П’ята жінка в житті канцлера Шредера

Канцлера Шредера постійно переслідують неприємності. Спочатку він примудрився програти вибори у вотчині німецьких соціал-демократів — землі Північний Рейн-Вестфалія. Потім посваритися з «молодшим» партнером по коаліції Партією зелених. І нарешті зазнати нищівного фіаско у справі просування на території сусідньої держави Європейської конституції. Агітаційні тури канцлера ФРН у Париж залишили більшість французів байдужими до ідей «Великої Європи», що нав’язувалися згори.

Утім, перша за останні 39 років поразка соціал-демократів у Північному Рейні-Вестфалії була цілком прогнозованою. Не стала сюрпризом і поразка прихильників Основного Закону ЄС у Франції. А от намір Герхарда Шредера вже у вересні провести дострокові вибори до бундестагу викликав шоковий стан навіть у багатьох його колег по партії. В обох таборах панувало переконання, що червоно-зелена коаліція чіплятиметься за владу до останнього. Себто, до парламентських виборів 2006 року. Проте, повідомивши про майбутнє свято волевиявлення, Шредер скористався прийомом, випробуваним не одним його попередником. Так і напрошується аналогія з 1972 роком, коли захоплення в заручники на Мюнхенській олімпіаді членів збірної Ізраїлю поставило під сумнів збереження соціал-ліберальною коаліцією на чолі з Віллі Брандтом більшості в бундестазі. Тоді канцлер зважився на дострокові вибори, і виграв їх. Десять років по тому такий самий трюк здійснив Гельмут Коль.

Щоб «позапланові» вибори стали реальністю, достатньо задіяти 68-у статтю Конституції, що передбачає розпуск бундестагу і призначення дострокового голосування у разі, якщо канцлер ставить на голосування вотум довіри уряду. Шредер планує зробити це до кінця червня.

На перший погляд може здатися, що в такий спосіб канцлер має намір наблизити свою політичну смерть. Згідно з останнім опитуванням, проведеним Соціологічним інститутом Ipsos, 92% респондентів або повністю заперечують перемогу соціал-демократів на дострокових виборах, або дають їм лише незначні шанси на перемогу.

Насправді ж Шредер і Франц Мюнтеферинг (голова Соціал-демократичної партії Німеччини) прийняли найбільш адекватне рішення у ситуації, що склалася. По-перше, цілком очевидно, що у вересні нинішнього року в команди Шредера більше шансів на перемогу, ніж у вересні 2006-го: в Берліні ні в кого немає ілюзій стосовно здатності червоно-зеленої коаліції за рік надолужити згаяні реформи.

По-друге, несподіване рішення керівництва СДПН захопило зненацька опозиційний табір: останній мав терміново вирішити, хто буде суперником Шредера в боротьбі за крісло канцлера. Минулого понеділка консерватори визначилися з кандидатурою лідера ХДС Ангели Меркель. У разі перемоги вона стане першою жінкою-канцлером. Хоча рейтинг колишнього міністра у справах сім’ї та молоді за останній місяць зріс на 8%, експерти припускають: за рік опозиції вдалося б «виростити» набагато серйознішого конкурента Шредеру. У теперішньому ж цейтноті консерваторам доведеться серйозно попрацювати над її іміджем. Поки що найпоширеніша характеристика Ангели Меркель зводиться до того, що вона не вміє заводити аудиторію, ледве приховує свої емоції на публіці (будь-яке уїдливе зауваження журналістів моментально відбивається на її обличчі) і... носить безформні брючні костюми, які, напевне, не зовсім асоціюються у німців із образом майбутнього канцлера.

Меркель не приховує свого НДРівського минулого. Кажуть, вона досі з якоюсь особливою ностальгією згадує, як у чотирнадцятирічному віці виграла олімпіаду з російської мови і як приз одержала поїздку до Москви. Та примітно інше: коли Гельмут Коль запросив Ангелу Меркель на міністерську посаду, він у такий спосіб намагався прихилити на свій бік голоси східних німців. Сьогодні ж ситуація така, що в ролі канцлера ФРН екс-міністра бачать лише 25% східних німців.

Є ще один, більш делікатний момент. Поразка в перегонах за президентську посаду Гезіни Шванн ставить під сумнів готовність німців сприйняти жінку на вищій державній посаді. А якщо до цього приплюсувати ще й далеко неоднозначні почуття, які викликає Меркель навіть серед однопартійців, Шредер зі своїм авторитетом у Євросоюзі й умінням викручуватися із найскладнішої ситуації (а при цьому ще й демонструвати, що влада для нього — зовсім не самоціль) виглядає не так уже й програшно. Крім того, багато німців сумніваються, що політика ХДС/ХСС у здійсненні успішних економічних реформ буде більш успішною. Досі опозиція так і не запропонувала своєї програми щодо виходу з теперішньої кризи. Більше того, журналісти постійно закликають консерваторів визнати свою частку відповідальності за численні помилки Шредера. Адже вони точно так само підтримували основні реформи червоно-зеленого уряду в бундестазі та бундесраті. Не на користь Меркель і результати останніх соціологічних опитувань. На запитання агентства Форса «За кого б ви проголосували, якби обирали канцлера напряму?» 38% респондентів надали перевагу Меркель і 40% — Шредеру.

Інша річ, що під час майбутніх виборів Шредер уже не зможе скористатися «зброєю електоральної поразки», роль якої на попередніх виборах відігравала популярність Йошки Фішера. Віднедавна улюбленець німців різко втратив свою електоральну принадність після скандалу з візами для українців. Соціал-демократи вже заявили, що не можуть обіцяти створення з зеленими нового союзу після виборів. Дехто навіть шкодує, що йшов на поступки молодшому партнеру по коаліції, який постійно блокував багато ініціатив соціал-демократів. Втім, не виключено, що це ще один передвиборний хід: звалити на зелених вину за власну неоліберальну економічну політику а-ля Тоні Блер.

Якщо ж перевага голосів усе-таки виявиться на боці Ангели Меркель, то в України може з’явитися серйозне лобі в німецькому уряді. На сьогодні двосторонні відносини підживлюються насамперед прихильниками Києва в бундестазі. Із соціал-демократів це передусім Олена Хоффман — голова українсько-німецької парламентської групи. Саме їй приписують ініціативу проведення Днів України в німецькому парламенті, що відбулися на початку минулого тижня. Своїх симпатій до України не приховує і заступник голови фракції соціал-демократів Гернот Ерлер. У розпал візового скандалу він навіть вимагав вибачень від ХДС/ХСС «за обвинувачення на адресу України» (хоча вже тоді було зрозуміло, що мішенню цих філіппік напередодні виборів у Північному Рейні-Вестфалії насправді мали стати канцлер Шредер і міністр закордонних справ Фішер). Ерлер також багато робить для розвитку партнерських відносин між містами-побратимами Львовом і Фрайбургом.

Серед християнських демократів варто виділити Клаудію Нольте, колишнього міністра у справах сім’ї та молоді. Вона була настільки натхнена тим, що відбувалося у Києві під час помаранчевої революції, що «вважала за свій обов’язок» відвідати Майдан і звернутися до прихильників Віктора Ющенка з помаранчевої сцени. Ну і, нарешті, головним адвокатом України в бундестазі вважається екс-міністр оборони, глава комітету із закордонних справ Фолькерт Рюе. Останні рік-півтора його досить часто можна зустріти на вулицях Києва. У дипломатичних колах він також зажив слави як любитель української глибинки: фактично кожен свій візит до столиці України Рюе супроводжує поїздками в регіони. Саме завдяки колишньому главі оборонного відомства Ющенко здобув можливість виступити в бундестазі. Проте важливо інше: Рюе завзято «сватають» на посаду віце-канцлера і міністра закордонних справ в уряді Ангели Меркель. Є лише одне «але»: щоб крісло шефа німецької дипломатії дісталося представнику ХДС, доведеться порушити давню традицію, згідно з якою цю посаду обіймає представник «молодшого» партнера по коаліції. У даному випадку йдеться про Партію вільних демократів. Хоч би як там було, призначення Рюе, на думку компетентних джерел «ДТ» у Берліні, може посприяти як розвитку двосторонніх відносин між Києвом і Берліном, так і просуванню європейських амбіцій України (які, до речі, ще в Давосі встигли обговорити Віктор Ющенко й Ангела Меркель). Навіть притому, що більшість німецьких експертів (політологів, дипломатів і співробітників бундестагу), опитаних автором цих рядків, упевнені: інтенсивніші відносини з Україною за рахунок охолодження діалогу з Росією найближчими роками не стануть реальністю. А от за рахунок зближення із кандидатом на членство ЄС Туреччиною — цілком можливо.

У дискусіях на тему майбутнього Євросоюзу німецька опозиція останнім часом досить часто протиставляла Туреччину Україні. Більше того, якщо християнські демократи постійно заявляли про євросоюзівське майбутнє Києва в довгостроковій перспективі (останній раз — минулого понеділка), то вступ Стамбула до Євросоюзу вони погрожують заблокувати. Втім, у дипломатичних колах давно ширяться чутки, що насправді і Шредер був не зовсім у захваті від майбутнього приєднання Туреччини до Євросоюзу. У німецькій пресі навіть спливала інформація, що на одному з закритих засідань щодо турецького питання Шредер і Фішер дійшли досить невтішного висновку: 65% усіх аргументів свідчать проти членства Стамбула в ЄС. Інша річ, що більш як 600 тисяч турок мають німецьке громадянство і близько 80% із них збираються на наступних виборах голосувати за червоно-зелених. А якщо врахувати, що різниця між Шредером і Едмундом Штойбером на останніх виборах становила лише шість тисяч голосів, то кожна електоральна одиниця цінується сьогодні в Німеччині на вагу золота.

Не зовсім приємні сюрпризи можуть очікувати за канцлера Меркель і франко-німецький альянс. Після провалу референдуму у Франції на євросоюзівських теренах жартують: Європа залишилася з одним мотором (себто Німеччиною). Проте не виключено, що з приходом до влади німецьких консерваторів і він «забарахлить». Лідер ХДС має твердий намір реанімувати довірчі стосунки між Берліном і Вашингтоном.