Північна Корея: пошук «вхідного квитка» триває?

Північна Корея успішно продовжує свої ядерні маневри. Щоправда, тепер вона від ядерного шантажу переходить до їхньої другої частини — згоди почати вчергове домовлятися. Отримавши назад свої 25 мільйонів доларів, котрі були заморожені в банку Banco Delta Asia в Макао, КНДР оголосила, що готова почати реалізацію домовленостей про ядерне роззброєння. Зазначені грошові кошти були заблоковані півтора року тому на вимогу США, які звинувачували Пхеньян у відмиванні грошей та розповсюдженні фальшивих доларів.

Ядерні інспектори, котрі прибули до КНДР, аби обговорити з комуністичною владою плани зупинення її головного реактора, вважають, що це добрий знак для початку переговорів. Північнокорейський уряд в обмін на допомогу обіцяє певні зрушення в реалізації лютневої угоди щодо зупинки ядерного реактора у Йонбені. Тепер, коли суперечку про заморожені банківські активи вичерпано, є шанси, що процес, хай і поволі, але посуватиметься. Південна Корея підтвердила, що з 30 червня розпочне надсилати КНДР обіцяну продовольчу допомогу. Ще у квітні Південь погодився надати Півночі 400 тис. тонн рису і 50 тис. тонн мазуту. Спочатку йшлося про те, що обіцяне продовольство передадуть іще наприкінці травня, але потім Сеул вирішив використати цю допомогу як важіль, аби спонукати Північну Корею таки зупинити ядерний реактор.

Головний американський ядер­ний посередник на переговорах із комуністичним режимом — заступник держсекретаря у схід­ноазіатських справах Крісто­фер Хілл прибув до Пхеньяна з конференції в Улан-Баторі. Загалом оптимістично оцінюючи ситуацію, він висловив сподівання, що реактор зупинять уже протягом трьох наступних тижнів, оскільки вважає, що процес, після вирішення деяких технічних проблем, цілком можна зрушити з місця з тим, щоб на наступному раунді шестисторонніх переговорів, який буде набагато складнішим, домогтися згоди Північної Кореї позбутися всього наявного в неї ядерного арсеналу в обмін на значні вливання міжнародної допомоги.

«Ми пройшли через тривалий період бездіяльності, — наголосив Крістофер Хілл. — І було зрозуміло, що чим довше він затягуватиметься, тим більше ставитиме під загрозу весь процес. Але це лише перший крок, попереду в нас довгий шлях». На його думку, це буде шлях послідовних дій, зокрема йдеться про постачання мазуту до Північної Кореї. Натомість Північна Корея мусить відмовитися від усіх своїх ядерних програм, устаткування і продуктів розщеплення. Хілл чітко дав зрозуміти, що він чекає заяви про відмову від збагачення урану. «Ми не досягнемо жодних результатів, якщо ця проблема не буде врегульована. Ми прагнемо домогтися ясності в цьо­му питанні».

Можна погодитися з оптимістами, котрі сподіваються на позитивні зрушення протягом найближчих місяців у розв’язанні окресленої проблеми. Водночас можна сказати, що й тактичні та оперативні маневри Пхеньяна то в бік роззброєння, то, навпаки, відновлення ядерної програми можуть тривати і далі. Аби зрозуміти логіку і специфіку цього процесу, потрібно розглянути тренди, котрими керуються північнокорейські лідери.

Першим таким трендом, безперечно, є історичний процес, у рамках якого розвивається Північна Корея. Свого часу такі країни, як колишній Радянський Союз і сьогоднішній Китай, набагато далі просунулися в цьому процесі. Тож знаючи, що північнокорейські лідери вже багато років пробують пристосувати модель адаптації Північної Кореї до сучасного міжнародного контексту маючи за взірець досвід не лише Китаю, а й колишнього СРСР, можна сказати, що їх­ньою головною метою, і насамперед Кім Чен Іра, є якомога менш болісний для власної країни перехід до процесу інтеграції у світову політику та економіку.

Ядерне роззброєння Північної Кореї є передумовою для початку переговорів і співпраці з нею, для можливості розглядати її як одного із суб’єктів міжнародного права і міжнародної політики не лише для Заходу. Таким же «вхідним квитком» воно є і для північнокорейської еліти. Зрозуміло, що вона хоче отримати від процесу якнайбільше — тобто чітку і цілковиту гарантію того, що з кожним наступним кроком КНДР матиме при інтеграції саме те, чого сподівається. Без жодних втрат.

Насамперед, напевно, слід зважити на те, що північнокорейські лідери не хочуть інтеграції до Південної Кореї. Так само, як, наприклад, при демократизації НДР у жодному разі не можна було ставити одним із перших питань інтеграцію до спільної Німеччини. Цей процес має відбуватися поступово і більш-менш природним шляхом.

Другим трендом і другою моделлю, котру потрібно взяти до уваги для розуміння цих процесів, є специфічний світогляд північнокорейської еліти, котрий склався за роки добровільної самоізоляції. Адже найбільш просунутим у розумінні Заходу тут є Кім Чен Ір, оскільки має безпосередній досвід (хоча й досить специфічний) споглядання і певної участі в житті західних країн. Замолоду він неодноразово бував там, і принаймні місця розваг і комфортного відпочинку йому добре знайомі...

Але інші партійні бонзи навіть такого досвіду або не мають взагалі, або ж мають досить обмежений. Відповідно й уявлення про Захід у них дуже спотворене. Тому, коли йдеться про можливі пропозиції під час таких глобальних переговорів, необхідно враховувати рівень розуміння їх елітою Північної Кореї та усвідомлення нею того, що це і є саме те, чого вона хоче і може отримати.

Можливо, до таких вирішальних переговорів має бути залучене дуже серйозне представництво. Адже як на самому Сході, так і загалом у політикумі — не тільки східному, а й західному — дуже цінується, коли переговори ведуть знакові персони. Наприк­лад, у цьому сенсі виправданим кроком є призначення колишнього прем’єр-міністра Великої Британії Тоні Блера представником при врегулюванні близько­східного конфлікту. Щось подібне, мабуть, треба було б запропонувати і для врегулювання північнокорейської проблеми.

Отже, з боку Заходу потрібні глибоке осмислення, делікатний підхід і, можливо, справжня глибинна повага до представників протилежної сторони. Зверхність і спрощений погляд на корейців тут недоречні. Дуже важливо дати зрозуміти, що ніхто не тягтиме їх у прірву, якою їм бачиться розпад СРСР. Оскільки саме радянського шляху (хоча, скоріш за все, він не є найгіршим, якщо згадати розпад колишньої Югославії) бояться північні корейці — у сенсі розпаду, дезінтеграції і різкого відходу від комуністичної ідеології.

Що ж до китайського шляху, то для північнокорейських лідерів він був би цілком прийнятний. Тобто — поступова економічна інтеграція за набагато повільнішої політичної інтеграції. Але вони чудово розуміють, що, порівняно з Китаєм, мають набагато менші ресурси і набагато менш цікаві світу. Отже, потрібно запропонувати їм такі моделі, які б ураховували ці моменти, — показати, чим саме цікаві й вони. І запропонувати не щось абстрактне, а конкретний, який можливо сьогодні реалізувати, план. Це б істотно просунуло процес інтеграції. Напевно, тут потрібна допомога китайських радників, які пройшли через цей процес. Людей із партійним досвідом, але таких, що мають економічну і фінансову освіту. І головне — не можна заперечувати важливість Північної Кореї, не можна ставитися до неї як до «маленького нонсенсу» на політичній мапі. Можна з упевненістю сказати, що як тільки корейці зрозуміють серйозність ставлення до них, отримають пропозицію зрозумілої їм моделі інтеграції, вони припинять ядерний шантаж і повністю демонтують наявні ядерні програми. З однієї причини — ці програми на сьогодні не є життєздатними і не можуть по-справжньому загрожувати ані Заходу, ані іншим частинам світу. Просто вони є тією «сверблячкою», від якої справді багато клопоту, і найбільше — самому корейському народові. Проте лікувати її мають справжні «лікарі» — політики «великого калібру».

Отже, сам будучи оптимістом швидкого розв’язання проблеми Північної Кореї, скажу, що оптимістам потрібно надати відповідні ресурси і підтримку головних геополітичних гравців. Тоді — цілком реально — усе вирішиться протягом року-півтора.