Півцарства — «Газпрому»!

Поділитися
Президент України дав зрозуміти, що результатами переговорів і рамкових домовленостей із росіянами задоволений, а прем’єр Юлія Тимошенко поквапилася назвати це перемогою демократичної команди. Та ба.

12 лютого за результатами тригодинного спілкування президентів України і Росії Віктора Ющенка та Володимира Путіна в Москві було оголошено про узгодження принципів співробітництва в газовій сфері між РФ і Україною, а також про рішення створити два спільних підприємства (СП) на паритетних засадах між ВАТ «Газпром» і НАК «Нафтогаз України». Мовляв, тепер посередників - «РосУкрЕнерго» і «Укргаз-Енерго» позбудемося. І з’явилася слабка надія на те, що «Нафтогаз» більше не буде на побігеньках у бізнесменів від газу зі швейцарського кантону Цуг.

Президент України дав зрозуміти, що результатами переговорів і рамкових домовленостей із росіянами задоволений, а прем’єр Юлія Тимошенко поквапилася назвати це перемогою демократичної команди.

Двічі використаний кантон

Та ба. Уже наступного дня пролунала дуже відверта заява майбутнього президента Російської Федерації, а нині першого віце-прем’єра уряду РФ Дмитра Медведєва: «Цілком ймовірно, посередника доведеться зберегти, тому що Україна неспроможна витримати ніякі інші ціни, крім цін на середньоазіатський газ, тобто 179 доларів за 1000 кубометрів».

У зв’язку з цим Д.Медведєв під­креслив, що «якщо говорити про схему поставок в Україну середньоазіатського газу, то, певне, доведеться залишати посередників».

«Ніякі посередники не відмінені. Ті контракти, які укладені, доведеться виконувати посередникам. Як він називатиметься, нам однаково», - сказав він.

Водночас російський віце-прем’єр зазначив, що Росія «хоч завтра готова поставляти свій газ без посередників - нам головне, щоб гроші платили». «Та тільки-но Україна іде від поставок середньоазіатського газу та переходить до поставок російського газу, ціни зростають на третину. Такі зміни українська економіка переварити не може», - вважає Д.Медведєв.

Перший віце-прем’єр підкреслив, що російська сторона «готова до будь-яких форм» співробітництва з Україною в сфері поставок газу.

Які це можуть бути «форми» співробітництва, стало відомо вже 14 лютого, коли чи то патріот «РосУкрЕнерго», чи то патріот України, чи то патріот ФСБ (у кожного на те могли бути свої причини) «злив» російський варіант проекту документа про створення СП із «Нафтогазом». Є, щоправда, підстави припускати, що це не єдиний стартовий варіант у портфелі «Газпрому» та його сателітів). Вперше витяги з цього проекту оголосив 14 лютого в ефірі програми «Я так думаю» депутат від ПР Юрій Мирошниченко. Маючи текст цього проекту, «ДТ», у свою чергу, дійшло висновку, що нічого хорошого від реалізації такого варіанта ні «Нафтогазу», ні Україні взагалі не світить.

15 лютого НАК «Нафтогаз України» зробив ритуальну заяву про те, що «наведена інформація за своїм змістом суперечить домовленостям президентів України і Росії та не відповідає позиції договірних сторін». Та при цьому «Нафтогаз» не переконував, що оголошений російський варіант не існує і не був запропонований «Газпромом» до обговорення.

До моменту виходу номера «ДТ» на сайті ВАТ «Газпром» жодні спростування з приводу існування російського варіанта «Угоди про розвиток відносин у газовій галузі» з Україною розміщені не були...

Що б влаштувало українську сторону в СП-1? На зовнішньому ринку «Нафтогаз» сподівається одержати право брати участь у цінових переговорах із Туркмени­ста­ном, Узбекистаном і Казахстаном і в такий спосіб бути причетним до транзиту газу до українсько-російського кордону. Наскільки відома «ДТ» позиція керівництва НАК «Нафтогаз України», українську сторону в цьому сенсі влаштовує можливість хоча б у рамках пайової участі з «Газпромекспортом» (на 100% дочірньої компанії «Газпрому») одержання доступу до ресурсів центральноазіатського газу і при його експорті. Крім того, українська сторона сподівається отримати квоту на експорт газу в Євро­пу, нехай навіть у рамках СП-1 і в такий спосіб одержати можливість експортувати надлишки газу. Якщо в 2006 році «РосУкрЕнерго», за деякими даними, експортувало в Європу близько 9 млрд. кубометрів газу через територію України і заявляло при цьому на митниці смішну ціну в 95 дол. за тисячу кубометрів, а продавало газ відразу по 290-300 дол., то можете собі уявити, який був недоотриманий Україною прибуток? У 2007 році експорт цієї компанії становив, за попередніми даними, близько 7 млрд. кубометрів. За тією самою схемою. Хіба що ціна заявлялася в 130 дол., а газ відразу ж продавався на західному кордоні України по 300-400 дол. за тисячу кубометрів.

Наскільки відомо «ДТ», українська сторона хотіла б викуповувати весь газ, що поступає на її адресу на російсько-українському кордоні.

Але... Поки CП-1 не створено, на ринку залишається «РосУкрЕнерго». І не тільки як посередник газопоставок в Україну, а й як експортер газу в Європу.

Зауважимо, що російський проект газової угоди чітко говорить: «Газ, що поставляється в Україну, а також видобувається на території України, призначений виключно для споживачів України і не підлягає реалізації за межами України». А це означає пряму заборону на експорт газу, на що все ж таки сподівалася українська сторона, намагаючись позбутися «РосУкрЕнерго». А РУЕ тим часом продовжуватиме виконувати свої експортні контракти, тим більше якщо вони довгострокові.

Що ж до ресурсу газу для СП-1, який має бути йому переданий від ТОВ «Газпромекспорт» (або іншої афільованої із «Газпромом» компанії), він повинен складатися з ресурсу, який зараз для України має у своєму розпорядженні «РосУкрЕнерго»:

- газ туркменського походження - 40,5 млрд. кубометрів щорічно за ціною 130,75 дол. за тисячу кубометрів у першому півріччі 2008-го і 150,75 дол. - з липня ц.р.;

- газ узбецького походження - 10,5 млрд. кубометрів щорічно за ціною 130,75 дол. за тисячу кубометрів у першому півріччі 2008-го і 160,75 дол. - у другому півріччі;

- газ казахського походження - 4 млрд. кубометрів щорічно (в угоді ціна не зазначена).

Сторони поки виходять із квоти центральноазіатського газу для України в 55 млрд. кубометрів на рік, а також із того, що СП-1 і СП-2 мають почати роботу максимум із квітня 2008 року.

Цікаво, що росіяни знову пропонують створити СП-1... у Швей­царії. Хтось, певно, ніяк не може змиритися з думкою про те, що доведеться покинути привітний кантон Цуг, у якому сплачуються договірні і, за нашими мірками, символічні податки... Але річ навіть не в цьому, а в тому, що знову тінь хочуть кинути навіть на СП, створюване двома статусно рівними партнерами - ВАТ «Газпром» і НАК «Нафтогаз України», уповноваженими господарюючими суб’єктами двох країн.

Далі цитуємо поки ще не підписаний російський проект «Угоди про розвиток відносин у газовій галузі».

Пункт 2 зазначеного проекту угоди так і називається - «Створення СП»:

«2.1 У рамках розвитку двосторонніх відносин у газовій сфері сто­рони домовилися створити на паритет­них засадах (частка кожної зі сто­рін у статутному капіталі становитиме 50%) спільне підприємство СП-1 і спільне підприємство СП-2».

При цьому СП-1 із умовною назвою «Росукргаз АГ» створюється, зрозуміло, на території кантону Цуг у Швейцарії... із метою здійснення поставок природного газу в Україну.

І щуку кинули у річку...

Тепер про СП-2. Воно має бути створене, за задумом авторів проекту угоди, у формі ТОВ або ЗАТ «із метою реалізації природного газу всім споживачам України (як промисловим, так і іншим категоріям)». Здавалася б, ну чим не солідарна відповідальність, на перший погляд? Адже з 2006 року були дві основні проблеми, пов’язані з «УкрГаз-Енерго». Перша - ненадійність постачальника газу. Друга - його надмірні апетити на внутрішньому ринку України, особливо в платоспроможній частині цього ринку - промисловості.

Правдами чи неправдами, але до кінця 2007 року практично всі великі промислові споживачі були клієнтами ЗАТ «УкрГаз-Енерго». І за бажання, жонглюючи цінами на газ і його зберігання в ПСГ (адже ЗАТ домоглося того, що за зберігання газу в підземках платили споживачі), легко було поставити на коліна будь-яке підприємство України.

Нам мало того, що чотири з шести українських нафтопереробних заводів, які потрапили до рук росіян, в один момент зупинялися на ремонт, створюючи кризу на внутрішньоукраїнському ринку пального? Нам тепер потрібні й кризи в інших галузях і сегментах ринку, що залежать від газу?

Але якщо досі ЗАТ «УкрГаз-Енерго» володіло тільки промисловим, найбільш платоспроможним сектором газового ринку України, то тепер через СП-2 передбачається запустити «Газпром»» і в соціально значимий сектор ринку. А вже якщо «Газпром» туди потрапить, то його звідти й калачем не виманити. Це вам не «українських» бізнесменів Фірташа і Фурсина позбутися...

Ще одна пастка в СП-2: за задумом авторів, воно «здійснює реалізацію всього обсягу як імпортованого в Україну газу, так і видобутого на території України». Тобто виходить, що «Нафтогаз» не вправі розпоряджатися навіть газом власного видобутку, котрий поставляли населенню, комунпобуту, держструктурам.

Що це може означати? Пряме управління соціальним і внутрішньополітичним кліматом в Україні з Кремля (через офіс «Газпрому»). І де гарантія, що можливому СП-2 не спаде на думку підняти ціни для населення, наприклад, напередодні чергових президентських виборів або навіть замість них? Або замість виборів до Верховної Ради України?..

Більше того, у проекті угоди чітко зазначено, що якщо із якихось причин СП-2 не почне працювати з квітня 2008 року, то сторони у принципі «допускають можливість використання як СП-2 ЗАТ «УкрГаз-Енерго». За нашою інформацією, росіяни допускають навіть присутність І.Вороніна в ролі керівника СП-2. Все просто. Можна навіть назву ЗАТ «УкрГаз-Енерго» не змінювати...

Створення СП-2, що вдвічі збільшує присутність «Газпрому» на українському ринку розподілу газу, - надто дорога плата за дешевий газ. Як заявляли і Олег Дубина, і Олександр Чалий, за два роки роботи «Укргаз-Енерго», в якому НАК також мав 50%, а за другою братською половиною стояли «Газпром» та його люди, - НАК «Нафтогаз України» так і не дочекався дивідендів. До цього факту вкрай байдуже поставилися як правоохоронні органи, так і всі гілки влади. При цьому «РосУкрЕнерго» справно отримувала прибуток, про що свідчать звіти її газпромівської частини та мільярдні придбання приватних власників РУЕ. Чому так сталося? Одна з причин до неможливого проста - в «Укргаз-Енерго» ніколи не було українського менеджменту. Ні, формально він був. Але по суті... Хто може дати гарантію, що новий чи старий пан Воронін поводитиметься інакше? За великим рахунком, величезна піраміда нагромаджень меморандумів, угод, статутів та іншого зводиться до точки, яка визначається людським фактором. І це лише одна з причин, чому сама собою ідея збереження і розширення присутності «Газпрому» на внутрішньому ринку неприйнятна для країни, яка поки що має серйозну корупцію у всіх гілках влади.

Залишається нагадати читачам, що позавчора в Москві розпочала роботу чотиристороння комісія зі звіряння всіх поставок і платежів. У її роботі беруть участь представники «Газпрому», «Нафтогазу України», «РосУкрЕнерго» та «УкрГаз-Енерго». Думаємо, що когось дуже здивують результати роботи цієї комісії, коли він дізнається, скільки в «господарів» газу з-під носа вивели прибутку...

Чим жертвувати: рейтингом чи незалежністю?

Сьогодні виникає враження, що ні президента, ні прем’єра, ні нове керівництво НАК «Нафтогаз України» пропозиції російської сторони не влаштовують. Однак кожного з гравців влаштують різні результати переговорного процесу. Судячи з ряду заяв, зроблених Віктором Андрійовичем протягом останнього місяця, він не вельми засмутиться, якщо переговори щодо організації нової схеми поставок взагалі ні до чого не призведуть, але при цьому Україна одержуватиме 2008 року газ по 179,5 дол. і біля стерна «Укргаз-Енерго» залишаться такі лояльні до глави держави і затребувані ним спеціалісти, як Воронін і Фірташ. Адже президент неодноразово давав зрозуміти, що ціна газу значно важливіша, аніж схема, за котрою цей газ надходить і розподіляється всередині країни. У принципі, схоже, що більшість населення Віктора Андрійовича підтримує, адже, відповідно до шустерівської соціології, дві третини «маленьких українців» не готові платити за незалежність ринковою ціною на газ. Що тут можна сказати? Хіба що запропонувати задуматися над аналогічною ситуацією: ваша 17-річна дочка або син приїжджає додому на новому джипі або приносить дорогу мобілку. І вас може не хвилювати, звідки взялися ці предмети розкоші в учнів старших класів, бо схема не має значення. Щоправда, проблема виникне інша - куди йти з діагнозом ВІЛ і скільки років дають за 187-ою статтею за розбійний напад?

Юлія Тимошенко з Дмитром Фірташем не дружить, підтримувальні візи на листах Ігоря Вороніна не залишає і, на відміну від двох її майбутніх конкурентів на президентських виборах, на підтримку швейцарських «буратін» не розраховує. Тому у разі, якщо переговори в зазначений Росією строк - до 1 квітня - не дадуть результатів, Тимошенко вельми засмутиться. Якщо ж результатами переговорів стануть угоди, що містять хоча б половину умов, викладених у вищезгаданому проекті, то для України, по суті, в кращий бік нічого не зміниться. Але Юлія Володимирівна готова до жертвопринесення в ім’я збереження низької ціни на газ й усунення РУЕ. А розмір цього жертвопринесення буде досить швидко зрозумілий, оскільки, слід гадати, НАК і кроку не зробить без отримання виразних директив на переговори від уряду.

Втім, можливо, директиви даватиме не лише Кабмін Тимошенко, а й президент (чи РНБО, що одне й те ж). НАК метушиться між вказівними перстами Банкової та Грушевського, але при цьому він перебуває в позначеному і Ющенком, і Тимошенко ціновому коридорі: Україна має отримувати «дешевий» газ, бо ні прем’єр, ні президент перед виборами 2009 року не хочуть ухвалювати рішення, здатні негативно вплинути на їхні рейтинги.

При цьому РУЕ і «Газпром» давно підгребли переважну більшість спеціалістів у НАКу; при цьо­му НАК абсолютно не забезпечений інформацією про внутрішньогазпромівські течії, на яких можна було б зіграти досвідченим перемовникам; при цьому НАК відрізаний від потрібної інформації в Центрально-Азіатському регіоні; при цьому до НАКу часом доходять діаметрально протилежні «цеу» від СП і Кабміну...

Всі балачки про те, що зняття рукавички РУЕ з руки «Газпрому» автоматично перетворює існуючу схе­му на прозору, - від лукавого. Єдино прозорою схемою є та, за кот­рої «Газпром», як власник або російського, або скупленого на роки вперед центрально-азіатського газу, постачає нам газ, по йому ж приналежній трубі, до кордону України. Ми кажемо спасибі і платимо за газ ринкову ціну, на сьогодні, за словами Москви, вона становить 314 доларів. Забираємо газ, і державна ком­панія «Нафтогаз України» займається його реалізацією на внутрішньому ринку країни. При цьому наші російські друзі теж за євро­пейськими цінами платять за транзит і зберігання свого газу в наших ПСГ. Нагадаємо, що в січні 2006-го, коли Івченко підписав «макумент» про ставки зберіган­ня в розмірі 2,4 дол., за смугастим парканчиком - в Угорщині - за зберігання такого ж газу в таких же сховищах брали по 17 дол. плюс штрафні санкції...

Ми прозоро платимо Росії. Вона прозоро платить нам. НАК прозоро розподіляє газ усередині країни. Уряд проводить інвентаризацію газових свердловин, забезпечуючи газом власного видобутку бюджетну та комунальну сфери - у цьому його провідна роль, а не в турботі про ціни газу для підприємств Ахметова, Фірташа, Пінчука чи індійських товаришів. Кабмін разом із парламентом вирішують, яким прошаркам населення і секторам економіки надаються пільги при оплаті за газ, і перерозподіляють дебіт і кредит енергетичного бюджету. При цьому всередині країни не з’являється сильний і досвідчений іноземний гравець, здатний використати отримані можливості як для шантажу українських підприємств, частину з яких РУЕ вже почала скуповувати, так і для дестабілізації ситуації в потрібний момент і в потрібному місці. Бо регіонів, де б люди стовідсотково і вчасно вносили плату за газ, у нашій країні немає.

Україна нарощує свій видобуток газу: починає технічне переоснащення енергоємних виробництв; культивує альтернативні джерела енергії - словом, не тільки розробляє, а й реалізує програми диверсифікації та енергозберігання. Бо без переходу на європейські ціни ми будемо плестися в технологічному хвості і пишатися найбільшим ринком споживання газу в Європі, подібно до того, як Радянсь­кий Союз пишався тим, що його мікрокалькулятори - найбільші мікрокалькулятори у світі.

Перехід на європейські ціни по всьому ланцюжку і прозорі схеми в газовій сфері - це сильніший поштовх до потужних технологічних перетворень; це реальний крок до економічного мислення держави, бізнесу та громадян; це ліквідація тіньових авгієвих стаєнь сектора; це дуже серйозне зміцнення незалежності країни. А подолання больового бар’єра, пов’язаного з переходом, - це найсильніший чинник зміцнення самосвідомості нації.

Однак, здається, ні Ющенко, ні Тимошенко до цього кроку, навіть поетапно, не готові. І, попри те, що в їхньому оточенні присутні чимало тих, хто абсолютно згоден із викладеною схемою, надій на її усвідомлену реалізацію цього року дуже мало. Ми все одно прийдемо до європейських цін, і значно швидше, аніж багато хто сподіваються. Але - узаконивши і застабілізувавши «Газпром» на внутрішньому ринку, не отримавши імпульсу до енергозберігаючого переозброєння, - жити ми будемо не в державі Україна, а в однойменному кантоні під патронатом «Газпрому». Тобто, як у тому анекдоті з папуасами: «ми і цибулю з’їмо, і гроші заплатимо, і...»

Насправді ж гарантування енергетичної безпеки країни - це не лише справа влади, а й опозиції. Ви не можете домовитися між собою і виробити спільний погляд на питання НАТО, ЄС, мови тощо? На все те, що лягло в основу непорушного державного курсу всіх країн колишнього Варшавського договору, РЕВу і балтійських республік Радянського Союзу? Гаразд. Не педалюйте. При створенні українського політичного моноліту візьміть за основу питання гарантування енергетичної безпеки країни. Бо воно наріжне. І практично всі винні в тій ситуації, що склалася сьогодні. Бо у кожного є свої «заслуги». Хтось став першовідкривачем у масштабних тіньових схемах газових маніпуляцій; хтось прийняв рішення створити «РосУкрЕнерго» і віддати йому українські об’єми газу в Туркменистані; хтось підписав із «РосУкрЕнерго» монопольний договір на імпорт і впустив РУЕ на внутрішній ринок; хтось здав усі міждержавні позиції, що забезпечували Україні баланс газу і взаємозв’язок зростання ціни за поставлене паливо і транзиту; хтось за фактом злив в одне ціле Міністерство енергетики, «Укргаз-Енерго» і НАК «Нафтогаз України», продовживши при цьому розпочату попередниками роботу з бан­крутства останнього.

Тимошенко, Ющенко і Янукович мають розділити між собою внутрішньополітичні рейтингові ризики і прийняти рішення про перехід на європейське ціноутворення. І зробити все, щоб пом’якшити населенню болючість такого неминучого переходу. У протилежному разі всі розмови про прозорі схеми, національну безпеку, технічне переозброєння і викорінення корупції - на користь бідних. Якими ми і залишимося при дешевому газі.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі