Справжніх буйних багато?

Сесія Полтавської облради у середу знизила тарифи на гарячу воду і теплопостачання на 10% за рахунок зменшення рентабельності кількох «Теплоенерго». Таке рішення підтримали 58 депутатів із 67 присутніх. Не змінив своєї думки (підвищувати комунальні тарифи треба!) голова Полтавської облдержадміністрації Валерій Асадчев, з ініціативи якого у серпні минулого року сесія облради й переглянула тарифи у бік їх підвищення. Чиновник упевнений, що саме підвищення розцінок дало можливість жителям великих міст Полтавщини перезимувати в теплі. Депутати, навпаки, дорікали губернатору, що, нав’язуючи свої рішення, виконавча влада використовує їх як статистів.

Та найбурхливішим на порядку денному, як і очікувалося, виявилося питання «Про ситуацію, пов’язану з роз­глядом скарг громадян у Полтавській області». Хоча йшлося виключно про скандал, що розгорнувся навколо циркуляра, творцями якого стали керівник апарату облдержадміністрації Сергій Соловей і губернатор Валерій Асадчев. Преса відразу ж оцінила цей документ як «відродження каральної психіатрії», яка досить часто застосовувалася у пам’ятні брежнєвські часи для розправи з інакомислячими.

Йшлося про «чорний список» 156 жителів Полтавщини, котрі своїми постійними зверненнями і скаргами «заважають» працювати чиновникам облдержадміністрації і секретаріату президента. Річ у тім, що до райдержадміністрацій і міськвиконкомів області полетіло офіційне розпорядження за підписом С.Солов’я з резолюцією В.Асадчева із прізвищами місцевих «порушників спокою». У ньому керівникам настійно рекомендувалося налагодити силами міліції і психоневродиспансерів «невідкладну роз’яснювально-профілактичну роботу» серед скаржників, щоб у тих навіть бажання більше не з’являлося писати кудись чолобитну. До такого чиновники не додумувалися навіть за часів «злочинної влади». Та от дійшли власним розумом у Полтаві за два роки після помаранчевої революції Сергій Соловей, голова обласної організації Української народної партії, і Валерій Асадчев, член цієї ж партії.

Приміром, скаржиться пен­сіонерка в район, що до їхнього віддаленого села не ходить автобус (інші варіанти — в будинку не працює ліфт, не вивозиться сміття тощо). Ні відповіді, ні автобуса. Бабуся пише в губернію — результат той самий. Тоді бабуся згадує осінь 2004 року, коли кандидат у президенти Ющенко і «Наша Україна» роздавали купи обіцянок поліпшити життя — і пише в секретаріат президента, наївно думаючи, що тамтешні чиновники перейматимуться її проблемами і приструнять чиновників нижчого рангу.

Звісно, можновладці могли б розв’язувати проблеми громадян, з податків яких одержують чималу платню. Але можна, як учив товариш Сталін, піти іншим шляхом: «Немає людини — немає про­блеми!» У Полтавській облдержадміністрації, мабуть, вирішили, що це занадто, й обрали метод, перевірений десятиліттями: залякати міліцією і психлікарнями.

Житель райцентру Ко­беляки пенсіонер Валерій Коробчинський потрапив до списку «неблагонадійних», бо за дорученням сусідів-інвалідів написав десять скарг на те, що в їхньому під’їзді кілька років немає електрики. Відписок одержав чимало, але світло в під’їзді так і не з’явилося.

Ось цитата з доповідної записки керівника апарату ОДА Сергія Солов’я на ім’я губернатора: «...Часті звернення до органів влади... зокрема до секретаріату президента України, облдержадміністрації, місцевих органів... змушують гаяти час на додаткові роз’яс­нення і переконання, повторне листування, шкодять морально-психологічному стану їх співробітників».

Соловей із Асадчевим, маючи в розпорядженні цілу юридичну службу, не над­то переймалися тим, що порушують права людини, закони України «Про звернення громадян» і «Про психіатричну допомогу» й відверто дис­кре­дитують виконавчу владу.

Преса просто вибухнула, довідавшись про ноу-хау пол­тавського «білого дому». Статтю Володимира Слєпцова у газеті «2000» передрукували не лише районні та міські газети, а й навіть «Зоря Полтавщини», співзасновником якої є й облдержадміністрація, а членом редколегії — В.Асадчев.

На жаль, замість визнати й виправити свою помилку, Соловей і Асадчев твердять, що критика на їхню адресу є «політичним замовленням».

Коли 22 лютого на засіданні колегії ОДА член колегії, голова Полтавської облради Олександр Удовиченко вніс пропозицію звільнити С.Солов’я як такого, що не відповідає своїй посаді, Валерій Асадчев «не здав» однопартійця і, порушуючи регламент колегіального органу, просто не поставив цю пропозицію на голосування.

Близько 40 хвилин депутати облради обговорювали ситуацію з авторами «репре­сив­ного» документа. Добре, що на трибуну виходили по одному — інакше б не уникнути бійки. Та обладміністрація укотре довела, що, незважаючи на політичну реформу, вона, а не облрада, має реальну владу, адже серед депутатів багато держслужбовців. У результаті не вистачило голосів навіть узяти постанову за основу.

До речі, голова постійної комісії облради з питань забезпечення законності та пра­вопорядку Олександр Масенко озвучив на сесії дуже цікавий факт. 22 лютого Валерій Асадчев «вліпив» догану начальникові управління вну­т­рішньої політики ОДА Олексієві Зайченку за те, що довірене Зайченку відомство «не спрогнозувало появи критичних публікацій про діяльність ОДА» (?!) Може, тепер журналістам час чекати на «аудиторів» із психоневродиспансера?