Повчальні уроки британської кризи

Поділитися
Гучний парламентський скандал у Великобританії висвітлив проблеми, вирішення яких давно назріло у британській демократії, а зволікання з ним лише ускладнює ситуацію...

Гучний парламентський скандал у Великобританії висвітлив проблеми, вирішення яких давно назріло у британській демократії, а зволікання з ним лише ускладнює ситуацію. Реформа британського парламенту, що часто скидався на архаїчну й анахронічну пантоміму, сьогодні не просто назріла, а потребує більше зусиль на своє проведення, ніж коли б її розпочали раніше. Власне, над питанням проведення парламентської реформи розмірковував ще попередній британський прем’єр Тоні Блер, але так і залишив її у спадок своєму наступникові Гордону Брауну.

Скандал із використанням парламентаріями бюджетних коштів на свої особисті потреби так вразив британський політичний істеблішмент, що він почав реанімувати різноманітні ідеї, котрі раніше були відхилені як непродумані, нездійсненні чи безнадійно ідеалістичні. По суті, сам політичний бренд British democracy, який великою мірою ліг у підмурівки більшості сучасних європейських демократичних діючих систем, похитнувся під потужним ударом викритих зловживань парламентаріїв.

Скандальна відставка спікера палати общин британського парламенту Майкла Мартіна стала не лише історичною сенсацією (щось схоже було тільки в 1695 році, коли тодішнього спікера сера Джона Тревора викрили в хабарах), а й серйозною кризою британського парламентаризму. Оскільки преса у Великобританії справді є четвертою владою, то Майклу Мартіну не вдалося, скориставшись адміністративним ресурсом, зам’яти справу про невиправдані компенсації особистих витрат парламентаріїв, порушену газетою The Daily Telegraph.

Як зазначає видання: «Коли Telegraph майже місяць тому отримав перші подробиці претензій з приводу витрат депутатів, скоро стало зрозуміло, що доведеться провести розслідування безпрецедентного масштабу. Але з самого початку було ясно одне — багато депутатів систематично «доїли» бюджетні кошти, щоб поліпшити своє фінансове становище». The Daily Telegraph, вирішивши, що виборці мають право знати все про своїх депутатів, розпочала дослідження, розслідування та підтвердження негативних фактів діяльності кожного з депутатів. Адже це — цінний ресурс для орієнтування виборців під час наступних виборів.

До цієї роботи залучено експертів, чия роль полягає в тому, щоб скрупульозно досліджу­вати й аналізувати витрати депутатів. На кожного із 646 депутатів заведено папку, куди стікається інформація за останні чотири роки, а це означає, що в кожному досьє — по декілька сотень сторінок на кожного члена парламенту. Як вважають у The Daily Telegraph, ні в читачів, ні в газети немає ані найменших сумнівів у тому, що продовжувати розслідувати цей широкомасштабний скандал і довести справу до кінця — в інтересах британського суспільства.

Тепер стає очевидно: демократія у Великобританії, яку вже давно називають «виборною диктатурою» та іншими невтішними термінами, не відбиває ідеалів і потреб пересічних британців. Хоча це ще не означає, що Великобританія мусить відмовитися від тестування своєї версії демократії й кинути всі зусилля на реалізацію реформи. Коріння нинішніх вад цієї системи — не в скандалі з перевитратою парламентаріями коштів, а в консервації парламентської системи, як мінімум, на рівні початку ХХ століття. Звісно, парламентаріям важко самим змінити систему зсередини, проте в тому, що сталося, більше винна егоїстичність самих політиків. Можливо, слід запроваджувати жорсткіші правила відповідальності, щоб ця система функціонувала ефективніше.

Але зміна системи — лише частина необхідних змін. При цьому багато важить, чи занурений, і якою мірою, депутат у реальне життя, оскільки скандал зі зловживаннями парламентаріями великою мірою виник тому, що депутати не мали уявлення або не хотіли звертати уваги на життя пересічного британця в ці непрості часи економічної кризи. Несправедливість призводить до безладу, безлад — до анархії, а в часи одного з найбільших економічних спадів у британській історії парламентська криза, накладена на економічну, веде до девальвації та знецінення демократії. Депутати змушені пройти через процедуру викриття своїх зловживань. Постраждала навіть репутація тих парламентаріїв, котрих не можна було ні в чому запідозрити, адже в очах пересічних громадян вони теж входять до політичної касти, яка заслужила недовіри. Очевидно, політичним елітам Великобританії нині потрібно вибирати між парламентською агонією і парламентською революцією.

У розлогій статті, опублікованій у газеті The Guardian, лідер британської опозиції і голова Консервативної партії Девід Кемерон, якому багато хто прогнозує перемогу на виборах і крісло прем’єр-міністра, виступив за послідовну децентралізацію влади, підвищення прозорості правлячих структур і посилення звітності. Крім того, він запропонував встановити фіксовані терміни повноважень для законодавців. Першим вагомим наслідком розгортання британського скандалу стало те, що деякі члени палати общин були вимушені заявити про невиставлення своїх кандидатур під час нових виборів до парламенту. На думку британських аналітиків, сотні депутатів можуть втратити свої місця. Адже загальні парламентські вибори мають відбутися не пізніше літа 2010 року, а, згідно з опитуваннями, вже тепер правляча партія лейбористів за рейтингом удвічі поступається консервативній партії.

Найголовніший висновок, який має зробити — й частково вже робить — із британського парламентського скандалу світова спільнота: система політичного управління, і, зокрема, парламентська система як його частина — повинна розвиватися в ногу з політичними та історичними реаліями, принаймні не відставати від них. Особливо в часи кризи. Одна з ознак якісної управлінської системи будь-якої країни, спроектована на систему політичну, — наявність потенціалу (насамперед у кризові часи), який би дозволяв трохи випереджати події, щоб ефективно виконувати свою суспільну й політичну роль.

Власне, про це йшла мова протягом останніх десятиліть, але тільки криза остаточно підштовхнула всю британську політичну систему до точки політичної фуркації. У цьому сенсі, безперечно, корупційний скандал — більшою мірою привід, а не причина. Хоча й він підкреслює дуже важливий момент, а саме — що парламент, як соціально-політичний барометр і, великою мірою, політична совість нації, не має права переступати межі задоволення власних потреб, визначені законодавством про лобіювання. І що корупція в сучасній модерновій системі влади — це не просто порушення закону, а й злочин. Фактично — політичний тероризм проти суспільства.

Особливо важливі ці уроки для тих країн, котрі ще недостатньо розвинули свою демократичну систему, і насамперед — для України. Для вітчизняного політикуму британська політична криза може стати тим моментом істини, який висвітлить усю глибину проблем, які стоять перед Україною. Якщо у Великобританії криза висвітлила низку незначних вад, то українська політична система сьогодні взагалі складається практично із самих вад.

Найбільший же урок, що його сьогодні мають засвоїти українські політики: перш ніж цю політичну систему регулювати, треба її створити й налагодити хоча б до того рівня, який демонструють Великобританія та держави Європи. Лише засвоївши цей урок, український політикум і державна система можуть мати не лише перспективу виходу з української глибокої політичної кризи, а й взагалі перспективи на майбутнє.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі