ВАЖКИЙ ЕТАП

Схоже, етапи в житті вітчизняного законодавчого органу змінюють один одного в тому порядку, який «ДТ» пророкувало ще до початку діяльності нинішнього парламенту. Протягом першого портфельного етапу відбулася ревізія результатів усенародного волевиявлення: основний керівний склад Верховної Ради, її президія, а також Кабмін було сформовано з представників двох політичних сил — блоку «За єдину Україну!» й СДПУ(о), — які разом одержали на парламентських виборах підтримку 18 відсотків виборців. Нагадаємо, блок Віктора Ющенко завершив парламентський забіг із результатом 23,5 відсотків, комуністам вдалося зачарувати майже 20 відсотків електорату. Потім, після надмірного напруження, якого вимагало виконання вищевказаного завдання, і команди з Банкової «Вільно! Розійдись!», блок пропрезидентських партій розпався на окремі групи та фракції. Паралельно відбулося утрушування з усушкою й в опозиційних парламентських об’єднаннях, з яких вийшли «найслабші ланки» — депутати, котрі не зуміли витримати тиску з боку влади. І в конфігурації парламентських груп і фракцій настав період відносної стабільності.

Нині парламент переживає третій етап під умовною назвою «Броунівський рух». Після його завершення, відповідно до того ж таки прогнозу «ДТ», почнеться процес політичного електролізу, коли народні обранці групуватимуться навколо основних кандидатів у президенти. І завершальний етап припаде вже на поствиборний час, що ознаменує нову серію внутрішньопарламентських міграційних процесів, напрямок яких визначатимуть результати президентської кампанії.

Розпізнати початок нинішнього, «броунівського», етапу можна з того, що з фракцій більшості почали виходити окремі народні обранці, а ціла низка більшовиків стоїть у низькому старті, відверто чекаючи ослаблення Президента. Ознакою перетікань і консолідацій також може служити минулотижневе злиття депутатської групи «Європейський вибір», виділеної свого часу з основного складу «донецького земляцтва» у Верховній Раді під патронат Миколи Азарова, і фракції «Регіони України», декларативно беззастережно відданої Віктору Януковичу. Правда, злиття, або, як називають подію самі її учасники, об’єднання, радше нагадує аншлюз. Про що свідчить, передусім, той факт, що називатися нова фракція буде по-старому — «Регіони України». А від «Європейського вибору» залишаються лише спогади та прізвище його лідера Володимира Пєхоти в дуеті співголів «РУ», першим голосом якого, ніхто не сумнівається, буде Раїса Богатирьова. Спочатку відставка з посади генпрокурора В’ячеслава Піскуна, тепер ліквідація підконтрольної депутатської групи у Верховній Раді... Здається, процес ослаблення позицій першого віце-прем’єр-міністра йде ударними темпами, роблячи Миколу Яновича дедалі легшою політичною здобиччю.

Чого не скажеш про процес, що відбувається в рамках третього етапу в життєдіяльності Верховної Ради четвертого скликання. Перебіг його поки що дуже повільний. І головна причина цього — відсутність реального кандидата в президенти від влади. Утім, як і єдиного кандидата від опозиції. Гальмує процес також чинник політичної реформи. Одна частина депутатського корпусу всіляко чинить опір її реалізації. Інша щиро вірить у необхідність цього заради демократизації системи влади. Третя педалює політреформу для прикриття своєї головної мети — зміни форми, але не кадрового наповнення нинішньої влади. При цьому неясність щодо перспектив конституційних перетворень присутня не тільки в стані пропрезидентських сил. Це, крім усього іншого, заважає «Нашій Україні», БЮТ, СПУ й комуністам прийти до спільного знаменника в питанні про єдину стратегію на наступних виборах. І влада намагається скористатися цим у своєму прагненні залишити Віктора Ющенка до початку президентської кампанії в гордій самоті, відвернувши від нього потенційних союзників.

На тих, що приготувалися спостерігати розвиток парламентської кризи, яка вибухнула у Верховній Раді відразу ж після «гостинної» зустрічі Віктора Ющенка в Донецьку, чекало глибоке розчарування. «Нашоукраїнці», котрі блокували разом із партнерами за опозицією парламентську трибуну під час парламентських засідань протягом двох попередніх тижнів, зовсім не збиралися відмовлятися від свого наміру за допомогою екстремальних методів парламентської боротьби домогтися-таки ухвалення постанови про створення слідчої комісії для розслідування донецьких подій. І навіть постаралися якнайраніше потрапити в будинок ВР, аби знову зайняти бойові позиції біля трибуни. Але, як в анекдоті про людину, що вирішила перевірити істину «Хто рано встає, тому Бог дає» і повернулася у результаті додому побита й пограбована, виявилося, що хтось прокинувся раніше. Поки депутати з «Нашої України» на ранковому засіданні фракції у вівторок вели вміло нав’язану їм дискусію стосовно постанови про створення замість слідчої комісії з подій у Донецьку та звіту силовиків комісії з моніторингу дотримання прав громадян під час масових заходів, трибуна виявилася в живому кільці з депутатів більшості. Крім того, у лавах «НУ» на той час уже з’явилися сумніви в конструктивності обраного способу домагатися виконання вимог фракції. Вони стали ще більшими після того, як Володимир Литвин, котрий зустрічався з ющенківцями за п’ять хвилин до початку засідання, пообіцяв у разі блокування трибуни оголосити сесію ВР закритою.

Виявивши трибуну в облозі, хоча й улаштованій представниками «Регіонів» і есдеків, «нашоукраїнці» не вдалися до силових методів, у глибині душі сподіваючись на те, що спікер дотримуватиметься даного їм слова. Але Володимир Михайлович вирішив не змарнувати нагоду продемонструвати Президенту, що цілком може конкурувати з главою його адміністрації на ниві «антикризового менеджменту». На користь цього твердження говорить і те, що при голосуванні за затвердження генеральним прокурором Геннадія Васильєва та обрання першим віце-спікером Адама Мартинюка депутати з «Регіонів України» й СДПУ(о) продовжували захищати підступи до президії, проте їхні картки однаково спрацювали. Опозиція, коли блокує трибуну, до кнопок зазвичай добігти не встигає. Про ретельну підготовку до нейтралізації «нашоукраїнців» із боку парламентського керівництва свідчать і завбачливо заблоковані кнопки, за допомогою яких можна відключити голосувальну систему «Рада». Що й збиралися зробити опозиціонери, позбавлені інших засобів зупинити голосування.

Словом, глава парламенту міг цілком розраховувати принаймні на кілька схвальних слів із вуст гаранта. Але, як стверджують поінформовані джерела, при зустрічі в лікарні з нагоди підписання указу про призначення Васильєва Леонід Кучма висловив неабияке невдоволення на адресу Володимира Литвина, котрий не зумів обійтися без поступки ющенківцям у вигляді вже згаданої постанови. Почуття максималізму, зважаючи на все, не залишає Президента навіть на лікарняному ліжку.

Зате результатом блискуче проведеної операції, яка виявила, за висловом Георгія Крючкова, ситуативний збіг позицій пропрезидентської більшості й комуністів, Леонід Данилович напевно задоволений. І хоча лідер КПУ Петро Симоненко всіляко заперечує свою тісну співпрацю з Банковою й навіть запевняє, нібито відкинув пропозиції підтримати низку провладних законів, керівництво президентської адміністрації може сміливо ставити жирну галочку навпроти рядка: запобігти можливості співробітництва комуністів із Ющенком. Але при цьому не зупинятися на досягнутому. Оскільки іноді вірні ленінці демонструють дива мобільності. Не встигли пролунати взаємні звинувачення симоненківців і ющенківців, як громадськість вразила новина: «четвірка» (тобто КПУ, СПУ, БЮТ і «Наша Україна») підписала меморандум солідарності демократичних сил. Попри помпезне найменування документа, задекларована в ньому солідарність стосується лише одного питання: він передбачає тверду позицію сил, котрі підписали меморандум, у обстоюванні закону про вибори на пропорційній основі. Як заявив представник «Нашої України» Тарас Стецьків, боротьба за пропорційний закон — чи не єдиний ефективний метод поведінки чотирьох фракцій у парламенті. «У всіх інших питаннях ми програватимемо, оскільки не маємо більшості», — вважає народний депутат. Проте куди відвертіше, хоча й приземленіше звучить аргумент того ж таки Стецьківа про те, що підписання меморандуму утримає комуністів від публічного сповзання в бік Банкової. Ось тільки зацікавлені в цьому передусім самі комуністи. Позаяк це їхній фірмовий стиль — зовнішня публічна опозиційність до влади за досягнення час від часу злагоди з нею на кулуарному рівні.

Відверто кажучи, оселення Адама Мартинюка у віце-спікерському кріслі в обмін на підтримку комуністами Васильєва видається чималою ціною. Але недостатньою для того, аби жертвувати низовими організаціями КПУ. А про те, що багато рядових комуністів із здивуванням сприйняли згаданий крок свого керівництва, який тягне на визначення «угодовство з антинародним режимом», є чимало свідчень. У соціалістів, запевняють деякі спостерігачі, нині з’явився реальний шанс поповнити свої ряди за рахунок незадоволених політикою своїх лідерів комуністів. Інша річ, що для цього потрібно докласти певних зусиль. Чи виникне бажання напружуватися з цього приводу в Олександра Мороза та його соратників — велике запитання. В аналітичних штабах, партійну приналежність котрих не встановлено, визріла науково обгрунтована думка про реальність перемоги Олександра Мороза на президентських виборах у разі висування його як єдиного кандидата від КПУ і СПУ. І добре розміркувавши, у цій ідеї можна знайти раціональне зерно. Мороз, по суті, аграрна копія Ющенка. І країні, за великим рахунком, однаково — переможе на виборах Ющенко чи Мороз. Інша річ, чи в змозі вони, висунувшись одночасно, перемогти кандидата від влади? Крім того, їхнє суперництво, якщо їм пощастить вийти в другий тур, здатне розколоти країну на східну ліву частину й західну праву. Не кажучи вже про те, що важко собі уявити, якими мають бути аргументи, аби переконати Петра Симоненка поступитися своїм місцем у списку кандидатів на користь Олександра Мороза.

До того ж у лідерів КПУ є шанс поліпшити своє становище за рахунок активного відстоювання інтересів трудящих найближчим часом. Слідом за меморандумом про солідарність стосовно «пропорційки» «четвірка» підписала спільну заяву про намір не допустити ухвалення бюджету, в якому мінімальну заробітну плату зафіксовано в розмірі 205 гривень. Тоді як, відповідно до прийнятої парламентом постанови, із 1 грудня ця цифра має бути збільшена до 237 гривень. Зменшення «мінімалки» замість запланованого її збільшення відбувається на тлі зростання цін на продукти харчування... Рано Володимир Литвин радів розблокуванню роботи парламенту. На 27 грудня опозиція запланувала вивести під стіни парламенту й Кабміну маси обурених політикою уряду громадян. За деякими зведеннями, вулична облога адміністративних будинків супроводжуватиметься блокуванням парламентської трибуни. Але це вже буде проблемою не лише спікера. Нині як потенційна жертва дій опозиціонерів стає прем’єр-міністр. Оскільки в нього є всі підстави для переживання з приводу успішного проходження та своєчасного закінчення бюджетного процесу. Коло замикається: спогади про «гостинність», із якою зустрічали Віктора Ющенка на донецькій землі, додадуть боротьбі «нашоукраїнців», СПУ та БЮТ за добробут громадян особливої гостроти й затятості. До речі, Юлія Тимошенко, за деякими даними, останнім часом виявляє рідкісну єдність із лідером «Нашої України» мало не з усіх питань. Єдиним проявом Юлією Володимирівною іншої думки, зафіксованим у доступному для огляду минулому, була її позиція стосовно Геннадія Васильєва. Лідер БЮТ наговорила прилюдно багато хороших слів на його адресу. Правда, потім зовсім несподівано її фракція не стала голосувати за генпрокурора. Що ж до комуністів, то на участь в опозиційному квартеті вони, проголошуючи себе найпринциповішими захисниками трудового народу, просто приречені. Хоча в них завжди залишається можливість пояснити свою поведінку «ситуативним збігом інтересів».