СИРІЯ ЗМІНЮЄТЬСЯ!

Минулої п’ятниці у взаєминах між Великобританією та Сирією сталася подія, значення якої важко переоцінити. Вперше за багато років на туманний Альбіон з офіційним візитом прибув президент Сирії Башар Асад. Слід зазначити, що сірійський лідер потрапив на Британські острови не вперше у житті.

Згадаємо, що смерть президента Сирії Хафеза Асада в червні 2000 року стала черговим нагадуванням того, як робиться політика в багатьох близькосхідних країнах. У Сирії президентський пост перейшов у спадщину — від батька, котрий правив країною твердою рукою протягом тридцяти років, до його сина Асада, котрий тривалий час жив на Заході, зокрема в Британії, де він здобув медичну освіту. Башар Асад вільно розмовляє англійською та французькою. Загалом же він і не збирався ставати наступником свого батька, а мріяв про кар’єру лікаря-офтальмолога, котрий практикує в благополучному Лондоні. Однак після того як 1994 року його старший брат загинув в автомобільній катастрофі, вибору у нього не залишилося. Після нещасного випадку з братом він вступив у військову академію, розташовану на північ від Дамаска. У січні 1999 року йому присвоїли звання полковника.

Башар Асад вийшов на політичну арену, не маючи твердої політичної бази. У спадщину йому дісталася застійна економіка і нерозвинена інфраструктура. Може, тому надія Лондона на те, що після приходу до влади в Дамаску нового президента міжнародна політика Сирії зміниться у бік тісніших зв’язків із західними країнами, розвіялися, мов дим. Ігноруючи свої обіцянки, дані після смерті батька, перетворити Сирію на відкрите суспільство, Асад лише посилив репресії проти опозиції.

Попри довге проживання в одній із провідних західних країн, Башар Асад пішов стопами батька і в зовнішній політиці. Він різко критикує політику Заходу на Близькому Сході, відмовляється виводити сірійські війська з Лівану і заявляє, що не буде навіть обговорювати з Ізраїлем можливості двостороннього миру. На думку політологів, для цього є об’єктивні причини — Сирія не має достатньої сили для того, аби піти на сепаратний мир з Ізраїлем, подібно тому, як це зробили Йорданія чи Єгипет.

Дамаск мусить балансувати між радикалами і поміркованими політиками арабського світу. Адже на підтримку Вашингтона, котрий включив Сирію до списку «країн-ізгоїв», що підтримують тероризм, йому годі розраховувати (із сірійської території оперують діючі проти Ізраїлю терористичні угруповання «Хезболла» і «Хамас»), а політичного союзника, СРСР, який давав десятки мільярдів доларів «будівникам арабського соціалізму», уже немає на карті світу.

Візит Башара Асада припав на час, коли Великобританія намагається налагодити тісніші взаємини із Сирією після охолодження між двома країнами, викликаного різкою полемікою Блера й Асада на прес-конференції в Дамаску торік.

Напередодні прибуття сірійського лідера в Лондон газета «Таймс» опублікувала велике інтерв’ю з ним, що стало першим, яке президент Асад дав британській пресі після свого приходу до влади. У редакційному коментарі газета зазначила, що візит президента Сирії свідчить про вихід цієї країни із самоізоляції, що тривала довгі десятиліття. «Таймс» нагадала: Сирія завжди вважалася однією з найбільш антизахідно й антиізраїльськи налаштованих арабських країн. Однак, на думку газети, візит у Дамаск прем’єр-міністра Блера торік призвів до того, що Сирія перетворилася на основного союзника Заходу на Близькому Сході в боротьбі з тероризмом, що і проявилося в позиції цієї країни при голосуванні в Раді Безпеки ООН щодо «іракської резолюції». Тому Британія має зробити все можливе, щоб сприяти обережним і поки що повільним реформам, які проводить у Сирії Асад.

Дійсно, на сьогодні Сирія — єдина арабська країна — член Ради Безпеки ООН. Вона має вплив у арабському світі і сусідить з Іраком. Ці дві країни не лише мають спільний кордон — вони також пов’язані і спільними економічними інтересами, оскільки значна частка експортованої Іраком нафти в обмін на продовольство йде через Сирію. Тому не дивно, що іракська криза стала головною темою сирійсько-британських переговорів. Крім того, керівники Великобританії та Сирії обговорили ізраїльсько-палестинські проблеми і лібералізацію сирійського суспільства.

Стосовно принаймні першого з цих питань прем’єр-міністр Тоні Блер і президент Башар Асад, як то кажуть, «зголосилися не погоджуватися». «Розбіжності між нами очевидні, але я вважаю, що сам процес консультацій із Сирією — це правильний шлях», — заявив британський лідер на прес-конференції після переговорів.

Його висловлення прозвучало на тлі посилення припущень про те, що офіційна реакція Лондона на представлену недавно доповідь Іраку про програму зброї масового ураження буде негативною: на думку офіційних осіб у британському уряді, у звіті забагато неясностей. Критичні зауваження з цього приводу надходять і з Вашингтона: представник Білого дому заявив, що у Іраку не буде «ще одного шансу» розповісти правду про свої запаси зброї масового знищення.

Асад у відповідь підкреслив, що іракський президент Саддам Хусейн не йде на конфронтацію із Заходом, і повідомив, що дивиться на ситуацію з оптимізмом. На його думку, останнім часом явно простежується готовність іракського уряду до співробітництва, тому криза неминуче закінчиться миром.

Сирійський президент не висловив якихось нових поглядів і на проблему палестинського екстремізму. Відповідаючи на обвинувачення в підтримці Дамаском бойовиків з угруповань типу «Хамасу» й «Ісламського джихаду», він заявив: у Сирії немає організацій, що підтримують тероризм. Палестинські інтереси, на думку президента, у Сирії дійсно представлені, але це, як заявив Асад, «прес-представництва», котрі дозволяють палестинцям висловлювати свої погляди.

Однак у згаданому інтерв’ю «Таймс» Асад знову став на захист палестинських екстремістів, підтримавши діяльність «Хамасу» й «Ісламського джихаду». За його словами, їхні вилазки — реакція на «тероризм, який проповідується прем’єр-міністром Ізраїлю Аріелем Шароном проти мирних палестинців».

Що стосується внутрішньої політики Сирії, то британські дипломати визнають деякі ознаки змін, але незадоволені тим, що процес лібералізації йде занадто повільно. Британський Форін офіс указує на послаблення у сфері контролю над пресою, звільнення політичних ув’язнених і дозвіл, даний іноземним інвестиційним банкам на роботу в Дамаску.

Сирійці, у свою чергу, кажуть про те, що політична лібералізація йде своєю чергою, і водночас засуджують спроби західних держав насильно насадити демократію в країнах Близького Сходу.

Попри те, що спроби Тоні Блера переконати Асада зайняти нейтральну позицію у разі військового конфлікту з Іраком не увінчалися стовідсотковим успіхом, британський прем’єр не міг не відзначити публічно деякі рухи Дамаска в цьому питанні. «Сирія змінюється!», — заявив він і наголосив, що підтримка Сирією резолюції Ради Безпеки ООН про роззброєння Іраку вселяє йому оптимізм щодо подальшого діалогу із сирійським керівництвом.

Однак багато британських аналітиків упевнені в тому, що дружні взаємини між британським прем’єром і сирійським президентом — усього лише піарівська акція, мета якої — замаскувати американську політику. І вони наводять такі аргументи — у той час як американському президенту Джорджу Бушу незручно відкрито спілкуватися з лідером країни, що перебуває в американському списку країн, які підтримують тероризм, йому дуже зручно, аби його британський союзник проводив із близькосхідними лідерами роз’яснювальні бесіди щодо американської політики.

Та коли вони й мають рацію, то це набагато менш важливо, аніж істинні спроби Тоні Блера зав’язати діалог із Сирією замість того, щоб ізолювати цю країну. Так, Башар Асад — диктатор, який успадкував владу від свого батька; так, він дозволяє таким організаціям, як «Хамас» і «Ісламський джихад», відкривати свої офіси в Дамаску.

Однак і він, і його країна розглядаються британцями в рамках світової кампанії по боротьбі з міжнародним тероризмом. Адже саме сирійські зв’язки з екстремістськими антиізраїльськими організаціями дають Дамаску можливість тиснути на ці угруповання. А коли в ізраїльсько-палестинському конфлікті і буде досягнуто якогось прогресу, то в його рамках Ізраїль і його союзники неминуче будуть змушені вести переговори із Сирією. І тут налагоджені зв’язки британського керівництва з цією країною ох як знадобляться — у цьому разі Лондон перетвориться в одного з найвпливовіших модераторів близькосхідного врегулювання.