Підтримка малого бізнесу. За горло…

Малий і середній бізнес держава офіційно підтримує аж до розривання тільняшки на грудях. Але реальні історії реальних підприємців свідчать: людина, яка відкриває свою справу в Україні, демонструє (за Адамом Смітом) нераціональну економічну поведінку. Бо ні її вкладення, ні права на нібито придбану власність і на нібито виділену землю нічим не забезпечені й не підкріплені.

У чому на своєму досвіді переконалися й продовжують переконуватися власники кількох магазинів на привокзальній площі Донецька…

Демонстрація лояльності до чиновників при цьому теж нічого не гарантує. Місцева влада Донецька, наприклад, завжди полюбляла вдаватися до послуг підприємців для вирішення проблем міста. Малий бізнес рятував мегаполіс від тотального безробіття в 90-х, наймаючи шахтарів і металургів, які залишилися ні з чим. На тих-таки «непманів» перекладали значну частину турбот про благоустрій - при будівництві, скажімо, магазину, офісу, кафе приватник облаштовував «у навантаження» тротуар, клумби, газон чи зупинку громадського транспорту. Натомість влада обіцяла сприяння в оформленні необхідних документів і взагалі допомагати в усьому.

Це міг бути корисний симбіоз, якби всі сторони сприймали одне одного як рівноправних партнерів на основі взаємоповаги. Але коротка пам’ять можновладців обернулася чорною невдячністю. Так, підприємцям, яких кілька років тому хвалили за те, що вони (своїм коштом!) «привели в сучасний вигляд» привокзальну площу Донецька, тепер із цієї самої площі велять забиратися геть, та чимскоріше. Що характерно - без обговорення питання про будь-яку компенсацію зроблених вкладень.

Насправді неприємності групи власників невеликих магазинів біля вокзалу мали закінчитися максимум із фінальним свистком підсліпуватого угорського арбітра Віктора Кашшаї. Бо початкова вимога влади про демонтаж «сучасного вигляду» аргументувалася необхідністю реконструювати площу до Євро-2012. Але чемпіонат закінчився, а бажання мерії вигнати підприємців нікуди не поділося. І судовими інстанціями ця історія досі блукає із посиланнями на нормативні документи, які регламентують питання підготовки до турніру.

Забудова привокзальної площі Донецька торговельними павільйонами розпочалася ще в 2003 році й тривала шість років. Останню, третю, чергу почали зводити у 2006-му, і тоді мер Донецька Олександр Лук’янченко та його прибічники, за словами підприємців, переконували їх у тому, що це «всерйоз і надовго». Владі повірили, і сто людей вклали в це будівництво хто кредитні гроші, хто багаторічні заощадження, а хто й виторг від продажу своїх квартир… Останні з постраждалих торгівців отримали договори оренди земельних ділянок тільки в 2009-му. Але вже за два роки міська рада раптом вирішила достроково розірвати ці договори й наказала демонтувати будівлі, аргументуючи реконструкцією «під Євро».

Віра в силу слова представника влади, в будь-які «гарантії» держави та будь-яких її органів у нашій країні вже може й повинна вважатися ірраціональною.

«Вірую, бо абсурдно», тільки посиланням на максиму Квінта Септимія Тертулліана можна пояснити дивну готовність довіряти цій віртуальній домінанті. І знову розчаровуватися, втрачати сили, час, здоров’я та гроші.

…Відставний міліцейський підполковник Федір Ярчук, відкриваючи після виходу на пенсію свою справу, розраховував заробити на спокійну старість. «А натомість я довідався, що таке безсоння й корвалол ночами. Не міг спати від думок про те, що отак безглуздо й прикро можуть пропасти гроші, взяті в кредит і вкладені в купівлю магазину. Я був вимушений обмежувати у витратах свою сім’ю, щоб швидше розрахуватися хоча б із банком і, на випадок чого, вийти з цієї ситуації без втрат», - каже він. З гіркою іронією згадує про те, як у передвиборний час переконував своїх колег по новій торговельній справі, що «Азаров - це голова» (на підставі особистого знайомства з Миколою Яновичем у ті часи, коли нинішній прем’єр очолював податкову Донецької області, а сам Ярчук служив в органах).

«Для мене тепер Партія регіонів і німецькі карателі, які приходили з вогнеметами й спалювали будинки і все накопичене добро в селах, нічим не відрізняються. Різниця лише в тому, що карателі чесно казали: ми - карателі», - ще один активіст протестного руху привокзальних торговців, Олександр Дворянов, налаштований зло й рішуче.

Його злість, як і образа його товаришів по нещастю, найбільше підігрівається необхідністю безрезультатно доводити очевидне - що куплені по 1500 дол. за квадрат магазини є нерухомістю, а не «малою архітектурною формою». Хоча у згаданих вище договорах оренди чорним по білому написано, що «на земельній ділянці розміщені об’єкти нерухомого майна». І заступник донецького градоначальника Володимир Тарабановський своїм підписом засвідчив, що так воно все і є.

Проте підприємцям, коли дійшло до судів, довелося замовляти відповідну експертизу. Судовий експерт Вадим Ігнатьков, добросовісно вивчивши спірні будівлі, підтвердив: «Досліджувані будівлі… є об’єктами нерухомості. Класифікуються кодом 1230.1 «торгові центри, універмаги, магазини». За його висновком, ця нерухомість, розділена між сотнею підприємців, перебуває в задовільному стані й коштує 33,4 млн. грн.

У цій термінологічній різниці - глибоке підґрунтя: «об’єкт нерухомості» при поверненні землі в муніципальну власність слід у власника викупити, а МАФ можна просто демонтувати й перевезти в інше місце.

Наприклад, при реконструкції вокзалу першу чергу торговельного комплексу, зведену ще в 2003-му, було все-таки знесено, але власник, яким тутешні підприємці вважають Бориса Колеснікова, компенсацію отримав. Щоправда, як уточнив у коментарі DT.UA Олександр Лук’янченко, все-таки не грошима, а земельними ділянками. «Грошима ми нікому нічого не даємо», - запевнив градоначальник. При цьому йому було важко відповісти, що отримають інші торгівці замість втрачених магазинів, сказав тільки, що готується меморандум про порозуміння.

Як заміну цим ділянкам міськрада запропонувала інші - у чистому полі на околиці Донецька, біля нового автовокзалу «Західний». У рішенні сесії, де офіційно сформульовано цю пропозицію, міститься чудовий бюрократичний перл: «У разі згоди… виконати демонтаж (магазинів. - Є.Ш.) у зв’язку із перенесенням на територію, що прилягає до Червоноармійського шосе в Куйбишевському районі». Демонтувати те, що самі ж чиновники в договорі оренди назвали «об’єктом нерухомості»?

Виселення підприємців триває через суди. Господарський суд Донецької області став на бік влади. Окружний адміністративний, не знайшовши доказів того, що цю частину площі справді збиралися реконструювати до Євро-2012, - на бік привокзальних торговців. Оскарження всіх винесених рішень триває. При цьому держвиконавці вже встигли оштрафувати кількох підприємців за невиконання рішення суду й пригрозити перспективою порушення кримінальної справи.

Звернення до вищих керівників країни результатів не дали. Президент Віктор Янукович, якого, до речі, місцеві торгівці одностайно підтримали на виборах, не відповів на жоден лист. Не виявив зацікавленості й прем’єр Микола Азаров. З усіх нардепів, до яких донеччани спрямовували поклики про допомогу, відреагував депутатським запитом до донецької прокуратури тільки Анатолій Гриценко.

Найбільше в цій історії дивує, що зазивали й дякували підприємцям за внесок у благоустрій міста, а тепер виганяють їх одні й ті самі люди - за десять років команда місцевої влади не оновилася ні на йоту.

Неодноразово осміяне передвиборне гасло партії влади стверджує, що розруху, мовляв, подолано, а стабільності нарешті досягнуто. Що змушує вкотре вже нагадати прописні істини: стабільність як упевненість у сьогоднішньому і завтрашньому (а в ідеалі - і післязавтрашньому) дні ґрунтується на непорушності власного економічного фундаменту кожного. Попросту кажучи - на недоторканності власності та капіталів. У країні перманентного переділу, де кожен міцно тримається за своє, щоб не поцупили «під шумок», немає можливості працювати й розвиватися - руки зайняті…