Перший тур

Партійний з’їзд БЮТ пройшов у глибокому підпіллі. Юлія Володимирівна через ряд причин вирішила зневажити чудовим приводом для інформаційної розкрутки. Журналісти, спілкування з якими є одним із «коників» лідера блоку, стали цього разу персонами нон-грата. Це, природно, привернуло увагу — що ж хоче приховати з’їзд об’єднання, яке є одним із фаворитів парламентських виборів? На форумі було прийнято два рішення, що реально впливали на стратегію виборчої кампанії БЮТ. Це рішення про створення блоку з іншими політичними партіями й затвердження виборчого списку із 450 чоловік, де всі прізвища розміщені поки що лише за абеткою. Якби з’їзд був відкритим, він міг би й не перетворитися на відвертий публічний скандал. Серед бютівців виявилося надто багато груп впливу, які не відмовили б собі в задоволенні влаштувати шоу взаємних обвинувачень. Розбірки були марними: адже рішення лідером прийнято. Публічний галас завдав би шкоди єдиному безсумнівному достоїнству списку — його лідеру. Юлія Володимирівна категорично не бажає, щоб скандальний флер і ворожнеча, які підірвали довіру та рейтинг команди Віктора Ющенка, перекочували й у її власну партію. А проблеми всередині команди неминучі, й те, що пішов із фракції Степан Хмара, стало лише першим симптомом. Стара гвардія Тимошенко розчиняється серед неофітів, які зовсім нещодавно входили й до команди Януковича.

Закритий з’їзд уперше дозволив окреслити рамки блоку Тимошенко. Стало ясно, хто може претендувати на включення в остаточний список, чиї шанси вважаються мізерними, а кого там не буде напевно. Крім того, процес формування партійного списку дозволив оцінити структуру управління і характеристики системи БЮТ.

Структура БЮТ принципово відрізняється від конкуруючих проектів і дуже нагадує «Нашу Україну» зразка 2002 року. НСНУ, судячи з усього, розраховує на адміністративний ресурс і автономну технологічну вертикаль, соціалісти й комуністи спираються на розвинений партійний апарат, Партія регіонів — на бізнес-імперію Ахметова з товаришами, Литвин акумулює осколки старої влади в регіонах з допомогою ряду підприємницьких груп. Блок Тимошенко вибудовується на якісно іншій базі — на особистих якостях Юлії Володимирівни, яка заради досягнення прагматичних результатів готова схрещувати найрізноманітніші центри впливу. ЮВТ не любить нудну партійну роботу, завжди прагне перекласти її на когось із довірених осіб, і це одна з причин того, що обласні підрозділи БЮТ перебувають, переважно, у зародковому стані. Примітивна будова партійного апарату змусила Юлію Володимирівну вдатися до допомоги політиків, спроможних надати їй уже готовий політичний і організаційний ресурс. І нині вона зайнята не стільки розвитком партійної структури, скільки координацією роботи тих політичних лідерів, які розгортають заради її підтримки свої власні команди. У Тимошенко немає суворої вертикалі управління і суворої субординації — вона навіть заохочує конкуренцію та полеміку серед супутників на своїй орбіті.

У даний час у виборчий штаб Тимошенко входять Турчинов, Федорчук, Бродський, Губський і Томенко. Бродський залучає до роботи штабу свою команду, передусім, Олега Медведєва і Дмитра Видріна. Головним політичним радником Губського виступає Олександр Задорожний. Ця команда, загалом, досить монолітна, хоча присутність Губського як одного зі штабних командирів, заступника керівника виборчого штабу, куратора юридичного супроводу кампанії, викликає подив у надто наївних громадян.

Те, що пішов Олександр Зінченко, більша частина керівництва БЮТ сприйняла з ентузіазмом. Олександр Олексійович, поки ще людина рейтингова, але в штабі з ним працювати було важко. Не маючи своєї команди, він намагався впливати на серйозні технологічні проекти. Спроба Зінченка одержати величезну квоту в списку для своєї партії, про яку ніхто нічого не знав, а також вимоги підтримати його кандидатуру на мера Києва викликали вибух. Тимошенко ще не розсталася з ідеєю залучити Зінченка до списку, але туди можуть взяти лише його самого, і ніякої квоти не нададуть. А оточення Тимошенко сильно не переживатиме навіть у випадку повного розриву стосунків.

Цікаво, що серйозно впливають на хід виборів у команді Тимошенко ряд її особистих, не штабних радників.

Звичайно, при вивченні структури БЮТ, одним із відкриттів є нинішній статус Михайла Бродського. Він виступає в іпостасі головного піарника, розроблювача стратегії, публічного представника, керівника всіх найгостріших технологічних операцій, куратора цілої низки обласних і міських партійних структур, переговорника з іншими партіями й навіть організатором ресурсної підтримки. Бродський, як людина азартна, не соромиться методів війни з «режимом Ющенка». Саме Михайло Юрійович, наскільки можна судити, доклав руку до того, щоб на святкуванні річниці Майдану народні почуття та емоції стосовно «леді Ю» виражалися особливо бурхливо. Бродський серйозно впливає на розстановку кадрів і формування остаточного партійного списку.

Однак не меншою інтригою є роль у штабі Олександра Волкова. Він створив власну команду радників, вихідців із «Демсоюзу», яку очолює Юрій Левенець. Між Волковим і Бродським розгорнулася настільки жорстока боротьба за вплив на «королеву», що вона вже стала надбанням широкої громадськості. Бродський вважає, що імідж Волкова негативно вплине на репутацію БЮТ, на відміну від власного іміджу Михайла Юрійовича. Проте Тимошенко заохочує апаратну конкуренцію і спокійно ставиться до того, що виборчу кампанію супроводжують два конкуруючі центри. Волков, безумовно, програє у впливі на центральний штаб, звідки його посунув Бродський, але він курирує окремі делікатні напрями роботи й намагається просунути в центральний штаб свою людину — Олексія Логвиненка. Крім того, Волков наразі не може претендувати на будь-які кадрові призначення та на квоту в партсписку. Олександр Михайлович намагався одержати кураторство над рідною Чернігівською областю, проте Михайло Юрійович відправив його курирувати Крим. Волков відстоює прямо протилежні поглядам Бродського плани виборчої стратегії. І різниця не лише в тому, що хтось вірить у соціологію Ірини Бекешкіної, а хтось у методики «Імідж-контролю». Волков виступає супротивником війни з Ющенком. Можливо, бажання мінімізувати його вплив і стало одним з підстав для Бродського порушити питання про відставку. Або я — або він. Тимошенко докладає величезних зусиль, щоб запобігти скандалу у власній команді.

Незабаром партійний з’їзд має розглядати остаточний варіант партійного списку. І перед Юлією Володимирівною знову виникне необхідність робити захід максимально закритим.

Символізувати блоковий статус у керівництві БЮТ стане Василь Онопенко, який, на відміну від Зінченка, для своєї партії не намагається забронювати високі номери в списку, а цілком задовольняється роллю сателіта.

Більш сильні політичні угруповання в БЮТі не вітаються. І це нині повною мірою відчуло на собі керівництво ПРП. ПРПісти намагалися вести переговори на рівних, претендували на квоти як у загальнонаціональному, так і регіональних партійних списках, але створювати п’яту колону й під час і після виборів всередині своєї команди Тимошенко не має наміру. Найшвидше, блок БЮТ-ПРП не відбудеться. Тимошенко висловила готовність прийняти окремих членів партії, але питання про об’єднання двох політичних сил, здається, відпало.

Проте при розгляді питання про місце й значення політичних союзників скандали неминучі.

Об’єднання з «Єдиною Україною» Губського вимагатиме поєднати непоєднане. Губський хоче, щоб його організаційний і ресурсний внесок у кампанію був оцінений гідно, і у свою квоту в прохідній частині списку бажає включити людей, чия політична кар’єра ще більш неоднозначна, ніж його власна — О.Задорожного і С.Осику. Їхні шанси на входження в список у даний час оцінюються дуже високо. У прохідній частині можуть опинитися Василь Хмельницький, Тарієл Васадзе, Олександр Абдуллін і ще цілий ряд інших політиків, які зовсім нещодавно мали репутацію переконаних кучмістів.

Тимошенко від інших політичних лідерів відрізняється дуже глибокою і всебічною професіональною роботою над своїм іміджем. Цікаво, що її нинішня парламентська кампанія багато в чому буде прелюдією і перевіркою її готовності змагатися з Ющенком на президентських виборах 2009 року. І вона будує цю виборчу кампанію, орієнтуючись на далекі цілі. Саме тому Тимошенко не намагатиметься до виборів перетворити БЮТ на єдину команду. Для неї партійний апарат — це лише один із інструментів реалізації більш довгострокових політичних цілей. Киплячий казан БЮТ однаково вже не вдасться загасити — часу для побудови внутрішніх зв’язків уже не залишилося.

Проте Юлія Володимирівна не шкодує часу для організації стратегічних альянсів на післявиборний період. На відміну від Ющенка, їй удалося домогтися деякого прогресу у відносинах із Кремлем, а також у деяких рисах її іміджевого позиціонування — наприклад, у дистанціюванні від радикальних правих партій.

Тимошенко йде на парламентські вибори як здобувач звання лідера держави. Цього року — її перший тур. Він покаже, чи варто брати участь у другому.