В ОЧІКУВАННІ ВЗАЄМНОСТІ

Поділитися
Цікава історія сталася з Віктором Януковичем під час його візиту в США. Перших осіб держави у Вашингтоні зазвичай везуть покладати вінки на Арлінгтонський цвинтар...

Цікава історія сталася з Віктором Януковичем під час його візиту в США. Перших осіб держави у Вашингтоні зазвичай везуть покладати вінки на Арлінгтонський цвинтар. Процедура на кшталт тієї, що проводиться в нас біля могили Невідомому солдату. Там рух гостя до меморіалу супроводжується стріляниною з гвинтівок. Президентам, відповідно до протоколу, дають 21 залп, іншим по 19. Яким же був подив присутніх, коли американці, врочисто відкриваючи церемонію, оголосили, що на честь українського прем’єра стрельнуть так, мовби там був президент. Непорозуміння, правда, швидко владналося. Януковичу салютували все-таки 19 разів, хоча про зміну планів публічно вже не повідомляли. Чи то хтось з американської протокольної служби щось переплутав, адже візит прем’єра організовували в стислі терміни й за тиждень до його початку в Кабміні говорили, що Вашингтона в їхніх планах немає, чи то обставини так склалися, — невідомо. Та коли пригадати недавній візит у Сполучені Штати Леоніда Кучми й Володимира Литвина, то Янукович у своїй першій поїздці за океан виявився порівняно успішнішим від двох колег із вищого керівництва країни.

Інша річ, наскільки виправдані переможні реляції, озвучені низкою центральних мас-медіа стосовно успіху прем’єрського візиту? Тексти з розшифрованими сюжетами теленовин посольство України передало прес-службі прем’єра ще коли той перебував у Вашингтоні. З одного боку, рівень зустрічей був справді високий. Віце-президент США Дік Чейні нинішнього року зустрічався лише з одним українським політиком — екс-прем’єром Віктором Ющенком у лютому ц.р. Два тижні тому він скасував заплановану зустріч із Володимиром Литвином. Держсекретар Колін Пауел — теж цілком непоганий візаві для підйому значимості українських гостей. Інша річ — наповнення цих зустрічей змістом. І саме тут виникають питання, пов’язані з тим, про що хочуть говорити з представниками української влади американці та про що визнають за краще на даному етапі мовчати.

Природно, поправка Джексона-Веніка, застосована до України ще в радянські часи за антисемітську політику на державному рівні, вже архаїзм. Проте цей архаїзм заважає вести торгівлю зі США. Саме собою, і доля Одеса—Броди украй важлива для Києва, і слово Вашингтона в розв’язанні конфлікту навколо цієї магістралі може щось важити. Домовленість про визнання України країною з ринковою економікою — теж важливий крок, але, за великим рахунком, усе назване вище — далеко не основне, чим США, у принципі, можуть допомогти східноєвропейській країні, що розвивається. Проте, приміром, про реальні інвестиції ще принаймні рік мови не буде, й Україні доведеться вдовольнятися наявними сьогодні 17% капіталовкладень із Сполучених Штатів, більша частина яких надходить з американських офшорів. А наскільки ці інвестиції «американські», здається, зайвий раз пояснювати не треба. Участь вітчизняних компаній у програмі відновлення Іраку, попри прохання Києва — мовляв, ми ж послали туди солдатів — залишається без чіткої відповіді. Взагалі, великих заробітків із підтримкою США Україні явно не бачити. Чому — американці дипломатично ухиляються від прямої відповіді, але всі як один говорять про очікування чесних і прозорих виборів наступного року.

Тому Віктор Федорович, а також інші представники уряду, говорячи про результати, не могли похвалитися нічим, крім домовленостей з американською адміністрацією про скасування поправки Джексона-Веніка, визнання України країною, у якій, хоч як дивно, є ринкова економіка та сприяння європейському напрямку Одеса—Броди. Остання, нафтова, тема, можливо, єдина, де США точно виявлятимуть активність. Унаслідок практичного інтересу. І не тільки тому, що сім’я Бушів і радник із питань нацбезпеки Кондоліза Райз певним чином пов’язані з нафтовою компанією «Shevron», яка давно виказує зацікавленість каспійською нафтою. Про можливу підтримку західного напрямку прокачування нафти через Одеса—Броди експерти говорили ще на початку року, коли бізнес-план використання нафтопроводу будувала близька до Діка Чейні компанія «Hulliburton». Обіцянку підтримати Віктор Янукович від Чейні одержав. Справа либонь не тільки в українській частині нафтопроводу, а й у недобудованій магістралі Баку—Джейхан, яка має доповнювати малопотужну гілку Баку—Супса. А там американці основні господарі. Якщо главі Кабміну вдалося переконати Чейні в тому, що Україна припинить метання, щойно США почнуть активно вкладати кошти в зовнішню (стосовно Одеса—Броди) інфраструктуру, то, попереду навколо нафтопроводу можуть розвиватися захоплюючі, майже детективні, історії. Можливо, прем’єру й не доводилося кривити душею, як з ЄЕПом. Як відзначає низка джерел, він лобіює європейський напрямок транспортування. Перед голосуванням у «Укртранснафти» щодо заповнення Одеса—Броди російською технологічною нафтою Янукович нібито вмовив трьох членів спостережної ради голосувати «проти», тим часом, як четверо тих, що підтримали вимоги «ТНК-British Petroleum», виконували волю Президента.

Можливо, у Вашингтоні на зустрічах віч-на-віч прем’єр переконував візаві, що не збирається сліпо йти курсом Леоніда Кучми, до котрого в Америці ставляться краще, ніж до Саддама Хуссейна, тільки через відсутність в Україні ядерної зброї, відкритої агресії та власних серйозних родовищ нафти. Таким чином, Янукович міг розпочати своєрідну спецоперацію з передвиборного перехоплення американської ініціативи в Ющенка, котрого теж було запрошено в ці дні до Вашингтона на організований Українським конгресовим комітетом США великий «круглий стіл» з економічних проблем, але він відмовився їхати у Вашингтон, щоб не підтримувати владу, і настійливо рекомендував не їхати туди іншим членам фракції. Така поведінка лідера «Нашої України», до речі, образила американських організаторів, котрі в теки, що роздаються гостям, спеціально вклали інформаційне повідомлення про відмову Ющенка з виділеними коментарями останнього. А на оглядинах по-американськи вікторія може усміхнутися лише одному з Вікторів. До речі, вашингтонська заява чинного прем’єра про те, що межею участі України в ЄЕП є зона вільної торгівлі, теж може бути одним із розряду політичних сигналів Банковій. До того ж, імовірно, прем’єр уже готується до оборони. Недарма ж у теку з оглядом преси йому окремо поклали матеріал одного з інтернет-видань про пікантну ситуацію навколо міністра транспорту Кірпи. Причому в цій анонімній публікації міститься непрозорий натяк на те, що незабаром в аналогічній ситуації може опинитися кожен.

Утім, на значні політичні дивіденди після перших оглядин у США Януковичу розраховувати навряд чи варто. Успіх на вашингтонському напрямі залежить уже не від нього. Певна річ, якщо США виконають свої обіцянки та скасують поправку Джексона-Веніка, допоможуть вступити в СОТ і визнають Україну країною з ринковою економікою, можна вважати, що прем’єру поталанило, і його слова про те, що наступного року ці проблеми буде розв’язано, не виявляться тим, чого «не жене» Донбас. Ось тільки в найближчі місяці Білому дому точно буде не до України — на виборах свого президента США зазвичай замикаються в собі. А те, що нинішнього голову адміністрації буде переобрано і зовнішня політика Америки залишиться без змін — не факт. Особливо якщо поглянути на нового «губермінатора» Каліфорнії та сувеніри зі спотвореним від жаху жіночим обличчям в обрамленні напису «Буш знову?!», що дуже активно продаються,

США взагалі не дуже розуміють, як їм поводитися з Україною. Про це свідчать слова колишнього посла цієї країни в Україні, нині координатора надання американської допомоги іншим державам Карлоса Паскуаля з його виступу на конференції у Вашингтоні: «Давайте почнемо з простого питання — що таке Україна? Це країна з успішним протягом останніх чотирьох років зростанням ВВП на 6%, 9,1%, 4,8% і прогнозованим нинішнього року зростанням на 7%? Чи це країна, у якій через політичні ігри сталася зернова криза, а відповідальні за економіку чиновники гальмують реформи в аграрному секторі? Це країна, що випустила на $800 млн. єврооблігацій, що добре розкуповуються, чи країна з нерозвиненим банківським сектором, у якій через необгрунтовані позики можуть відбуватися такі історії, як із банком «Україна» чи «Ощадбанком»? Реальність така — усередині України всі надміру переймаються перетягуванням каната в пошуках самовизначення держави. І від цього перетягування залежить, наскільки швидко Україна одержить статус країни з ринковою економікою і вступить у СОТ». Авжеж, у промові колишнього посла чорні тони далеко не превалювали. Економічні успіхи в США бачать і відзначають, але помічають і політичні проблеми. Паскуаль, фактично, від імені Держдепартаменту, у черговий раз указав Києву на дев’ять принципів, яких Україна мусить дотримуватися, якщо хоче мати підтримку Вашингтона. Американці хочуть свободи слова, прав людини, громадянського суспільства, реформи енергетики, аграрного сектора тощо. Україна хоче, щоб Вашингтон замовив за неї слівце скрізь, де тільки можна, зняв обмеження на торгівлю та посприяв у розміщенні військових замовлень НАТО на українських потужностях. Обоє хочуть і майже нічого не роблять. Із різних, правда, причин.

При цьому в США розуміють, що займати винятково вичікувальну позицію принаймні недалекоглядно. На заклик представника міжпарламентської групи Україна—США Юрія Павленка не забувати, що нинішня українська влада тимчасова, а сама країна вічна, конгресмен Курт Велдон відповів обіцянкою будь-що допомагати Україні розв’язувати її проблеми, навіть попри проблеми з демократією. Велдон вважає, що й в Америці з цим ще не все гаразд, а в питанні скасування поправки Джексона-Веніка певні сили в США поводяться непорядно. У зв’язку з чим Велдон поставив резонне запитання — який стосунок американська курятина має до єврейського питання, якщо в самій поправці про «ніжки Буша» нічого не сказано?

Але постійну невизначеність із пріоритетами місцеві політики зрозуміти не в змозі — менталітет не дозволяє. Вправи з канатом тут полюбляють на природі, а не при визначенні підвалин зовнішньої політики. Через постійні хитання на Печерських пагорбах тут подвійно сприйняли заяву Віктора Януковича про те, що коли Україна опиниться перед вибором — заробити п’ять доларів у США, Європі чи Росії, то вибере 15 доларів. Обговорюючи виступ Януковича, колишній співробітник посольства США в Україні зронив, що, мовляв, досі Київ, прагнучи взяти всюди по п’ять, у результаті замість 15 не помічав, як втрачав 10.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі