Що не звіт — у нас «незалік»

26 вересня ц.р. Світовий банк і Міжнародна фінансова корпорація (МФК) презентували у Вашингтоні ще одну щорічну доповідь «Ведення бізнесу-2008» (Doing Business 2008). Його висновки свідчать, що в 2006—2007 роках найзначніші реформи в сфері регулювання підприємництва було здійснено в країнах Східної Європи й колишнього СРСР, а також у великій групі країн з економікою, що розвивається, включаючи Китай та Індію. А Україна впевнено влаштувалася серед світових аутсайдерів — 139-та позиція. Минулий рік було витрачено даремно: укладачі доповіді не зафіксували в нашій країні жодної повноцінної реформи.

Лірика світових тенденцій...

Для початку коротко ознайомимо наших читачів з тими основними висновками, що їх виділили самі автори доповіді. Отже, у вже п’ятому за ліком дослідженні 178 держав проранжирували за показником створення сприятливих умов для ведення бізнесу. Як відправну точку для всіх країн використовували дані за червень 2007 року; до уваги брали десять індикаторів, які враховують час і вартість виконання вимог держави щодо реєстрації нового підприємства та його діяльності, ведення торговельних операцій, оподатковування й закриття підприємств. При цьому не враховувалися такі чинники, як макроекономічна політика, якість інфраструктури, коливання валютних курсів, думки інвесторів і рівень злочинності.

Перше місце в рейтингу Doing Business другий рік поспіль посідає Сінгапур. Крім нього, до першої десятки світових лідерів входять Нова Зеландія, США, Гонконг, Данія, Сполучене Королівство, Канада, Ірландія, Австралія й Ісландія. На пострадянському просторі найвищі місця у світовому табелі про ранги одержали Естонія (17-та позиція), Грузія (18-та), Латвія (22-га) й Литва (26-та).

Список найкращих у поточному році країн-реформаторів очолив Єгипет. Тут було здійснено реформи в п’яти з десяти сфер, які аналізуються в доповіді.

Поряд із Єгиптом, до першої десятки країн — лідерів реформ входять Хорватія, Гана, колишня Югославська Республіка Македо­нія, Грузія, Колумбія, Саудівська Аравія, Кенія, Китай і Болгарія. Завдяки проведеним реформам у цих країнах спростилася процедура оформлення нових підприємств, зміцнилися права власності, посилився захист інвесторів, розширився доступ до кредитів. Високими темпами здійснюються реформи й у таких великих країнах з економікою, що розвивається, як Індія, Індонезія, Туреччина та В’єтнам.

Загалом з квітня 2006-го по червень 2007-го в 98 країнах по всьому світі було здійснено 200 реформ, із яких 59 (52 позитивні і сім — негативних) припало на східноєвропейський і центральноазіатський регіони. У результаті чого країни-східноєвропейці випередили своїх конкурентів зі Східної Азії, а в окремих випадках — перевершили за своїми показниками навіть багато західноєвропейських держав.

У Східній Європі та Центральній Азії виявилася найвищою (79%) питома вага країн, які в 2006—2007 роках провели хоча б одну успішну реформу. Полегшення регуляторного тягаря викликало безпрецедентне зростання кількості нових підприємств. «У міру спрощення регулювання ведення бізнесу з боку уряду спостерігається зростання кількості підприємців, що стало особливо очевидним на прикладі країн Східної Європи, — зазначають автори доповіді. — Європа пережила бум зростання нових підприємств, який суперничає за темпами з бумом, що завершився в країнах Східної Азії».

Приміром, нині в Грузії зареєстровано 15 підприємств на кожні сто чоловік, що збігається з аналогічним показником для Малайзії. У Чеській Республіці та Словаччині таких підприємств 13 (стільки ж, скільки в Сінга­пурі), а в Естонії й Польщі — 12 (як у Гонконгу і Китаї).

Ще один із ключових висновків доповіді полягає в тому, що в країнах, які здійснюють наймасштабніші реформи, спостерігається найвища дохідність акціонерного капіталу. Як зазначив Майкл Клейн, віце-президент Світового банку та МФК із питань розвитку фінансового і приватного секторів, «інвестори шукають ширші можливості й знаходять їх у країнах, які проводять реформи незалежно від вихідних позицій».

…і проза вітчизняних реалій

А що ж наша Вітчизна? Відразу зазначимо, що Україна практично не фігурує в текстовій частині доповіді — лише в рейтингах, які дають дуже мало приводів для радості.

Перший неприємний факт упадає в око вже при порівнянні нинішніх і тогорічних результатів. Це — зниження нашого рейтингу за умовами ведення бізнесу відразу на 11 пунктів (із 128-ї на 139-ту сходинку). Втім, зважаючи на зміни методології розрахунків, а також включення в рейтинг 2008 року трьох нових країн, позиція України, по суті, не змінилася порівняно з минулим роком, роз’яснив для «ДТ» Поль Бермінгхем, директор Світового банку по Україні, Білорусі й Молдові.

Крім того, як зазначив пан Бермінгхем, фактично немає значних змін у рейтингу України в окремих аналізованих сферах (див.табл.1 на стор.8).

Досить неприємно, що до першої сотні наша країна потрапила лише за двома категоріями з десяти.

Найкращий рейтинг — 46-й — ми маємо за приведенням у виконання контрактів (оцінюється ефективність примусових заходів для дотримання умов контрактів). А 68-му позицію — у графі «одержання кредиту» (оцінюється ступінь доступності кредитної інформації та юридичні права кредиторів і позичальників). У принципі, непоганий рівень розвитку вітчизняної банківської системи дав би змогу Україні піднятися за цим критерієм і вище, якби в країні нарешті почала функціонувати система кредитних бюро.

Зате до страшенних аутсайдерів Україна потрапила відразу за кількома критеріями. Як і торік, наголошує Поль Бермінгхем, найбільш складними та витратними для підприємців в Україні залишаються сплата податків і ліцензування — саме вони потребують найоперативнішого й найкардинальнішого реформування.

Отже, за обтяжливістю для бізнесу вітчизняна податкова система посідає 177-ме місце серед 178 країн, поступаючись лише білоруській. В Україні є 99 різновидів податків, більше — тільки в Узбекистані (118) і Білорусі (124). А за часом, потрібним для ведення податкової звітності (2085 годин на рік!), наша країна може дати фору тільки Бразилії (2600 годин на рік). У Швейцарії на виконання цих процедур потрібно 63 години, у Сінгапурі — 49, а в ОАЕ — лише 12.

Законослухняні українські підприємства віддають у вигляді податків понад 57% свого прибутку, тоді як середній світовий показник становить близько 40%.

Ще один болючий момент — одержання ліцензій: у цій сфері Україна посідає 174-ту позицію. На процедури, пов’язані з їх одержанням, витрачається в середньому 429 днів. Для порівняння: у Кореї — 34, Фінляндії — 38, США — 40 днів.

Україна перебуває на п’ятому місці за витратністю наймання працівників (38% фонду оплати праці). Тут ми опинилися в одній компанії з Білоруссю, Китаєм, Францією, Бельгією.

Крім реформ у податковій сфері, одна із найактуальніших нині для України проблем — спрощення надзвичайно складної процедури закриття або реорганізації бізнесу, вважає Рон Барден, партнер відділу податкових і юридичних послуг фірми PricewaterhouseCoopers, який разом з іншими своїми колегами брав участь у підготовці дослідження.

Від Світового банку додамо, що в Україні зараз — одна з найменш ефективних процедур банкрутства (140-ве місце у світі), а в питаннях захисту прав інвесторів наша країна перебуває лише на 141-му місці.

Ще одним чинником, який негативно впливає на підприємницьке середовище, пан Барден вважає валютний режим. Окрім цього, додає він, необхідно внести зміни до Трудового кодексу з урахуванням особливостей ринкової економіки (зараз за умовами найму працівників Україна посідає 102-гу позицію у світі).

Результати опитування більш як 2500 керівників малих і середніх підприємств, проведеного в рамках дослідження МФК «Бізнес-середовище в Україні-2007», дають багату поживу для розмірковувань:

— дві третини вітчизняних бізнесменів при спілкуванні з держчиновниками використовують «неофіційні способи» розв’язання регуляторних проблем;

— Україна і Таджикистан — лише дві країни на пострадянському просторі, де перевірки мають тотальний характер — 95 і 96% підприємств відповідно;

— 189 млн. грн. витратили українські підприємці лише на оплату часу своїх працівників, задіяних у процесі перевірок контролюючих органів;

— майже до 100% продукції в Україні застосовуються вимоги обов’язкової відповідності стандартам і нормам, близько половину з яких було прийнято ще за часів СРСР.

Цитуємо витяг із розміщеного на одному з підприємницьких веб-сайтів матеріалу:

«Організація «гаражного», себто невеличкого, теоретично розміщуваного в гаражі, виробництва у нас регламентована неймовірно. Перелік дозвільних документів і узгоджувальних інстанцій, котрі дають право на організацію будь-якого виробництва, величезний. Пожежники, «санстанція», охорона праці, екологія і т.ін. Плюс, знову ж, проблеми приміщення: оренда або купівля. Плюс обладнання, найчастіше імпортне, і дозвільні документи на його використання. Плюс Держстандарт із його вимогами розробки та узгодження ТУ на виробництво будь чого та повною відсутністю легкотравних держстандартів.

На жаль, усі зміни в сфері дозвільного законодавства для малого бізнесу за останні п’ять років практично не торкнулися виробничої сфери. Тут досі панує чиновницьке свавілля. Мале виробництво чи величезний завод, перелік регламентаційних вимог і погоджувальних документів однаковий. Також, до речі, як і їхня ціна. А либонь є позитивний досвід Туреччини і Польщі, де саме «гаражне» виробництво стало локомотивом розвитку економіки. Простота організації, що базується на розумінні владою важливості цього сектора економіки і виражена в легкій, швидкій і недорогій процедурі реєстрації виробництва, стали ключем до економічного процвітання цих країн. У нас же все навпаки».

Коли дійде черга до реформ?

Розпочаті ще 2005 року перетворення в сфері регуляторної політики і, зокрема, широко розрекламована «гільйотинна» реформа, націлена на лібералізацію найбільш зарегульованих секторів економіки й упорядкування перевірок, так і не були доведені до пуття. Не дивно, оскільки рутинні завдання із розробки процедур і нормативної бази було покладено на чиновників, які «годуються» за рахунок нинішньої системи. Хто ж добровільно заріже курку, яка несе золоті яйця?

Словом, реалізація зовні простих регуляторних реформ потребує неабиякої політичної волі. Проте такі кроки (перепрошуємо за деяку пафосність) — єдина адекватна відповідь на виклики сьогоднішньої глобалізації та загострення міжнародної конкуренції. Без них у країни просто немає майбутнього.

Аналізуючи звіт Світового банку та МФК, складно не помітити, наскільки активно здійснюється реформування в усьому світі. Торік 98 держав реалізували 200 реформ, 2005—2006-го — 112 країн 213 реформ, 2004—2005-го — 99 країн 185 реформ.

Як свідчить світовий досвід, більшість успішних структурних реформ (близько 85%) здійснюються в тих чи інших країнах у перші 15 місяців роботи нового уряду. Адже у разі вдалої їхньої реалізації громадяни встигають відчути вигоди задовго до нових виборів. І за умови успішної інформаційної кампанії уряд отримує мандат на нові реформи.

Навіть серед країн ОЕСР, що характеризуються найвищим рівнем доходів і добробуту, майже дві трети­ни (63%) провели з квітня 2006-го по червень 2007-го хоча б одну успішну регуляторну реформу. На 24 держави цієї організації за останній рік було реалізовано загалом 22 реформи.

На цьому тлі не може не засмучувати, що в жодній із аналізованих Світовим банком і Міжнародною фінансовою корпорацією сфер, котрі характеризують якість підприємниць­кого середовища, Україна не просунулася за минулий рік ані на крок уперед. Принаймні ні міжнародні, ні провідні вітчизняні експерти, котрі брали участь у роботі над звітом, не зареєстрували в Україні жодної досить значущої результативної реформи, яка поліпшила б умови ведення бізнесу.

Що ж зумовило такий сумний результат? Адже черговий проект нового Податкового кодексу в Україні все ж таки розроблявся. Та й, на думку Рона Бардена, нинішній український уряд усе ж таки зробив перші кроки в напрямі реформування, але низку законодавчих ініціатив не було повністю реалізовано, чимало з них мали бути затверджені Верховною Радою.

Виходить, що за відсутність значущих реформ справді слід звинувачувати «штучно створену політичну кризу». Чи неуспіх у справі дерегулювання був наперед визначений тим, що одними з головних пріоритетів нинішнього Кабміну стали «стабільність» і «стабілізація» в усіх можливих проявах?

Чи варто розраховувати на якісний ривок у майбутньому, якщо жоден із передвиборних штабів не знайшов нічого кращого, аніж примітивно піти на поводу «у надій і сподівань електоральних мас»? Котрих, як і за всіх часів, найбільше турбують питання підвищення заробітних плат і пенсій, доступності житла, якісної освіти та охорони здоров’я.

У результаті планка популістських соціальних обіцянок піднялася до найвищого рівня за всю 16-річну історію незалежної України, а пошук джерел підвищення продуктивності праці, якісного поліпшення підприємницького середовища залишився темою десятою. І навряд чи стане актуальним у найближчому доступному для огляду майбутньому. Шкода, адже саме підприємці, особливо середній і малий бізнес, становлять основу середнього класу, будучи гарантом стабільної економіки і зростання життєвого рівня.

* * *

«ДТ» зв’язалося у Вашингтоні з головним автором проекту Сімеоном ДЬЯНКОВИМ
і одержало ексклюзивний коментар про показники України в звіті Doing Business 2008.

— Хоча рейтинг України нинішнього року фактично не погіршився, але й поліпшень теж не спостерігається, — сказав пан Дьянков. — Тоді як становище в регіоні Східної Європи, до якого належить Україна, загалом значно поліпшилося. На жаль, Україна опинилася за рамками цього процесу.

— Відставання за якими показниками ви вважаєте найкритичнішим і які реформи для поліпшення умов ведення бізнесу нам потрібно здійснити насамперед?

— Тут підхід простий: треба виділити три показники, за якими отримано найнижчі оцінки. Найгірша ваша оцінка — у сфері сплати податків. Тут позаду України тільки одна країна — Білорусь.

Другий індикатор належить до сфери ліцензування: тут Україна перебуває на 174-му місці з 178 країн, тобто на п’ятому місці з кінця. Крім Росії, яка на 177-му місці, й Китаю (175-те), у котрого своя специфіка, позаду тільки Ліберія й Еритрея, а це вже найбідніші африканські країни.

Далі йде такий показник, як захист інвесторів, за яким Україна посідає 141-ше місце серед 178 країн. Причому тут йдеться не про інтереси великих іноземних інвесторів, а про захист в основному дрібних, або міноритарних і, що ще важливіше, — національних інвесторів.

На сьогодні діюча в Україні нормативна база в цій сфері розвинена погано. Тому якби я збирався виступити в ролі дрібного міноритарного інвестора в Україні, то, як мінімум, двічі подумав би...

— Що, на ваш погляд, заважає здійснити конче потрібні реформи в Україні?

— Це досить велике питання. Основна відповідь на нього така: регуляторна реформа не стала пріоритетом. У цьому контексті показовим є успішний досвід країн колишнього Радянського Союзу, наприклад, Естонії, Латвії, Литви, Азербайджану, Грузії, а також інших ваших сусідів — Чехії, Болгарії, Румунії. У цих країнах уряди фокусувалися, тобто зосередили основну увагу, саме на поліпшенні умов для бізнесу.

У такому разі весь уряд, а не тільки, скажімо, міністерство економіки чи міністерство фінансів, визнає пріоритетність цих реформ і відповідає за їх реалізацію.

Наприклад, при черговому обговоренні проекту бюджету уряд заявляє: «У нас є чотири пріоритети, і пріоритет №2 — поліпшення умов для підприємництва от у такий-то й такий-то спосіб». Так роблять, наприклад, у Грузії, де щороку обговорення проекту бюджету в Кабінеті міністрів прив’язується до пошуку шляхів поліпшення умов для ведення бізнесу.

Так відбувається і в Азербайджані, де фактично весь уряд бере на себе зобов’язання на майбутній рік розробити за участі приватного сектора конкретні реформи й почати втілювати їх у життя.

Схожі методи застосовуються й у ряді багатих країн. У Нідерландах, наприклад, уряд щороку бере на себе зобов’язання спростити процедури для підприємців або ще якось поліпшити для них умови. І кожні шість місяців він звітує перед парламентом про свою роботу. І якщо парламент вважатиме, що якесь конкретне міністерство не повністю виконало свої плани, то бюджетні кошти на утримання такого міністерства скорочуються.

І це дуже важливо, тому що коли хтось заявляє про намір здійснювати реформи, але потім, через два роки, стає очевидним, що реформи розпочали, але так і не довели до кінця, — цього не могло б статися в такій країні, як Нідерланди. Або в Грузії й Словаччині, де теж працює подібна система.

— Чи співпрацюєте ви з українською владою, якщо так, то в якому форматі?

— Нині такого співробітництва немає. Хоча 2005 року надійшла така пропозиція чи, скажемо точніше, був виявлений інтерес від імені тодішнього уряду, який хотів довідатися більше про досліджувані нами реформи й запитував, чи є можливість обговорити з нами шляхи поліпшення підприємницького середовища в країні.

Але буквально відразу після цього у вас сталися серйозні політичні зміни, й зустріч так і не відбулася. Тому, якщо говорити про нашу команду, яка працює над дослідженням «Ведення бізнесу», то співробітництва як такого немає: за останні два роки уряд України не запрошував нас взяти участь в обговоренні реформ.

Проте я знаю, що інші підрозділи Світового банку в Києві досить активно взаємодіють з урядом. Наприклад, проект «Розвиток підприємництва в Україні» МФК, який є підрозділом Світового банку, працює з урядом України над реформою дозвільної системи.

Можливо, зокрема й їхні зусилля зробили можливим поновлення програми щодо спрощення дозвільної системи, про яке, наскільки мені відомо, ваш уряд оголосив кілька тижнів тому. На наш погляд, реалізація цієї програми могла б значно поліпшити становище України хоча б за цим показником уже протягом найближчого року.

— Як рейтинг країни в Doing Business співвідноситься з показниками економічного зростання і добробуту населення?

— Ці показники справді корелюють. Що підтверджується статистикою та результатами не тільки нашого аналізу, а й досліджень багатьох незалежних економістів.

Якщо, наприклад, за якимось показником Україна перебуває зараз, умовно, на 120-му місці, а потім у результаті успішної реформи кардинально підвищує свій рейтинг і опиняється, скажімо, на 60-му або 50-му місці, то, як ми побачили на підставі економічного аналізу за всіма країнами, додатковий щорічний приріст ВВП дорівнюватиме в середньому 2%.

Цього року ми спеціально робили такий аналіз ще раз. І вийшли на таку ж цифру.

У нинішньому звіті вперше — й це теж стосується України — на початку глави «Сплата податків» ми помістили нові дані, де аналізується нормативно-правова база податків, тобто не тільки їх рівень, а й адміністрування.

Висновки показують, що країни з великою кількістю платежів мають менший показник легальних підприємницьких структур на душу населення й нижчі показники входження в бізнес. Тоді як країни, які полегшують сплату податків і платежів, мають також вищий рівень зайнятості й низький рівень безробіття, особливо серед жінок. Причина проста — обтяжлива система оподатковування завдає непропорційно великого збитку малому бізнесу, особливо в сфері послуг, де працюють переважно жінки.

Нині Україна перебуває серед країн із найбільш обтяжливою податковою системою. Але що буде, якщо ваша країна перейде в іншу категорію, кардинально знизивши кількість і тривалість податкових платежів і процедур, а також поліпшивши адміністрування податків? Наша відповідь: у цьому разі можна буде очікувати збільшення кількості приватних підприємств в Україні вдвічі.

— Як довго цього доведеться чекати?

— Стрибок відбудеться, звичайно, не миттєво, а протягом якогось часу. Наприклад, якби Україні вдалося піднятися з її нинішнього 177-го місця в рейтингу зі сплати податків до 60-го, ми могли б досить упевнено прогнозувати збільшення кількості приватних підприємств більш як у 2,5 разу за чотири-п’ять років.

Комусь такі розрахунки можуть видатися надто оптимістичними, але, запевняю вас, вони грунтуються на наших дослідженнях щодо ряду країн. Візьмемо, наприклад, Єгипет, дані тогорічного аналізу. Там кількість нових приватних підприємств (я маю на увазі, які зареєстровані й працюють офіційно, а не належать до тіньової економіки) зросла на 60% лише за один рік. І це стало результатом якісної податкової реформи, а також реформи процедури оформлення підприємства.

— Чи можете ви навести інші приклади останніх років, коли успішно проведені реформи в тих чи інших державах давали значний позитивний макроекономічний ефект?

— Є досить багато прикладів країн у Східноєвропейському й Центральноазіатському регіонах, які здійснили успішні реформи, якісно поліпшивши умови ведення бізнесу. Передусім слід пригадати Естонію — останнім часом вона є найшвидше зростаючою економікою в Європі. За останні два-три роки показник її зростання досяг двозначного числа, а за останні п’ять — становив у середньому приблизно 9,5%. Це більше, ніж у будь-якої іншої європейської держави.

Ще одна з найшвидше зростаючих економік у світі — Латвія, яка теж досягла значних успіхів у реформуванні свого підприємницького середовища.

В обох цих держав рейтинг за показниками Doing Business високий не тільки відносно інших перехідних економік, а й порівняно з багатими країнами (Естонія — 17-та, Латвія — 22-га у світі).

Дуже показовим прикладом, безумовно, є Грузія. Ця країна протягом трьох останніх років була одним із світових лідерів у реформуванні умов ведення бізнесу. Серйозні реформи там стартували на початку 2004-го, тобто здійснюються лише протягом 3—3,5 року. Але динаміка зростання ВВП уже вельми показова. Якщо безпосередньо перед реформами темпи зростання становили 2,5—3,5% на рік, то вже 2004-го вони збільшилися до 4,5—5%, а 2005-го — до 8%. Торік зростання становило 9,5%, а прогнози на нинішній — уже майже 12%.

Ми не очікуємо, що кожна реформа дасть негайний ефект. Деякі реформи можуть здійснюватися протягом одного року, як, наприклад, зміни порядку реєстрації підприємства. А інші можуть тривати й два-три роки, якщо йдеться про складніші перетворення, такі як реформа податкова або трудового законодавства.

Однак протягом одного-трьох років ви обов’язково побачите вигоди від реформування, і приклад Словаччини це підтверджує. Ця країна здійснила більшість своїх реформ у 1999—2003 роках. І, починаючи вже з 2005-го, стала не тільки європейським, а й світовим лідером за обсягом прямих іноземних інвестицій на душу населення.

Є безліч прикладів з інших частин світу. І ці приклади, і наш аналіз показують, що можна одержати справді дуже великий ефект у разі здійснення потрібних реформ в Україні. Ці реформи в остаточному підсумку позитивно впливають на економічне зростання, але ще важливіше те, що вони поліпшать базові показники, такі як кількість працюючих у країні підприємств і робочих місць — одна з головних умов довгострокового розвитку держави.