Тінь Лозінського

Поділитися
Інтерес до подій початку літа минулого року, коли інформаційний простір країни сколихнула трагіч...

Інтерес до подій початку літа минулого року, коли інформаційний простір країни сколихнула трагічна пригода у Голованівському районі Кіровоградщини, де по-звірячому було вбито мешканця села Грушки Ульянівського району Валерія Олійника, у чому згодом звинуватили народного депутата Віктора Лозінського, районного прокурора Євгена Горбенка та начальника Голованівського райвідділу міліції Михайла Ковальського, поступово згас. Час від часу з’являлися повідомлення, що прокурора та головного міліціонера району, яких було затримано першими, відпустили на підписку про невиїзд, а Віктор Лозінський, з якого Верховна Рада зняла депутатську недоторканність і який певний час перебував у розшуку, вивчає матеріали справи в СІЗО, після чого нарешті має відбутися суд.

А як же справи в самому Голованівську, де Віктор Олександрович свого часу почувався і царем, і богом? Де він ледь не особисто призначав ключових районних керівників, а на тих, хто наважувався скаржитися у вищі інстанції, завжди чекала жорстка розправа, аж до винесення районним судом вердикту про стягнення збитків за заподіяння моральної шкоди. В особливо непокірних та наполегливих і незаконні обшуки проводились, і будинки горіли. Чи змінилося кардинально все тепер, коли Лозінський за гратами, а його найближчі сподвижники відсторонені від справ?

Хазяїна чекають на осінь, або Один краще, ніж десять

Кадрові перестановки минулого року парадоксальним чином всадили у крісло керівника району, фактично, найближчого соратника Лозінського — Миколу Животовського, який встиг заподіяти чимало збитків тому ж таки лісовому господарству району («ДТ» писало про це в матеріалі «Провінційні історії про українську рулетку» — №28 від 1 серпня 2009 р.). Тепер районом керує не замішаний у тих скандальних історіях Микола Усик. Він відомий, швидше, як виробничник, оскільки багато років пропрацював на Побузькому
феронікелевому комбінаті. З посади заступника директора якого й пересів у крісло голови райдержадміністрації.

Подейкували, що головою райдержадміністрації мали призначити Івана Кучера, котрий свого часу активно протистояв сваволі тоді ще майбутнього нардепа. До речі, саме він очолив районну організацію Партії регіонів, яку після торішнього фіаско (коли партійці написали листа на підтримку Лозінського, її мало не розпустили) зумів зробити однією з найчисленніших в області. Проте Івана Кучера призначили головою райдержадміністрації сусіднього, Ульянівського району.

Після подій торішнього літа, цьогорічних президентських виборів та остаточного затримання у Генпрокуратурі Віктора Лозінського в Голованівську настало тимчасове затишшя. Ті, хто проходить в одній із ним справі, хоч і повернулися до рідних пенатів, сидять тихо. Але з’явилися інші тривожні симптоми.

Майже рік нічого не було чути про одного з найближчих сподвижників Лозінського, засновника ТОВ «Лан» Вачегана Ониковича Ростомяна. «Лан» разом із ТОВ «Манжурка», що належало колишньому нардепу, прибирали до рук навколишні мисливські господарства та угіддя. Кажуть, після відомих подій Ростомян подався вести свій бізнес у столицю. Проте недавно він повернувся до Голованівська і навіть був присутній на одній із нарад у райдержадміністрації. Як хто чи від імені кого? На це запитання відповідь тут знають.

Слабку надію місцевих мещканців на те, що в Голованівську може настати довгожданий спокій, підірвала й недавня колегія райдержадміністрації. На ній була присутня начальник обласного управління охорони здоров’я Лариса Андреєва, яка підтримала спільне рішення: за прорахунки в роботі та негативні показники зняти з посади головного лікаря районної лікарня Сергія Стоянова. Сергій Миколайович — ставленик Лозінського, це він у перші дні після трагедії відмовлявся надавати інформацію про стан Валерія Олійника. Уже тільки цього було б достатньо (не кажучи про низький рівень районної медицини), аби порушити питання про усунення Стоянова з посади. І ось, здається, справедливість восторжествувала! Проте яким був подив працівників лікарні, та й інших голованівців, коли наступного дня після засідання колегії Сергій Миколайович прибув на роботу у свій кабінет. Виявляється, рішення колегії переглянули, розпорядженням голови райдержадміністрації Стоянову винесли догану і дали час — до 1 вересня — виправити недоліки в роботі. Як повідомила Лариса Андреєва, найближчими днями у Голованівській райлікарні відбудеться перевірка.

Але чому ж так нагально і без належних на те підстав було переглянуто рішення колегії? Дехто береться стверджувати неймовірне — зателефонував Лозінський. Повірити у подібне неможливо. Але у страху очі великі. Навіть якщо його й не було, багато хто ще довго може жахатися й чекати добре знайомого голосу в трубці.

Та зерна сваволі, посіяні Віктором Олександровичем, дають уже й свої, окремі сходи. Перший заступник голови райдержадміністрації тепер — Олександр Яровий, як і Лозінський, — колишній працівник міліції. Він прославився тим, що під час ще позаминулої президентської виборчої кампанії спустив зі сходів голову обласного виборчого штабу кандидата у президенти Віктора Ющенка, головного бютівця області, а через кілька років — колегу Лозінського по Верховній Раді Валерія Кальченка. Як бачимо, «героїзм» минулого не залишився непоміченим.

Біда лише в тому, що Олександр Яровий продовжує «геройствувати» й далі. Мені дали прослухати запис розмови шановного першого заступника з представником одного із фермерських господарств району Юрієм Компанійцем. Той нібито не з’явився на якусь нараду, що її проводив Яровий. І хоча фермер (формально голова фермерського господарства — інша людина) переконував керівника, що нічого не знав про нараду, наряд міліції (начальника райвідділу замінили, але традиції залишилися) конвоював Юрія Володимировича у кабінет першого заступника, де, крім «крутої» балачки, нібито застосовувалось і рукоприкладство. У деталях цієї справи, очевидно, розбиратиметься суд, знову ж — хочеться вірити, що він буде більш неупередженим та об’єктивнішим, ніж раніше.

Але на це надії мало, тож у містечку багато хто подумує: може, хай би повернувся хазяїн (дехто відверто чекає його на осінь додому), адже один — краще, ніж таких десять.

Кому дістануться угіддя Лозінського?

Крім морального спадку Віктора Лозінського, якого голованівці ніяк не позбудуться, є ще й матеріальний бік справи. Його майно, очевидно, частково чи повністю перебуває під арештом (величний будинок у Голованівську стоїть замкнений і під приватною охороною). Наприкінці липня з’явилося повідомлення, що Голосіївський суд міста Києва задовольнив позов Генпрокуратури до дружини Лозінського Олени, яка намагалася уникнути конфіскації п’яти автопаркінгів, розміщених у Києві, які перебували в їхній спільній власності, шляхом відчуження. Мабуть, просто намагалася їх продати.

Та найбільше клопоту, як з’ясувалося, — з майже 25 тисячами гектарів мисливських угідь, які у березні 2008 року Кіровоградська обласна рада (рішення №424) передала ТОВ «Мисливське господарство «Голованівське» (фактично — Лозінському) у користування на 15 років. Торік після відомих подій обласна рада більшістю голосів відмовилася задовольнити протест прокурора області і не скасувала свого рішення. Тож справа перейшла в суди.

У лютому господарський суд м.Києва визнав рішення №424 депутатів Кіровоградської обласної ради незаконним і скасував його. Суд постановив повернути ці угіддя державному підприємству «Голованівський лісгосп», другим пунктом цього ж рішення — передати їх у підпорядкування Кіровоградському обласному управлінню лісового та мисливського господарства. Ніби й логічно, але перший пункт суперечить другому, бо ж державне підприємство — юридична особа, що веде окрему господарську діяльність. Її результати не дозволяють «Голованівському лісгоспу» забезпечити утримання таких значних мисливських угідь. На це просто не вистачить коштів, які підприємство може заробити. А що ж обласне управління, яке, відповідно до змін, внесених у Закон «Про мисливське господарство та полювання», просто зобов’язане це робити? Зміни внесли, однак коштів у бюджеті на це не передбачили. У складі облуправління — всього два мисливствознавці, тоді як для обслуговування такого чималого масиву слід створити єгерську службу (хоча б троє чоловік), а ще ж треба врахувати біотехнічні витрати на підгодовування тварин. На все це, принаймні поки що, не передбачено жодної копійки.

Більше того, тільки щоб узяти на баланс ці угіддя, потрібно, аби хтось підписав акт прийому-передачі. Досі цього нікому було зробити. Як повідомила завідуюча сектором юридичного забезпечення Кіровоградського обласного управління лісового та мисливського господарства Тетяна Коваленко, останні переговори з представниками ТОВ «Мисливське господарство «Голованівське» (чи не тому повернувся Ростомян?) нібито були успішними, і хоч ця проблема вирішиться.

Виходить, суд передав державі угіддя, а вона виявилася не готовою їх прийняти. На думку тієї ж Тетяни Коваленко, обласна рада має розробити положення про конкурс, на умовах якого ці угіддя були б передані іншій приватній особі, здатній їх утримувати. Наша пісня гарна й нова, починаймо її знову? Розумію, що коштів немає (до речі, для обласного бюджету — не такі вже й великі витрати), але, може, зробити хоч невеличку перерву і дати ситуації встоятися?

Проблема ще й у тому, що з 24,6 тисячі гектарів мисливських угідь, про які йдеться, тільки близько семи тисяч — власне ліс, решта території — річки, поля, лісосмуги, на яких ведуть господарську діяльність близько трьох тисяч інших користувачів, здебільшого орендарів. Питання ж узгодження права користування земельними ділянками іншими особами досі не вирішене. Така ж ситуація і в інших областях. Тож усе це має врегулювати окремий закон, який наразі готується.

Доки держава вирішує всі ці питання, у Голованівських лісах знову почала з’являтися охорона. Певний час її не було, і селяни з довколишніх сіл уже вільно могли ходити до лісу тоді, коли їм заманеться. Охорону, кажуть, розставляє Ростомян та ще один із тих, хто, очевидно, потенційно може претендувати на роль користувача мисливськими угіддями, — колишній директор вітамінного заводу Олег Голімбієвський. Люди знову почали боятися ходити до лісу.

* * *

Мама ж Валерія Олійника, якій пішов 84-й рік, як і раніше, мешкає в Грушках. Її чималий город, кажуть, доглянутий краще, ніж у багатьох молодших та сильніших.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі