ТІНЬ, ЗНАЙ СВОЄ МІСЦЕ?

Рішуча підтримка президентом Росії Володимиром Путіним нової старої музики державного гімну країни стала зрозуміла, коли з несподіваним інтерв’ю газеті «Комсомольская правда» виступив його попередник. Борис Єльцин уперше вголос заговорив про свою незгоду з діями наступника, а наступник не побоявся відповісти на цю критику, сказавши, що він давно знав негативну думку Єльцина про музику генерала Александрова, але поставився до цього судження як до точки зору будь- якого іншого громадянина Росії. Єльцин, утім, і раніше казав, що йому не подобаються деякі кроки Путіна, але наступник ніколи не наважувався грубіянити своєму благодійнику. Саме тому рішучу реакцію Володимира Путіна на інтерв’ю Єльцина «Комсомольськой правде» чимало спостерігачів у Москві розцінили як прагнення остаточно порвати з єльцинською епохою, залишити її в минулому — разом із музикою Глінки, друзями Жаком та Гельмутом, відв’язаними «олігархами». Прагнення Путіна вставати під до щему знайому мелодію сталінської пісні пов’язане, таким чином, не з комуністичними симпатіями нового президента — недарма офіційні російські ЗМІ відразу ж після прийняття гімну заговорили про необхідність поховання тіла Леніна, навіть не з ностальгією, а з прагненням позначити свою епоху «своєю» мелодією: просто кращої музики, ніж гімн супердержави, що недавно розпалася, Володимир Путін не знає...

Проте чи може Путін реально поставити хрест на єльцинській епосі? Відповідь на це запитання з’явилася буквально через кілька днів після полеміки про державний гімн Росії, коли генеральна прокуратура країни закрила справу фірми «Мабетекс» за відсутністю складу злочину. І це тоді, коли швейцарські слідчі продовжують напружено працювати і генеральна прокуратура альпійської країни повідомила російським колегам, що в її розпорядженні перебуває ціла низка щонайцікавіших документів з цієї справи — тільки вони будуть надані не генеральній прокуратурі Росії, яку більше не цікавить ця справа, а генеральній прокуратурі республіки і кантону Женева, слідчі якої дуже хочуть із ними ознайомитися.

На зустрічі представників генеральної прокуратури з пресою було спеціально зазначено, що кримінальні справи проти першого президента Росії і членів його родини порушуватися не будуть. Річ навіть не в тому, що підтриманими тепер парламентом гарантіями президенту РФ, які вперше були надані указом Путіна 31 грудня 1999 року, колишній глава держави та члени його сім’ї і так звільняються від будь-якого судового переслідування. Річ у тому, що в їхніх діях також не виявили жодного складу злочину. І це попри те, що злощасні кредитні картки на ім’я Єльцина та його родичів, про які бізнесмен Феліпе Туровер повідомляв колишньому генеральному прокуророві Росії Юрію Скуратову, виявилися реальністю, і представник генеральної прокуратури Руслан Тамаєв навіть назвав суму, яка була витрачена з цих карток — 50 000 швейцарських франків. Під особисті гарантії глави «Мабетекса» Беджета Пакколі. Однак що ж тут злочинного? Потім витрачені гроші були покриті з російських рахунків Бориса Єльцина, і все тут...

Справді, що ж у цьому злочинного? Представники сім’ї № 1 у самий розпал реставрації Кремля витрачають гроші під гарантії бізнесмена, безпосередньо зацікавленого у власній участі в цій реставрації. І потім, уже заднім числом (цікаво — коли? Чи вже не цікаво?) покривають ці витрати. Навряд чи варто перейматися запитанням, корупція це чи ні: нехай розбирається в обставинах справи прокуратура Женеви... Важливо інше: рішення російської генеральної прокуратури про припинення розслідування справи фірми «Мабетекс» наочно продемонструвало еліті, що чутки про зменшення впливу Бориса Єльцина, членів його родини та представників оточення дуже перебільшені.

Я цілком припускаю, що розбіжності між угрупованнями кремлівських ветеранів та неофітів справді великі, що наближеним Путіна з числа колишніх чекістів і самого нового президента дуже хотілося б позбутися опіки колишнього глави держави та його співробітників. І, обігруючи ветеранів у простих політичних комбінаціях, вони, проте, не можуть обмежити їхнього впливу на саму структуру влади, зокрема на очолювану висунутим усе тим же єльцинським оточенням Володимиром Устиновим генеральну прокуратуру.

Так прокуратура, що розшукує по всьому білому світові Володимира Гусинського і торжествує у зв’язку з затриманням опального олігарха в Мадриді, того самого дня припиняє справу «Мабетекса».

І якби тільки прокуратура! Досі Володимирові Путіну не вдалося провести своїх — справді своїх — людей на ключові посади в державі. Послідовно захлиналися: спроба призначення свого генерального прокурора, спроба призначення свого прем’єра, спроби вплинути на склад уряду з тим, щоб більше наблизити його до президента, спроби змінити керівництво президентської адміністрації, спроби усунути Сергія Шойгу з посади лідера «Єдності»... Звісно ж, офіційні інстанції можуть заперечити, що жодних таких спроб насправді й не було, що це тільки порожні вигадки — що ж, тим гірше для президента, який, у такому разі, навіть намагається вплинути на розклад сил.

Я все ж наважуся припустити, що — намагається. Тільки нічого в нього не виходить. Що реально вдалося протягом нинішнього року новому президентові з кадрового погляду? Рада безпеки — його, безперечно. Його — повпреди в нещодавно створених федеральних округах, та й то не всі. Та й ці повпреди мають ще позмагатися з губернаторами в боротьбі за реальну владу. Його — ФСБ... І ще — фракція «Единство» у Державній думі. Тому — можна прийняти гімн. Можна організувати якусь провокацію. Можна навіть з’їздити на Кубу — хто зупинить? А ось кого-небудь зацькувати з допомогою прокуратури — це вже має бути спільне рішення з тією, старою, командою. Гусинський був насамперед її опонентом: хто ж перешкоджає Путіну ганяти його Європою? А ось Березовський — досі навіть не в розшуку, хоча й заявив не лише про відмову передати свої акції ГРТ державі, а й відкликав рішення про передачу їх так і не створеному «Телетрасту». Прибрали з політичної арени Руцького. По-перше, хто це? По-друге, от уже кому не співчував Борис Миколайович, то це своєму злощасному віце- президентові...

Звісно, рано чи пізно ситуація вирішиться: або Володимир Путін пристане на вготовану йому роль (судячи з того, що ми бачимо, це малоймовірно), або вдасться до спроб рішучої зміни у вищому керівництві Росії. Успіх цих спроб чи їх й провал і зумовлять те, яким буде правління Володимира Путіна наступними роками. Рік 2000-й можна оцінити як час судомних спроб обмежити вплив старої команди. Прийняття гімну — те саме, що старий прийом з андерсенівської казки. Якщо скомандувати тіні: «Тінь, знай своє місце!», — вона стане тінню, і всі це побачать. Однак перетворення триватиме рівно одну хвилину. А потім тінь знову набере плоті, почне, ніби нічого й не сталося, дзвонити до генпрокуратури, і придворні почнуть шушукатися в кулуарах: мовляв, буває, — просто не порозумілися, і взагалі останнім часом уявна тінь кепсько почувалася і їй навіть знадобилася операція з видалення катаракти... А так — жива людина і дуже впливова...

Найголовніше — кількість спроб приборкати тінь також обмежена. Якщо вони матимуть частий і спорадичний характер, хтось із придворних може замислитися, що тінню насправді є той, хто вимовляє заклинання. А такі здогади небезпечні для будь-якої влади...