Повзуча неминучість

Інформація про припинення повноважень трьох суддів Конституційного суду сигналізує, що рішення КС про долю так званої політреформи з’явиться найближчим часом. І рішення це, судячи з усього, потішить чинну владу.

Нагадаємо, що в липні цього року, з ініціативи депутатів-регіоналів, у КС було направлено подання, в якому суддям запропонували розглянути конституційність закону №2222. Саме цим законом у грудні 2004-го було введено в дію нову редакцію Конституції. Проте шість років тому під час підготовки уточненого варіанту Основного Закону було допущено порушення процедури. До тексту оновленої версії Конституції було внесено зміни, які не пройшли необхідної експертизи в КС. Це дає Конституційному суду право винести «смертний вирок» горезвісному закону «чотири двійки». Що, теоретично, означає повернення до «канонічної» Конституції, ухваленої 28 червня 1996 року. Але як це здійснити практично? Адже повернення до колишнього Основного Закону не може відбутися моментально й автоматично.

За інформацією «ДТ», у КС (чи на Банковій?) спосіб винайшли. Буде він приблизно таким. Суд зафіксує факт порушення статті 159 Конституції і на підставі статті 152 тієї ж Конституції визнає закон №2222 неконституційним. Після чого запропонує парламенту заповнити прогалину, яка виникне у правовому полі, шляхом внесення відповідних конституційних змін.

На думку ряду юристів, виступивши з такою ініціативою, КС трохи вийде за рамки власних повноважень. Але, по-перше, вказати на цю обставину Конституційному суду нікому, адже саме він у таких питаннях є істиною в останній інстанції. По-друге, «безплатна порада» КС пояснюватиметься щирою турботою про долю країни. Оскільки після рішення про скасування закону №2222 Конституція-04 припинить своє фактичне існування, а Конституція-96 не зможе набути юридичної чинності.

Що це означатиме на практиці? Те, що має з’явитися проект конституційних змін, у якому норми, змінені 2004-го, мусять бути викладені в редакції, прийнятій 1996-го. Узаконити «добре забуте старе» парламентаріям доведеться відповідно до стандартної процедури, описаної в XIII розділі: попереднє схвалення парламентом (226 голосів) на одній сесії — висновок Конституційного суду — остаточне затвердження (300 голосів) на іншій сесії.

До чого тут відставлені судді КС? Спробуємо пояснити. Колишні судді Верховного суду Анатолій Дідковський, Іван Домбровський і Ярослава Мачужак були делеговані до КС за квотою з’їзду суддів восени 2005-го. Із займаних доти посад парламент їх звільнив із формулюванням «у зв’язку з призначенням суддями Конституційного суду». Але, як з’ясувалося згодом, Дідковський, Домбровський і Мачужак до цього написали заяви... про відставку. Що дозволило їм, завдяки наявному професійному стажу і згідно із законодавством, отримати пристойні фінансові виплати. У травні нинішнього року Верховна Рада виправила помилку, якої «не помітила» п’ять років тому, і 2010-го відправила суддів Дідковського, Домбровського та Мачужак у відставку.

Після цього правовий статус цих стражів конституційності став, скажемо так, невизначеним. Певний час їх навіть не допускали до засідань. Опальні судді домоглися свого через суд, але проблеми залишилися. І ускладнити їм життя із допомогою, наприклад, Вищої ради юстиції влада могла в будь-який момент. Коли з’ясувалося, що ці троє суддів не демонструють необхідної зговірливості і можуть поламати гру під час розгляду закону №2222, вирішено було їх позбутися. У тому, що з’їзд суддів (особливо після недавнього ухвалення закону про судоустрій і статус суддів) швидко знайде «достойну» заміну, годі сумніватися. Імена наразі не відомі, але що вони будуть лояльними до нового режиму — впевнені всі.

Передбачається, що вердикт закону №2222 буде винесено не пізніше жовтня. Наскільки нам відомо, з Банкової вже надійшла команда розпочати створення тимчасової парламентської комісії, якій необхідно буде оперативно підготувати проект конституційних змін. Чи, точніше сказати, конституційних повернень.

Завдання спрощується ще й тим, що всіх охочих внести в цей проект будь-які зміни акуратно битимуть по руках, посилаючись на рішення КС. Який по суті зобов’яже нардепів відновити «конституційну справедливість». Але не більше того. Майбутній вердикт — прокрустове ложе, в яке доведеться втискатися депутатам, наприклад, із КПУ та Блоку Литвина. Які розраховували, що після смерті «чотирьох двійок» вони отримають новий конституційний процес і новий шанс нагадати про свої бажання, підкреслити свою значимість. Хочете ще одну політреформу — будь ласка. Але спочатку виконайте рішення Конституційного суду. Такий план не позбавить торгів, але позбавить фантазій.

Звідки впевненість, що під проектом Банкової підпишеться 300 народних обранців? Впевненості немає. Є мета і є бажання її домогтися. Засоби? Про один із них уже казали. У перехідних положеннях пропонується пролонгувати повноваження чинної Ради до 2015 року. Будьмо відвертими: така пропозиція сьогодні має зацікавити дуже багатьох діючих опозиціонерів. Оскільки одиниці з них мають шанси переобратися 2012-го. Тим більше що від противників режиму ніхто не вимагатиме записуватися в коаліцію. Їм навіть гудити Януковича ніхто не забороняє. Хіба більшість їх не критикували політреформу? Хіба не БЮТ і НУ—НС свого часу вимагали її скасування? Тож голосування за повернення Конституції 1996-го можна буде відповідним чином «обставити».

У кожному разі, саме так розмірковують ті, хто зараз стурбований пошуками конституційної більшості.

Побічними доказами того, що Рада найближчим часом візьметься за реставрацію Конституції, можуть слугувати не лише симптоматичні заяви спікера. А й той факт, що з розгляду Ради було знято питання про уніфікацію термінів повноважень місцевих рад і їх голів. У ході політреформи каденцію перших подовжили з чотирьох до п’яти років, а про мерів забули. Недогляд планували усунути найближчого вівторка. Але не усунули. Чому — парламентарії до пуття не пояснили. Спробуємо зробити це за них. Відповідно до 158-ї статті Конституції, один і той самий склад Ради не має права двічі змінювати одні й ті ж самі положення Основного Закону. Якби депутати торкнулися норми про повноваження місцевого самоврядування сьогодні, вони, швидше за все, позбавили б себе права торкатися її завтра, коли б довелося виконувати рішення КС і «відкочувати» назад політреформу.

Усе це припущення. Але є підстави вважати, що ці припущення завтра набудуть цілком реальних обрисів. В описаному варіанті можливих дій маса натяжок. Але, покажіть, кого вони сьогодні бентежать? І чи багато тих, хто не зможе стримати ніяковість, — зможуть протистояти неминучому?