ПІСНЯ ПРО ДЕМОКРАТИЧНИЙ АДМІНРЕСУРС

На додачу до всіх інших, напередодні виборів у країні виникла серйозна «мовна» проблема. Варто висловити припущення, що результати всенародного волевиявлення можуть сфальшувати, і твої слова пролунають як зізнання в нелюбові до своєї країни, чий світлий образ ти ганьбиш. Спробуй визнати «прогрес, що намітився в процесі демократизації виборів» — і це розцінять не інакше як бажання «підіграти владі в її невгамовному прагненні до експлуатації адміністративного ресурсу». Слова й поняття починають набирати раніше не притаманного їм значення та змісту, з діалогів зникають останні рештки раціонального, цілком поступаючись місцем емоціям. Воно, з одного боку, й зрозуміло — передвиборні пристрасті ніяк не сприяють холоднокровності й незворушності. Але з іншого — саме в такі відповідальні моменти як ніколи важливо зберігати ці чесноти. Щоб не помилитися. І якщо це недоступно самим учасникам передвиборних перегонів, то було б нерозумно нехтувати допомогою незалежних спостерігачів... Ну, не треба відразу криво посміхатися, мовляв, знаємо ми цю незалежність, вирощену за гроші заокеанських спонсорів.

Найкращий спосіб розв’язання «мовної» проблеми — розмовляти мовою фактів. Саме вони лежать в основі результатів спостережень усіляких моніторингових організацій, що вже склали приблизну картину виборів-2002. Знайомлячись із ними, можна вже сьогодні, за два дні до голосування, дійти висновків про основні особливості нинішньої кампанії.

Попри глибоку впевненість української влади в бажанні Заходу подати виборчий процес в Україні як утілення недемократичності й непрозорості, важко не помітити майже одностайну думку зарубіжних експертів: порівняно з минулими виборами нинішні мають вигляд усе ж демократичніший. Правда, це зовсім не означає, що адміністративний тиск цього разу нижчий. Радше, навпаки, він посилився. Проте набрав настільки вишуканих форм, що помітити його неозброєним оком стороннього спостерігача стало дещо складніше. Урок «касетного скандалу» не пройшов для української влади марно: перебуваючи під пильною увагою вони навчилися дотримуватися хоча б видимості правил пристойності. Це, певне, і вплинуло на загальну тональність звітів моніторингових структур. Викликана бажанням не пройти повз немічні паростки демократії констатація «поліпшення, що намітилося», «більш широкого доступу» і «більш високого рівня партнерства» супроводжується численними «але».

На виборах у ЗМІ немає вибору

Так, у попередньому звіті комітету «Рівність можливостей» і асоціації «Спільний простір», які з 1 жовтня минулого року до 23 березня нинішнього займалися моніторингом висвітлення виборчої кампанії в ЗМІ, говориться, що цього разу виборцям надано більшого доступу до інформації про перебіг виборів, про їхню процедуру, особливості передвиборних програм і погляди кандидатів. Та й самі кандидати виявилися в більш виграшному становищі порівняно з кампанією-98, а нинішнє виборче законодавство в частині «ЗМІ й вибори» —досконалішим. Водночас роль засобів масової інформації не назвеш достатньою для того, щоб 31 березня громадяни зробили свідомий вибір. Основна причина — вкрай мала кількість незалежних від влади й залежних від громадян ЗМІ. Певний ступінь прогресивності закону нівельовано наявністю в ньому низки положень, які ставлять під сумнів демократичність принципів і ускладнюють механізм його виконання.

З’являється ще один привід потішитися досягненням в царині свободи слова: було зафіксовано менше випадків нахабного тиску на журналістів, використання для цього кримінальних методів і різноманітних органів влади. Але й він зникає, якщо врахувати посилення впливу на редакційну політику з боку органів влади та власників газет і телеканалів. Вони, з усього видно, також не марнували часу. З активного інформаційного процесу за останні чотири роки поступово зникли ті, на кого потрібно було б тиснути. «Грамотна» кадрова політика наших медіа-магнатів створила благодатний грунт для виникнення ідилічної картинки в кожному підвідомчому їм журналістському колективі під назвою «Ми всі як один схвалюємо... (або «засуджуємо»), залежно від кожної конкретної ситуації.

Зачистка інформаційного поля від тих, хто міг би порушити ідилію, призвела до поділу українських журналістів на дві групи. Представники першої, натхнені чудовими умовами праці й не менш чудовим рівнем зарплати, хоч би про що йшлося у їхніх матеріалах, завжди виводять одну думку: «Світить сонце, і спасибі за це Президенту (олігархам, владі, партіям влади)». А головна тема інших: «Іде дощ, і винен у цьому Президент (олігархи, влада, партії влади)». Представники журналістського загону, здатні виявляти ознаки об’єктивності й урівноваженості, стають персонажами «червоної книги».

Окреме слово про політичні дебати. Побоювання з приводу можливої відсутності цього традиційного супутника виборів на Заході, з’явившись на старті передвиборного марафону, коли стало відомо про намір телеканалів таки організувати їх, вилилося в полегшене зітхання, — яке перейшло потім у зітхання глибокого розчарування. Щоб не захопитися емоціями, неминучими при згадуванні окремих телепередач, звернемося до сухих фактів у тому ж таки звіті Комітету «Рівність можливостей»: «Політичні дебати під час виборчої кампанії 2002 року використовувалися значно активніше, проте їхній формат, процедура добору запрошених, зміщення акцентів з обговорення програм на особистості політиків, а в окремих випадках упередженість ведучих ускладнювали одержання виборцями інформації, достатньої для прийняття свідомого рішення».

Контролери, що моніторили ЗМІ, підтверджують те суб’єктивне відчуття, яким перейнялися за цей час багато телеглядачів. Висвітлення виборів мало переважно так званий реактивний характер. Як в інформаційних повідомленнях, так і в аналітичних матеріалах журналісти керувалися інформаційними приводами, що їх створювали самі суб’єкти виборчого процесу, стаючи, таким чином, безпосередніми учасниками виборів на боці тієї чи тієї партії, того чи іншого кандидата. Є у звітах і доказ розподілу симпатій із боку основних національних телеканалів серед партій та блоків. Найбільшу порцію інформації в негативній тональності на свою адресу одержала КПУ (12052 секунд), блок «Наша Україна» (10127 секунд) і СПУ (3980 секунд).

Водночас факт залишається фактом: службове становище учасників передвиборного марафону, що дозволяло їм «світитися» на телеекранах під приводом виконання своїх безпосередніх обов’язків («Народ має право знати про те, що роблять його «слуги»), істотно вплинуло на дисбаланс, що простежувався при висвітленні передвиборної діяльності кандидатів. «Найбільше таких випадків, — йдеться у звіті Комітету «Рівність можливостей», — було зафіксовано щодо блоку «За єдину Україну!».

А ось із твердженням, що, порівняно з 1998 роком, істотно зменшилася кількість замовлених матеріалів і відвертого компромату, можна посперечатися. Просто настільки встигли вдосконалити майстерність їх підготовки й подачі, що вичленувати замовлення з загального інформаційного потоку майже неможливо. Більше того, абсолютно безперспективно, коли загальний потік має суто замовний характер. Та й не потрібно, як було зазначено вище, що-небудь замовляти журналістам, котрі працюють у колективі, який і так функціонує за принципом одного великого столу замовлень.

Кому реклама — мама, кому — мачуха

Чинний закон про вибори вщент розметав комерційні очікування вітчизняних ЗМІ. Обмеження передвиборних фондів і обумовлена законом заборона на прийняття політичної реклами без укладеного договору між ЗМІ та виборчим фондом призвели до істотного недоотримання в першу чергу телевізійними каналами грошей за час передвиборної кампанії. Втрачали вигоду й друковані ЗМІ. Приміром, «ДТ» відповіло відмовою на пропозиції, сукупна сума яких становила майже 330 тис. грн.: суб’єкти виборчого процесу прагнули потрапити на шпальти газети без рубрики «На правах реклами» і розплатитися нефондівськими коштами. Проте не всі ЗМІ виявлялися настільки педантичними. Були розроблені методи, що дозволяють оминати закон, начебто не порушуючи його. Наприклад, штаб суб’єкта виборів укладає договір з каналом, відповідно до якого, рекламні ролики повинні виходити в чітко зазначений час. У разі зміни місця ролика в мережі мовлення канал грошей не повертає, а п’ять разів прокручує ролик безплатно. Штрафні санкції на кшталт цієї давали змогу за взаємною любов’ю і згодою збільшувати обсяг реклами. І цей спосіб, повірте, не єдиний.

Водночас закон про вибори визначив чіткі показники, відстежуючи які, можна зробити висновок, чи був партією або блоком, а також мажоритарним кандидатом перевищений виборчий фонд. Усі засоби масової інформації мали право надавати рекламний час і місце лише за тими розцінками, що ними ж були передані до ЦВК. Чітко застережений був і виборчий фонд, який для партій та блоків становив 2 млн. 550 тис. гривень. Системний моніторинг теле- і радіоефірів, а також низки центральних видань дав змогу коаліції громадських організацій «Свобода вибору» порахувати витрати кожної партії і блоку на рекламу й опісля порівняти їх із дозволеними фондами. З проведеним аналізом спостерігачі в офіційному порядку ознайомили Михайла Рябця, якого, на думку «Свободи вибору», не мали б залишити байдужим такі дані: «На підставі зазначеної методики підрахунку і наявних документів станом на 24 березня 2002 року наша організація простежила обсяг витрат, що перевищили встановлену законом межу на ведення передвиборної кампанії, таких суб’єктів виборчого процесу:

1. Соціал-демократична партія (об’єднана) на суму 9 900 253 грн.

2. Партія «Жінки за майбутнє» на суму 5 461 084 грн.

3. Партія зелених України на суму 3 216 835 грн.

Ці дані свідчать про те, що значне, а інколи й багаторазове перевищення витрат, дозволених законодавством України, лише за одним показником — рекламою у ЗМІ — не може вважатися незначним порушенням під час виборчого процесу. Звертаємо вашу увагу на те, що до наведеного переліку суб’єктів виборчого процесу належать партії (блоки), на підтримку яких транслювалася або розміщалася лише пряма політична реклама з використанням їхніх назв
і/або графічних логотипів. Також просимо звернути увагу на те, що ці дані не охоплюють шестиденного періоду до дня виборів, протягом якого зазначені показники значно зростуть».

Ми ж, у свою чергу, зазначимо, що закон не дає чіткого визначення, що вважається політичною рекламою. Слід віддати належне технологам СДПУ(о), які розбили роликову кампанію партії на явно пряму і, скажемо так, спірну рекламу. За підрахунками «Свободи вибору», прокат серіалу «2002 — рік соціал-демократії» мав коштувати замовникам (за офіційними даними фонду «Основні цінності»)
1 млн. 301 тис. 024 долари США (у гривнях майже 7 мільйонів). У рекламному ролику «Нашої газети+» — партійного видання СДПУ(о) — були присутні логотип і назва партії. На нього було витрачено 452 тис. 559 доларів. Пряма ж реклама СДПУ(о) коштувала 107 тис. 332 долари. Одне слово, сумарно на соціал-демократів спрацювала реклама вартістю майже 10 млн. гривень. Проте визначити, чи була реклама партійної газети рекламою партії, ідея соціал-демократії — прямою рекламою СДПУ(о), зможе, мабуть, лише суд. Якщо такий розгляд відбудеться, то від вердикту суддів залежатиме, порушила партія законодавство чи ні.

Приблизно така сама ситуація й у Партії зелених. Відсутність чіткого вододілу між рекламою соціальною і партійною дозволяє політичним екологам вийти сухими з води. Чи зараховувати до прямої реклами патронат над певними програмами? Наприклад, над «Останнім героєм» і серіалом, що нині демонструється на «1+1»?

А ось із «Жінками за майбутнє» складніше. У них практично вся агітаційна продукція є прямою рекламою, про що доброзичливці неодноразово попереджали батьків-засновників партії. 3 млн. 216 тис. 853 грн. — це показник, що свідчить про кошти партії, але водночас він же здатен поставити під сумнів педантичність у дотриманні норм законодавства.

«Дзеркало тижня» звернулося до Центрвиборчкому з проханням прокоментувати результати моніторингу витрат на рекламу НПО «Свобода вибору». На жаль, ЦВК виявився неготовим висловитися з цього приводу.

У свою чергу, згадана неурядова організація зв’язалася з Міжнародним олімпійським комітетом з приводу рекламного супроводу Олімпійських ігор блоком «За Єдину Україну!». МОК дав чітку відповідь: політичні сили не мають права рекламувати себе за рахунок Олімпійських ігор. Офіційними спонсорами Олімпіади є великі комерційні фірми. У конкретному випадку — «Самсунг». Надходження від реклами розподіляються між МОК та олімпійськими комітетами країн зі слабкою економікою, а політичне паразитування на м’язистому тілі Олімпійських ігор призводить до гучних скандалів. Як, приміром, це вже було у Словаччині.

Суд та діло

Оцінити весь рівень впливу на перебіг виборів з боку судової влади нам ще доведеться. Оскільки, як вважають експерти, основний вал судових розглядів очікується вже після акту всенародного волевиявлення й оголошення його результатів. Проте вже сьогодні про третю владу можна говорити не просто як про повноправного учасника виборів, а як про вагомий чинник, що впливає на розклад політичних сил у досяжному майбутньому. Адже від рішень служителів Феміди найчастіше залежала участь у виборах чи зняття з реєстрації окремих кандидатів і цілих партій та блоків. При цьому, як зазначив в інтерв’ю «ДТ» глава правового парламентського комітету Олександр Задорожний, ситуація ускладнюється тим, що закон про вибори докладно регламентує власне процес виборів в останній день, а все, що передує йому, дозволяє з допомогою прийняття або неприйняття судових рішень впливати на політичні розклади. Підвести під суд сьогодні дуже просто будь-якого кандидата. Приміром, достатньо надрукувати листівки з його передвиборною агітацією і не поставити на них вихідних даних. У жертви, стверджує Олександр Вікторович, немає жодних процесуальних можливостей довести, що це провокація проти нього. У законі не визначено, хто і в який спосіб розслідує і встановлює факт. Недосконалість закону про вибори, відсутність прописаних механізмів з низки процедур значно підвищує значення судової влади.

Те ж саме стосується і неможливості оскаржити прийняте судом рішення. Вписана в Цивільно-процесуальний кодекс стаття 243, яка гласить, що винесене судом рішення (щодо виборчого процесу) остаточне й оскарженню не підлягає, була розрахована на швидкоплинність виборів, що не дає змоги розгортати довгострокові позови з апеляціями, переглядом справи в судах різних рівнів. Правда, за словами пана Задорожного, депутати, дві третини яких перетворилися на учасників передвиборних баталій, встигли усвідомити всю небезпеку такого становища і в останній сесійний день проголосували за зміни в ЦПК. Але чинності вони поки що не набули, оскільки Президент підписувати закон про зміни чомусь не поспішає.

За особливостями поведінки судової влади під час виборів покликаний був спостерігати Фонд регіональних ініціатив «Суспільний моніторинг порушень прав суб’єктів виборчого процесу». Він же займався наданням правової допомоги із захисту порушених прав учасників виборів. Одним із найпоширеніших порушень, на думку керівників проекту, була відмова в реєстрації кандидатів у депутати всіх рівнів. Звернення з приводу відновлення справедливості до суду, як свідчить практика, не завжди закінчувалися торжеством тієї. Найчастіше від цього потерпали ті, хто вирішив балотуватися до місцевих, сільських і селищних рад, а також у мери великих міст. Непоодинокими також були спроби зняти з пробігу вже зареєстрованих учасників. І хоча в цьому випадку до суду не дійшло, не розповісти про нього, як про один з найкурйозніших, складно. До окружної виборчої комісії №164, що в Тернополі, надійшов лист із податкової адміністрації, в якому зазначалося, що кандидат у депутати від «Нашої України» Іван Стойко не задекларував квартиру своєї дочки Стефанії Стойко. Подиву кандидата не було меж: дочок у нього ніколи не було. Але документ надійшов зовсім не з другосортної інстанції, пропустити його повз увагу не можна було, та й зняттям з реєстрації, чого доброго, поплатишся. За вказаною адресою кандидат знайшов свою «родичку»: так, її звали Стефанія Стойко, ось тільки з віком не склалося — «дочка» виявилася старшою за «тата» на 15 років.

На думку Олександра Задорожного, спостерігаючи за діями судової влади під час виборчої кампанії, можна зробити три основні висновки. «По-перше, місцеві суди на рівні районів і областей непрогнозованих рішень не виносили, і очевидно, і зрозуміло, що судова система місцевого рівня значно піддається впливу місцевої адміністративної влади, — вважає народний депутат. — Як показала практика, позиція районного або обласного керівництва майже завжди визначає суть того або іншого судового рішення. Непередбачені речі починаються, і це вже другий висновок, коли судове рішення виявляється в компетенції Верховного суду. На глибокий аналіз у цьому сенсі заслуговує рішення ВС з відновлення в списку кандидатів лідера партії «Яблуко» Михайла Бродського. Цікава ситуація: з поінформованих джерел відомо, що перша особа держави дуже болісно відреагувала на це. Проте впливати на ситуацію або протестом прокуратури, або іншими механізмами, що були легітимними до кінця терміну дії перехідних положень Конституції, було неможливо. Третя теза: саме вибори підкреслили необхідність і важливість визначення, куди далі піде Верховний суд. У цьому сенсі цікаво простежити, як розвиваються взаємовідносини лідера партії «Єдність» і глави Верховного суду (Віталій Бойко входить до першої п’ятірки виборчого списку партії, очолюваної Олександром Омельченком. — О. Д.). Очевидно, що вони стають дещо прохолоднішими. Тим більше що надії на перемогу партії на виборах вельми ілюзорні. Відповідно, зростають надії на усталення керівництва ВС у своєму прагненні до незалежності від тих або тих політичних сил».

Від себе залишається додати, що на час президентських виборів Верховний суд очолюватиме вже не нинішній його голова Віталій Бойко, якому восени цього року, коли йому виповниться 65 років, доведеться залишити свою посаду. А тому зміцнення Суду у своїй незаангажованості й аполітичності, на жаль, не гарантує і надалі.

Пропустіть чоловіка в цікавому службовому становищі

Комітет виборців України, який проводив моніторинг на предмет порушень закону про вибори впродовж усієї кампанії, дійшов днями єдиного утішливого висновку. Наприкінці процесу почастішали випадки притягнення до суду порушників і покарань за них у вигляді попереджень і зняття з реєстрації кандидатів. Правда, оскільки, як уже говорилося, можливості оскаржити подібні рішення в покараного немає, не виключено, що не усі покарання справедливі. Найчастіше порушення, з яким КВУ зіткнувся на цих виборах, — це використання службового становища для агітації. Бере початок воно, на думку глави комітету Ігоря Попова, із загальної для країни проблеми — корупції. Якщо ті або ті особи в період між виборами використовують своє службове становище для вирішення своїх особистих виборів, то було б наївно очікувати, що перед виборами вони не кинуться використовувати його для впливу на виборця.

— Ігоре, кого б ви назвали лідером з використання службового становища?

— Лідери — чиновники. Самі політичні сили виявилися настільки слабкими, що порівнювати їхню діяльність немає сенсу. Партії неготові кадрово, організаційно, вони не змогли на належному рівні взяти участь у формуванні виборчих комісій. Апарат же, який також недосконалий, зміг делегувати своїх «бійців» для вирішення виборчих завдань.

— Проте партії «Чиновницький апарат» у списках учасників виборчого марафону немає. На користь яких блоків і партій це горезвісне службове становище використовувалося?

— Здебільшого це проурядовий блок. Але це природно. Було б наївно сподіватися, що люди, які знаходяться при владі, так швидко її віддадуть. Іноді дивно слухати заяви опозиції, яка скаржиться на те, що їй не віддають владу. Владу не віддають. Її потрібно брати самим.

— Але тоді б представники опозиції опинилися в числі тих, кого ви звинувачуєте в порушенні виборчого законодавства?

— Можна все робити в рамках закону. Ми трохи відволікаємося від теми. Але я хотів би зауважити: якщо з’являється ідея і лідер, який завойовує масові симпатії, то жоден адмінресурс і жодні гроші не можуть зашкодити прояву цих симпатій. Яскравий приклад тому — популярність Ющенка і його блоку.

— І все-таки, можна докладніше про лідерів рейтингів порушників? Хто вони?

— Безліч прикладів — у наших звітах. Я б сказав, за суб’єктивними оцінками, відсотків 70—80 громадян України, у підпорядкуванні яких є інші громадяни, що мають право голосу, роз’яснюють своїм підлеглим, як потрібно голосувати.

— Яким чином ви кваліфікуєте порушення? Недосконалість закону про вибори дає привід для неоднозначного тлумачення ряду його положень. І при виникненні спірних ситуацій останнє слово залишається за судом. Чи не боїтеся ви, говорячи про порушення і порушників, бути обвинуваченими в перебиранні на себе судових функцій?

— Найчисленніша група проблем — це технологічні порушення, тобто порушення процедури висування, процедури агітації та процедури голосування. Порушення конкретних статей виборчого законодавства, за яке за новим законом передбачено конкретне покарання чи конкретний механізм вирішення цих проблем. Це найлегше. Та набагато складніше боротися із загальними проблемами. Так, використання службового становища хоч і згадується в законі про вибори, але довести факт такого порушення важко, спостерігається воно повсюдно, судова влада часто не готова реагувати на скарги з приводу таких порушень. І тому боротися з цим явищем можна, але перемогти його швидко й остаточно — навряд чи.

— Які, виходячи з вашого аналізу, найбільш «кричущі» недоробки закону про вибори?

— Передусім вони стосуються визнання виборів недійсними і зняття кандидатів із реєстрації. На жаль, рішення районного судді вважається сьогодні остаточним. Фактично вибори в окрузі можуть бути визнані недійсними рішенням однієї особи — судді районного суду. Природно, можна припустити, які механізми впливу на цю людину можуть бути застосовані. Я гадаю, у законі про вибори потрібно передбачити кілька інстанцій оскарження подібних рішень.

Необхідно вдосконалити механізм формування виборчих комісій. Оскільки недосконалість існуючого призвела до того, що сила-силенна дільничних виборчих комісій за кілька днів до виборів залишаються несформованими.

— Найбільш благодатним грунтом для застосування адміністративного ресурсу є місця позбавлення волі. Чи є вони об’єктом уваги вашого комітету?

— Природно. І зараз ми вивчаємо ситуацію там. І в день виборів ми постараємося відправити своїх спостерігачів у всі подібні установи. 180 тисяч ув’язнених у нас сьогодні мають право голосу. Вже нині можна стверджувати, що всі вони не проголосують за якусь одну партію. Адже система децентралізована, і особи, котрі мають вплив на кожну конкретну виправно-трудову установу, вели переговори з представниками різноманітних політичних сил. Наказом із Києва, не підкріпленим матеріально, не можна буде вирішити питання про цілеспрямоване волевиявлення всіх цих людей. Словом, реально кожна установа голосуватиме так, як домовляться люди, котрі на неї впливають, із місцевими політичними силами. Централізовану систему, за нашими спостереженнями, побудувати не вдалося. Адміністративна рекомендація згори перебивається конкретною домовленістю, можливо, підкріпленою матеріально, на місцях.

— Які найбільш поширені порушення, за вашими прогнозами, очікуються під час голосування?

— Вже нині велика проблема з «мертвими душами». Багато в чому вона обумовлена елементарною халатністю при підготовці списків виборців: дуже часто вони не коректувалися з часів минулих виборів, і в них залишилися мертві або ті, хто виїхав. Але в багатьох випадках спостерігається і навмисне перекручування даних: десь приписується по кілька багатоповерхових будинків або «воскрешаються» громадяни, померлі 10—20 років тому. За них намагатимуться голосувати або, у випадку результатів, які не сподобалися комусь, порушувати питання про визнання виборів недійсними на підставі виявлення в списках виборців хибних відомостей.

Крім того, тривогу викликає тиск на членів виборчих комісій. Дедалі більше надходить інформації про виключення членів виборчкомів, і як правило, у кожному певному окрузі виключають представників певних політичних сил. Є побоювання, що в певних округах на частині дільниць буде витиснуто представників неугодних політичних сил, і комісія зможе домовитися про підтасування результатів виборів.

— Що ви маєте намір зробити для запобігання порушенням?

— Сьогодні в нас працюють наділені транспортом і мобільним зв’язком представники в кожному з 225 округів, які нам регулярно поставляють інформацію. У день виборів ми плануємо закинути на дільниці 24 тисячі чоловік, які будуть «віддзвонюватися» про найбільш кричущі порушення. Але їхня головна мета — попередити можливі порушення, вони заповнюватимуть певні форми, які вранці здадуть сюди, у центр.

— Яким чином ви збираєтеся потім використовувати всю зібрану і систематизовану інформацію про порушення?

— Один, більш академічний, спосіб застосування результатів нашої роботи — розробка поправок до закону про вибори. Інший, більш прикладний, — зібрати копії протоколів, що більше, то краще. І оскільки є певні побоювання, що в деяких випадках дані протоколів буде змінено під час їхнього транспортування, свої копії, які надійно ховаємо, ми зможемо надати у випадку виникнення спорів судовим інстанціям або суб’єктам спору. Ми вже маємо подібний досвід із часів минулої виборчої кампанії, коли команди кандидатів, які балотувалися в 221-му столичному окрузі, що мали протоколи з відмінними один від одного результатами голосування, буквально полювали на наші копії. У результаті ми передали їх у ЦВК.

— Скажіть, а ви не боїтеся, що надані у ваших звітах відомості про порушників виборчого законодавства можуть послужити підставою для подачі на вас до суду із боку тих, кого ви «кривдите»?

— Будь-який факт, який потрапляє в наш звіт, ми перевіряємо по кілька разів. І він підтверджується або письмовими показаннями свідків, або публікаціями в ЗМІ, або аудіо- і відеозаписами. Повірте, ми одержуємо набагато більше інформації, але в офіційні звіти потрапляє лише те, що підтверджено.

У Комітеті виборців України переконані: порушення, допущені в ході агітаційної кампанії, при організації роботи виборчих комісій, а також імовірні порушення в день голосування можуть бути використані для оскарження результатів виборів у багатьох округах. За даними КВУ, уже нині у штабах деяких кандидатів готуються до подібних сценаріїв. Тож остаточну і повну картину виборів-2002 можна буде побачити уже після 31 березня. Які тони — похмурі чи райдужні — у ній переважатимуть, залежить не стільки від «художників»-спостерігачів, скільки від «натурщиків», із яких пишеться твір.

Сьогодні останній день агітації, післязавтра — день голосування. У якому жанрі буде зображена країна на картині, виставленій на показ у понеділок, — велике питання. Залишається сподіватися, що це буде не натюрморт.