Землі оборони: підписувати не можна ветувати

Ця майже детективна історія розпочалася ще тоді, коли міністром оборони був М. Єжель, і завершилася вже за нинішнього глави оборонного відомства Д. Саламатіна.

Не є таємницею, що два згаданих мною чиновники свою основну увагу зосередили аж ніяк не на армійських реформах, а на фінансових потоках і матеріальних ресурсах Збройних сил. Природно, не останнє місце в переліку того, що «погано лежить», посідають землі оборони, які вивільняються під час скорочення армії. Йдеться про сотні тисяч гектарів далеко не найгірших земельних ресурсів, продаж яких міг би принести мільярди гривень у державну скарбницю.

Однак недавні події, пов’язані з підписанням президентом В.Януковичем минулого тижня Закону України №4226, примушують сумніватися, що можновладці спрямовували свої зусилля на створення додаткових джерел надходження фінансових ресурсів у державний бюджет.

Нагадаю читачам: ще на початку липня 2010 року народні депутати Г.Калетнік і О.Черпіцький ініціювали законопроект під реєстраційним номером 6644, який передбачав наділення центральних органів виконавчої влади, котрі керують військовими формуваннями, повноваженнями розпоряджатися (реалізовувати) землями оборони. З’явився такий законопроект не випадково, оскільки тоді в Міноборони на ниві розпродажу військового майна успішно трудився заступником міністра Олександр Черпіцький - брат вище згаданого народного депутата, про тонкощі біографії якого DT.UA неодноразово інформувало читачів.

Цілком очевидно, що брати Черпіцькі, які спрямовували всі свої ресурси на проштовхування через Верховну Раду такого документа, аж ніяк не очікували мати досить серйозного опонента в особі уряду.

У своєму листі на ім’я голови ВР В.Литвина №2655/0/2-11 від 12.03.2011 року М.Азаров вказав, що пропонований депутатами законопроект містить численні неузгодженості з іншими законопроектами й несе в собі ризики корупційних правопорушень. Глава уряду зазначив при цьому, що Кабмін розробляє проект закону, який передбачає наділити повноваженнями розпоряджатися землями оборони Кабінет міністрів (текст листа - на сайті).

Лише через 14 місяців цей законопроект винесли на розгляд Верховної Ради, і вже у жовтні 2011 року автори його відкликали.

Замість названого злощасного документа депутат Г.Калетнік, уже без співавторства з О.Черпіцьким, вніс у ВР законопроект №6644Д, «злегка підправлений» таким чином, що тепер містив норми, які не відповідають Конституції України.

Розробник законопроекту поклав функцію встановлення порядку відчуження землі на Кабінет міністрів, заплющивши очі на 14-ту і 92-гу статті Основного Закону, які визначають, що право власності на землю здобувається і реалізовується відповідно до закону. З незвичайною легкістю автор повівся й зі статтею 95 Конституції, змінивши порядок формування надходжень до Держбюджету коштів від реалізації земельних ділянок.

До таких порушень конституційних норм напередодні поспішливого голосування за законопроект №6644Д привернув увагу депутатів і М.Азаров, вказавши в листах від 14 грудня 2011 року В.Литвину й О.Єфремову, що думку уряду щодо зазначених питань проігноровано (текст - на сайті).

У цьому контексті цікава позиція керівництва Міноборони, яке, практично постійно закидаючи уряд листами щодо зняття встановлених раніше обмежень на використання й відчуження земель оборони, під час розгляду народними депутатами земельного законопроекту вдавало, буцім не розуміє суті розмови. Дійшло до того, що М.Азаров дав міністрові оборони доручення за №57988/2/1-11 від 01.12.2011 року супроводжувати позицію уряду під час розгляду документа у Верховній Раді. Крім того, глава уряду категорично зажадав від міністра оборони припинити листування із зазначених вище питань.

Негативні висновки Головного науково-експертного управління і Головного юридичного управління ВР, у яких вказувалося на невідповідність цього документа Конституції та українському законодавству, а також його негативна оцінка з боку Кабінету міністрів жодним чином не вплинули на підсумки голосування народних депутатів. 22 грудня 2011 року парламентська більшість ухвалила законопроект №6644Д у цілому.

Я свідомо наголошую на даті ухвалення законопроекту, бо саме з цього моменту починаються доволі цікаві маніпуляції, від яких навіть досвідчені фокусники можуть затамувати подих.

Важко сказати, з якої причини ухвалений депутатами Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізму використання земель оборони» не міг упродовж майже чотирьох місяців потрапити на підпис до В.Януковича. Ймовірно, В.Литвин усе-таки звернув увагу на доволі вільне поводження народних депутатів з Основним Законом. Цілком можливо, що саме з цим пов’язана його невдала спроба двічі під приводом внесення редакційних правок винести вже ухвалений закон на голосування Верховної Ради.

Питання про те, що й хто примусили В.Литвина через чотири місяці виштовхнути із Грушевського на Банкову закон, який не відповідає Конституції, залишається поки що відкритим. Так само підлягає ретельному дослідженню питання, чому гарант Конституції поставив свій підпис під цим документом, не скориставшись своїм правом вето? Саме з такою пропозицією звернувся до В.Януковича уряд.

13 квітня 2012 року зазначений законодавчий акт, за усталеною практикою, адміністрація президента передала в Кабінет міністрів для вивчення та візування з терміном виконання 18 квітня ц.р.

Практично всі зацікавлені міністерства висловилися на користь вето на згаданий вище закон. Крім того, М.Азаров як глава уряду запропонував президентові взагалі відхилити цей законодавчий акт як такий, що не відповідає Основному Закону країни, чинним нормам, багатьом законодавчим актам і містить корупцієгенні чинники (копії є в розпорядженні редакції).

Не приховуватиму, що серед документів, які надійшли із зацікавлених органів виконавчої влади, авторові цих рядків не вдалося виявити пропозицій Міноборони, хоча згаданий закон прямо торкається ситуації, пов’язаної з розпоряджанням землями оборони. Не виключаю, що Д.Саламатін міг особисто доповісти свої пропозиції В.Януковичу. У такому разі було б зрозуміло, чому президент із такою легкістю «схвалив» депутатські старання.

Як пліткують у Міноборони, військове відомство оцінило ухвалену Верховною Радою редакцію закону як таку, що не вирішує «проблемних питань по суті й не дозволяє почати процес відчуження та реалізації нерухомого військового майна разом із земельними ділянками». Я свідомо взяв останню фразу в лапки, бо це цитата з підписаного заступником міністра Д.Пляцуком документа, що його Міноборони так і не подало в уряд (копія в редакції). Не можу сказати, чи порожні це домисли, але, як запевняють поінформовані військові чиновники, Дмитро Альбертович зазначений документ перекреслив і ходу йому не дав…

Найцікавіша частина подій відбулася вже в адміністрації президента.

Навряд чи президентські юристи могли заплющити очі на закон, котрий прямо порушує 14, 92 і 95 статті Конституції, 77 і 78 статті Земельного кодексу, 23, 29 і 71 статті Бюджетного кодексу. Їхня кваліфікація сумніву не підлягає. А ось чи потрапив їхній висновок на президентський стіл - я дуже сумніваюся. Гадаю, що й пропозиції уряду були б досить цікавими для В.Януковича, якби надійшли вчасно, а не після президентського підпису, як кажуть в адміністрації глави держави.

Не вдаючись у деталі законодавчого акта, «що вдосконалює механізм використання земель оборони», можу зауважити: корупцієгенних чинників у цьому опусі предосить. Єдине запитання: був В.Янукович, підписуючи закон, у темі чи просто на паях?