Виборам бути? Парадокси суспільної думки

Схоже, «мер усіх киян» намертво прикував увагу громадськості до своєї персони. І, треба думати, причина цього зов­сім не демократичні білборди, які обліпили столичні бульвари і дороги і, очевидно, свідчать про початок передвиборної кампанії пана Черновецького, а досить неоднозначна політика «народного» мера. Про неї сьогодні несамовито сперечаються, багато читають і, звісно ж, гостро пишуть. Втім, як і про те, чи довго триватиме безроздільне правління Леоніда Михайловича. Причому чутки про можливі перевибори мера і Київради не лише не припиняються, а й полонять думки і серця дедалі більшої кількості як рядових супротивників київського голови, так і бажаючих поцарювати на столичному троні. У зв’язку з цим нас зацікавив надрукований вище матеріал. На нашу думку, цей, безумовно, дискусійний і полемічний інтелектуальний продукт, незважаючи на ряд запитань, які ми для себе винесли на поля, гідний газетної шпальти хоча б з однієї причини.

Автори, які опонують нинішньому меру, спробували з’ясувати причини ситуації, що склалася з погляду чинного законодавства. І звернули увагу на те, що влада в голов­ному місті країни виявилася практично відданою на заклання одній людині. І не важливо — Черновецькому, Іваненку, Петренку чи Сидоренку. Демократу, автократу чи диктатору, головне — в одноособове, безроздільне і майже безконтрольне користування. Чесно кажучи, як для європейської столиці, це не найперспективніша ситуація. І в плані репутації серед давно політично цивілізованих сусідів, на яку Київ недвозначно претендує. І в плані загального настрою мегаполіса, який зовні роздирає національна політична криза, а зсередини підточує місцева.

Щоправда, такі залізні рамки, у яких опинилася столична громада, яка уважно спостерігає за тим, що відбувається з її комунальною власністю і землею, забезпечили їй одну перевагу — байдужих до міських проблем сьогодні немає. А якщо і є, то лише завдяки загальній недовірі до політичних сил усіх кольорів і калібрів, котрі дискредитували себе, яку жителі столиці маскують за вдаваною збайдужілістю. Щонайменше, одного з таких висновків дійшли представники соціологічної служби Центру Разумкова під час одного зі своїх останніх досліджень. На тему: «Хто винний і що робити в столиці» разумковці опитали 807 респондентів різних вікових категорій. Скажемо одразу, громадська думка не милує одіозного мера, позначаючи найгостріші кути і висвітлюючи найтемніші сторони правління його команди.

Як виявилося, 67 відсотків киян вважають, що події в Києві, як, утім, і у всій Україні, розвиваються у неправильному напрямку, і лише 14 відсотків переконані, що усе йде добре. До першої п’ятірки проблем, з якими місцева влада, на думку громадськості, не може впоратися, увійшли високі тарифи на житлово-комунальні послуги, забезпечення соціальним житлом, корупція, низькі заробітна плата і пенсії, а також високі ціни на ліки і медичні послуги. Логічно, що ці ж життєві труднощі найбільше пригнічують киян вдома і на роботі.

54 відсотки респондентів переконані, що проблеми в місті сьогодні не вирішуються так само, як не вирішувалися вони і за Омельченка. Причина цього, на думку городян, — банальний захист владою власних інтересів і лобіювання інтересів бізнес-структур, до яких мають стосунок місцеві чиновники. Так вважають 24 відсотки киян. Така сама кількість членів міської громади — носії прикрих спогадів про хабарі місцевим чиновникам. У тому, що до їхньої думки прислухаються у верхах при прийнятті якихось рішень, упевнені аж 0,4(!) відсотка жителів столиці.

З поінформованих про діяльність фракцій, сформованих партій і блоків у Київраді, 31 відсоток схвалюють дії фракції БЮТ, 19 відсотків — Блоку Кличка, 16 — «Нашої України». Політику Блоку Черновецького не підтримують 56 відсотків киян. А позицію регіоналів, які стабільно перебувають у більшості Черновецького, не схвалюють 48 відсотків. При цьому показово, що у відкритому конфлікті влади й опозиції 37 відсотків киян не підтримують жодну зі сторін. У зв’язку з цим показовим є і те, що лише 27 відсотків городян узагалі щось чули або читали про діяльність фракцій, створених партіями і блоками в Київраді. Переважній їх більшості — 62 відсотки — нічого про це не відомо. І це незважаючи на регулярні прямі трансляції із сесійного залу ТРК «Київ». Треба думати, проблема тут не лише в рейтингу ручного каналу влади, а, як вдалося з’ясувати під час опитування, — у ментальній традиції населення покладати відповідальність на всенародно обраного мера з конкретним прізвищем, а не на безликий партійний список.

Так, більша половина столичних аборигенів у всіх бідах і гріхах, які трапляються у Києві, звинувачує саме міського голову. При цьому 45 відсотків опитаних категорично незадоволені діяльністю мера, а 33 відсотки — скоріше незадоволені, ніж задоволені. 60 відсотків киян підтримали б його відставку, а 19 утрималися б з цього приводу. Та, проте, 43 відсотки киян, які бажають відставки Черновецького, навряд чи погодилися б вийти на вулицю і взяти участь у відкритих акціях протесту на підтримку референдуму про відставку міського голови. Однак ця обставина анітрохи не заважає опитаним міркувати про свій можливий вибір у разі, якщо перевибори все-таки стануть реальністю.

У зв’язку з цим показова і почасти несподівана четвірка лідерів із, зауважимо, чималого списку претендентів на мерський трон. Хоч би як порівнювали у безвідповідальності нинішнього мера з попереднім, 13,8 відсотка киян залишилися вірними Сан Саничу і віддали б йому свій голос, якби вибори відбулися. 10 відсотків жителів столиці продовжують покладати надії на Віталія Кличка, який хоч і розгубив частину фракції у Київраді, зате перебуває у стабільній опозиції до Черновецького. 9,8 відсотка свого електорату в постійному тонусі вдасться тримати і самому Леоніду Михайловичу, що вивело його на третю позицію рейтингу Центру Разумкова. А от на четвертий зі своїми п’ятьма відсотками улаштувався лідер Громадянської самооборони, а тепер і людина «команди президента» Юрій Луценко.

До речі, щодо команд підтримки потенційних кандидатів також вималювалася цікава картина. Так, якщо кандидата підтримає Юлія Володимирівна, то за нього готові проголосувати 13,9 відсотка виборців. І це стеля для протеже. З цієї причини можливий кандидат від БЮТ Микола Томенко зі своїми 1,2 відсотка, який, безсумнівно, продовжує плекати мрію про столицю, теж може сподіватися на місце у п’ятірці лідерів. Як, утім, має шанси посилити свій авторитет і Юрій Віталійович. Щоправда, якщо про його підтримку заявить президент (9,6 відсотка додаткової підтримки для протеже) і... промовчить глава секретаріату. 41 відсоток киян, упевнених у тому, що вони ніколи не проголосують за кандидатуру, підтриману Балогою, дійсно вражає.

Проте розстановка сил у четвірці можливих фаворитів можливих виборчих перегонів помітно змінюється, якщо респондентам пропонували скорочений список претендентів. Лідером у цьому разі став Кличко (17,8%), другим — Луценко (14,2%), третім — Черновецький (13,2%). Четверте місце з істотним відставанням від лідерів розділили пани Томенко і Катеринчук із 5,2 відсотка.

У зв’язку з цим нам також здалося важливим поцікавитися у фаворитів рейтингів їх­ньою думкою щодо того, що відбувається у столиці. Ми поставили їм однакові запитання, які сформулювали таким чином:

1. Чи можливі, на вашу думку, дострокові вибори мера в столиці?

2. Чи будете ви сприяти тому, щоб вони відбулися?

3. Чи маєте ви намір брати в них участь?

Зауважимо, що всі респонденти «ДТ» досить обережно відреагували на нашу ініціативу, намагаючись при відповідях уникати гострих тем. А дехто, приміром, пан Омельченко, взагалі волів скромно промовчати. Що ж, таку вичікувальну позицію політиків, які претендують на столичну владу, цілком можна пояснити. Хоча б фактом нинішнього активного процесу формування партійних списків і блоків політичних сил, які балотуються у парламент.

Зрозуміло і те, що в такій ситуації особливо некомфортна позиція у пана Черновецького, який, на відміну від своїх сусідів по рейтингах, не мріє про владу, а боїться її втратити. Тому Леонід Михайлович досить скептично ставиться до активного педалювання теми у ЗМІ і не коментує ніяких прогнозів з цього приводу. Єдиним, хто погодився пролити світло на позицію засідателів з Хрещатика, 36, виявився перший заступник Черновецького Анатолій Голубченко.

Юрій Луценко, лідер передвиборного блоку «Наша Україна — Народна самооборона»:

— Дострокові вибори в столиці я вважаю не лише можливими, а й необхідними. Думаю, що киян не можна позбавляти шансу на виправлення помилки, допущеної торік. Особисто я роблю все від мене залежне, щоб в основних документах нашої політичної сили, в першу чергу в передвиборній програмі, було записано, що ми рішуче виступаємо за очищення столичної влади.

На мій погляд, правові підстави для проведення дострокової кампанії в Києві є, і старт їй має дати відповідне рішення нової Верховної Ради. Мені здається, було б доцільно, щоб вибори пройшли на початку наступного року.

Чи буду я брати в них участь? Я — людина командна, і моє найближче політичне майбутнє залежить від того, де саме наша команда вважатиме за потрібне використовувати мої знання, досвід та енергію — в парламенті, в уряді або в органах столичної влади.