Страшна таємниця Азарова

Травень. Лівадія. Вилизані узбіччя доріг, свіжа розмітка, київська «Кобра», обмеження руху ялтинською й севастопольською трасами. Несхибні прикмети ще одного саміту. Цього разу — глав урядів країн СНД. Для Віктора Януковича він міг бути особливим. Головування в Раді прем’єрів переходить від Таджикистану до України. Але не склалося. Вже прилетівши до Криму, через кілька годин В.Янукович повернувся в Київ — «у зв’язку з новим витком політичної кризи». Таким чином, українську делегацію очолив перший віце-прем’єр Микола Азаров.

А напередодні саміту в ексклюзивному інтерв’ю агентству «Інтерфакс-Україна» В.Янукович виклав програму українських ініціатив, яку він має намір просувати за рік головування в Раді глав урядів СНД. «Низка практичних кроків, спрямованих на реалізацію конкретних планів в економічній сфері» досить традиційна: створення системи міжнародних транспортних коридорів і єдиної тарифної бази на залізницях СНД, поглиблення співпраці в боротьбі з незаконною міграцією, врегулювання питань реадмісії. Київ, за словами Віктора Януковича, також запропонує зацікавленим державам підготувати план спільних заходів щодо реалізації спільних проектів з видобутку, транспортування й переробки вуглеводнів, будівництва промислових і житлових об’єктів, промислового машинобудування, суднобудування. Знову ж — «бородате» питання про створення зони вільної торгівлі в рамках СНД без вилучень і обмежень. «Гадаю, є всі умови й підстави для того, щоб у питаннях її правового оформлення ми протягом 2007—2008 років змогли поставити крапку», — оптимістично заявив В.Янукович, не сказавши, правда, що про це думає Кремль, який заморозив ратифікацію угоди.

Цікавим є соус, поданий до цього традиційного меню. «Розвиваючи відносини в рамках СНД, Україна прагне, щоб європейські стандарти стали для Співдружності орієнтиром, який допоможе всім державам – учасникам СНД вийти на траєкторію постійного економічного розвитку». З конкретики — український прем’єр пропонує привести у відповідність до європейських стандартів інфраструктури автомобільних магістралей по напрямках транспортних коридорів, а також створення швидкісного залізничного сполучення між країнами СНД і країнами ЄС, розвиток регіональних аеропортів у країнах СНД. Усі ці проекти, на думку В.Януковича, можуть бути реалізовані у зв’язку з додатковими можливостями, які з’являться в України внаслідок перемоги на тендері на право проведення чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Напевно, я щось не розумію: тендер виграли Україна й Польща, а латати дороги до рівня європейських стандартів пропонується по всьому СНД?

На жаль, на відміну від проектів на майбутнє країна напередодні саміту в Ялті так і залишалася в невідомості, а які ж документи розглядатимуть й які з них українська делегація підписуватиме. Перелік питань порядку денного саміту вітчизняні видання змушені були давати з посиланням на агентство БЕЛТА! На сайті білоруського президента, до речі, викладено й інформацію про те, які документи й чому білоруська делегація буде пропонувати для ухвалення й підписувати. У Білорусі з прозорістю дій влади на есендевському напрямі, треба думати, все нормально. З цих джерел і стало відомо, що голов­ним питанням порядку денного саміту в Ялті буде угода про формування спільного електроенергетичного ринку СНД. Питання для України принципове. По суті, вважають експерти, у разі створення єдиного енергоринку СНД Росія дістане доступ на ринки країн Європи, причому вже на своїх, а не на українських умовах. Протягом, якщо не помиляюся, п’яти років Україна відмовлялася підтримувати цю угоду. У травні минулого року проект угоди про створення єдиного енергоринку СНД було схвалено на засіданні економічної ради СНД, але без України, Азербайджану, Грузії, Молдови, Туркменистану й Узбекистану.

І от новина. Напередодні відкриття саміту прес-служба Мінпаливенерго України поширила повідомлення: міністр Юрій Бойко виступає за створення єдиного ринку електроенергії в Співдружності Незалежних Держав. Зокрема він повідомив, що саме цього Україна очікує від засідання ради глав урядів дер­жав Співдружності. «Перше — створення єдиного ринку електроенергетики й друге — це пропозиція нашої сторони стосовно уніфікованого підходу щодо транзитних тарифів для більш повного використання нашого транзитного потенціалу. Ми сподіваємося на розуміння з обох питань», — сказав Бойко» («Українські новини»).

Навіть зважаючи на окрему позицію й рівень самостійності пана Бойка в питаннях ПЕК, зауважимо: офіційна позиція українського уряду з цього приводу так і не була озвучена. Ну чим у нас нині зайняті урядові мужі, відомо. Але на тлі цього мовчання дуже цікаво було читати заяву «джерела в уряді РФ», яка з’явилася в «Інтерфаксі» майже опівночі напередодні саміту:
«...джерело в уряді РФ висловило думку, що передусім у цій угоді мають бути зацікавлені саме країни ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан і Молдова), оскільки через його непідписання можуть виникнути певні питання з поставками електроенергії через Україну в Молдову, а також поставки в Грузію». Не більше і не менше. Саме на вагу кийка.

Питання про формування спільного електроенергетичного ринку СНД у порядку денному Ради глав урядів значилося першим. На думку Михайла Фрадкова, угода «дозволить підвищити обсяги торгівлі електроенергією, забезпечити надійність електропостачання й оптимізувати використання паливно-енергетичних і гідроенергетичних ресурсів». Важко судити, наскільки це вигідно для України, не маючи в розпорядженні ні тексту угоди, ні коментарів і роз’яснень до них членів української делегації, ні думок експертів. Повторю: не тільки для широкої громадськості сам факт винесення на підписання угоди про спільний електроенергоринок СНД став новиною тільки напередодні саміту.

Інтрига — підписала Україна угоду чи ні — залишалася й під час прес-конференції, й після неї. За словами російського прем’єра, угоду підписали не всі учасники саміту. Хто не підписав — Фрадков запитання журналістів обминув. Микола Азаров відповідав більш ніж обтічно — це дуже важливо для розвитку економік країн, «слава Богу, в Україні є надлишок електроенергії, але ми досить інтенсивно розвиваємося, тому тема для нас надзвичайно актуальна й важлива».

«Тож підписала Україна угоду, яку принципово не підтримувала стільки часу?» — наполягала українська журналістка. Відповідь Азарова перевершила всі очікування: «Я вам потім скажу». Проте не сказав — охорона доступ до Азарова для журналістів перекрила. Отже, потім — це після чого? Після додаткових консультацій? Кого і з ким? Чи ж угода підписана, але була надія, що в бедламі, який панує в країні, цього ніхто не помітить? А коли угоду не підписано — навіщо з цього робити таку страшну таємницю? Відповіді на ці запитання, на жаль, не в цьому матеріалі, графік здавання номера до друку не дозволяє довідатися подробиці головної таємниці ялтинського саміту.