ТИХІ «ІМЕНИНИ» ПРЕМ’ЄРА

Бурхливі події останніх днів, пов’язані зі справою Георгія Гонгадзе й «тейпгейтом», якось відсунули на другий план той факт, що 22 грудня виповнюється рік від дня затвердження Віктора Ющенка на посаді прем’єра. Вгамувалася критика уряду з боку олігархів і політичних опонентів, а бої на енергетичному фронті багатьма розглядаються вже як товариські зустрічі любителів.

Утім, пильне око політтехнологів не дрімає. Знадобився певний час (для розробки відповідних технологій, залучення фахівців), і ось у неділю нам показали ще один можливий слід у «тейпгейті» - енергетичний віце-прем’єр, яку потім активно пов’язали з Лазаренком, а того - з Морозом. Загалом, логічний ланцюжок замкнувся.

Однак ми навіть не про це. Значно цікавіше дізнатися, якої думки наш народ про сам уряд Віктора Ющенка, як оцінює його діяльність і що думає про його відставку.

Перший раз у перший клас, або Трохи про підтримку

Слід звернути увагу на те, що уряд Віктора Ющенка багато в чому виступає першопрохідцем, відкриваючи політичну terra incognita.

Несподіванки з’явилися вже з самого початку. Вперше нині чинний Президент країни віддав на відкуп прем’єрові питання формування уряду. Кандидатури пропонував сам Віктор Андрійович, і глава держави їх затверджував, навіть коли відчував до них, м’яко кажучи, щиру антипатію. Втім, вікопомних «силовиків» Президент залишив за собою.

І таке «вперше» було не останнім. Уперше урядові вдалося попрацювати в умовах, коли в парламенті сформувалася більшість. Здавалося, з’явився непоганий шанс для взаємодії з Верховної Радою. Проте коли така більшість формується не на ідеологічній основі, а методом батога та пряника, маючи на меті політичне й бізнесове самовиживання, ефективність її на порядок нижча. До того ж, більшість із самого початку не була однорідною, вона завжди орієнтувалася на два вектори - пропрезидентський та проурядовий. І якщо у великих проектах - бюджеті, програмі уряду - щастило домовитися (тим паче коли відчувалася потужна підтримка Банкової), то регулярне й ділове співробітництво з поточних питань не дуже вдавалося. Поділ більшості на два «крила» породив такі «вперше».

Вперше практично з самого початку своєї діяльності урядові доводилося працювати в умовах тотальної публічної критики не тільки опозиційних фракцій, а й Президента, а також фракцій більшості, що орієнтуються на нього. Причому цю критику масово тиражували державне й підконтрольне олігархам телебачення, газети, радіо. Головні бої точилися на енергетичному фронті, де було зосереджено основні сили. Щоправда, займаючись тактичними розбірками, дійові особи мали на оці стратегічні цілі - парламентські вибори 2002 р. і президентські вибори 2004-го.

До того ж, уперше суперечності між урядом, Радою національної безпеки та оборони і Податковою адміністрацією було оприлюднено. Звісно, суперечності існували завжди - і за нинішнього уряду, і за попереднього. Але залагоджували їх шляхом проведення нарад, опрацювання спільних рішень під «патронатом» глави держави. У ситуації, коли Юлія Володимирівна проголошує одні цифри, представники податкової - інші, створюється комісія, - мабуть, у когось просто здали нерви, а влада вкотре продемонструвала свою слабкість.

Далі. Вперше, практично з 1995-го, уряд працював в умовах відсутності зовнішнього фінансування. Міжнародний валютний фонд зупинив виконання програми EFF (2,6 млрд. доларів США) через невиконання Україною своїх зобов’язань. І річ не тільки в грошах фонду, його рішення - це своєрідний сигнал для іноземних інвесторів, котрі працюють із країною. Навіть один долар кредиту робить країну привабливішою для інвесторів. 19 грудня МВФ відновив програму кредитування EFF, зробивши цим давно очікуваний реверанс нинішньому урядові.

Проте це не зашкодило появі ще одного «вперше». Вперше нинішнього року, не в останню чергу завдяки зусиллям уряду, вдалося забезпечити зростання ВВП, промислового виробництва й навіть обсягів продукції сільського господарства (!). І найголовніше - виплачено борг із пенсій нашим стареньким. Я не економіст і судити про причини такого зростання не беруся. Нехай це роблять професіонали. Як не можу судити і про різні цифри зростання й падіння реальної заробітної плати, заявлені майже одночасно. Це вже на совісті нашої статистики і тих людей, котрі готують таку інформацію.

А соціологічні опитування фіксують поступове збільшення кількості громадян, які вважають, що їхнє матеріальне становище поліпшилося, порівняно з січнем 2000 р. За даними опитування, проведеного Центром Разумкова в травні-червні 2000-го, про поліпшення свого матеріального становища заявило тільки 5,4% респондентів. У грудні результати соціологічного дослідження, проведеного УЦЕПД, засвідчили збільшення кількості таких громадян до 16,3%, тобто більш як утричі. Ясна річ, кількість громадян, невдоволених своїм матеріальним статусом, залишається високою, але вона має тенденцію до зменшення: з 61,3% до 48,7% респондентів. Це свідчить про реальні, хай і невеликі, успіхи уряду.

І, нарешті, вперше за нашу історію рівень підтримки дій прем’єра практично не опускався нижче 50% оцінки. Соціологічна служба Центру Разумкова періодично проводила моніторинг, присвячений цьому питанню. У квітні 2000 р. дії Віктора Андрійовича на посаді прем’єр-міністра підтримували 57,1% опитаних (повністю підтримували 30,5% респондентів, окремі дії - 26,6%). Потім було зафіксовано певне падіння: у травні Ющенка підтримували 52,7% громадян (відповідно - 22% і 30,7% респондентів); у липні - 47,6% (20% і 27,6%). З приходом осені соціологічний барометр показував для прем’єра «ясно». Рівень підтримки тихо підвищувався й нарешті стабілізувався. У вересні він становив 58,3% (24,6% і 33,7%); у грудні 58% (24,4% і 33,6%), тобто трохи перевищив навіть початковий (квітневий) рівень.

Висновок з усього цього один: попри тотальну антиурядову пропаганду, громадяни цієї країни вважають, що діяльність Віктора Андрійовича приносить реальну користь Україні та її жителям.

Бути чи не бути?

Питання про відставку уряду Віктора Ющенка активно мусувалося з самого початку його діяльності. Спершу в кулуарних розмовах скривджених олігархів, які не одержали очікуваних «портфелів», потім підконтрольними засобами масової інформації. Особливо загострилися чутки про зміни в уряді напередодні нелегкої зими та пророкованої багатьма енергетичної кризи. Що ж думають громадяни України про перспективу такої відставки?

Повернемося трохи назад, як то кажуть до джерел, тобто до сподівань, пов’язаних із початком роботи уряду. За даними опитування, проведеного УЦЕПД у квітні 2000 р., 23,4% респондентів вважали, що Віктор Ющенко спроможний вивести економіку України з кризи, ще 28,7% були впевнені, що він може принести значну користь Україні, але йому не дадуть цього зробити. Менше чверті (23%) вважали, що він анітрохи не кращий від попереднього прем’єра. Тобто більше половини населення країни було переконане, так би мовити, у «корисності» Віктора Андрійовича.

Оскільки ж надії поволі почали справджуватися (про що було сказано вище), то і ставлення до наслідків відставки Віктора Ющенка в українських громадян швидше негативне. Лише 7,5% громадян (опитування проводилось у грудні нинішнього року) переконані, що такий розвиток подій позитивно вплине на ситуацію в країні. Майже 38% респондентів вважають, що це призведе до негативних наслідків. Залишились і байдужі, котрим однаково, хто перебуває біля урядового керма, - таких набралося 36,6%.

Знаменно, що майже половина опитаних (46,6%) не бачать кращої заміни на посаді глави уряду з тих кандидатів, імена яких називались у пресі. У цій номінації поки що переміг Анатолій Кінах - найкращий серед претендентів, його назвали 7,5% респондентів. Євген Марчук залучив серця 7,1% наших співвітчизників, до Миколи Азарова прихильні 3,4% опитаних, а до Юрія Кравченка - 2,8%. Показники досить далекі від рейтингу чинного прем’єра.

Тема відставки Віктора Андрійовича останнім часом не така актуальна, її відсунули реальніші події. Та й починати які-небудь дії в цьому напрямі в нинішній ситуації було б просто політичним божевіллям з елементами мазохізму. Адже парламентська більшість і так тримається з останніх сил. Інша річ, коли пристрасті вщухнуть, мине зима, та й термін парламентського імунітету закінчиться. Отоді чекай нових атак.