США повернулися, але їх уже чекали…

Оголошена трохи менше року тому стратегія США «повернення в Азію» почала матеріалізуватися. Її вже відчувають на собі всі країни регіону, насамперед Китай, на реакцію якого «повернення» було розраховане. Однак стає дедалі очевидніше, що концентрація американських зусиль на самому лише Китаї, причому з упором на доктрину «стримування», позбавляє «азіатську стратегію» США значної частини її глобального задуму - перерозподілити американські військові сили на планеті й переосмислити дипломатичні підходи. До нової ситуації в АТР почали уважніше придивлятися інші країни - і такі великі, як Росія, і такі малі, як КНДР та В’єтнам, для яких нова ситуація створює одночасно і загрози, і нові можливості. Вони також вимушені змінювати свою стратегію дій.

За словами представників американського керівництва, повернення в Азію буде тривалим і масштабним процесом. Уперше ці плани з великою дозою конкретики озвучив міністр оборони США Леон Панетта, виступаючи на початку червня в Сінгапурі. Він повідомив, що на 2020 рік 60% ВМФ США передислокуються в акваторію Тихого та Індійського океанів. Тут постійно перебуватимуть шість ударних авіаносних угруповань, новітні підводні човни, а також армада надводного флоту, включно з кораблями для дії в прибережних водах. У регіоні має з’явитися нова військова інфраструктура для забезпечення «розширених можливостей» дій американських збройних сил. Буде посилено й реформовано бази в Південній Кореї і Японії, а острів Гуам перетвориться на опорний пункт для операцій в Азії. Однак здатність США реалізувати все зазначене вище, з військового погляду, викликає сумніви, коли президент Барак Обама повідомляє про дострокове списання ряду бойових кораблів з економічних причин, а Пентагон може наразитися на урізання бюджету.

Таким чином, повернення Сполучених Штатів в Азію поки що помітніше відбувається на дипломатичному фронті. Новими союзниками США в регіоні оголошені В’єтнам, Шрі-Ланка, Індія і навіть Непал. Леон Панетта налагодив діалог із в’єтнамськими військовими, котрі цікавляться військовими технологіями США, а також промацав можливість повернення американських кораблів на базу в Камрані, «здану без бою» Росією з економічних міркувань у травні 2002 року. Якщо Вашингтон і Ханой домовляться, то американський флот знову може повернутися сюди після майже 40-річної перерви. Це дозволить США впритул наблизити базування своїх кораблів до ключових транспортних артерій регіону. Активно відновлюються відносини з Бірмою, - з цією країною США не дружили кілька десятиліть. Гілларі Клінтон встановила рекорд серед держсекретарів США із активності поїздок в Азію за останні роки, а загальна кількість країн, які вона відвідала, перевалила за 100, це більше, ніж у Мадлен Олбрайт і Кондолізи Райс.

При цьому США заперечують, що всі їхні зусилля мають антикитайський підтекст, однак конфігурація та підбір американських союзників дозволяє засумніватися в щирості цих заяв.

Активність Вашингтона помітна саме в тих питаннях, які впливають на Пекін. І китайці вже дозволили втягнути себе у це протистояння, причому «відбиваючись» як від США, так і від нових союзників Вашингтона.

Полем такого протистояння в останній місяць стало Південно-Китайське море та сусіди Китаю з Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), котрі живуть на його узбережжі. Річ у тому, що по акваторії цього моря проходять лінії розмежування між шістьма прибережними країнами, але на більшу частину простору площею 3,5 млн. квадратних кілометрів претендує Китай. Ситуація ускладнюється тим, що дно моря багате на енергетичні ресурси, які, за деякими оцінками, сягають 130 млрд. барелів нафти і 25 трлн. куб. м природного газу. Тим часом жодна з країн не має можливостей для масштабної їх розробки, і всі останні десятиліття спори між ними обмежувалися темою риболовлі.

Однак, із подачі США, питання необхідності розмежування акваторії між країнами регіону набуло в політичних колах держав Південно-Східної Азії великої актуальності і на останньому саміті АСЕАН було поставлене «руба» делегаціями В’єтнаму та Філіппін. Обидві країни домагалися внесення цього питання в комюніке зустрічі, причому з формулюванням, що стороною в цьому територіальному спорі виступає Китай. Китайські дипломати були готові до такого повороту подій і почали «контрнаступ», активізувавши своїх союзників, зокрема Камбоджу, яка головує нинішнього року в АСЕАН, щоб документ не пройшов. Внаслідок цього прихованого протистояння на зустрічі міністри АСЕАН уперше за 45 років її існування не змогли прийняти узгодженого документа, і керівництво Асоціації з подивом констатувало: найстаріша організація регіону виявилася неспроможною протистояти натискові ззовні. Слід зазначити, що під час проведення зустрічі АСЕАН і Гілларі Клінтон, і глава китайського МЗС Ян Цзечі також перебували в Пномпені і, очевидно, активно керували цією дипломатичною війною. Коли ж врешті-решт вони зустрілися віч-на-віч, то виклали на стіл свої карти. Ян Цзечі повідомив, що Китай і надалі заперечуватиме проти того, щоб обговорення «питання Південно-Китайського моря ставало міжнародним або регіональним», - Китай вирішуватиме його виключно в рамках двосторонніх переговорів. Гілларі Клінтон погодилася з двостороннім характером територіальних спорів. Однак заявила: США не можуть байдуже спостерігати за ескалацією військової сили в регіоні, і вказала, що питання свободи судноплавства має вирішуватися спільно, спільними мають бути і підходи до вирішення територіальних спорів, а шлях їх урегулювання на двосторонній основі - це шлях до конфліктів. Втім, згодом Китай погодився з думкою АСЕАН, що необхідно розробити «кодекс поведінки», який міг би стати юридично зобов’язуючим документом при вирішенні спорів.

Незважаючи на це, США обвинуватили Пекін у розколі АСЕАН, а вже трохи згодом заявили про «наростання суперечностей у Південно-Китайському морі» й закликали всі сторони вирішувати свої територіальні спори відповідно до міжнародних законів, і, зокрема, Конвенції ООН із морського права.

Ця конвенція якраз істотно обмежує апетити Китаю на морські простори. Однак проблема в тому, що США самі не є учасником зазначеної міжнародної конвенції, і Пекін на цій підставі дав Вашингтону жорстку відповідь через підконтрольні державі та партії ЗМІ в тому сенсі, що американцям не слід лізти з порадами в регіон, який до «повернення» США мав менше проблем.

Від інформаційно-дипломатичного протистояння Пекін відразу перейшов до практичних дій, при цьому, як завжди, вони виявилися непередбачуваними, але в чомусь повторюють дії України в спорі з Румунією через Зміїний. За кілька тижнів на острові Юнсін, що входить в архіпелаг Спратлі, було побудовано нове місто Саньша площею 1,9 кв. км і з населенням 1100 людей. Його тут-таки оголосили новою адміністративною одиницею китайської провінції Хайнань, обрали міські органи влади і мера, а головне - створили постійний військовий гарнізон. Китай муситиме забезпечувати всім необхідним це найменше з китайських міст, віддалене на 350 миль від о. Хайнань, хоча в майбутньому тут планують розвивати туризм і морські дослідження. Але головне - він «зможе по-справжньому демонструвати волю Китаю до захисту державних інтересів», а також де-факто слугувати точкою відліку виключної морської зони Китаю.

Дії Китаю викликали протести і обурення в США, однак зробити щось у відповідь вони не змогли, окрім проведення спільних морських навчань із Філіппінами та Південною Кореєю.

Натомість Китай активізував свої зусилля із залучення в союзники Росії, яка саме роздражнила японців черговим візитом Дмитра Медведєва на Кунашир на початку липня. Китайці активно розкручували тему російсько-японських суперечностей через острови Курильської гряди, і Пекін ніби намагався натякнути своїм недругам, що проблеми в Росії і Китаю, по суті, спільні, і відповідь на ці виклики країни можуть дати спільно.

Москва не хоче бути в такій зв’язці з Пекіном, адже хоч у Росії зі Сполученими Штатами відносини й непрості, проте розвиваються трохи в іншому ключі, ніж у Китаю. Однак ще у квітні російські військові дозволили втягнути себе в наймасштабніші морські маневри з Китаєм «Морська взаємодія-2012». Їхньою відмітною рисою було те, що обидві країни продемонстрували рішучість відстоювати свої морські інтереси перед зовнішнім ворогом (раніше такі маневри мали характер «антитерористичних»). Так Росія фактично стала пасивним співучасником усього, що відбувається, і тепер не може залишатися байдужою до зміни обстановки в АТР. До того ж самі навчання з китайцями показали (а в них, аби не осоромитися, довелося задіяти практично всі великі надводні кораблі Тихоокеанського флоту), що російський флот виявився в регіоні найслабшим і за бойовими параметрами істотно поступається японському. Тому на початку серпня російське оборонне відомство підтвердило: закуплені у Франції «Містралі» вирушать на Далекий Схід, а згодом Тихоокеанський флот поповниться двома ракетними крейсерами та підводним човном. Гарнізони на Ітурупі та Кунаширі підсилять особовим складом. Росія теж повертається в Азію…