Стрибок Барса

Поділитися
«До 2030 року, я впевнений, Казахстан стане Центральноазійським Барсом і слугуватиме прикладом для інших країн, які розвиваються...

«До 2030 року, я впевнений, Казахстан стане Центральноазійським Барсом і слугуватиме прикладом для інших країн, які розвиваються. Тигри у нас не водяться, а мешканець наших гір сніжний барс мало знайомий світовому співтовариству», — ці слова президент Нурсултан Назарбаєв промовив майже десятиліття тому у своєму посланні народові Казахстану.

Імідж Казахстану як центральноазійського барса не дуже приживається у світі. В Європі ця країна викликає певний логічний ланцюжок образів: «велика нафта — тотальна корупція — зміцнення авторитаризму». Проте, за Назарбаєвим, «казахстанський Барс матиме і західну елегантність, помножену на передовий рівень розвитку, і східну мудрість, і витривалість». Через десятиліття можна оцінити не лише слова, а й результати руху Казахстану «стежкою барса».

У програмній промові 1 березня 2006 р., після свого переобрання президентом, Н. Назарбаєв назвав «поглиблення інтеграції з Росією» першим пріоритетом зовнішньої політики Казахстану, а «зміцнення співробітництва з Китаєм» — другим. Підтримка «довгострокового, стабільного партнерства зі Сполученими Штатами» виявилася лише на третьому місці. Як бачимо, ні про Україну, ні навіть про Європейський Союз не було згадано. Проте вони незримо наявні серед пріоритетів Казахстану. Візити Н. Назарбаєва в Україну мають досить системний характер. А до Києва минулої п’ятниці він прибув із Німеччини, після неофіційних відвідин провідної країни Європейського Союзу, яка головує нині у Співтоваристві.

Німецький канцлер Ангела Меркель акцентувала увагу на великому значенні для країн Європи енергетичних ресурсів Казахстану. У свою чергу, на її думку, «німецькі інвестиції могли б стимулювати індустріалізацію і технологічний розвиток». Проте що стосується головування Казахстану в ОБСЄ у 2009 році — Німеччина трохи розчарувала Назарбаєва. «Мовчання в обмін на нафту» — це погана політика», — попередила опозиція в бундестазі федерального канцлера перед приїздом «центральноазійського диктатора». А.Меркель і не мовчала, вона досить чітко попередила: про головування в ОБСЄ «можна буде подумати, якщо країна проведе реформи». Більше того, неофіційний статус візиту (зустрічі зі студентами та бізнесменами, які живуть у Німеччині) було визначено заздалегідь. Казахстанські ж мас-медіа подавали всі події як офіційний візит, що спантеличило Берлін.

Проте, за інформацією з казахстанських джерел, Назарбаєв серйозно міркує про проведення масштабної політичної реформи, яка б мала на меті трансформацію Казахстану в парламентсько-президентську республіку. Тому Астана уважно стежить за подіями в Києві. Назарбаєв припускає таку трансформацію не тому, що у фортеці Шпандау його посвятили в лицарі і десь глибоко в його душі прокинувся Демократ чи найбільше у світі йому хочеться обійняти посаду голови ОБСЄ. Причина цього можливого кроку, що видається нелогічним на тлі ініціатив протилежного характеру — проголосити монархію Казахстанський Султанат, — полягає у зростанні тиску грошової маси на голови казахстанського правлячого класу. Цей тиск шукає прийнятні варіанти політичного майбутнього для постназарбаєвського періоду. У тому числі й такі як монархічна ідея із султанатом. Вона б залишилася на периферії уваги, якби її автором не був зять президента Рахат Алієв, що з цього приводу написав спеціальну статтю, яка викликала суспільний резонанс. Ідея не здобула широкої підтримки, але свій політичний слід залишила. Думки і гроші рухаються в Казахстані в іншому руслі.

Потік наддоходів від експорту нафти дедалі гостріше потребує ефективних вкладень, придбання активів. І тут погляд центральноазійського барса звернений у бік Європейського Союзу. Казахстан намагався здійснити кілька масштабних покупок на території ЄС, але, як мінімум, тричі наступив на одні й ті самі граблі. У 2004 році національна нафтогазова компанія «Казмунайгаз» спробувала купити найбільший чеський нафтопереробний і нафтохімічний холдинг «Юніпетрол», виставивши максимальну ціну за актив. І програла польському нафтовому концерну «Орлен». У 2005-му історія повторилася в Литві з «Мажейкю нафта», де казахи також зазнали фіаско. І знову програли полякам. Торік аналогічна невдача спіткала казахів і в Латвії, де їм не вдалося придбати пакет акцій «Вентспілс нафта».

Причина цих поразок — у властивому казахстанському менеджменту підході, що «бакшиш» «правильним людям» у країні перебування і «візит Нуріке» (так ласкаво-зменшувально називає свого президента топ-менеджмент казахських держкомпаній) вирішують усі питання. З’ясувалося, те, що безвідмовно спрацьовує в Казахстані, може давати збої. Підтвердження цього — кримінальна справа американського бізнесмена Дж. Гіффена, який був у 90-ті роки радником казахського президента, а також розгортання скандалу із хабарами концерну «Сіменс». І не тільки тому, що чиновники й політики у Європі мають іншу ділову культуру й там працює жорстке антикорупційне законодавство. Ще однією вагомою причиною невдач центральноазійського барса стало те, що його сприймають як троянського коня російського ведмедя. Мовляв, де спочатку з’являються казахи, там потім прийдуть росіяни і примусять казахів поступитися активом їм. При цьому в нафтогазових колах часто згадують приклад Херсонського нафтопереробного заводу, на який спочатку прийшла «Казахойл», а потім з’явилася російська група «Альянс».

В Астані повільно, та все ж засвоюють уроки поразок і невдач. І після невдалого «кочового» наскоку на ЄС Казахстан коректує свою європейську стратегію. Україні тут відводиться особлива роль плацдарму для просування інтересів Казахстану. Відповідно до казахстанського бачення майбутнього ЄС, України і Європи загалом, наша країна ідентифікується Астаною як така, що перебуває перед входом до Євросоюзу. Причому це слід розуміти не в часовому вимірі, а в геоекономічному. Чинник часу, вважають в Астані, неістотний: раніше чи пізніше, а Україна опиниться в ЄС. І якщо увійти в Україну сьогодні й придбати активи, то в майбутньому це стане казахстанськими активами на території Співтовариства.

Тому Казахстан і його нинішній лідер хочуть мати європеїзований імідж у світі, щоб «стан» викликав політичну асоціацію не з сусідніми «станами» — туркменським чи узбецьким, а, як мінімум, із Південною Кореєю, наприклад. Звідси прагнення казахстанського лідера до головування його країни в ОБСЄ. Це розглядається як якийсь проміжний, але обов’язковий елемент створення впізнаваного європейського образу Казахстану. І Україні тут також відводиться особлива роль.

Проте реалії сьогодення в Києві контрастують із майбутнім, як його собі уявляють в Астані. Десант казахстанських банкірів переважно розчарований минулим візитом. Серйозних масштабних проектів мало. Партнери з українського боку по лінії УСПП живуть бізнес-уявленнями вчорашнього дня. Слід зауважити, що нове покоління менеджменту провідних казахстанських держкомпаній і банків має добру фахову підготовку, отриману в Європі і США, знання іноземних мов. Вони використовують загальноприйнятий у діловому світі стиль ведення справ. Це покоління вже приходить у владу. Призначення новим прем’єром Казахстану Каріма Масімова — це індикатор майбутніх масштабних кадрових змін у державі. «Молода гвардія» готова замінити стару компартійну еліту.

Казахстанові потрібен український ринок, який досить інтенсивно зростає. Вільні грошові ресурси казахстанських компаній і банків стимулюють пошук масштабних довгострокових проектів, які потребують серйозних інвестицій. В Україні можуть бути такі проекти, але те, на що наражається тамтешній бізнес, викликає в нього, м’яко кажучи, подив. Наприклад, бажання інвестувати в Криму зіштовхується із заангажованою і політично мотивованою позицією місцевої влади: пріоритет віддається російському бізнесу, а казахському варто спробувати десь-інде.

Не краща ситуація і на всеукраїнському рівні. Казахи не могли не помітити поліцентризму рішень, що приймаються. Президент декларує одне, паливний віце-прем’єр — інше, енергетичний міністр хилить у свій бік. І повна відсутність консолідованої національної позиції. Таке становище робить проблематичною реалізацію довгострокових проектів, які потребують стратегічних підходів, не залежних від політичної кон’юнктури.

Слід зауважити, що і в України стосовно Казахстану виник певний потенціал скепсису. Мовляв, за що не візьмися разом із казахами, нічого не можна довести до кінця. Приклад — будівництво паралельного 52-кілометрового відтинку нафтопроводу Одеса—Броди до терміналу «Південний». Перші документи про реалізацію проекту було підписано ще 2005 року. Майже 1000 км трубопроводу в Китай побудували за рік з гаком, а за 52 км української труби досі ще не бралися. А тема з проектом Броди — Плоцьк уже стала ритуальною для двосторонніх зустрічей на різних рівнях, однак справа з місця не рухається. Вкотре сторони домовилися про створення чергової спеціальної групи, яка на черговому засіданні опрацює питання транспортування казахстанських вуглеводнів, у тому числі через нафтопровід Одеса—Броди з перспективою його розвитку на Плоцьк. Стандартне формулювання останніх п’яти років.

Проблема полягає в тому, що у двосторонніх відносинах Астани і Києва завжди незримо присутній третій учасник. І якщо йому щось не подобається (а контакти і проекти без його участі йому не подобаються апріорі), то він «коректує» ситуацію в обох столицях, використовуючи наявний лобістський потенціал. Останній в Астані анітрохи не менший, ніж у Києві. Інша річ, що казахстанська політична еліта навчилася відстоювати національні інтереси, а не підторговувати ними. Для казахів, утім — як і для європейських партнерів України, є абсурдною ситуація з реверсним використанням нафтопроводу Одеса—Броди, тим більше з продовженням його використання в цьому напрямку на тлі російської обхідної трубопровідної політики. В Астані не забули про урядових українських чиновників, які в 2004 році своїми суперечливими рішеннями зірвали запуск Одеса—Броди у європейському напрямку, в чому був зацікавлений Казахстан і під що виділив обсяги нафти.

Тепер Казахстан дивиться не тільки у бік України — його приваблює Центральна Європа. Ще кілька років тому, у часи президентства А.Квасьнєвського, Казахстан придивлявся до Польщі і навпаки. Але з Польщею Качиньських в Астани відносини не складаються. Тертя посилилися після того, як Варшава «перейшла дорогу» Астані в Литві, а також через некомпетентні дії новоспечених польських урядових чиновників та менеджменту окремих компаній, що намагалися «вишикувати» казахів під себе. Тепер Астана переключає свою увагу на інші країни Центральної Європи і на Чорноморський регіон.

Тут увагу казахів привертає Румунія. Якщо єесівське майбутнє України видається віртуальним, то для Бухареста це вже реалії сьогоднішнього дня. Та й для Москви відносини Казахстану з Румунією не будуть таким дражливим фактором, як його відносини з Києвом чи Варшавою. А румунська компанія «Петром» ще з 90-х років працює в казахстанському нафтовидобутку.

Астана змогла дати гідну відповідь на російський торішній ляпас, коли «Транснефть» фактично поламала стратегію «Казмунайгаза» з придбання литовського концерну «Мажейкю Нафта», відкликавши гарантії транзиту нафти в напрямку Литви. Власне, це значною мірою дозволило виграти слабшій пропозиції польського концерну «Орлен». Щоб помститись, Астана не лише приєдналася торік до проекту Баку — Тбілісі — Джейхан. 24 січня поточного року «Казмунайгаз» підписав меморандум із рядом західних компаній, які працюють на найбільших родовищах Тенгіз і Кашаган, щодо проекту будівництва у 2010—2011 рр. Казахстансько-Каспійської системи транспортування нафти в обхід Росії.

В умовах віддаленості від ринків збуту своєї нафти в Європі Астана намагається реалізувати низку проектів створення нафтопереробних потужностей за межами країни. У зв’язку з цим «Казмунайгаз» цікавить або придбання наявних НПЗ, або реалізація нового проекту, як, наприклад, НПЗ у Бродах. Але стосовно і того, і того, очевидно, казахи зіштовхнуться з проблемами. Мінпаливенерго України, зокрема, вважає, що створювати нові потужності не потрібно, треба модернізувати наявні. Але вони мають власників в особі російських компаній, які не хочуть тут бачити конкурентів. Якщо «Казмунайгаз» побачить, що йому продовжують встромляти палиці в колеса, то він зможе визначитися з перспективним проектом створення переробних потужностей поза межами України. Барс уміє стрибати, нафта шукає стабільність, гроші люблять тишу.

Президент України, на відміну від канцлера Німеччини, пообіцяв підтримку Казахстанові в ОБСЄ у 2009 році. Нурсултан Назарбаєв наголосив на сприянні з його боку масштабному приходу казахстанського капіталу на інвестиційний ринок України. У 2005 році товарообіг між нашими країнами перевалив за мільярд доларів, а торік зріс до 1,6 млрд. Головним результатом візиту стало підписання главами держав Плану дій на 2007—2008 роки, так звана дорожня карта-2. Чи стане вона реальною програмою співробітництва, чи повторить долю дорожньої карти-1, з’ясується найближчими місяцями. У контексті подій, які розгортаються в російсько-білоруських відносинах, схоже, обидві країни постануть перед новими викликами й шансами, які відкриваються для співробітництва у форматі трьох — Казахстану, України і Білорусі. Що стосується центральноазійського барса, то він, за визначенням, «буде наполегливим та впертим у підкоренні нових вершин, у пошуку непомітних, але правильних стежок, які ведуть до мети». Він уже це довів.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі