СПРАВОЮ ГОНГАДЗЕ ПОЧИНАЄ ЦІКАВИТИСЯ ЗАХІД

Усі, хто багато чекав від спеціального засідання в Парижі, приуроченого ситуації зі свободою слова в Україні, ризикують бути розчарованими. Комісія з питань культури й освіти ПАРЄ заслухала добродіїв Олександра Зінченка та Віталія Абліцова, - відповідно, голову Комісії ВР з питань захисту свободи слова й заступника керівника Держкомітету інформації. Українські доповідачі досить повно, аргументовано і на прикладах виклали власне бачення проблеми свободи слова в Україні. Благо, проблема багатогранна, а різноманітних недоліків - більш ніж треба.

Пані Тітті Ісохоокана з Фінляндії досить жорстко оцінила українську ситуацію, нагадавши про таємничі зникнення журналістів, побиття співробітників ЗМІ, факти тиску на пресу. «Навіть якщо розуміння демократії в Україні відрізняється від західного, - заявила пані Ісохоокана, - Україна взяла на себе зобов’язання перед Радою Європи і мусить їх дотримуватися».

Угорський депутат, пан Хег’ї, був різкіший в оцінках. Він заявив, що «не задоволений» почутою від українських представників інформацією. І що, хоч як би відрізнялися погляди на демократію, нерозкриті зникнення журналістів або їх побиття неприпустимі.

Обидва західні доповідачі досить обережно підкреслювали: авжеж, Рада Європи занепокоєна зникненням Гонгадзе, але не слід забувати і про решту випадків, якими також потрібно займатися.

Певна річ, такій організації як Рада Європи було б неприпустимо забувати про інші проблеми української преси, й особливо - преси провінційної. Але «справа Гонгадзе» настільки безпрецедентна, а відрядження пані Ісохоокана такі короткі, що, можливо, був сенс у цьому винятковому випадку зосередитися передусім на зникненні Георгія.

Проте не лише у мене, а й в інших присутніх на прес-конференції колег склалося враження: Рада Європи ще не усвідомила всієї глибини нинішньої політичної кризи в Україні. Інакше не ставила б в один ряд брак газетного паперу й необхідність кількох незалежних експертиз у справі Гонгадзе.

Пані Ісохоокана тричі намагалася уникнути прямої відповіді на запитання: «Чи готова Рада Європи конкретно допомогти Україні з проведенням незалежних експертиз (ідентифікація таращанського трупа, автентичність магнітофонних записів, правдивість показань Миколи Мельниченка, записаних на відео). Двічі відповіддю були обіцянки «вимагати від української влади правди у справі Гонгадзе». І тільки з третьої спроби вдалося почути, що сьогодні такі експертизи не плануються, бо Україна не зверталася з відповідним запитом.

І все-таки не лише Рада Європи з тривогою відстежує українську кризу. Пані Хіна Джилані - спеціальний представник ООН із питань захисту прав людини - попросила в «Репортерів без кордонів» докладного експертного аналізу ситуації.

Самі «Репортери без кордонів» проводять консультації з «Міжнародною амністією» та «Лігою захисту прав людини» з метою, можливо, проведення спільної місії в Україні.

Потроху про кризу в Україні починає повідомляти західноєвропейська преса. Проте більшість публікацій можна узагальнити так: «Ми в принципі не розуміли, що відбувається в Україні. А тепер розуміємо в сто разів менше».

Наша спільна біда

- Як депутат, як член депутатської слідчої комісії я невдоволений перебігом розслідування зникнення Гонгадзе. Я відкрито кажу, що справу провалили правоохоронні органи - особливо на першому етапі. Заявляючи це, я не відчуваю жодних позитивних емоцій. Я сам проводжу власне незалежне журналістське розслідування. Ця справа - наша спільна біда в Україні, - заявив під час засідання Ради Європи в Парижі Олександр Зінченко.

Щодо біди з Олександром Зінченком не погодитися важко. Проте наша спільна біда - це також те, що Україна ніколи не вміла пояснити себе Заходу. І коли потрібна спокійна, кваліфікована допомога професіоналів, спроможних без емоцій і без оглядок на політичну кон’юнктуру з’ясувати технічну істину, виявляється, що оцінки української ситуації просто не зроблено. Або ж зроблено еклектично й надміру спрощено.

Наша спільна біда - це байдужність західних ЗМІ до того, що відбувається в Україні. Оскільки чинник економічної привабливості країни майже відсутній, а українські ініціативи занадто несміливі й непомітні на тлі жорсткої війни великих інтересів у світі. Відтак Україна дедалі більше замикається на самій собі - на своїх скандалах, на своїх розпачі й безпорадності. А Захід дедалі більше звикає, у великих іграх, не сприймати її всерйоз.

- Україна не піде білоруським шляхом, - запевняв Олександр Зінченко європейських депутатів. - Адже все, що відбувається навколо касети, переданої Олександру Морозу, обговорюється абсолютно відкрито. Це показник демократичності суспільства.

Присутні на засіданні Ради Європи в Парижі не раз заявляли, що справа Гонгадзе - перевірка на демократичність для України. Можливо, повернувшись із Києва в Страсбург, депутати РЄ, які працюють наприкінці цього тижня й на початку наступного, зрозуміють, наскільки ця красива фраза відповідає дійсності. І наскільки все насправді серйозно.