Ромні вийшов у світ

Напередодні 100 передвиборних днів Мітт Ромні, кандидат від республіканської партії у президенти США, здійснив перший зарубіжний тур. З метою не стільки зміцнити свій зовнішньополітичний імідж, скільки взагалі позначити його наявність. Як показують різні соціологічні опитування, обидва кандидати у президенти США - Барак Обама, нинішній президент, який іде на вибори від демократів, і бізнесмен Мітт Ромні, колишній губернатор штату Массачусетс, якого висувають республіканці, поки що рухаються фінішною прямою практично з однаковими показниками. Позиції Ромні в економіці значно кращі, ніж в Обами, хоча програми як такої претендент поки що не має. Її буде озвучено на з’їзді республіканської партії в останній день серпня. Натомість свою програму Обама впроваджує уже четвертий рік і, зважаючи на все, американці від неї далеко не в захваті. Хоча через тиждень після республіканців демократи на своєму з’їзді заслухають Обаму і, можливо, він потішить і здивує власне населення економічними інноваціями у період глобальної кризи.

Що стосується зовнішньополітичного аспекту американської політики, то тут в Обами набагато більше прихильників, ніж у його суперника. Липневе соцопитування, проведене телеканалом CNN, показало, що курс Обами схвалюють 52% респондентів, і лише 36% підтримують концепцію республіканця Ромні. Збираючись у своє перше в ролі кандидата в президенти турне, Мітт Ромні, поза сумнівом, мав намір якщо не переломити, то істотно поліпшити думку про свої зовнішньополітичні пріоритети насамперед в очах потенційного виборця. Загально­відомий факт, що зовнішня політика США як частина програм кандидатів дуже слабко впливає на вибір електорату. А передвиборні тури по світу мають, по суті, ритуальний характер.

А тим часом Мітт Ромні спробував максимально використати свої візити, щоб, по-перше, запропонувати американському виборцеві гідну зовнішньополітичну альтернативу, по-друге, почати накопичення власного зарубіжного досвіду в ролі державного діяча і, по-третє, що досить важливо, вплинути на національні почуття найбільших діаспор США. Тому для візитів було обрано три країни: Великобританія, Ізраїль, Польща. Слід зазначити, що вибір країн у цьому разі був максимально правильний і продуманий. Зовнішньополітичні радники Ромні, серед яких такий важковаговик, як Генрі Кіс­сінджер, зробили ставку на головних стратегічних партнерів Сполучених Штатів. Особливо у світлі того, що президент Барак Обама помітно послабив традиційні для Америки союзницькі зв’язки, намагаючись запустити різні «перезавантаження», які в остаточному підсумку не виправдали покладених на них надій.

Ромні і Лондон

Свій семиденний тур Мітт Ромні розпочав з Лондона. Він прибув туди 27 липня, саме в день початку Олімпійських ігор. Але напередодні в інтерв’ю американському телеканалу NBC республіканець вирішив висловитися на тему безпеки Олімпіа­ди в Лондоні, згадавши приватну охоронну фірму, якій забракло працівників, згадавши передбачувані страйки імміграційних та митних служб, і резюмував, що все це «не обнадіює». Таким чином перша дипломатична помилка прилетіла в Лондон раніше за самого її автора. Заголовки британської преси «вітали» Ромні цілком відповідно. Не секрет, що питання безпеки під час проведення Олімпіади цікавили британців не менше. Але вони навряд чи хотіли почути список зауважень від американського політика.

Прем’єр-міністр Велико­британії Девід Кемерон не забарився з відповіддю. Він пафосно пояснив: усі побачать, «на що ми здатні» навіть у момент економічної скрути. Нагадав, що Ігри проходять в одному з найактивніших міст світу. І уїдливо додав: «Звичайно, набагато легше проводити Олімпійські ігри десь у глухомані». Останні слова, безперечно, призначалися особисто Мітту Ромні. Адже саме він відповідав у 2002 році за проведення зимової Олім­піади в Солт-Лейк-Сіті. Але зая­ву Ромні визнали «безпардонною». На цьому його помилки не закінчилися. Він, наприклад, забув ім’я Еда Мілі­бенда, глави опозиційної партії лейбористів, і під час протокольних переговорів називав його трохи дивно - «пане Лідере». Сумним завершенням британського візиту Мітта Ромні стала «недобра» фраза, яку, посилаючись на дипломатичні джерела, опублікувала британська The Times: «Це навіть гірше, ніж Сара Пейлін, з погляду засад дип­ломатії».

Англійці кажуть worst-first (у дослівному перекладі «перший-гірший»), що українською - той самий «перший млинець». У разі обрання Мітта Ромні президентом США всі ці промахи не матимуть абсолютно ніякого впливу на американсько-британські відносини. Незалежно від імен і партійної належності британських прем’єрів та американських президентів стратегічні відносини двох країн протягом багатьох післявоєнних десятиліть чи не найміцніші у світовій зовнішній політиці.

Крок другий: Ізраїль

Мітт Ромні не порушив традиції американських кандидатів у президенти. Кожна виборча кампанія в США включає відвідування Ізраїлю та пропозицію вправнішої, ніж у конкурента, політики на Близькому Сході. Ізраїль важливий для Сполучених Штатів не тільки як оплот демократії (в розумінні США) на Близькому Сході. Як і у випадку з Британією, американсько-ізраїльські відносини є стратегічним партнерством незалежно від правлячих партій в обох країнах. Сьогодні ж Ізраїль для США - це тяжко вирішуване питання Ірану і загроза його ядерного потенціалу плюс зростання його впливу в мусульманському світі.

29 липня в Єрусалимі Мітт Ромні мав публічну промову, в якій окреслив свою головну відмінність від політики Обами на Близькому Сході. Визнаючи необхідність використання всіх дипломатичних та економічних заходів щодо Ірану для стримування його ядерних амбіцій, Ромні заявив, що визнає право Ізраїлю на самозахист. Він дав зрозуміти, що «з повагою» поставився б до можливого однобічного військового удару Ізраї­лю по Ірану як крайнього заходу. Таким чином позиції Ромні та Обами були розведені на різні полюси. Через те що чинний президент США постійно застерігає Ізраїль від випереджального удару по Ірану і вважає, що економічні санкції стосовно Тегерана поки ще мають потенціал.

Разом з тим ізраїльські політики на чолі з прем’єр-міністром Біньяміном Нетаньягу не задоволені позицією США стосовно Ірану і вважають, що час, відведений на пошуки мирного розв’язання проблеми, вичерпано. Виступаючи минулого тижня на національному телебаченні, Нетаньягу заявив, що Ізраїль може піти на однобічні дії, навіть попри невдоволення офіційного Вашингтона. Отже, меседжі Ромні впали на більш ніж благодатний ґрунт.

Незважаючи на те що правляча коаліція в Ізраїлі не підтримує жодної зі сторін в американських президентських перегонах, не секрет, що більшості ізраїльтян, та й лідерам правих партій, більше до вподоби позиція Ромні. До того ж стосунки між Ромні та Нетаньягу досить близькі, їхня дружба сягає корінням у 1970-ті, роки навчання та роботи в США, тоді як особисті стосунки між Нетаньягу та Обамою так і не склалися. Швидше за все тому, що ізраїльський лідер очікував від американського президента ідеологічно мотивованого партнерства, яке встановилося як непорушна традиція у двосторонніх відносинах. Однак Обама, спраглий інновацій, спробував правила змінити і оголосив «перезавантаження» відносин з арабськими країнами, яке значною мірою мало здійснюватися за рахунок поступок з боку Ізраїлю. Пере­завантаження не принесло очікуваного успіху, його порядок денний перестав бути пріоритетним навіть для Обами, проте в Ізраїлі про нього згадують з образою.

Що стосується дипломатичних «ляпів», то кандидат-республіканець поповнив свою колекцію. Публічно назвав Єрусалим столицею Ізраїлю. Чи то не знаючи, що три останні американські президенти призупинили дію закону про Єрусалим з метою безпеки (з тієї ж причини посольство США розташували в Тель-Авіві), чи то цілеспрямовано протиставляючи себе Бараку Обамі. Парадокс у тому, що як президенту Мітту Ромні доведеться не просто говорити, а діяти, і щодо цього питання також. Адже на Єрусалим як столицю власної держави претендують як ізраїльтяни, так і палестинці. Яким Ромні буде «регулятором» у питаннях складних і вибухонебезпечних, важко сказати. Судячи з усього, він про це поки що не думає. Інакше, чому під час візиту в Ізраїль американський гість не запланував ні відвідування Палестинської автономії, ні зустрічі з палес­тинсь­ким лідером Махмудом Абба­сом, і обмежився протокольним потисканням рук пре­м’єр-міністру Саламу Файяду. Більше того, під час благодійного вечора він виголосив промову, де силу ізраїльської економіки і слабкість палестинської примудрився обґрунтувати не чим іншим, як вищим рівнем культури ізраїльтян. Палестинці витлумачили цей пасаж як «расистські висловлювання». Мимоволі згадаєш Черчілля з його класичним «інколи краще жувати, ніж говорити».

Американські оглядачі зійшлися на тому, що візит до Ізраїлю Міт Ромні здійснив для позначення своєї контрпозиції в зовнішній політиці не стільки для громадян Ізраїлю, скільки для численної єврейської громади в США. Оскільки результати опитувань (зокрема Служби Геллапа) показують, що американські євреї стабільно «вибирають» демократів: 68% готові підтримати Обаму, 25% - Ромні.

Польща. Майже успіх

Третій зовнішньополітичний крок було зроблено в бік Польщі - одного з найвідданіших союзників США в Європі. Тріумфом цей візит Ромні назвати не можна. Але маленьким успіхом - цілком. Особливо на тлі попе­ред­ніх двох. Щоправда, і тут не обійшлося без локального скандалу. Прибувши до Польщі на запрошення Інституту Леха Валенси і для зустрічі з «іконою Свободи» ХХ століття, Ромні спеціально відвідав Гданськ, де з подивом виявив, що докери зі знаменитого профспілкового руху «Солідарність» (який у 1980-ті підняв країну на повалення прорадянського режиму) бойкотували його візит і не допустили його до відвідування верфі.

Загалом же Польща досить привітно приймала Мітта Ромні. Очевидно, тому, що сьогодні, на думку польських оглядачів, польсько-американські офіційні відносини є найпрохолоднішими за останні двадцять років. Причина - втрата взаємної довіри, яка настала після війни в Афганістані та Іраку, витік з адміністрації США про таємні в’язниці ЦРУ на території Польщі. Але головне розчарування спровокувало рішення Обами про скасування розміщення системи ПРО в Польщі. Крок цей був приурочений до чергового перезавантаження - цього разу відносин з Росією. Яка видимих результатів на російському напрямку не принес­ла, зате призвела до відчутного охолодження поляків до США. До того ж Обама не виконав своєї обіцянки про скасування віз для польських громадян. У підсумку в 2011 році популярність президента Обами в Польщі виявилася значно нижчою, ніж в інших європейських країнах.

Ромні вдало використав поточний політичний момент польсько-американських відносин. Виступаючи перед студентами в Бібліотеці Варшавського університету, високий гість багато говорив про демократію і свободу, перелічив яскраві віхи польської історії, не забув про видатних поляків, неодноразово згадував Папу Іоанна Павла ІІ. Заключним акордом вирішив поставити Польщу за взірець усій Європі у справі подолання економічної кризи. «Подивіться на Польщу, - сказав Ромні. - Торік польська економіка перевершила всі інші нації в Європі». Спостерігачі очікували, що саме в Польщі Мітт Ромні повторить або навіть підсилить свої характеристики Росії, яку раніше він устиг охрестити «геополітичним противником США номер один». Цього разу текст був менш прямолінійний, але цілком зрозумілий: «У Росії обіцяне просування до свободи та відкритого суспільства застопорилося». Представники партії «Право і Справедливість» запропонували Ромні відвідати Краків і вшанувати пам’ять Леха Ка­чинсь­кого на його могилі, але гість скромно відмовився. Од­нак, шануючи польську схильність до символів, Ромні поклав квіти до пам’ятників Варшавсь­кого повстання, Героїв гетто, Невідомому солдатові. Біля останнього стався, можна сказати, підсумковий медіаскандал. Прес-секретар кандидата у президенти Рік Горкі, втомившись відбивати свого «мовчазного» шефа від настирливих журналістів, послав їх «поцілувати його...», як кажуть, «в одне місце». Інцидент був повністю зафіксований камерами CNN, глядачі по обидва боки Атлан­тики насолодилися сповна. На цьому турне завершилося.

На думку прибічників Ромні, американські ЗМІ, особливо телебачення, надмірно жорстко висвітлювали закордонний тур кандидата у президенти США від республіканців. Журналісти не пробачили йому жодного неправильно сказаного слова і всі епітети розмістили в діапазоні від «золотої необачності» (у Лондоні) до «помилки, якої не можна пробачити» у палестинському питанні. Але політичні спостерігачі вважають, що загалом зарубіжна поїздка Ромні цілком може додати йому голосів. Принаймні вона вже свою роль відіграла - дала відчути кандидатові у президенти США глибину відповідальності за кожне слово, сказане можливим лідером за межа­ми своєї країни. Важливо, щоб урок цей не був марним.