Політичний новий рік по-італійському

В Італії зміна урядів є таким самим звичайним явищем, як у природі чергування пір року. Єдина відмінність: урядові кризи виникають несподівано. Хоча, схоже, країна та її громадяни постійно перебувають в очікуванні чергового колапсу чергового кабінету. Хай там як, але ця звичайна за місцевими мірками подія спричиняє на італійському політичному олімпі такий сплеск емоцій, що складається враження, що по-іншому в Римі жити просто не вміють. Остання відставка, можливо, стане для італійців початком тривалого процесу вдосконалення своєї політичної системи, щоб зробити її принаймні більш передбачуваною та стабільною.

«Бомбу з годинниковим механізмом» у лівоцентристському кабінеті Романо Проді було запрограмовано ще 20 місяців тому, у травні 2006 року, коли він ішов на вибори на чолі різношерстої коаліції, до якої приймали всіх — від католиків до комуністів. Річ у тім, що, відповідно до виборчого закону 2005 року, ухваленого попереднім урядом непотопаючого Сильвіо Берлусконі, прохідний бар’єр було знижено до 2%. Це дало змогу навіть дрібним партіям претендувати на представництво в парламенті і мати вагу в коаліції. Берлусконі тоді й не приховував, що зробив цей подарунок своїм опонентам свідомо, передчуваючи свою поразку.

У нинішньому парламенті — понад двадцять політичних сил. У такому разі голоси навіть двох-
трьох депутатів могли вирішити долю будь-якого уряду. Це й стало причиною італійського урядового паралічу. Торік кабінет Проді вже пережив кризу, після того як між міністрами виникли розбіжності в поглядах на зовнішньополітичний курс країни. Сьогодні його уряд став жертвою корупції.

Скандал вибухнув іще в середині січня. Дружину міністра юстиції Клименте Мастелли Сандру Лонардо взяли під домашній арешт як підозрювану в справі про корупцію в системі охорони здоров’я в південній області Кампанія (вона нібито вимагала хабара в керівника однієї з міських лікарень). Під слідством перебувають іще близько тридцяти осіб. Очевидно, що міністрові юстиції не вдалося б вийти сухим із води.

Мастелла, який є також лідером нечисельної християнської партії «Союз демократів за Європу», скликав прес-конференцію, на якій заявив, що подає у відставку й тим самим позбавляє Проді голосів трьох його однопартійців у сенаті і 14 — у нижній палаті. «У цю важку хвилину я хочу бути поруч зі своєю сім’єю», — сказав Мастелла. Проте того ж дня скривджений екс-міністр зателефонував лідеру партії «Вперед, Італіє!» Сильвіо Берлусконі і повідомив, що переходить, а точніше повертається, в його правоцентристський табір.

Мастеллу завжди вважали найбільш непередбачуваним членом коаліції, проте настільки стрімкого розвитку подій у Римі навряд чи очікували. Спроби Проді отримати вотум довіри в нових умовах провалилися. 24 січня сенат висловив недовіру кабінету. Прем’єр подав у відставку. А потім зателефонував онуці й сказав, що в нього намітилося кілька вихідних днів, які він може провести вдома.

Ситуація, типова для Італії і для Європи в цілому, в останні дні набуває нетипового повороту. Логічно, що в разі розвалу коаліції будуть дострокові вибори. Берлусконі, політичний опонент Проді, наполягає на можливості провести їх уже в квітні. Тільки так країна отримає стабільний уряд, каже він і обіцяє розпочати роботу з ухвалення програми «Сто днів». Усі соціологічні опитування вказують на те, що саме Берлусконі мав би гарантовану перемогу з відривом від конкурентів у 10%, якби вибори відбулися сьогодні.

Сильвіо Берлусконі — один з небагатьох італійських прем’єрів, якому вдалося пробути на своєму посту повний п’ятирічний термін. Главою нового кабінету Берлусконі бачить, природно, себе, і обіцяє: його тріумфальне повернення відбудеться якщо не навесні, то вже до осені точно.

Італійські ЗМІ зазначають, що й у таборі правоцентристської коаліції теж не все благополучно, там тривають постійні конфлікти між Берлусконі та лідерами більш дрібних партій, яких складно тримати під контролем. Хоча Берлусконі поки в цьому не зізнається, але чинний виборчий закон тепер і для нього є проблемою номер один. Водночас глава партії «Вперед, Італіє!» завжди може розраховувати на підтримку своїх головних партнерів — «Ліги Півночі» Умберто Боссі та «Національного альянсу» Джанфранко Фіні. Для перемоги правих цього було б достатньо.

Проте сьогодні обставини дещо інші, ніж ті, в яких відбувалися вибори 2006 року. І докорінні зміни сталися саме в стані лівих.

З травня минулого року в рамках наявної коаліції оформилася велика Демократична партія Італії (деякі дрібні партії коаліції інтегрувалися в неї). Її лідером став нинішній мер Рима Вальтер Вельтроні, який висунув ідею створити в країні сильну ліву партію і згодом сам став її ідеологом.

Він запропонував проект «Вассаллум», який би передбачав реформу італійської виборчої системи за моделлю Німеччини та Іспанії і зрештою завершився б створенням в Італії зрозумілої двопартійної системи. На його думку, до цієї системи Італія могла б перейти під час наступних виборів (за планом вони мали відбутися лише в 2011 році). Відставка Проді змусила авторів цієї реформи працювати в посиленому режимі.

До речі, Романо Проді торік також мав свій проект виборчої реформи. Її головною метою було вдосконалити закон про пропорційну систему виборів. Він планував підвищити прохідний бар’єр до 5—7% і відмовитися від принципу розподілу місць у парламенті пропорційно отриманим голосам. Замість цього передбачалося, що більшість депутатських мандатів отримує партія, яка набрала більше голосів, ніж інші. В обох випадках вплив дрібних партій обмежувався.

Саме партія Мастелли, перебуваючи в складі коаліції, послідовно виступала проти наміченої прем’єром реформи виборчої системи. Для християн-демократів вона подібна до смертного вироку: вони не змогли б подолати цей бар’єр і були б викинуті з великої політики. Можливо, не без підтримки правих вони вирішили, що краще скинути чинний уряд, ніж залишатися його частиною та допомагати рити собі яму.

До речі, Проді, на відміну від Вельтроні, пішов далі шляхом імплементації своїх ідей і навіть створив комітет з питань референдуму, який лише два тижні тому зміг домогтися в конституційному суді країни рішення щодо проведення плебісциту стосовно запропонованих змін приблизно між 15 квітня і 15 липня. Але тут відбулася відставка...

Саме цей момент давав правим на чолі з Берлусконі унікальний шанс убити виборчу реформу в зародку. І це напевне сталося б, якби дострокові вибори пройшли на підставі чинного закону. От чому Берлусконі давив на президента Джорджо Наполітано, домагаючись виборів якомога швидше. Проте президент, витримавши паузу, уже на цьому тижні твердо став на бік реформістів.

Джорджо Наполітано зустрівся з Вельтроні (той порадив президентові зволікати з виборами якомога довше, щонайменше до 2009 року), і після кількох днів консультацій ухвалив несподіване рішення. Замість дострокових виборів він вирішив створити технічний кабінет — тимчасовий уряд, який би не мав чіткої політичної орієнтації, але спробував би консолідувати різношерстих представників палати депутатів і сенату навколо ідеї виборчої реформи. У середу він доручив спікеру сенату Франко Маріні забезпечити формування такого кабінету.

Берлусконі розлютився. Однак він не міг заперечувати проти рішення глави держави. Єдине, що міг заявити, — в італійських законах немає положення про те, щоб перехідний уряд формувався виключно для зміни виборчого законодавства. У цілому він називає цей намір марним витрачанням часу і стверджує, що країна тільки постраждає, якщо нею керуватиме «уряд, який існує з волі одного сенатора, «купленого» шляхом умовлянь».

Так чи інакше, але 74-річний Маріні, ветеран італійської політики, є кандидатурою, яка найкраще підходить для непартійного тимчасового кабінету. Він користується підтримкою законодавців і політиків різних переконань, хоча сам належить до лівого табору. Але Маріні зможе довести до кінця те, що розпочав і за що постраждав Романо Проді.

Утім, чимало експертів кажуть, що, скоріш за все, у надрах «технічного» уряду виникне якийсь новий варіант реформи. На думку італійських експертів, це станеться ще до наміченого референдуму за проектом Проді, який, судячи з усього, все-таки відбудеться у визначені судом терміни. Однак у нинішньому вигляді й за нинішніх умов його закон навряд чи здобуде підтримку більшості громадян, оскільки сам автор де-факто визнав свою політичну поразку й глибоко переживає свою відставку.

Закон, розроблений урядом Маріні, вочевидь, має згладити існуючі нині суперечності між лівим і правим таборами, але в будь-якому разі головною його метою буде створення політичної системи значно стабільнішої, ніж та, яка існувала в Італії впродовж останніх 60 років. Цього вимагає розвиток країни, де більшість громадян вважають себе набагато знедоленішими, ніж їхні сусіди в Європейському Союзі і необхідно для того, щоб політика Рима як у внутрішніх, так і в європейських справах була більш послідовною.