Ризики перманентної демократії

Поділитися
Будь-який переможець будь-яких виборів після перемоги зіштовхується із запитанням: а що, власне, йому робити зі своїми передвиборними обіцянками...

Будь-який переможець будь-яких виборів після перемоги зіштовхується із запитанням: а що, власне, йому робити зі своїми передвиборними обіцянками. Обіцянки, як відомо, бувають: нездійсненні (їх переважна більшість), із труднощами здійсненні (вони є, хоч би що казали скептики) і просто здійсненні (їх практично немає).

Проблема в країні, де вибори проходять раз на чотири-п’ять років, вирішується просто — процес виконання зобов’язань, трудомісткий і тривалий, починається не відразу, проходить «с толком и расстановкой» і обов’язково з урахуванням того, що до наступних виборів народ забуває, що йому обіцяли на попередніх. Спроби опозиції нагадати владі про те, чого в результаті не отримав народ, як правило, зустрічають сміхом і словами «Ви б ще середньовіччя згадали!»

Тим більше що є проблеми вічні, до яких усі звикли, що стали вже ніби рідними і на вирішення яких уже ніхто надто й не сподівається. Народ вдячний бодай за те, що про нього згадали.

Україна, як відомо, живе в умовах безперервної, перманентної демократії. І в цих умовах усе ускладнюється. Насамперед ніхто не знає, коли настануть наступні парламентські вибори. І навіть переможці сьогодні не ризикують, як їхні попередники, стверджувати, що створювана коаліція проживе щасливо п’ять років і помре природною смертю від старості. По-перше, їм ніхто не повірить, по-друге, максимум, на що може розраховувати уряд, — це два з половиною роки, після яких пройдуть президентські вибори. Ну, скажімо, швидше за все, пройдуть через два з половиною роки.

Ми живемо в обстановці не лише перманентної, а й надзвичайно ризикованої демократії. Причому автор недавно звернув увагу на те, що переможці ризикують значно більше, аніж переможені. Це, з одного боку, свідчить про певну (м’яко скажемо) невпорядкованість, а з другого боку — про розквіт демократії.

Це раніше, за злочинного режиму, а також під час перших кроків нової влади-переможниці (2005-го) той, хто оступився на виборах, через десять хвилин сидів на допиті або в Монако. Це тоді авіаквитки до Лондона на день виборів розкуповували за місяць, а чартери розпихували одне одного зі злітних смуг.

Розвал правоохоронних органів (у хорошому сенсі цього слова), яких уже ніхто не боїться, призвів до того, що переможений просто засмучується. Так свого часу Михайло Михайлович Жванецький відповів на запитання, що він порадив би тим, хто програв на якихось виборах: «Почекати».

Гроші чудово мінімізують ризики можливих репресій. А відтоді, як стало відомо, що вся так звана силова вертикаль підкориться президентові, останні скептики зітхнули з полегшенням. Адже це під його чуйним керівництвом було зруйновано репресивний апарат попереднього режиму. За що йому від усіх активних громадян, а саме — різних підприємців величезне мерсі.

А от ризики для переможців... Отож про ризики для переможців.

Ризик 1

Юлія Володимирівна Тимо­шенко має цілковите право бути обраною прем’єр-міністром. У принципі, за нашою Конституцією кожен має право на безоплатне медичне обслуговування. Це до того, що право і його реалізація — дві великі різниці.

Уже досить написано про «ефект Пустовойтенка». Це коли Леонід Данилович Кучма після виборів 1999 року хвацько просунув відданого йому прем’єра на нове затвердження в парламенті. І більшість тоді була справді пропрезидентською, а не такою, якою її сьогодні намагаються називати.

І підтримав його Л.Кучма публічно. Більше того, в ході обговорення Валерія Павловича підтримали практично всі. І набрав Валерій Павлович 206 голосів, після чого і став прем’єр-міністром Віктор Ющенко.

Щоправда, слід зазначити, тоді голосування з кандидатури прем’єра проходило в режимі електронного, але не поіменного голосування. Тепер, відповідно до регламенту, голосування відкрите. Але.

А хто може заборонити якомусь депутатові взяти слово і повідомити зібранню, що Юлію Володимирівну можуть підтримати не лише фракції «НУ—НС» і БЮТу, а й окремі свідомі депутати з інших фракцій? Але вони бояться, розумієте, репресій, удару трубою по голові або їм просто незручно. І чому б після обран­ня президії ВР не проголосувати за процедуру ad hoc, тобто на одне голосування відмовитися від норми регламенту (стаття 200, пункт 9) і зробити це електронно, але таємно?

І якась кількість депутатів від фракцій переможців допоможе своїм колегам звільнитися від диктату їхніх нехороших керівників. А що, скажуть вони, та Юлія Володимирівна зараз 300 голосів набере!

До речі, цей сценарій не обо­в’язково означає провал Ю.Тимо­шенко, адже потенційна опозиція справді може додати голосів. Їхній підрахунок ще попереду, часу на задушевні розмови багато, ресторанів досить. Але, погодьтеся, за такої процедури результат голосування ну зовсім непередбачуваний. Цілком у грайливому дусі української політики.

Але в кожному разі до голосування ще треба дійти. А на шляху до нього — ті самі 12 законів, перелічених у коаліційній угоді, котрі, як незабаром з’ясувалося, ряд членів політради «НУ—НС» знають лише за назвами.

І голосування пакетом уже перебуває під великим запитанням, а за закон про імперативний мандат член політради Владислав Каськів, наприклад, не проголосує під розстрілом. Сам сказав.

Ризик 2

Усі наступні ризики настануть у разі, якщо Ю.Тимошенко все ж затвердять прем’єр-міністром. Головний із них, котрий ну ніяк не дозволить їй побути на обійманій посаді навіть два роки, — це президентські вибори, точніше, підготовка до них, яка не почнеться, а ввійде в зеніт уже через рік.

Це ризик — у її недомовленостях із президентом стосовно майбутнього її і його.

Ризик — у відсутності чіткого розуміння, який, власне, пост у країні гарантуватиме владу в усіх її виявах — президентський чи прем’єрський. Як похідне — у відсутності чіткої позиції щодо нової Конституції, на яку розраховує президент і з допомогою якої він має намір у передвиборний час стати не просто номінальним правителем, а й реальним керівником. Тільки це є для нього умовою претендувати (усього лише) на другий термін.

Відсутність у президента можливості, як у давнину, одним розчерком пера позбавити Юлію Тимошенко влади буде для нього, безумовно, дражливим чинником. По суті, ця можливість ніби залишається — через розформування коаліції або через домовленість із Партією регіонів і, власне, складанням нею потрібної кількості мандатів. Причому в будь-який час, коли, наприклад, їй (Партії регіонів) стає особливо прикро за державу.

Усі ці ризики зажадають від Юлії Володимирівни значного напруження сил стосовно контролю за тим, що відбувається (при тому, що контроль за силовими структурами здобудуть, певне, партнери). І не тільки стосовно контролю — насамперед стосовно встановлення жорсткої виконавчої дисципліни щодо цих же партнерів, істинний начальник котрих перебуває на Банковій.

Дружба проти спільного ворога, як відомо, згуртовує. Ніщо так не роз’єднує, як можливість скористатися плодами перемоги.

Невизначеність із позачерговими виборами диктує новому прем’єрові необхідність якнайшвидше і в якомога повнішому обсязі відповісти виборцям на їхні очікування. Як відповідала на ці очікування прем’єрка Ю.Ти­мошен­ко 2005 року, спрямовуючи всі можливі й неможливі кошти на соціальні виплати. І робила вона це цілком свідомо, розуміючи: 2006 року будуть нові вибори. І підхід себе виправдав. Проїдено було все, що можна, а на виборах був успіх, нехай і не такий оглушливий, як тепер.

Загальновідомо, гарантований час перебування при владі не лише розбещує. Він дає змогу провести принаймні якісь структурні реформи, без яких подальший прогрес проблематичний. Постійне передчуття виборів штовхає на роздавання людям матеріальних благ, що, з одного боку, і непогано для народу, з другого — проблем не вирішує, а заганяє їх усередину.

А роздавання непродуманих обіцянок із терміном реалізації менш як рік або загальне щастя через два роблять будь-якого політика уразливим, навіть такого надхаризматичного, як Юлія Володимирівна.

І клятви скасувати призов в армію з 2008 року — найбезневинніша з них. З цим як раз буде простіше — уже пролунав гуркіт важкої артилерії у вигляді чергового повідомлення від глави секретаріату Віктора Балоги, котрий нагадав про існування такого органу, як РНБО. Втім, і президент не забарився, повторивши те, що вже казав під час кампанії, але чого Тимошенко не почула. Таким чином, реалістичний президент поверне народ на грішну землю, молодь — в армію, а Юлія Володимирівна намалює на фюзеляжі ще одну зірочку як знак її обіцянки, не виконаної не з її вини.

А от із вкладами в Ощадбанк може бути проблема. Але, по-перше, народ уже за великим рахунком зневірився одержати ці гроші, а по-друге, завадити виконанню цієї клятви можуть олігархи, Росія, хабарники, політичні опоненти явні і приховані, а також інші вороги народу.

Та все ж до вдалих ці зобов’язання не віднесеш. Вони, як відомо, були зроблені в полеміці зі своїми нинішніми партнерами й опонентами, коли, зважаючи на все, було прийнято рішення припинити широку популяризацію досить зваженої і професійно підготовленої програми «Українсь­кий прорив».

До речі, чимало положень цієї програми справді є назрілими і цілком ринковими, зокрема зниження ролі держави в економіці, реформа ПДВ (перехід до податку на кінцевого споживача), зниження енергоємності економіки, спрощення процесу виділення землі високотехнологічним інвесторам тощо.

Але проблема в тім, що переважна більшість цих положень потребує, як мінімум, року безперервної роботи та ще з мінімумом протидії. І те й друге здається проблематичним.

Ризик 3

Важко собі уявити, як уряд збирається посилювати соціальну складову бюджету (грубо кажучи — дати народу його проїсти) і при цьому намагатися боротися з інфляційними процесами, оскільки 2,2% у вересні — це лише початок.

Імовірно, що вже в грудні ми можемо почути перші слова про саботаж. Чого в цьому процесі буде більше — реальної протидії чи об’єктивних умов, сьогодні сказати важко. Але те, що уряд буде змушений знову, як і 2005-го, оголошувати війну саботажникам, створювати надзвичайні комісії з питань боротьбі з ними — практично гарантія. Ну й як же тоді бути зі «зниженням ролі держави в економіці»?

І, нарешті, газ. Ке­рів­ництво Росії та «Газпрому» з ентузіазмом сприйняло критику потенційним пре­м’єром нехороших посередницьких струк­тур. І вустами не когось, а самого Дмитра Медведєва повідомило: це правильно. Ніяких посередників, прямі договори. Про ціну глава ради директорів «Газпрому» скромно промовчав.

Про ціну питання ще говорити й говорити. Але, за деякими даними, російська розра­хун­кова ціна на газ для України ще навесні 2007 року становила 187 доларів за 1000 кубометрів. Або 200—210 — для споживачів із урахуванням транзиту й іншого.

Але тоді ціна нафти, котра ніби враховується під час розрахунку ціни газу, була 70 доларів за барель. Нині вже 90. Тому беремося стверджувати, що російське керівництво може вести переговори навколо ціни 200 доларів на кордоні як мінімум.

Є різні думки. Наприклад, улаштувати країні шокову газову терапію, після якої виживе лише працездатне, а кволе й нерентабельне помре, і дідько з ним. Зате потім у нас настане повна незалежність.

Відповідно до іншої, кволого й нерентабельного виробництва у нас значно більше, аніж рентабельного, смерть його буде страш­ною, хімічна промисловість, наприклад, вимре абсолютно, а металургія вийде на негативну рентабельність або втратить ринки збуту.

Але в кожному разі удару, оздоровчого або дуже болючого, буде завдано, і прийме його новий уряд. Котрий, як ми вже з’ясували, обіцяє народу соціальні блага.

Щось підказує, що на нас знову чекають гарячі дні наприкінці грудня — початку січня. Наприклад, телешоу «Закручування вентиля». Режисери і продюсери його нікуди не ділися, бюджети на обробку західної громадської думки знову будуть виділені, а на українські екрани вийде, подорослішавший на два роки, Купріянов. Прес-секретар «Газпрому» для тих, хто не пам’ятає.

І дай Боже Юлії Володими­рівні всі ці ризики подолати.

Альтернативи

Немає ніякого сенсу сьогодні говорити про персоналії. І тому, що все у нас, як відомо, вирішується в останню ніч, навіть коли до цього був місяць на узгодження та розмірковування. І тому, що, за великим рахунком, для країни в цілому байдуже, хто очолить, наприклад, МВС —
Ю.Луценко чи В.Гелетей. МВС, саме собою, здригнеться, але воно вже, схоже, треноване.

Є сенс казати про те, чи є майбутній міжвиборний час паузою між п’ятим і шостим турами президентських виборів 2004 року? Буде шостий тур останнім чи передостаннім? Чи не розвалиться до кінця весь, вже дуже крихкий, державний механізм у процесі цих нескінченних перегонів? І найголовніше, коли останній тур відбудеться, що здобуде переможець? Усе?

Нагадаємо, про всяк випадок, що до кінця 2007 року ми підійшли з розхристаним законодавчим полем, із низкою громадських інституцій типу Конституційного суду і РНБО, які мають дуже сумнівну легітимність, із тремтячою судовою системою в цілому і майже узаконеною безвідповідальністю.

Перманентна демократія призвела до того, що істинна вага державного діяча визначається не його досвідом і професіоналізмом, а наявним у нього відсотком голосів (одне іншому, звісно, не завжди заважає).

Тому за умовчанням ми розуміємо, що вага Януковича становить 34%, Тимошенко — 30%, а Ющенка (завдяки його активному включенню в передвиборну агітацію) — 14%. І все це незалежно від того, хто там у них засів у командах і чи готові вони знайти адекватну людину, наприклад, на Мінекономіки.

Потреба стежити за своєю вагою змушує політиків забути про таку дрібницю, як реформи. Не ті реформи, після яких народ моментально убожіє, а багаті стають багатшими, а ті, що потрібні країні і, повторимося, окреслені хоча б у тій ж програмі «Український прорив». Або в ряді інших програм партій-переможців — адже там насправді багато спільного. А без цих реформ ми кожен Новий рік будемо зустрічати, вслухаючись у новорічне вітання «Газпрому».

Для лідерів це абсолютно зрозуміло і природно — такі правила гри, які вони написали самі для себе, а грає в неї, окрім них, уся країна, що розбилася на фан-клуби і вітає гол у чужі ворота. У даний момент, наприклад, Юля дістала територіальну перевагу й от-от заб’є гол. Ходили б вони усі на футбол — Україна на гроші фанів уже чемпіоном Європи стала б.

Ідея «уряду технократів», яка народилася нібито в дружніх Україні державах, і була покликана зруйнувати логіку підготовки до чергового туру президентських виборів. Певне, люди, котрі її висловили, справді занепокоєні долею країни. Не факт, що країни як такої, а не їхнього власного проекту «Україна». І не факт, що вони її добре розуміють.

Відповідно до цієї ідеї, озвученої ще до виборів, зв’язок між парламентом і урядом ніби руйнувався. Уряд формували б усі три політичні сили, відправляючи туди не депутатів, а професіоналів, існуючих у наявності.

Уряд такий запропонував би парламенту програму реформ, можливо, розроблену різними міжнародними експертами. Парламент її затвердив би і працював би уряд таким чином мінімум рік, а далі — як карта ляже. За цей рік придумується нова Конституція, котра нарешті виправляє всі незграбності, які провокують конфлікти між інституціями влади.

Парламент тим часом живе своїм життям і там проходять ситуативні голосування.

Це все неконституційно. Хоча, з другого боку, чи варто казати про це після всього того, що було 2007 року?

Це малореально, бо ніхто, здається, не запитав думки про цей варіант Ю.Тимошенко, а розроблявся він, виходячи з того, що вона не має стільки місць у парламенті.

Це важко реалізувати, бо ніхто не знає, де взяти ці два з лишком десятки позапартійних, професіональних і незаангажованих жодним олігархом технократів. Може, легіонерів виписати?

Але є деякі ознаки того, що цей план лежить і очікує свого часу. І ніхто сьогодні не може стверджувати, що він неможливий.

Бо в нашій країні можливо абсолютно все.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі