Симптом Абсурдистану

Люди, які в цей четвер мали щастя повертатися з роботи Хрещатиком, могли спостерігати унікальне видовище. Головною вулицею столиці, старанно намагаючись не ламати стрій, утікав взвод юнаків у синьому «беркутівському» камуфляжі та бронежилетах. Вираз їхніх облич був знайомий кожному, хто коли-небудь мав справу з котами. Так виглядають фізіономії в тих, хто нашкодив і повністю це усвідомлює. В руках хлопці з передніх рядів взводу тримали здобич: ящик новеньких галантерейних виробів. За взводом бігла приблизно втроє більша різношерста юрба, що об’єднала в собі всі верстви населення - від вусатих дідків у пошарпаних ще при Горбачові піджачках до народних депутатів у новісінькому вбранні. З юрби до вух утікачів-правоохоронців долинали різні слова, з яких «Злодії!» було, безперечно, найувічливішим. Взвод лише прискорював біг.

А починалося все цілком буденно - з ярмарку сувенірів.

Історія подяки

У центрі скандалу опинилася компанія Prostoprint, яка за останні два-три тижні перетворилася зі звичайного продавця сувенірної продукції на опозиційний бастіон. За версією керівництва компанії, проблеми в них почалися з початком випуску фут­болок з написом «Спасибі жителям Донбасу», в якому легко впізнавався початок не зовсім цензурної речівки, присвяченої чинному керівництву країни. За версією УБОЗ, компанія сама спричинила візит правоохоронців, коли почала незаконно випускати футболки з символікою Євро-2012.

Саме порушенням авторсь­ких прав на атрибутику чемпіо­нату було аргументовано обшук УБОЗ в офісі компанії, який відбувся 6 вересня, і кримінальну справу, порушену проти її співробітників. Prostoprint на своє виправдання зауважує, що не розробляє макетів малюнків, а друкує за макетами замовників - до них, мовляв, і всі претензії. Причому у випадку з футболками із символікою чемпіонату Європи, на думку керівника компанії Дениса Олейнікова, замовниками явно виступали представники самого УБОЗ. З подробицями справи у версії співробітників компанії можна ознайомитися на її сайті.

А вже погоджуватися з їхньою позицією чи ні - справа особистого вибору. Заперечувати відповідальність розповсюджувача продукції за зміст також складно, навіть якщо прийняти версію про комбінацію, задуману й реалізовану УБОЗ.

Хай там як, але Prostoprint показала готовність постояти за себе. Денис Олейніков написав відкритий лист президентові Віктору Януковичу, співчуваючі громадяни провели флешмоб під будинком УБОЗ, а на четвер прямо на Майдані було заплановано великий фан-ярмарок з розповсюдженням футболок та аналогічної сувенірної продукції, а також виступом музикантів. Утім, після вимог правоохоронних органів статус ярмарку змінився з торговельного на благодійний - футболки роздавали, натомість гості робили свої внески. Крім футболок з популярним слоганом «Спасибі жителям Донбасу за ананаса», було представлено й інші зразки - наприклад майка з написом «Кровосісі». Мерію Києва було сповіщено заздалегідь, реклама акції проводилася за рахунок цитування в соціальних мережах. У підсумку ввечері 15 вересня під «Глобусом» на майдані Незалежності зібралася неабияка кількість глядачів.

Флешмоб в уніформі

Вистава не змусила себе чекати. Уже через кілька хвилин після початку продажу футболок з автобусів, що зупинилися неподалік, вийшли кілька десятків юнаків у синьому міському камуфляжі й червоних беретах. Група правоохоронців, на велике незадоволення покупців і неприховану радість присутніх фотокореспондентів, швидко перегородила будь-який доступ до імпровізованого прилавка.

Пояснень цим діям, на жаль, не дали. Не те щоб у когось були сумніви стосовно підґрунтя того, що відбувається, а й навіть можливості посміятися над офіційною версією цього присутніх було позбавлено.

Здавалося, й бійці «Беркута» не надто розуміють, що вони тут роблять. Поки командир тепло спілкувався зі своєю рацією, прості бійці стояли «стінкою», як футболісти під час виконання штрафного, і приблизно з так само схвильованими обличчями. Тільки замість м’ячів через їхні голови літали футболки й гроші на адресу коробочки з написом «На доброчинність». Попри тимчасові труднощі в особі міліцейсь­кого кордону, процес не припинявся.

Через певний час правоохоронцям набридла пасивна роль. Однак перейти до активних дій не давала громадськість. Спроби схопити ящик з футболками і чкурнути геть припиняла юрба, що оточила беркутівців, - почасти свідомо, почасти просто через неможливість розступитися. Лише після прибуття підкріплення людям у червоних беретах удалося прорватися й утекти від переслідувачів. Частина натовпу погналася за ними... а частина залишилася - і не прогадала. Нагорі, на майданівській клумбі, співробітники Prostoprint і відряджені до них волонтери руху «Спільна справа» вже розпакували ще два-три ящики. Оскільки «Беркут» був зайнятий - утікав від першої хвилі відвідувачів ярмарку, подальшому придбанню футболок заважало лише скорочення асортименту.

Трохи пізніше все-таки на­дійш­ло офіційне пояснення того, що відбулося. Відповідно до повідомлення прес-служби МВС, кілька десятків беркутівців було задіяно для припинення «рекламно-благодійної акції в невстановленому місці». За версією правохоронців, учасників акції було заздалегідь попереджено про її незаконність, однак вони проігнорували законні вимоги співробітників міліції. Після чого власника продукції запросили до ТВМ №4 Шевчен­ківського РУ ГУМВС України, де він отримав свій товар. Пре­тен­зій до дій міліції він не висував».

Сам власник продукції, Денис Олейніков, це заперечує. Хоча б тому, що ні в якому РУ ГУМВС у цей день, за його словами, не був. «Акцію було заздалегідь погоджено з мерією Києва як фан-ярмарок, - розповідає він. - Спочатку представники міліції дозволили нам продавати футболки й чашки. Однак буквально через двадцять хвилин прийшов міліцейський чин із серйознішими зірочками і заявив, що торгувати не можна. Зійшлися на проведенні акції на благодійних засадах. Ми поставили скриньку для внесків, усі гроші чесно передавали туди. Що ж до попереджень з боку міліції вже на місці подій - нічого такого не було. Підполковник, який керував їхніми діями, запитав у мене лише, хто хазяїн речей. Я відповів, що я і що з усіма документами вони можуть ознайомитися на вулиці Горького, 114 (адреса УБОЗ, куди відвезли конфісковані під час обшуку в Prostoprint речі й документи. - Авт.). Після чого вони втратили до мене інтерес і почали шукати власне заявленого організатора акції, хоча це просто співчуваючий активіст. Щодо заяви про повернення мені речей - теж не зовсім правда. Забрали два ящики, повернули один. І то не мені, а депутату Київради Олександ­рові Бригинцю, який зголосився нам допомогти. Другого ми так і не побачили. Втім, не можу звинувачувати міліцію в крадіжці - може, вони його просто по дорозі загубили».

У сусідському стилі

Люди, які стали свідками того, що відбувалося, розходилися зі змішаними почуттями. З одного боку, не можна заперечувати циркового аспекту того, що відбувалося. Видовище справді було потішним, особливо для тих, хто розумів, що відбувається. Перша спроба «наїхати» на Prostoprint зробила слоган «Спасибі жителям Донба­су» з локальної кричалки фанатів київського «Динамо» відомим на всю країну висловом, а спроба «прив’язати» розгром компанії до Євро-2012 навіть забезпечила цій події певне висвітлення за кордоном. Те, що сталося в четвер, забезпечило цій історії «картинку» - масову фото- і відеозйомку того, як у центрі європейської столиці співробітники поліцейського спецзагону цуплять футболки. Це трохи дискредитувало б владу країни, навіть якби на футболках була реклама курячих стегенець, а не вислів з натяком на критику президента. Якщо врахувати, що при цьому «Беркут» навіть не зміг припинити розповсюдження футболок, - знеславитися ще більше було складно.

З іншого боку, від усього, що відбувалося, неприємно відгонило. Авторові цих рядків досить швидко вдалося згадати, що ж це йому нагадує. 2005 року, під час невдалого білоруського Майдану, молодий міліціонер з оточення Жовтневої площі Мінська розповідав мені, що площу перекрито кількома ротами спецназу для прибирання снігу. За його спиною самотній бульдозер чесно катався туди-сюди величезною площею. Це той неприємний запах Абсурдистану, коли всі учасники вистави знають, що вона відбувається у жанрі фарсу, і тому анітрохи не соромляться брехати в очі одне одному. Та й узагалі - не соромляться.