ПОПУТНИКИ

Демонстративне згуртування чотирьох найбільших сил опозиції, котрі другий місяць поспіль не дозволяють голосувати Верховній Раді, тимчасово приховало тріщини всередині табору противників влади. Але начебто зміцнілий альянс «Нашої України», Компартії, СПУ та Блоку Юлії Тимошенко ризикує знову розвалитися — відразу після того, як парламент почне розгляд проектів переходу до парламентсько-президентської республіки, схвалених Конституційним судом. Стійкій співпраці опозиційних сил заважають не лише розбіжності щодо зміни політичного ладу. Їхні проблеми набагато серйозніші: лідери опозиції остаточно втратили спільну мову під час обговорення ключового для них завдання — виграти президентські вибори 2004 року в рамках «четвірки».

На стороннє око, може здатися, що після літнього охолодження, коли ліве крило опозиції — КПУ та СПУ — погодилося на переговори з адміністрацією Президента про компромісний варіант зміни моделі влади, поновлені більш довірчі стосунки опозиційних сил переживають ренесанс. Із жовтня Віктор Ющенко, Петро Симоненко, Юлія Тимошенко та Олександр Мороз зустрічаються як ніколи часто, іноді консультуючись по кілька разів на тиждень. Сторони змогли організувати спільне лобіювання закону про пропорційну систему виборів Ради, заваленого коаліцією влади. Вони з різним ентузіазмом, але однаковими словами засудили методи зриву з’їзду «Нашої України» в Донецьку, продовжують боротися за «виклик на килим» парламенту силових міністрів.

Але, схоже, спільна боротьба опозиції за непрохідний закон і показове заслухування силовиків — це максимум, про що вона нині здатна домовитися. Щойно на зустрічах «четвірки» заходить мова про стратегічні теми, приміром, майбутнє голосування за скорочення повноважень Президента, її лідери відразу перестають чути одне одного. Тема боротьби за головне крісло країни наступного року взагалі заводить спілкування політиків, котрі ще півроку тому публічно обговорювали ідею висунення спільного кандидата на вибори, у безнадійний глухий кут.

Якщо «Наша Україна» не скасує запланованих на кінець листопада зборів партій та рухів, які вирішили брати участь у президентській кампанії Віктора Ющенка, його проголосять «кандидатом від демократичних сил», не маючи підтримки жодного з решти лідерів «четвірки». Понад те, Симоненко, Тимошенко й Мороз нині не просто не готові йти за Ющенком. Кожен із них дедалі більше думає про власну кампанію, підготовкою до якої вже активно займаються очолювані ними партії.

Передусім це стосується лідера комуністів, який із літа конструює свою гру на виборах 2004 року. У ній Симоненко позиціює себе як противника і влади, і Ющенка, взаємну ворожнечу яких він подає як «боротьбу олігархічних груп». Дотримуючись цієї стратегії, мета якої — максимальне отримання голосів лівих виборців, популярна в цієї частини електорату газета «Комуніст» із липня атакує Ющенка не набагато менше, ніж Леоніда Кучму з Віктором Медведчуком.

Олександр Мороз діє за іншим планом. Лідер соціалістів поставив свою участь у кампанії в протилежну залежність від долі політичної реформи. У такий спосіб він сподівається зацікавити у встановленні парламентсько-президентської форми влади Ющенка, чия найбільша в парламенті фракція чинить реформі серйозний опір. Цей план не заважає СПУ активно обговорювати пропозицію Йосипа Вінського проголосити Мороза кандидатом, водночас спрямовуючи зусилля на підвищення рейтингу свого лідера. У ці дні соціалісти розповсюджують по всій країні листівку-листа Мороза, видрукувану 2,5-мільйонним тиражем і орієнтовану на жителів сіл.

Веде підготовку до кампанії й Тимошенко. В останній місяць український Інтернет буквально заряснів захоплюючими баннерами з її персонального сайта, де одна по одній проводяться чат-конференції з участю лідера БЮТ. У такий спосіб «Батьківщина» відпрацьовує проект інтерактивного спілкування з виборцями, що є частиною великої внутрішньої роботи, яку партія проводить напередодні наступного року. За словами другої людини в БЮТ Олександра Турчинова, публічна кампанія Тимошенко може стартувати вже з січня, якщо за півтора місяця, що залишилися, вона і Ющенко не домовляться про умови спільної гри.

Ультимативне забарвлення позиції Тимошенко добре ілюструють причини, які розколюють табір опонентів влади: і Олександр Олександрович, і Юлія Володимирівна так і не дочекалися від Ющенка чіткої відповіді, на яких посадах він їх бачить у разі перемоги. Немає згоди і в питанні про політику, яку проводитиме новообраний президент від опозиції. Симоненкові й Морозу не подобається економічна програма Ющенка. Її вони вважають надмірно ліберальною, відстоюють слабшу орієнтацію на Захід у зовнішній політиці, ніж лідер «НУ». Ющенко не поділяє думки лідерів лівих партій щодо приватної власності на землю. Але в умовах, коли всю політику визначає ненависна їм коаліція влади, ці суперечки насправді мало цікавлять опозиційних вождів. Бичем союзу антивладних сил є інше: вони погано вміють визначати і свої, і чужі інтереси, що у більшості випадків заважає їм знаходити спільні цілі.

Сутичку «НУ» й Компартії в сумському міськкомі КПУ обумовили не горілка чи ідеологічне несприйняття одне одного, як намагаються подати провладні ЗМІ. Вона виникла через відсутність діалогу між Ющенком і Симоненком, які першими розпочали кампанію-2004, але забули при цьому обговорити вигідні обом правила гри. Не доводиться сумніватися, що дискусії про приватизацію або вступ у НАТО, що їх лідери двох сил вестимуть між собою, принесуть очки і першому, і другому, відібравши їх у кандидата від влади. Але дуже сумнівно, що охоче підхоплені провладними ЗМІ суперечки, чиї саме люди були п’яними в Сумах, дадуть той самий ефект.

Що обмежило переговори Ющенка й Тимошенко про умови підтримки нею лідера «НУ» однією-єдиною зустріччю в жовтні, коли під байки Івана Плюща сторони вперше предметно обговорили, навколо чого вони можуть домовитися? Чому від наступної зустрічі лідер «НУ» ухилився? Його соратники намагаються назвати це тверезим розрахунком. Але суперечливість їхніх пояснень, у чому полягає цей розрахунок, коли одні зазначають, що їй нікуди подітися й вона однак прийде, а інші підкреслюють користь дистанціювання від її жахливого рейтингу недовіри населення, змушує підозрювати: Ющенко просто не знає, як треба діяти.

Фаворит виборчої кампанії сьогодні витрачає багато зусиль на поліпшення стосунків із Морозом. Остання зустріч відбулася вчора. Підтримка Мороза справді має значення для лідера «НУ». Вона не лише ускладнить самостійне балотування Тимошенко, а й розмиє нав’язуваний Ющенку образ «Президента Західної України», що ускладнює йому перемогу в кампанії. Але, попри потеплілий, за словами оточення обох лідерів, тон спілкування, їхній діалог однак залишається розмовою сліпого з глухим. Мороз розповідає Ющенкові про ризики поразки лідера «НУ», пропонуючи пом’якшити їх урізанням президентських повноважень. А Ющенко описує переваги, які виникнуть після його перемоги, переконуючи Мороза допомогти отримати повноваження неурізаними.

Взаємодіючи таким чином, опозиційні сили ризикують програти коаліції провладних сил усе, за що йтиме гра протягом найближчого року. По-перше, скріплена портфелями й загрозою втратити вплив після виборів провладна коаліція має великі шанси подолати внутрішні розбіжності і провести вигідний для неї варіант реформи політичного ладу. Протиріччя в опозиційному таборі сприяють цьому. «НУ» та БЮТ можуть скільки завгодно заявляти про переваги сильного президента: це не послабить тяжіння КПУ й СПУ до парламентської республіки. Не бажаючи визнавати цього факту, Ющенко й Тимошенко грають на руку влади. Їхня поведінка в цьому процесі видається не тільки нерозумною, а й непатріотичною. В «НУ» та БЮТ замало голосів, щоб заблокувати реформу. При цьому вони повністю усунулися від участі в її проектуванні. Така позиція, швидше за все, приведе Україну до розбалансованої моделі влади, яка відповідатиме політичним інтересам комуністів та великого бізнесу і не враховуватиме побажань решти.

Не менш сильне розчарування може спіткати опозиційні сили на президентських виборах. Похід на вибори всіх чотирьох лідерів, — а це стає дедалі ймовірнішим в умовах взаємного нерозуміння, — може привести до перемоги кандидата від влади. Йосип Вінський, переконуючи зараз Мороза висуватися, правильно вказує на вразливість Ющенка й Симоненка, які очолюють праве й ліве крило опозиції. Проти першого вже розігрують сценарій «Розкол України», зомбуючи виборців багатолюдних східних областей. Другого чекає відомий усім спектакль «Загроза комуністичного реваншу», що також робить малоймовірною його перемогу. Але які шанси виграти в Мороза, який не потрапив 1999 року в другий тур, хоча тоді вибір у виборців був менший, ніж тепер? Те ж саме стосується й Тимошенко. «Наша Україна» явно недооцінює шкоду, якої завдасть її лідерові самостійне балотування лідера БЮТ, здатної зробити з кампанії надзвичайно яскраву постановку на революційні теми. Але думка блоку Ющенка про нереальність перемоги Тимошенко на цих виборах видається цілком аргументованою. Вона навряд чи зможе подолати негативний імідж і переконати весь електорат Ющенка в його неспроможності.

Що може об’єднати опозиційні сили, то це висування Леоніда Кучми на третій термін. У такому разі вони дружно готові йти на вулиці, про що говорять уже зараз, обмірковуючи такий ризик. Але рішучість опозиції боротися з одним із найрадикальніших і найменш імовірних сценаріїв не означає, що в цій боротьбі вона зможе бути ефективною. Численні недогляди й помилки, допущені після вдалих парламентських виборів 2002 року, зробили блискучі шанси опозиційних сил перемогти на президентських виборах 2004 року туманними. Це погана новина для країни, яка через рік може залишитися перед вибором між нечесними політиками й політиками невмілими.