора. А одне з послань, де йшлося про переслідування владою на Вінниччині членів Народного руху, процитував.

— Зачитаю ще один абзац цього пасквіля, який не просто цинічний, а «безмірний». От, — «...сином Юрія Іванова (голова обласної ради. — Авт.) Костянтином контролюється так званий експорт м’ясної продукції, аж до створення мережі приватних підприємств для так званого «експорту». Лист написаний 10 вересня цього року. А ви всі знаєте, що невдовзі буде вже два роки, як Костя загинув (в автокатастрофі. — Авт.) і його немає серед живих. Хіба це не цинізм і чи є мораль у людей, котрі таким чином хочуть прийти до влади...

У іншому листі йшлося, що Домбровський з моменту призначення не провів жодного особистого прийому громадян, тоді як «коли губернатором був Калетник, він по 140 осіб за день приймав до 12 ночі...». За словами Домбровського, він захотів особисто зустрітися з автором листа і доручив запросити його. Але виявилося, що ця людина померла три роки тому...

Напевно, губернатору вистачило цих аргументів для переконання президента при особистій зустрічі в тому, що на нього зведено наклеп, а секретаріат дезінформовано про реальну ситуацію в регіоні.

Вінницький губернатор прямо каже про те, що центр прийняття рішень де-факто вже почав переміщатися в регіони.

— Це об’єктивний процес європейської моделі. І регіональні політики, і регіональні керівники повинні бути готові до того, що більшість рішень доведеться приймати самостійно. Я три роки працював міським головою. А міськрада — це абсолютно самостійний орган місцевого самоврядування. І ніхто — ні з обладміністрації, ні з Кабінету міністрів мені не говорив: це роби, а те не роби. І я, і міськрада приймали рішення, корисні територіальній громаді. І нині ми прийматимемо такі рішення, які у контексті програми президента України працюватимуть на розв’язання соціально-економічних проблем регіону...

Неважко помітити, що на чолі регіону Домбровський бачить саме себе. Але оскільки майбутніми «царями гори» не проти стати і його опоненти, то викиди «чорного піару» губернатор вважає прикметою початку виборчої кампанії.

— Я думаю, критерій тут один, і «мочитимуть» цими негідницькими методами тих, хто може або хоче претендувати на посаду голови обласної ради після проведення виборів і конституційної політичної реформи...

І віддавати таку перспективу з нинішніми важелями впливу ні з сього ні з того — нестерпно боляче. Навіть губернатор, котрого у будь-який момент можуть звільнити одним розчерком президентської ручки, в нинішній українській системі влади має достатньо повноважень, щоб вважатися повноправним господарем області. Його можливості перевищують доступне іншому міністру, не кажучи про міністерського заступника, куди намагалися евакуювати Домбровського. А вже повноваження голови облвиконкому і зовсім будуть неозорими. Тим більше, що свою частку чималих повноважень чинний і номенклатурно досвідчений глава облради Іванов, котрий вважає губернатора своїм вихованцем, не тільки передадуть тихо-мирно, але ще й простежить, щоб у цей процес не вклинився ніхто із сторонніх.

У Олександра Домбровського дійсно непоганий рейтинг серед населення області. Такий самий має БЮТ.

Тому зовсім не факт чиновницького страху, пов’язаного з можливою утратою своїх місць після відставки губернатора, пояснює їхні дії. Не меншою мірою проблема в принципах і безпринципності, в обридлому калейдоскопі змінюваних керівників. Так, партія влади посідає в області четверте місце. Це, звичайно, нікуди не годиться, але подібний результат — наслідок подій у Києві, а не у Вінниці та її області. І виправляти це потрібно в цьому випадку діями столичних представників помаранчевої команди. У самого ж Домбровського немає бажання сідати за кермо адмінресурсного котка з якого він уже зістрибував під час президентських виборів. Але хіба вишикувати усіх під прапором однієї партії, приструнчити БЮТ і обійти за чисельністю спікерську НП — це те, чим має займатися губернатор?

Тож насправді причина навіть не в конкретному Домбровському. Ми всі прекрасно усвідомлюємо, що влада, яка перемогла під ціннісними гаслами, ще далеко не всіма демократичними цінностями керується у своїй роботі. Це просто чиновники перехідного періоду. Але дуже хотілося б, щоб вони усвідомлювали усю відповідальність узятих на себе зобов’язань. Виявилося, що зробити революцію в країні легше, ніж придушити амбіції і не робити того, за що критикував своїх попередників. Проте хіба хтось обіцяв, що буде легко?

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі