Сполучені Штати: від двопартійності до «двородинності»?

Вірогідна перемога сенатора Хілларі Клінтон на президентських виборах 2008 року може породити чимало запитань. Якщо це справді трапиться, то вона стане не лише першою в історії Сполучених Штатів жінкою президентом. Одне з найпростіших запитань тоді звучатиме: ким є екс-президент Білл Клінтон? Бо коли він перебував у Білому домі, то Хілларі Клінтон була «першою леді». Виходить, якщо Хілларі стане президентом — Білл Клінтон отримає офіційний статус «першого чоловіка»?

Втім, якщо перемогу на виборах отримає Республіканська, а не Демократична партія, то не виключено, що в Овальному кабінеті чи офісі віце-президента опиниться нинішній губернатор штату Флорида Джеб Буш. Сьогодні можна говорити про дві політичні династії в американській історії: Адамсів (піком династичного успіху є перемога у боротьбі за Білий дім Джона Адамса і його сина Джона Квінсі) та родини Бушів, оскільки кланові Кеннеді (главою знаменитої політичної династії був сенатор Джозеф Кеннеді, сини якого, Джон, Роберт і Едвард, успішно ввійшли до великої політики) не вдалося реалізувати своїх політичних амбіцій. Хоча можна сказати, що і Роберт, і Едвард Кеннеді були залучені в політику з династичних причин: вони «прибули» в неї, аби використовувати її як інструмент для перетворень і трансформації Америки й вирішення соціальних та економічних проблем і викликів. Однак «відстріл» клану Кеннеді призвів до того, що до 1980 року про «родинну політику» в Америці можна було забути.

Але відтоді, як президентське крісло посів Джордж Буш-старший, деякі експерти вважають, що саме Буші — «найуспішніша політична династія в американській історії», хоча, на думку інших, клан Кеннеді став «найдовговічнішим» і найбільш «укоріненим» в американську політику. Буші дали Америці двох президентів, двох губернаторів, сенатора, конгресмена, поряд із послом в Організацію Об’єднаних Націй та директором ЦРУ. Можна ще, звісно, згадати і про президентів Рузвельтів: Франклін Рузвельт був чотириюрідним братом Теодора Рузвельта.

За визначенням американських істориків, можна говорити про політичну династію, коли хоча б три члени родини обіймали федеральні посади. Але навряд чи знав сенатор від штату Коннектикут (із 1952 по 1963 р.) Прескотт Буш, що йому судилося стати фундатором однієї з найвпливовіших у США політичних династій. Джордж Буш-старший опинився на вершині «політичної драбини» у 1980, обійнявши посаду віце-президента в адміністрації Рональда Рейгена.

Проте якщо на наступних президентських виборах у США переможе Хілларі Клінтон, то з 1988 року в Америці, змінюючи одна одну, правитимуть лише дві родини — Бушів і Клінтонів. Цей «політичний ланцюжок» матиме такий вигляд: Буш-старший —Білл Клінтон — Буш-молодший — Хілларі Клінтон. Таким чином, можна говорити, що у ХХІ столітті утворюється новий феномен американської політики: політична система США переходить від двопартійності до «двородинності». І хоча Клінтонам до політичної династії ще дуже далеко, але «двородинна» конфігурація політичного розмежування між республіканцями і демократами привносить нові імпульси й тенденції у політичне життя наддержави.

Проте навряд чи багатьох не може не насторожити той факт, що у разі можливої перемоги Хілларі Клінтон чверть століття американською політикою керуватимуть представники лише двох кланів. Власне, чи не перекреслює це, певною мірою, здобутків американської революційної війни за незалежність від Великої Британії? Оскільки «двородинність» у великій політиці на теренах США перетворює боротьбу політичних концепцій, поглядів і переконань на банальну боротьбу між собою кількох найвпливовіших сімейств, скажімо, десь у «банановій республіці». Чи не порушує ця ситуація засадничих принципів самих батьків-засновників Америки, в яких у жодному разі президентство не задумувалося як спадкова річ, котра передається у спадок від одного члена родини до іншого?

Таким чином, перед Сполученими Штатами стоїть загроза стати однією з країн, у яких встановлена демократія не перешкоджає створенню правлячих династій. Адже нинішнього президента Джорджа Буша цілком може замінити на посаді його молодший брат — 54 річний Джеб Буш, який тепер обіймає пост губернатора штату Флорида. Соціологічні опитування свідчать про його популярність серед людей: 55% жителів підвладного йому штату стверджують, що адміністративна діяльність Джеба їх цілком задовольняє.

Правда, сам Джеб поки що нічого не обіцяв стосовно своєї участі у виборах. Навпаки, раніше він неодноразово підкреслював, що не балотуватиметься у президенти в 2008 році, бо йому цілком достатньо успіхів на губернаторській посаді. В родині Бушів, яка має шанс «випустити» зі своїх рядів чергового президента Америки, Джеб завжди мав добру репутацію. Буші саме його уявляли продовжувачем справи. Однак уперед «вирвався» Джордж, імовірно — як старший. А тепер він готовий «передати» свій пост молодшому братові, який, за його словами, «чудова, гідна людина» і об’єкт сімейної гордості. Якщо Джеб вирішить балотуватися у 2008 році, то президентські вибори обіцяють стати надзвичайно інтригуючими і незвичайними й перерости у політичну війну кланів.

Власне терміна можна дати декілька визначень. Це — послідовність правителів однієї й тієї самої сім’ї чи родинної лінії, або родина чи група, яка утримує владу протягом кількох поколінь і керує державою. Родинний клан Бушів як ніхто підпадає під визначення «політична династія», оскільки в них дуже значний сімейний «резерв». Можна згадати, що коли Джордж Буш-молодший на початку 2001 року вперше обійняв президентську посаду, на його інавгурацію прибули до Вашингтона понад 150 членів його родини. Джордж Буш-старший і його дружина Барбара мають п’ятеро дітей та 14 онуків, і вони переплелися родинними зв’язками з багатьма впливовими американськими сімействами. Цей родовід і численні політичні зв’язки допомагали і допомагають честолюбним членам родини.

Що ж стосується політичного подружжя Клінтонів, то колишній президент Білл Клінтон може як допомогти, так і нашкодити своїй дружині-сенатору. Варто лише пригадати, скільки бруду противники Джордж Буш і Джон Керрі вилили під час попередніх президентських виборів у США один на одного, аби зрозуміти: наступні вибори будуть не набагато чистіші. Хіба можна сумніватися, що опоненти Хілларі Клінтон не втратять нагоди вкотре використати пікантні подробиці стосунків її чоловіка з Монікою Левінськи й, імовірно, навіть, скористаються її послугами в кампанії проти демократичного кандидата у президенти.

Біллу Клінтону випадає, по суті, безпрецедентна роль чоловіка — колишнього президента, який братиме участь у президентській кампанії своєї дружини — першої жінки-претендента на президентство за всю історію США. До його переваг можна зарахувати те, що Клінтон завоював «політичну суперславу». Він — гострий як бритва політичний стратег. Уміє спілкуватися з пресою і, відповідно до деяких опитувань, досі привабливий для публіки. Але є й інший Білл Клінтон, про якого пам’ятають американці. Той Клінтон, колишній президент, відомий своїми «нестандартними апетитами» і недисциплінованістю. Опоненти кандидатки у президенти зроблять усе можливе, щоб зосередити забагато уваги саме на ньому. І це стане своєрідним тестом на те, чи загоїлася національна травма, викликана іншою жінкою у його житті (Монікою Левінськи) та імпічментом, якого Клінтону з великими зусиллями вдалося уникнути. Хіба зможуть виборці, дивлячись на Білла, не думати про секс і подружню зраду?

До того ж можна не сумніватися, що шлюб родини Клінтонів стане центральною темою передвиборної гонки-2008. ЗМІ знову із задоволенням «препаруватимуть» їхнє минуле, сьогодення та родинні таємниці. Крім політичних противників, Хілларі Клінтон доведеться зіштовхнутися і з «жінкофобами», для яких жінка на президентській посаді — явище абсолютно неприйнятне. Очевидно, сенаторка цілком усвідомлює, на які ризики свідомо себе наражатиме і через яке «політичне чистилище» їй доведеться пройти під час цих безпрецедентних президентських перегонів. Багато що залежатиме й від того, скільки прихильників вони матимуть серед засобів масової інформації і наскільки Білл Клінтон здатен керувати собою.

Дисципліна може стати ключем до перемоги першої жінки-президента. Якщо Клінтон залишиться таким же дисциплінованим і зосередженим на перемозі, яким був під час спроби його усунення з Білого дому, й не піддаватиметься на диверсії та провокації противників, — це значно підвищить шанси його дружини. До того ж, певно, йому доведеться приборкати свою любов до спілкування з натовпом, аби не відсунути Хілларі на задній план чи не загубити її у яскравому світлі своєї глобальної слави.

Оскільки шлюб Клінтонів протягом останніх років перебування Білла у Білому домі став «політичною мильною оперою», передвиборна кампанія провокуватиме багато й інших відкритих запитань. Чи справді вибачила йому дружина подружню зраду? Чому вона залишилася і не пішла від нього? Жінка, твердість якої у її у статусі «першої леді» викликала суспільне захоплення, тепер може отримати цілий набір нових ярликів: Хілларі — мучениця, Хілларі ковтнула шлюбну образу, яка стала ціною її входження у владу. Американці історично вибирають президентів, достоїнства яких є «протиотрутою» від вад попередніх. Саме у цьому напрямі варто рухатися іміджмейкерам Хілларі Клінтон. Досі вона наочно доводила, що в неї надзвичайно розвинені політичні інстинкти й відчуття небезпеки поточного моменту. Але одна річ — балотуватися у Сенат, інша — змагатися за посаду найвпливовішої людини не лише у США, а й у всьому світі.

Ще одним вразливим виміром президентської кампанії Хілларі Клінтон є її стать. Це як несе ризики, так і має позитивні сторони. Кандидатові-жінці дуже важко завоювати голоси виборців на Півдні країни, та навіть на Середньому Заході (хоч демократи отримали там додаткові політичні дивіденди на недавніх виборах) реагування на кандидата-жінку — питання невирішене. Плюсами для пані Клінтон є те, що вона має дуже сильні зв’язки із жіночим рухом — важливою складовою Демократичної партії.

Розстановка політичних сил напередодні президентських виборів в Америці наводить на думку, що США рухаються від двопартійності до «двородинності». Вибір між представниками лише двох — хай навіть найвідоміших і найавторитетніших — американських родин істотно звужує «політичне меню» вибору американського електорату. Тим часом хочеться вірити: якщо, вперше за всю американську історію, президентом стане жінка, вона зможе переформатувати всю міжнародну політику США таким чином, аби відпала потреба вирішувати конфліктні питання силовими методами а ля Ірак…