Прорив «червоного пояса»

Вибори на Кіровоградщині, всупереч побоюванням (адже ті сили, що творили «чудеса» під час минулих президентських виборів нікуди не поділись і, завдяки депутатській недоторканності, значною мірою зберегли свій вплив) цього разу пройшли спокійно і більш-менш демократично. Безперечним лідером у нашій центрально-українській області (якийсь час саме так пропонувалося її називати) став Блок Юлії Тимошенко, цілком зруйнувавши міф про те, що Кіровоградщина належить до так званого червоного пояса, який стабільно голосує за лівих, насамперед — за комуністів. Він побутував досить довго і, мабуть, небезпідставно: саме за те, що Кіровоградщина віддала перевагу Петрові Симоненкові у жовтні 1999-го, Леонід Кучма після першого туру тодішніх президентських виборів одразу звільнив з посади Валерія Кальченка, що тоді очолював облдержадміністрацію і мав у краї неабиякий авторитет.

Сьогодні ж ситуація діаметрально протилежна — голова обласної організації партії ВО «Батьківщина», керівник обласного штабу БЮТ Валерій Кальченко отримав свою перемогу — від 30 до 40 відсотків електоральної підтримки до рад усіх рівнів (і до Верховної в тому числі) і на посаду міського голови. Отримав усупереч певним тактичним проколам: висуненню кандидатом на посаду міського голови явно непрохідного й неавторитетного кандидата, що збентежило прихильників БЮТ, певної недемократичності та суб’єктивності у формуванні списків кандидатів у депутати місцевих рад різних рівнів. Першу помилку, яка могла стати фатальною, ледь не в останній момент виправили, друга даватиметься взнаки протягом наступних років: депутатський потенціал БЮТ мав усі шанси бути вищим.

Формула несмаку

Найскандальнішою подією виборів у Кіровограді стала масова поява на виборчих дільницях людей з бейджиками «Преса», які користувалися автомобілями, що, як потім було встановлено правоохоронцями, належать відомій на Кіровоградщині та в околицях корпорації «Формула смаку». Цих новоспечених «журналістів» звинувачували в тому, що вони вручали виборцям (у день голосування) скромні нагадування про те, щоб вони не помилилися й підтримали кандидата на посаду міського голови Олександра Табалова та Ліберальну партію, яку він очолює в області. Була також підозра, що представники «преси» стимулювали «правильне» голосування. Ця підозра з’явилася після того, як деякі необачні виборці звернулися по «заслужені» гривні до... справжніх журналістів, які перебували на дільницях.

Слід констатувати, що конкретних фактів передачі грошей міліція не встановила, хоча наявності у машинах пачок аркушиків із люб’язною підказкою ніхто не заперечує. Сам Олександр Табалов на прес-конференції, що відбувалася тоді ж, у день виборів, пояснив, що позаштатні кореспонденти (а їх було приблизно 250 чоловік — просто фантастика для бідної на професійних журналістів області) корпоративної газети «Формула смаку» (читачі області навряд чи щось про неї чули досі) були послані на дільниці виключно для того, щоб «запобігти широкомасштабним фальсифікаціям». За словами Табалова, їхню діяльність довелося згорнути через «незрозумілий» галас, що здійнявся навколо них.

На основі цих та інших фактів міська територіальна комісія буквально в момент завершення виборів, о 22 годині, зняла кандидата Олександра Табалова та політичну силу, очолювану ним, із виборчих перегонів. І хоча Ленінський районний суд відновив кандидата й ЛПУ в правах, допущений ним моветон важко пояснити. Респектабельний бізнесмен, чудовий організатор виробництва (про походження первинного капіталу краще скромно промовчати), який позиціонує себе меценатом, відвідувачем виставок та розпродажів творів образотворчого мистецтва світового рівня, міг би виявити й більшу лояльність до законодавства та повагу до своїх виборців. З іншого боку, все аж занадто просто й банально: коли в твоєму підпорядкуванні сотні і тисячі людей, серед яких, очевидно, чимало підлабузників та облесників, досить легко повірити, що корпоративна солідарність безперешкодно перетворюється на політичний вибір. І те, що номер не вдався, має стати холодним душем не лише для Олександра Табалова, а й для багатьох інших, хто звик відчувати себе за будь-яких обставин господарем політичних симпатій народу.

До речі, про корпоративну солідарність — обласній організації Спілки журналістів варто було б подати до суду на Олександра Табалова за дискредитацію звання журналіста...

Коли ж і далі говорити про порушення, то найбільшим порушником має шанс стати... Кіровська районна виборча комісія. Її голова Амінат Кожанкова, колишній борець за права трудящих (свого часу очолювала ліву організацію щось на кшталт «За права трудового народу»), нині перебуває під впливом новоявлених у нашому краї регіоналів, колишніх трудовиків та представників сумнозвісної теркомісії 100-го округу. Вони часом почуваються господарями на засіданнях комісії, яка всіляко, до того ж безпідставно, зволікає із підписанням підсумкового протоколу. Не дивно, що Амінат Магомедівна (під час жеребкуванні її прізвище двічі (!) виймали з ящика — у Кіровограді своя теорія ймовірності) не реагує не лише на прохання та зауваження колег (міська ТВК склала акт про бездіяльність районної комісії, який передано на розгляд компетентних органів), а й на припис районного прокурора Миколи Салюка. З цієї причини, зрозуміло, офіційні підсумки виборів депутатів Кіровської районної та міської рад довго не оголошували. Проти Амінат Кожанкової з приводу затягування підведення підсумків виборів та бездіяльності комісії вже порушено кримінальну справу. Тривають судові засідання за скаргами на незаконні дії районної комісії: вона то береться перелічувати голоси, то відміняє своє рішення.

Зрештою члени Кіровської районної комісії таки переобрали голову. Кожанкову відсторонили від справ. Того ж дня, чи точніше, ночі, комісія підписала підсумковий протокол по виборах до Кіровоградської міської ради.

Цей коктейль поки що безпечний...

Кіровоградський вибір майже нічим не відрізняється від загальноукраїнського. Хіба що тут значно вищий рівень підтримки БЮТ (часом за 40 відсотків), до місцевих рад проходить блок Литвина (7—9 відсотків), а в західній частині Кіровоградщини, яку представляла у Верховній Раді попереднього скликання депутат-мажоритарник, лідерка НДП Людмила Супрун, блок її імені теж потрапляє до місцевих рад. Народний союз «Наша Україна», голова обласної організації якої Едуард Зейналов очолює область, набрав у межах 8—12 відсотків підтримки. Очевидно, депутатам від НСНУ доведеться, як тепер модно говорити, створювати коаліцію з БЮТ і соціалістами. Якщо лідери двох останніх декларують свою волю до створення такого союзу, то Едуард Зейналов, одного разу нібито через якусь термінову поїздку до Києва фактично скасував раніше заявлену прес-конференцію, на якій планувалося підписання угоди про коаліцію трьох на місцевому рівні. Згодом така прес-конференція відбулася, НСНУ там представляв заступник голови обласної організації партії Віктор Шмідт. Та, на розчарування чималої аудиторії, яка бажала бути присутньою під час цієї історичній події, особливо телеоператорів і фотожурналістів, після великої кількості правильних і гарних слів документ так і не підписали... І лише з третього разу вдалося підписати так званий протокол про наміри створення коаліції. За словами першого секретаря обкому Соцпартії Миколи Садового, цей протокол стане основою об’ємнішого й грунтовнішого документа, для розробки якого обрано робочу групу з представників трьох політичних сил.

Якщо на всеукраїнському рівні такі дії можна пояснити по-різному, то на Кіровоградщині «нашоукраїнці» мають обмежений маневр: підтримка Партії регіонів до місцевих рад у нашому краї складає в межах 12—13 відсотків. Якщо додати навіть 5—6 відсотків комуністів, про якусь серйозну більшість мова йти не може. А серед кандидатів у депутати, що пройшли у ради від «Нашої України», чимало яскравих особистостей (ректор педуніверситету Григорій Клочек, заслужений учитель Віктор Громовий), які дуже плідно могли б працювати у конструктивній більшості. Та й навіть у складі керівних органів облорганізації НСНУ (що вже казати про електорат!) чимало таких, хто з регіоналами у кіровоградському варіанті жодних угод підписувати не буде з принципових міркувань. Адже перша десятка кандидатів у депутати міської ради від Партії регіонів надзвичайно показова: за винятком кількох людей — це тервиборчком сотого округу майже в повному складі. Той тервиборчком, який нахабно вкрав голоси цілого міста і став сумнозвісним мало не на весь світ.

До речі, БЮТ уже оголосив про створення своєї депутатської групи в обласній раді, головою її обрано заступника Валерія Кальченка (сам він від депутатства відмовився на користь роботи на посаді голови міста) по обласній організації ВО «Батьківщина», досвідченого апаратника і людину, яка здатна об’єднувати, Віктора Окаєвича. БЮТівці також не приховують, що на посаду голови облради вони пропонуватимуть відомого і авторитетного в області Миколу Сухомлина.

У пошуках батька рідного…

Ключове для Кіровограда питання — хто стане наступним головою міста? А таке важливе воно тому, що колишній мер — Микола Чигрин із самого початку не був самостійною політичною фігурою і не став нею. Пояснювати, що це таке, кіровоградцям, яким уже набридло спостерігати, як майном і землею територіальної громади розпоряджаються ті, хто має можливість маніпулювати керівництвом міста, навряд чи треба. Обласний центр зачекався господаря. І те, що Микола Чигрин мав намір, цього разу представляючи Партію регонів (не щастить їм у нас!), ще раз претендувати на цю посаду, далеко не означає, що він залишався реальним гравцем на виборах мера.

Великі надії покладалися у Кіровограді на Валерія Кальченка. Судячи з його програми на минулих виборах та з наявності тих самих зв’язків, які цього разу могли б відіграти і позитивну роль, беручи до уваги наявність відданої і непогано організованої політичної сили, яка його підтримує, він може стати сильним головою міста. Минулого разу цьому завадила стара влада. Нині могли завадити якісь незрозумілі маніпуляції всередині партії з висуненням «кандидатом №1» завідомо непрохідного і скомпрометованого Анатолія Перевозника. Мало не в останній день перед завершенням реєстрації Валерій Михайлович таки подав документи і був зареєстрований кандидатом на посаду міського голови як самовисуванець (кажуть, не обійшлося без прямої вказівки голови партії). І все врешті стало на свої місця: він отримав найбільшу підтримку кіровоградців — 35 відсотків.

Поки триває метушня з підбиттям остаточних результатів виборів, місто опинилося фактично кинутим напризволяще: Микола Чигрин, більшість його заступників та керівників управлінь пішли у відпустки, господарські рахунки заблоковано. Місто фактично не платить за воду і водогін «Дніпро-Кіровоград», який і так зменшив обсяги поставок на міста обласного підпорядкування, ось-ось може зупинитися... До того ж за два дні до виборів сесія міської ради передала міський водоканал в оренду на 49 років ТОВ «Водне господарство». Такий крок Кальченко назвав черговим нахабним розбазарюванням майна територіальної громади. І хоча, як втішний факт, констатується, що БЮТ, навіть без потенційних союзників (а вони будуть!) матиме більшість у міській раді, і заради стабільної роботи міської влади ні посадами, ні майном громади новому керівництву поступатися не доведеться, тягар проблем, які слід вирішувати негайно, нелегкий.