УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ НА НОВОМУ ЕТАПІ СЕРЙОЗНИХ ВИПРОБУВАНЬ

Протягом останніх років стан українсько-польських відносин було заведено визначати за такою формулою: дуже добрі на офіційному міждержавному рівні (зокрема це стосувалося взаємин обох президентів), слабенькі в аспекті економічної співпраці і ніякі на простому людському рівні. Попри часті й демонстративно теплі зустрічі президентів Кучми та Квасьнєвського, які регулярно відбувалися до осені 2000 року, у польському суспільстві панувало досить неприязне ставлення до українців, про що свідчать різноманітні дослідження громадської думки. Багато українців про це знають і теж не палають любов’ю до поляків. Зрозуміло, така розбіжність між позитивною офіційною риторикою та негативними суспільними настроями не могла тривати вічно.

Першим приводом для охолодження стосунків між президентами обох країн стала політична криза в Україні, викликана сутичками між міліцією та прихильниками опозиції на вулицях Києва 9 березня 2001 року. Александр Квасьнєвський був єдиним європейським політиком високого рангу, який відразу після тих подій особисто зустрівся з Леонідом Кучмою. У мальовничому польському містечку Казімєж Дольни 13 березня польський президент намагався переконати свого українського колегу сісти за стіл переговорів з опозицією і не вдаватися до брутальних дій щодо її представників. Найближчий розвиток подій засвідчив, що Кучма не прислухався до порад Квасьнєвського, а Квасьнєвський отримав перший сигнал для критичного погляду на «дружні стосунки» з президентом України.

Другою справою, яка вплинула на певне охолодження відносин між Києвом та Варшавою, стала кількарічна проблема з відкриттям польської військової некрополії на львівському Личаківському цвинтарі. Леонід Кучма неодноразово обіцяв Александрові Квасьнєвському, що «цвинтар Орлят» буде відкрито, та щоразу відкриття переносилося. Чергову обіцянку завершити цю справу у травні, дану у Варшаві міністром закордонних справ України Анатолієм Зленком, президент Польщі відмовився коментувати, сказавши журналістам, що для нього «принизливо уже вкотре вести розмову про дату відкриття цвинтаря Орлят». Однак невдовзі після цього в Івано-Франківську президенти України і Польщі урочисто заявили, що відкриття «стражденної» некрополії відбудеться 21 травня. Незважаючи на попередній негативний досвід, високого рангу політики обох країн демонстрували свою впевненість у тому, що заплановане відкриття відбудеться навіть тоді, коли зі Львова почали надходити цілком конкретні сигнали «загрози». Ще 15 травня в Рейк’явіку міністри закордонних справ Влодзімеж Цімошевич та Анатолій Зленко переконували журналістів, що все йде згідно з планом. Сподівався на це ще 10 травня і керівник Бюро національної безпеки РП Марек Сівєц, повернувшись зі Львова без особливо оптимістичних результатів.

Але сталося те, що сталося. Отже — як на це відреагували поляки? Звичайно ж, реакція була емоційною. Нерозуміння того, як обіцянка президента сусідньої держави може виявитися «порожнім звуком», вчувалося практично в усіх коментарях. Те, що сталося, відомий журналіст Павел Смоленьський оцінив на сторінках «Газети виборчої» як таке, що «для поляків — несправедливе і образливе, а для України — політично самовбивче».

Головним потерпілим цього скандалу з польської сторони виявився президент Александр Квасьнєвський, авторитетові якого було завдано серйозного удару. «Щонайменше, вже три рази президент заявляв, що цвинтар буде нарешті відкрито, бо вдалося знайти компроміс з українцями» — написала газета правої орієнтації «Жицє». Журналістка комерційного телебачення TVN нагадала президентові його заохочення журналістам «купувати квитки до Львова», висловлене ним у Івано-Франківську. Президент не став виправдовуватись: «Я зі смутком і розчаруванням сприйняв рішення української сторони в справі Цвинтаря Львівських Орлят. Відхід від домовленостей, прийнятих у грудні минулого року владою Польщі та України, не служить духові єднання і партнерства між нашими країнами й народами», — сказано у заяві Александра Квасьнєвського. Свої «жаль і розчарування» з приводу рішення Львівської міськради висловили також прем’єр-міністр Польщі Лешек Міллер та спікер Сейму Марек Боровський і ще ряд інших політиків. Досить емоційним був коментар шефа БНБ Марека Сівца, який в ефірі публічного телебачення натякав, що українська влада могла б усунути від вирішення цього питання львівських міських депутатів. Це можна було б зробити шляхом переведення військової некрополії з відання міської влади у відання уряду. Однак остаточним висновком більшості коментарів було те, що українці (конкретно — Львів і Київ) мають спочатку дійти згоди щодо цієї проблеми між собою: «польська сторона ніяк не причетна до цього скандалу. Це справа влади Української держави і самоврядування Львова, вони повинні її вирішити самі», — написала авторитетна газета «Жечпосполіта».

Коли емоції вщухли, залишилося запитання: чи вплине ця історія на стан українсько-польських відносин? «Можливо, на вчорашньому маленькому слові «ні» зависло все польсько-українське єднання. Якби таке сталося, то на порядок денний вийшло б запитання: хто помилився в оцінці польсько-українських відносин, хто ганявся за примарами?» — запитував головний редактор газети «Трибуна», пов’язаної з правлячою коаліцією лівих партій. «Дипломати неофіційно стверджують, що тепер у польсько-українських відносинах надовго запанує холод», — пише один з авторів польського видання відомого тижневика Newsweek. Впливовий тижневик натякає також, що цього «холоду» побоюється й українська влада: «бо знає, що у майбутньому її чекають складні переговори з Польщею у справі візового режиму».

Щоправда, «чорних прогнозів» не підтверджує позиція більшості польських політиків, включно з президентом країни. Ще у вище згаданій заяві Александр Квасьнєвський зазначив: «Особисто обіцяю, а також від імені польського керівництва, що ми не послабимо зусиль, скерованих на польсько-українське єднання». Таку саму позицію одностайно задекларували й інші важливі польські керівники. На прес-конференції, присвяченій українсько-польському економічному форумові, який відбудеться у червні в місті Жешуві, прем’єр Лешек Міллер сказав: «Ми хочемо інтенсифікувати торговий обмін та економічну співпрацю. Останніми днями атмосфера співробітництва зі східним сусідом дещо погіршилася. Маю на увазі рішення львівської влади. Однак треба йти далі і, незалежно від тих чи інших проблем, думати про майбутнє». Голова Польсько-Українського форуму Генрик Вуєц писав з цього приводу у «Газеті виборчій»: «На жаль, в Україні маємо справу з дитячою хворобою націоналізму, яка інколи з’являється в молодих держав... Але Польща повинна й надалі розвивати зусилля на підтримку співпраці і європейського вибору України, що в інтересах обох народів». «Прихильники єднання зазнали розчарування. Але це не поразка, а тільки наука. Було б поразкою, якби вони сказали: треба вже заспокоїтися з тим єднанням» — резюмував на сторінках «Жечпосполітої» відомий публіцист Анджей Качиньський.

Не бояться охолодження двосторонніх відносин і в посольстві України. Новий посол України у РП Олександр Никоненко почав свою роботу у Варшаві неповних два місяці тому. Сьогоднішня ситуація стала для нього першим справжнім випробуванням. «Я не вважаю, що це може суттєво вплинути на українсько-польські відносини, — вважає посол України. — Звичайно, відмова президента Польщі їхати у Львів викличе якусь непотрібну паузу у двосторонньому діалозі, яку я як дипломат муситиму спробувати якимось чином скоротити. Пауза в тому сенсі, що ми можемо говорити, але не все договорювати. Ми з поляками підійшли до рівня спілкування, який дозволяв говорити дуже відверто, дуже взаємосприйнятливо. У нас це дуже добре виходило, і це бачили й розуміли інші країни. Наші відносини виходили на справжній рівень реального стратегічного партнерства. Це зупинка, а я вважаю, що нам у діалозі з Польщею зупинятися не можна. Зараз зупинки чи гальмування негативно працюють саме на Україну, бо нам треба сьогодні прискорювати процеси поглиблення відносин з Польщею, оскільки Польща невдовзі стане членом ЄС. Ми продовжуватимемо діалог, він не зупиниться, але щось може залишитися недомовленим».

Підбиваючи підсумок, можна сказати, що сьогодні польсько-українські відносини перебувають на черговому етапі серйозних випробувань. У ситуації, коли Польща готується стати членом Європейського Союзу, Росія швидкими темпами зближається із Заходом взагалі, і з НАТО зокрема, а політичне значення України у світі значно знизилося, — очевидно, українці повинні бути найбільш зацікавленою стороною у налагодженні щонайкращих відносин із головним своїм західним сусідом. А для надання цим відносинам якісно нового рівня було б добре, якби Україна зробила у бік Польщі кілька щирих та важливих жестів. Одним із таких жестів могло б стати відкриття «цвинтаря Орлят» у Львові. Бо, як слушно зазначив польський президент: «Польща й Україна, наші країни і народи віками жили і житимуть поруч».