УКРАЇНСЬКИЙ ЖУРНАЛІСТ: МОЛОДИЙ, НЕБАГАТИЙ. У МІНІ-СПІДНИЦІ Й НА ПІДБОРАХ

Харківська асоціація «Журналістська ініціатива» за підтримки Посольства Великобританії в Україні здійснила проект «Преса й суспільство. Права й відповідальність». Він містить у собі результати соціологічного дослідження, об’єктом якого стало журналістське середовище, і розробку проекту етичного кодексу або правил професійної етики.

Для опитування вибрали 12 великих міст і опитали 1041 журналіста, що працюють на різних посадах у газетах, видавництвах, теле- й радіокомпаніях, інформаційних агентствах усіх форм власності. Це були стандартизовані інтерв’ю в техніці face-to-face за місцем роботи респондентів.

Можна сказати, що ми всі, «акули пера», подивилися на себе в дзеркало соціології. І що ж там побачили?

Колективний портрет в інтер’єрі

Вік і стать. Загалом середній вік журналістів становить 37 років. Майже половині працівників ЗМІ (43%) не виповнилося й тридцяти, особливо багато молоді трудиться на телебаченні. Судячи з результатів опитування, у журналістиці явно діє принцип «молодим відкриті всі дороги». Більш як у половини редакторів (67%) стаж роботи — менше 10 років, у ЗМІ недержавної форми власності їхня частка ще вагоміша (74%).

Наша журналістика дедалі більше набирає жіночих рис — чарівних дам із диктофоном у сумочці серед «акул пера» понад 55%. І хоча чоловіки ще переважають серед досвідчених «зубрів» від 50 років і більше, але серед тих, кому від 25 до 35 років, відсоток жінок мало не вдвічі перевищує частку сильної статі.Освіта. Вищу й незакінчену вищу освіту має переважна більшість журналістів (91%), але закінченням журфаку похвалитися можуть далеко не всі (41% опитаних). Лише близько половини респондентів прийшли в ЗМІ відразу після закінчення відповідного вузу, значна кількість тих, хто починав трудову діяльність інженером, учителем, геологом тощо і змінив професію через загрозу безробіття. У цьому сенсі показово, що п’ята частина «акул пера» взагалі не знає, які навчальні заклади в Україні готують журналістів.

За останні п’ять років менше половини журналістів (42%) підвищували свою кваліфікацію, причому більшість із них — шляхом самоосвіти. Тим часом більшість дуже високо цінують стажування в редакціях відомих видань, стажування за кордоном, заняття на курсах, у школах, майстер-класах, тренінгову освіту (74%). Безумовними лідерами за можливістю стажуватися за кордоном є кияни, вони ж частіше від інших висловлюють думку про ефективність такої форми підвищення кваліфікації (24%). Найменше цінують таку форму підвищення кваліфікації журналісти Херсона та Дніпропетровська (по 4%). З іншого боку, як стажуватися за кордоном, якщо тільки 7% працівників пера вільно володіють англійською мовою, не говорячи вже про німецьку чи французьку? Дещо краща ситуація в молодих професіоналів і редакторів — серед останніх поліглотів удвічі більше, ніж серед рядових співробітників.

Засоби зв’язку. Загалом комп’ютер використовують у своїй роботі 91% журналістів, хоча 27% відзначили, що користуються ним тільки час від часу. Найактивніше використовують можливості ПК у розважальних ЗМІ. Інтернет й електронна пошта доступні 70% журналістів, а мобільний зв’язок — половині співробітників редакцій. При цьому чимала частина опитаних (12%) сучасні засоби зв’язку не використовують взагалі!

Матеріальне становище. На вибір респондентам дали п’ять варіантів відповідей, які послідовно описували різні рівні добробуту. Від практично злиденного стану — «грошей бракує навіть на найнеобхідніші продукти» (6%) до рівня багатих — «живемо забезпечено, але зробити деякі покупки (квартиру, машину) поки що не в змозі» (15%). Переважна більшість відповідей зосередилася в «вилці»: «уся зарплата йде на продукти й необхідні недорогі речі» (41%) і «грошей в основному вистачає, але придбання товарів тривалого користування проблематичне» (38%). Можуть купити практично все, що захочуть лише 0,9% опитаних.

Найбільше «багатих» — у Києві (37%) і Житомирі (22%). Найменше — у Чернівцях (лише 2%). Найбільше «злиденних» у Херсоні (12%) і Черкасах (14%), найменше — у Києві й Одесі (по 1%). Аналіз показав, що журналісти в приватних ЗМІ живуть краще від їхніх «державних» колег. А ось від тиражу видань матеріальне становище журналістів анітрішки не залежить.

Зрозуміло, грошей бракує багатьом — більшість журналістів (63%), від редакторів до кореспондентів, признавалися, що їм доводиться підробляти. Від коректування рукописів і підготовки рекламних текстів до роботи в «командах» у період передвиборних кампаній і підготовки статей для «чужих» видань. Практично всі журналісти погодилися, що таке суміщення нерідко призводить до конфлікту інтересів, який у кінцевому результаті підриває довіру до ЗМІ та їхню репутацію як достовірного джерела інформації.

Життєві цінності. На чільному місці тут стоїть «цікава робота» (79%). «Матеріальний добробут» посідає друге місце — 61%. На загальному тлі безсрібниками виглядають журналісти Чернігова, котрі поставили цю цінність на 4—5-те місця, при тому що 49% із них визнали себе бідними, а 10% злиденними! Далі по убутній — «хороше здоров’я» (57%), «сімейний добробут» (56%), «друзі» (44%), «особиста свобода» (40%), «кохання» (36%), «можливість розвитку» (35%), «діловий успіх» (39%), «бути корисним людям, країні» (28%), «добрі стосунки з навколишніми (26%)», «особистий спокій» (22%), «долучення до цінностей культури» (21%), «гармонійне статеве життя» (21%), «якісна освіта» (15%), «популярність, суспільне визнання» (13%). Замикають цей ряд «розваги, відпочинок» (12%) і «влада над людьми» (2%).

Заради кількох рядків у газеті...

Проблеми. Дивно, але факт, — існування якихось професійних проблем визнають лише 55% респондентів, причому керівників серед них більше, ніж кореспондентів. При цьому більше половини з них стурбовані «відсутністю сучасного технічного обладнання в редакціях» (63%). Поруч із цим негараздом меркне все інше. Наступна за важливістю проблема — «відсутність досвіду в проведенні журналістського розслідування» набрала лише 24%. Далі йде «відсутність необхідних знань» (14%), «відсутність необхідних для журналіста чеснот» і «труднощі в побудові матеріалу й аргументації» (по 9%), «труднощі при аналізі й осмисленні фактів» (8%), «відсутність практичних навичок журналістської роботи» (7%). «Відсутність навичок спілкування» хвилює якихось 2% журналістів.

Вдоволення роботою. Соціологи об’єднали тут відразу два поняття — вдоволення роботою як засобом існування, так і засобом реалізації власних можливостей. Найбільше журналісти «частково вдоволені» своєю журналістською долею (55%). Чимала частина «цілком задоволені» (23%), до них примикають ті, котрі тільки «частково невдоволені» (11%). «Цілком невдоволені» лише 2%. Зате чимало тих, хто «вагався відповісти», — 9%.

Свобода творчості. Переважна більшість журналістів вважають, що вони, як правило, «вільні у виборі тематики» матеріалів. Тільки 11% опитаних «відчувають тиск». Найбільше страждають у цьому плані редактори приватних видань (тиск із боку власника) і завідувачі відділів (із боку редакторів і власників). А ось із прихованою та непрямою рекламою справи гірші. Понад половина журналістів (53%) визнали: їм доводиться готувати матеріали такого характеру на замовлення власника чи клієнта, котрий оплачує публікацію.

Співробітництво з владою. Дивно, але цей пункт виявився для респондентів найважчим із всього опитувальника. На запитання про співробітництво з органами державного управління 40% журналістів відповіли, що вони «ділові», 31% — «конструктивні», а 18% — «вагалися відповісти». Ще важчим стало запитання про характер співробітництва з муніципальними органами та громадськими організаціями. А вже відносини журналістів із депутатським корпусом і бізнес-структурами не змогли охарактеризувати відповідно 34% «акул пера».

Моральні принципи. Дослідники запитали в журналістів: «Чи вважаєте ви, що журналістика повинна регламентуватися етичними нормами?» Більшість (89%) вважають таку регламентацію необхідною. При цьому кожен десятий журналіст — переважно молодь до 30 років — переконаний: якщо порушення моральних норм сприяють підвищенню популярності видання, то порушувати можна.

ЗМІ як четверта влада. Запитання: «Чи можете ви стверджувати, що сьогодні ЗМІ є четвертою владою?» змусило рівно половину опитуваних визнати — «Ні». Майже чверть відповіли «Так» (24%), приблизно стільки ж «вагалися відповісти» (26%). У своїх владних повноваженнях упевнені чимало київських журналістів (34%), а найскептичнішими виявилися їхні колеги з Харкова (14%).

Членство в журналістських організаціях. Зрозуміло, що проблеми потрібно розв’язувати, а корпоративні інтереси — захищати, зокрема з допомогою журналістських організацій. На жаль, приблизно кожен п’ятий респондент (18%) не зміг відповісти на запитання: «Чи є у вашому місті журналістські організації?». 36% опитаних є їхніми членами, але навіть вони погано поінформовані про діяльність вищезгаданих структур. Менше половини респондентів (43%) вважають, що «загалом знають про свою організацію» і тільки 12%, відповідаючи на запитання «Як ви пов’язані з діяльністю журналістських об’єднань міста?» зазначили, що спільно захищають свої інтереси. Соціологи коментують ці цифри як певну втрату журналістами групової ідентифікації.

Як правило, журналісти залишаються й поза політичними організаціями. Тільки 6% із них є членами якоїсь партії, переважно це чоловіки.

Не Бог, не цар і не герой

— Рамки журналістської професії нині так розмиті, що це вже стало небезпечним не тільки для неї самої, а й для суспільства, — коментує результати дослідження голова правління Асоціації журналістська ініціатива Ангеліна Солдатенко. — Правда, у процесі тренінгів і дискусій із питань етичного кодексу ми побачили, що не таке вже все безнадійне. Тільки треба не спекулювати на цих проблемах, а реально працювати всім разом над їх подоланням, зокрема й шляхом розробки професійних етичних норм.

Ми з самого початку сприймали етичний кодекс саме як механізм саморегулювання, а не як «циркуляр». Звідси й наша стратегія (створити його в самому професійному середовищі, разом із журналістами, використовуючи як інструменти дослідження, тренінги й дискусії, експертну думку. Діяльність журналіста далеко не завжди можна вкласти в рамки закону, дуже багато доводиться вирішувати йому самому. До речі, у багатьох європейських країнах загалом немає спеціальних законів, що регулюють інформаційну діяльність. Орієнтиром у цьому випадку стає Хартія про права людини та професійні етичні норми.

Ми звернули особливу увагу на систему тренінгової освіти, зокрема післядипломної, та професійну етику. Саме в цій площині відбуваються процеси, що руйнують довіру суспільства до ЗМІ та їхню ділову репутацію. У журналістів немає іншого виходу, крім ставати саморегулюючим середовищем, не чекаючи, що хтось «згори» чи «збоку», нехай навіть найдемократичніший і найчесніший, вирішуватиме за них і для них. Преса повинна стати корпоративним середовищем із механізмами саморегулювання, навчитися жити на гроші читача, а не спонсора. Вже зараз ясно, що навіть як форма пропаганди в рамках політичних проектів ЗМІ не досягають своєї мети, перестають бути цікавими спочатку для громадян-читачів (глядачів, слухачів), що ми зараз і спостерігаємо, а потім і для самих політиків.

П’єр Бурд’є, один із найвидатніших соціологів ХХ століття, писав, що журналістика ніколи не може бути незалежною. Важливо, чиїм інтересам вона служить — суспільству, владі чи окремим особам.