Вибір зброї

Поділитися
«Найміцнішим елементом міжнародних угод, як і раніше, залишається папір». Фраза не моя, але дуже по...

«Найміцнішим елементом міжнародних угод, як і раніше, залишається папір». Фраза не моя, але дуже показова: каркас договорів із контролю над озброєннями, який існував як спадок від холодної війни, починає давати тріщини, а місцями просто обвалюватися, залишаючи зяючі пустоти, які кожна країна починає заповнювати на свій розсуд.

США вийшли з Договору про протиракетну оборону й почали готувати грунт для розміщення баз ПРО за межами своєї національної території. За кілька років стало зрозуміло, що ці бази розміщуватимуться у Польщі та Чехії. Москва заявила про те, що вона знайде асиметричну відповідь на американську ПРО. Поміж іншим було сказано про можливий вихід Росії з Договору про ракети середньої та малої дальності й про призупинення членства в Договорі про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ). Сьогодні на долі ДЗЗСЄ Москва перевіряє міцність нервів країн Європи і США, прагнучи поставити блок-пости як подальшому розширенню НАТО, так і протиракетним ініціативам США на європейському ТВД. Які ж ставки в грі та можливі наслідки?

Адаптація адаптованого

ДЗЗСЄ був підписаний у Парижі в 1990 р., за рік до розвалу СРСР. Ідея договору: «встановлення безпечного і стабільного балансу звичайних озброєнь у Європі на більш низьких рівнях, а також для ліквідації нерівностей, які наносять шкоду стабільності та безпеки, для ліквідації потенціалу здійснення раптового нападу й початку великомасштабних наступальних дій у Європі». Було визначено максимально допустиму кількість звичайних озброєнь за п’ятьма категоріями, які могли мати два блоки на європейському ТВД, а також умови перебазування військ і процедури взаємних інспекцій і перевірок.

Після розпаду Союзу і з урахуванням нових умов на саміті ОБСЄ в Стамбулі в 1999 р. був підписаний оновлений варіант ДЗЗСЄ. Тепер уже для кожної країни-учасниці були визначені максимально допустимі квоти по озброєннях при збереженні загального балансу сил у блокових групах. Ратифікували адаптований договір тільки чотири країни — Росія, Білорусь, Казахстан і Україна.

При цьому інші учасники не поспішали ратифікувати оновлений ДЗЗСЄ. США та європейські країни вважають, що в рамках Стамбульських угод про адаптацію ДЗЗСЄ Росія також узяла на себе зобов’язання вивести свої війська з Грузії та Молдови. Москва ж стверджувала і стверджує, що ніякого юридичного зв’язку між цимb домовленостями немає. Угода про адаптацію ДЗЗСЄ — один документ, а в Стамбульських протоколах йдеться про зовсім інші питання. І в них ніде не сказано, що ратифікація удосконаленого ДЗЗСЄ може здійснюватися тільки після виконання тих чи інших умов. При цьому російські війська, як і раніше, залишалися в Грузії та Молдові. А НАТО хвиля за хвилею приймало нових членів.

Нині, в очікуванні нової хвилі, яка може охопити Україну та Грузію, Москва розпочала серйозно педалювати питання ДЗЗСЄ. У Відні було скликано надзвичайну конференцію учасників договору, де було заявлено, що Росія більше не може й не буде будь-якою ціною виконувати застарілий договір, завдаючи шкоду власній безпеці, а «над­звичайність» заходу Москва пояснила низкою аргументів. Серед них, наприклад, небажання, на думку Москви, колишніх «варшавців», а нинішніх «натовців» — Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії, Словаччини та Чехії — юридично переоформити перехід із «східної» до «західної» групи. І, як наслідок, скоротити ряд озброєнь і техніки країн НАТО з метою компенсації потенціалу, набутого альянсом у результаті двох «хвиль» розширення. Також Москву хвилює необхідність повернення Латвії, Литви й Естонії у поле ДЗЗСЄ, із якого вони «випали» у 1991 р. (нині «прибалти» — члени НАТО, і їхній потенціал також має враховуватися у потенціалі альянсу), а також заплановане розміщення звичайних озброєнь США на територіях Болгарії та Румунії. Серед інших пропозицій Москви, заявлених на конференції, — прийняття політичного рішення про скасування флангових обмежень для території Росії; розробка загального розуміння терміна «істотні бойові сили» і прояв відповідної стриманості в період до його узгодження; розробка умов приєднання до ДЗЗСЄ нових учасників і подальша модернізація договору.

У результаті жодну пропозицію Кремля учасники не прийняли. Навіть заключного документа вони так і не узгодили і не підписали. Проте Москва заявила, що вона розраховує на вступ у силу Угоди про адаптацію ДЗЗСЄ не пізніше за 1 липня 2008 р., а МЗС РФ — що результати конференції вивчаються. Формально Росія зробила попереджувальний постріл. Ніхто на нього не зреагував. І взято паузу. Що далі?

Регенерація холоду

…Далі — час для ставок. Коли дві супердержави, які мають значний вплив у європейському театрі економічних, політичних, а, за логікою генералів, і військових дій, ще раз проартикулюють один одному свої інтереси та своє розуміння ситуації. Хоча загальне конфронтаційне тло такої артикуляції стало особливо помітним після лютневої промови Володимира Путіна на конференції з безпеки в Мюнхені. «Ми спостерігаємо майже нічим не стримуване, гіпертрофоване застосування сили в міжнародних справах, військової сили, сили, яка втягує світ у безодню конфліктів, що йдуть один за одним», — зазначив тоді російський Верховний головокомандувач, атакуючи американську політику однополярності. Жорсткий тон дуже корисний, особливо на внутрішньому політичному фронті — адже ніщо так не об’єднує націю на краще, як зовнішній ворог. Особливо напередодні виборів.

В унісон своєму президентові й російські генерали кажуть, що нині Захід має втричі більше важкої техніки (літаків, танків, артилерії), ніж Росія. А плани з розміщення американських баз ПРО в Європі — це чинник додаткової дестабілізації, причому на користь натовців. Отже, батьківщина в небезпеці, і потрібно готувати плацдарми на всіх напрямах. Хоча той самий міністр оборони Росії Анатолій Сердюков на засіданні Ради Росія—НАТО заперечував будь-який зв’язок між жорсткістю російської позиції зі звичайних озброєнь та американськими планами щодо розміщення у Європі елементів системи ПРО.

Нині, після всіх попередніх заяв-пострілів, першим проміжним етапом стане зустріч Володи­мира Путіна і Джорджа Буша, запланована на 1—2 липня 2007 р. у сімейному маєтку Бушів у Кеннебанкпорті. Російсь­ка сторона при цьому вже завбачливо заявила, що жодних остаточних рішень, зокрема, і з питань ПРО, не очікується. Проте якщо взяти за основу гірший сценарій розвитку ситуації (включно до, а може, й після президентських виборів у США та Росії), коли обидві сто­рони вважатимуть жорсткий варіант взаємного спілкування як оптимальний із погляду національних інтересів і внутрішньої політичної кон’юнктури, то це стане ще одним ударом по всьому каркасу договорів у галузі контролю над озброєннями.

На цьому тлі вся риторика Росії навколо переформатування ДЗЗСЄ швидше важлива для Москви як лакмусовий папір для перевірки американсько-європейської єдності або для його розхитування, ніж як реальна складова стабільності на європейському ТВД. Хоча б тому, що ті самі колишні «варшав’яни», перейшовши до табору натовців, і без того кардинально скоротили свої звичайні танково-гарматні арсенали, не чекаючи вступу в силу адаптованого ДЗЗСЄ. По-друге, тепер очікувана генералами війна-робота зовсім не «танково-армадна». Події в Югославії, коли американці тільки ударами крилатих ракет і високоточних боєприпасів вирішили хід військової кампанії на європейському ТВД на свою користь, змусили російських генералів зробити ставку на власні нові ракети та на системи, спроможні боротися із ракетами супротивника. І тут уже зв’язка з виходом Росії з ДЗЗСЄ і ракетами — пряма.

Росія, як пообіцяв перший віце-прем’єр Сергій Іванов, у рамках припинення членства в ДЗЗСЄ не буде приймати іноземні військові інспекції, не повідомлятиме партнерам по ДЗЗСЄ про переміщення військ і бойової техніки європейською територією Росії. Це, наприклад, може означати, що в зоні ахіллесової п’яти Європи в цілому і Польщі, зокрема — у Калінін­градській області — може з’явитися оперативно-тактичний комплекс «Іскандер-М» чи пара дивізіо­нів цих комплексів. До речі, те, що демонстрація можливостей цього нового комплексу здійснювалася Москвою напередодні недавнього саміту G8 і самої конференції зі звичайних озброєнь у Відні, навряд чи звичайний збіг. При цьому випробування оперативно-тактичного комплексу «Іскандер-М» супроводжувалися заявами про те, що тепер комплекс може стріляти не тільки балістичними ракетами, а й крилатими. ОТРК «Іскандер» за своєю ідеологічною та конструкційною суттю — реанімоване дітище ліквідованих за договором РСМД ракет «Ока». Заявлена дальність — 290 км. Але реальна, як стверджував Іванов, буде набагато більшою. Цілком достатньо, щоб уразити американську базу ПРО в Польщі та радар у Чехії. Ну, зрозуміло, й інші цілі.

Така ракетна риторика росіян була відзначена американцями (пригадаємо заяву Кондолізи Райс) й не залишилася непоміченою в Європі. І саме ці ракетні нюанси з військової і політичної точки зору набагато важливіші, ніж катавасія навколо договору ДЗЗСЄ, який, по суті, Росію не хвилює. Хоча б тому, що нині, як обіцяє Москва, кількість стратегічних «Тополь» і оперативно-тактичних «Іскандерів» у Росії має множитися з кожним роком. А ця мода на ракети дуже нагадує періоди попередніх масових «ракетизацій» СРСР. Так, у другій половині
70-х років на СРСР — найбільшого експортера нафти — зненацька обрушився «золотий дощ» нафтодоларів. З осені 1973 р. до кінця 1985-го ціна на нафту зросла удвічі. Саме в цей період Радянський Союз приймає на озброєння та починає в масовому порядку розміщати як у західній, так і в східній частинах країни нові балістичні ракети СС-20 із дальністю дії до 4 тис. км із трьома ядерними боєголовками індивідуального наведення, що розділяються. Їхнє розгортання дає СРСР безпрецедентну перевагу в європейському театрі військових дій над країнами НАТО.

Однак Путіну пощастило вдвічі більше, ніж тоді всьому СРСР і «міжнародно-визвольному руху» в цілому. Якщо в
1999 р. нафта коштувала всього 18 доларів за барель, то цього року вона підскакувала й вище 70. Нафта — основна експортна сировина Росії поруч із газом — подорожчала більше, ніж вчетверо. Цих грошей наразі вистачає на все. Навіть на нову холодну війну.

Україна з цієї ситуації може зробити два висновки. Вийшовши з ДЗЗСЄ, формально Росія зможе не виконувати вимоги щодо обмеження озброєнь сил морської піхоти та авіації ЧФ РФ, розташованої в Криму. Та ці параметри обумовлені двосторонніми угодами з ЧФ між Москвою і Києвом, отже, де-юре обмежити ці квоти українська сторона зможе. Щоправда, може виникнути проблема з інспектуванням російських об’єктів. Двосторонніми угодами цю процедуру не визначено, а з ДЗЗСЄ це зробити було більш реально. Так, свого часу саме на тлі інспекцій у рамках ДЗЗСЄ Україна заявила про те, що російська сторона перевищила квоту за кількістю бойових броньованих машин у Криму, нанісши на звичайні БМП черво­ні хрести і назвавши їх медичними засобами. Хоча й тут є нюанси. Сама ж українська сторона вже давала слабинку, коли дозволила провести ротацію російських літаків на більш досконалі версії Су-24. Питання про те, чи спроможні ці літаки бути носіями ядерного знаряддя, риторичне.

По-друге, розхитування всього каркаса договорів про обмеження озброєнь як діями американців, так і росіян у зовнішньополітичному розкладі призведе до загального похолодання у Європі з усіма негативами такого розкладу. І тоді питання євроатлантичної інтеграції України традиційно потрапить у жорна між російськими та американськими принциповими інтересами. І найгірше, якщо все завершиться принциповим торгом...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі