РОЗЧАРУВАННЯ ІРАКОМ

Події в Іраку розвиваються за найгіршим сценарієм. У країні шириться партизанський рух прибічників Саддама Хусейна. Зростає напруженість між різними етнічними і релігійними групами. Це збільшує загрозу «ліванізації» країни. Оскільки нестабільність зростає, мало шансів на те, що вже найближчим часом відбудуться вільні вибори, які, у свою чергу, дозволять сформувати легальні органи влади. Постійні диверсії не дають можливості налагодити видобуток і експорт нафти — основу іракської економіки. Для бізнесу Ірак сьогодні несе більше елементів ризику, ніж виграшу. І хоча багато експертів сумніваються у здатності Вашингтона забезпечити стабільність у цій країні, є надія, що ситуація незабаром зміниться.

Сполучені Штати, для яких активізація партизанської війни проти американських військ стала несподіванкою, намагаються стабілізувати обстановку. Сформовано (за етнічною і конфесійною ознакою) перший кабінет міністрів постсаддамівського Іраку. Нині у Раді Безпеки ООН розглядають новий проект резолюції, підготовлений американцями, що має на меті посилити роль Організації Об’єднаних Націй в Іраку. Крім того, Вашингтон продовжує консультації з залучення військових із третіх країн. З огляду на це, заслуговують на увагу слова міністра оборони США Доналда Рамсфелда, який ще раз повторив: країни, що направлять до Іраку війська або виділять кошти на його відновлення, зможуть брати участь у цивільних і воєнних діях, що здійснюються там.

Україна цілком вписується в американську концепцію. Київ направив свій контингент, п’ятий за чисельністю. (Який, зауважимо, уже встиг побувати в кількох екстремальних ситуаціях. Так, тиждень тому український солдат застрелив іракця, який не підкорився вимозі зупинитися.) Найближчим часом кілька цивільних фахівців працюватимуть у тимчасовій адміністрації Іраку. Загалом Київ цього разу створив сприятливе політичне тло для участі наших компаній у відновленні іракської економіки. Проте помиляються ті, хто вважає, що перед Україною відкриваються блискучі перспективи. З упевненістю можна стверджувати: український окраєць іракського пирога буде невеликим. Якщо він узагалі буде.

З тих сорока українських компаній, що в травні зголосилися внести свою лепту у відновлення економіки Іраку і зареєструвалися на сайтах USAID або американських компаній, котрі виграли контракти, сьогодні, за неофіційною інформацією, лише півтора десятка працюють у Сполучених Штатах, маючи намір одержати контракти на субпідрядні роботи. Це «Укразіябуд», «Нафтогаз України», «Важмашімпекс», «Мотор-Січ» та інші.

З цих компаній, за оцінками експертів (і зауважимо, оптимістів), контракти одержать, у щонайкращому разі, одна або дві. (За наявною інформацією, одна з українських компаній уже найближчим часом може одержати субпідряд на участь у реконструкції портів.) Водночас одержали контракти вже кілька болгарських та румунських фірм.

У ситуації, що склалася, винні насамперед самі українські підприємці. З жалем доводиться констатувати, що Ірак продемонстрував фінансову і технологічну слабкість українських компаній, неготовність українського менеджменту на рівних вести боротьбу за місце під іракським сонцем. Загалом, як і застерігало раніше «ДТ», повторюється історія з харківською ініціативою.

Більшість українських компаній не задіяли лобістських структур, їхні представники не побували в Сполучених Штатах та Іраку для налагодження ділових контактів. Тоді як контракти на субпідрядні роботи генеральні підрядники можуть надавати компаніям вольовим рішенням. Далося взнаки і незнання англійської мови менеджерами найвищої ланки ряду підприємств.

Безумовно, існують і причини, що об’єктивно відштовхували українських підприємців від іракського ринку. Чинник небезпеки лише один із них. Так, компанії повинні самі забезпечувати безпеку своїх працівників. А це значно збільшує витрати, чого багато українських компаній через свій фінансовий стан дозволити собі не можуть.

Не менш важливо, особливо в контексті українських реалій, і те, що субпідряди фактично не передбачають авансів, тобто будівництво компанії ведуть своїм коштом. І лише по закінченні роботи підрядники оплачують вартість контракту. Крім того, американські підрядники вимагають наявності на рахунку компанії до 20% від загальної суми потрібних для виконання контракту коштів...

Водночас східноєвропейські підприємці використовують ситуацію, що склалася, на всі сто. Досить сказати, що, на відміну від уже згадуваних сорока українських компаній, список фірм із центральноєвропейських країн був значно довшим. Сотні болгарських і румунських компаній не лише зареєструвалися в USAID. Вони активно працюють із лобістами, беручи участь у всіляких конференціях з відновлення Іраку, а в Багдаді мають свої неофіційні торгово-економічні представництва.

Чи означає сказане вище, буцімто було помилкою направляти контингент до Іраку? Безумовно, ні, хоча інколи складається враження, що в цій ситуації сьогодні виграє лише Президент. Не варто забувати — Ірак став засобом нормалізації відносин зі Сполученими Штатами. У свою чергу потепління україно-американських відносин викликало зміну клімату й на переговорах із таких принципових тем, як СОТ, імпорт американської курятини та інше. Присутність в Іраку нашого контингенту сприяє тому, що українські солдати набувають досвіду координації з армійськими підрозділами країн НАТО. Адже стратегічний курс України — вступ до Північноатлантичного альянсу. І, нарешті, зростає рейтинг України як держави, яка бере активну участь у миротворчих операціях. А це, у свою чергу, дає змогу українській армії непогано заробити. Вже сьогодні Київ одержав низку пропозицій. Зокрема йдеться про Ліберію, де планують використовувати українську авіацію для перевезення миротворців.

До того ж, попри досить песимістичну оцінку наших нинішніх економічних перспектив в Іраку, справа не така вже й безнадійна. Те, що сьогодні українські компанії не одержали контрактів, не означає, що українці й у майбутньому не братимуть участі у відновленні Іраку. У кожному разі, Київ намагається виправити ситуацію: зараз пропрацьовується низка заходів, що дадуть змогу застовпити за українськими компаніями в Іраку хоч якусь ділянку.

На сьогодні одне з основних завдань — відкриття дипломатичного представництва України в Іраку. У нинішній нестабільній ситуації малоймовірно, що найближчим часом це буде повноцінне посольство. Швидше, це буде якась торгово-економічна місія. Десятки країн уже мають в Іраку такі напівофіційні місії. Вони неофіційно представляють уряди своїх країн, налагоджуючи потрібні контакти з американською та іракською владою. Зрештою, адже не завжди і не всі контракти з відновлення Іраку проходитимуть через американські компанії.

В Києві особливу увагу приділяють відкриттю в Багдаді воєнного аташату. Йдеться не лише про те, що в країні перебуває великий український військовий підрозділ. На озброєнні армії саддамівського Іраку була техніка радянського виробництва. Зараз ці танки, бронемашини просять ремонту і реставрації. Навіть маріонеткова армія потребує техніки, і малоймовірно, щоб при тих запасах, які зберігаються в Іраку, нова іракська армія перейшла на американське озброєння. У Києві дуже сподіваються, що цей сегмент ринку дістанеться Україні. У кожному разі, за нього тут готові вчепитися зубами і поборотися. І — спробувати випередити росіян. А те, що Росія планує повернутися на іракський ринок, очевидно. Недаремно останнім часом представники Кремля заговорили про можливість направлення до Іраку російського миротворчого контингенту під егідою ООН.

Крім того, у Києві мають намір скористатися досвідом своїх східноєвропейських сусідів і організувати в Йорданії бізнес-форум з участю місцевих підприємців. Нагадаємо, що в часи санкцій ООН торгівля з Іраком велася здебільшого через Йорданію та Сирію, і місцеві бізнесмени добре знають специфіку роботи в цій країні. Та оскільки стосунки Багдада з Вашингтоном напружені, то природним партнером для країн, які прагнуть проникнути на іракський ринок, стає Амман.

І, нарешті, Київ має намір призначити спеціального представника України в Іраку. У нинішній ситуації, коли Ірак потребує пильної уваги, очевидно, що віце-прем’єр Віталій Гайдук, який відповідає за іракський напрям в українському уряді, через свою завантаженість не може приділяти належну увагу цьому регіонові.

Одну з ключових ролей у планах проникнення українських компаній на ринок Іраку у нас відводять українцям, котрі працюватимуть у тимчасовій адміністрації Іраку. На сьогодні Україна готова послати туди трьох своїх представників. Кандидатуру Сергія Ханенка, 27-річного арабіста, що в минулому представляв у Багдаді компанію «ХІV», американці вже затвердили. Дві інші кандидатури ще проходять узгодження.

Сьогодні Київ порушує перед Вашингтоном питання про збільшення кількості представників від України у тимчасовій адміністрації в Іраку, сподіваючись, що ці люди лобіюватимуть інтереси українських компаній. Ідея — не нова. Так, приміром, Польща вже давно має такого свого неофіційного представника — колишнього міністра фінансів та екс-віце-прем’єра Марека Белка. Сьогодні він — шеф коаліційної ради міжнародної координації тимчасової адміністрації, а з 1 листопада обійме посаду директора з економічної політики. А це означає, що весь економічний напрям курируватиме поляк.

Втім, поки що з цивільними службовцями тимчасової адміністрації більше запитань, ніж відповідей. Їхній статус досі не визначений, як не обкреслене і коло обов’язків. Так, Сергій Ханенко мав відповідати в тимчасовій адміністрації за паливно-енергетичний комплекс. Проте, за наявною інформацією, в адміністрації він займатиметься комп’ютерною базою (облік поставленого устаткування, наявних ресурсів адміністрації). Як видно, з ПЕКом ці обов’язки не мають нічого спільного...

Усі ці плани офіційного Києва можуть втілитися в конкретний результат. Але тільки за умови, що український бізнес не сидітиме склавши руки, як це відбувається нині, а активно працюватиме. Не лише в Іраку, а й у Сполучених Штатах. Поки що можна лише констатувати, що, виграючи на американському напрямі, Київ програє на іракському...