ПЕРЕБІЛЬШЕНА ЗАГРОЗА

По обидва боки Атлантики розростається новий скандал. Минуло два місяці після закінчення війни в Іраку, а слідів іракської програми зі створення і зберігання зброї масового ураження не знайдено. Тепер американська і британська громадськість хочуть знати, наскільки чесними були керівники Сполучених Штатів і Великобританії, поширюючи інформацію про запаси ЗМУ, що були в Іраку.

Найгучніші викривальні процеси відбуваються в Америці. Рішення розпочати розгляд з питання про те, чи не перебільшила адміністрація Буша загрозу, що виходила від Іраку, прийняв законодавчий орган країни. Днями глава спеціального комітету сенату з розвідки Пет Робертс підтвердив, що Конгрес має намір з’ясувати, чи не були сфальсифіковані розвіддані для того, щоб виправдати воєнну операцію проти Іраку. Зрозуміло, що будь-які негативні результати такого розгляду можуть завдати серйозної шкоди популярності президента США. Саме тому в адміністрації Джорджа Буша терміново почали пошук козла відпущення. У ролі останнього, зважаючи на все, вирішили використати американську розвідку.

Після того як Пентагон повністю відкинув обвинувачення в тому, що є фальсифікатором даних про зброю масового ураження Саддама Хусейна, ЦРУ стало єдиним органом, на який можна перекласти гнів обуреної громадськості.

Минулого понеділка головний представник демократичної партії в сенатському комітеті із збройних сил Карл Левін виступив із заявою з приводу того, що головне розвідувальне відомство країни навмисно приховало частину даних, що були в нього, від інспекторів ООН, які працювали в Іраку протягом кількох місяців. Левін підкреслив, що якби громадськість знала про приховування даних від інспекторів, то «вимоги продовжувати перевірки в Іраку були б наполегливішими». За спостереженнями журналістів, цей сенатор критикував поведінку спецслужб в іракському конфлікті і раніше, проте вперше він виступив з конкретним і детально обгрунтованим обвинуваченням.

Раніше кілька працівників ЦРУ визнали, що адміністрація США чинила на них певний тиск під час збирання даних і підготовки доповіді щодо іракського збройового арсеналу. В американській пресі з посиланням на неназваного високопоставленого представника ЦРУ з’явилися повідомлення про торішні «багаторазові і незвичні візити» до управління віце-президента США Річарда Чейні, а також керівника його апарату Льюїса Ліббі. Ці візити послужили певними сигналами, що від розвідувального відомства «чекають певного продукту», який би послужив приводом для воєнного вторгнення до Іраку.

Колишні і нинішні працівники розвідки наввипередки стали згадувати про те, що тиск ішов не лише від Чейні, а й від першого заступника міністра оборони США Поля Вулфовіца, а також (правда, у набагато меншій мірі) і від самого директора ЦРУ Джорджа Тенета.

Адміністрація Буша гнівно відкинула ці підозри. Два високопоставлені урядові чиновники — заступник держсекретаря Джон Болтон і заступник міністра оборони Дуглас Файт, коментуючи ці заяви, в один голос категорично спростували чутки стосовно того, що адміністрація чинила тиск на американську розвідку, домагаючись від неї підтасовування даних про збройові арсенали Іраку.

Сам же президент Буш у відповідь на ці обвинувачення ще раз пояснив своє рішення розпочати війну з Іраком необхідністю відповісти на загрозу, що йшла від іракського диктатора. А критиків своїх дій він назвав «ревізіоністами, які бажають переписати історію».

Хоч би як то було, якщо документи, які є в розпорядженні сенаторів, дадуть привід засумніватися в точності розвідувальної інформації ЦРУ, Джорджу Тенеру, директору розвідуправління, доведеться всю вину взяти на себе і залишити свій пост. В іншому разі він поставить під удар самого президента, тому що саме Буш клятвено запевняв сенаторів напередодні війни, що ЦРУ не помилилося, зброя є і він її знайде.

Стосовно інших співучасників воєнної кампанії Вашингтона, то уряди Іспанії та Австралії поспішили заявити: у них своїх розвідок в Іраку не було і вони цілком покладалися на запевняння американського президента. Уряди ж тих країн Центральної Азії, що тією чи іншою мірою підтримали США у війні, вважають за краще відмовчуватися. Адже у них уже точно не було своїх спецслужб в Іраку, і вони пішли на поводі в американців.

Мабуть, виходячи з цих передумов, Білий дім призначив відповідальним за пошуки ЗМУ в Іраку саме директора ЦРУ. За даними американської преси, у розпорядження Джорджа Тенета передається більш як тисяча американських солдатів і цивільних службовців, які марно намагаються знайти в Іраку докази того, що Багдад мав запаси хімічної і бактеріологічної зброї.

Судячи з публікацій в американській пресі, Тенет не дуже зрадів новому дорученню. Директор ЦРУ останніми місяцями подумував про те, щоб залишити свою посаду, і чекав підхожого моменту. Тепер же, отримавши таке завдання, Тенет «піде у відставку або героєм, або офірним козлом».

У Лондоні, так само як і у Вашингтоні, нинішнього тижня розпочате офіційне розслідування, що повинне з’ясувати, чи не ввів уряд в оману парламент країни, намагаючись довести необхідність війни з Іраком. Звісно, у Британії дебати відбуваються у дещо іншому руслі порівняно із США. Тут припускається, що хтось у проміжній ланці інформаційного ланцюга виокремив саме ті оцінки в повідомленнях розвідки, що стали обгрунтуванням необхідності початку воєнної кампанії. Найяскравіший приклад цього — твердження, що іракським військам на повну готовність до застосування хімічної зброї потрібно всього 45 хвилин.

У Британії висновки розслідування також можуть мати серйозні наслідки для престижу прем’єр-міністра Тоні Блера. Правда, скептики вказують на те, що комітет, який проводить розслідування, підпорядкований безпосередньо прем’єру, частина його засідань будуть закритими і висновки розслідування можуть бути піддані урядовій цензурі.

Хотілося б зазначити, що у війні проти тероризму розвідка справді посідає центральне місце. Будь-яке політичне рішення в цій сфері грунтується насамперед на матеріалах, висновках і оцінках «лицарів плаща і кинджала». І якщо напередодні війни в Іраку американська розвідка хоча б частково доповідала політикам те, що вони хотіли почути, виходить, ухвалені лідерами рішення могли бути від початку помилковими.

Фахівцям із розвідки часто не вдасться точно визначити небезпеку, що насувається. Приміром, у часи «холодної війни» могутність Радянського Союзу постійно перебільшувалась. У результаті розвал країни став для багатьох сюрпризом. Один із ветеранів-аналітиків, який багато років віддав служінню своїй країні в рядах ЦРУ, зазначив, що Білий дім часто одержував такий аналіз ситуації, якого він бажав.

Проте, попри всі останні викриття, уряди США і Великобританії два місяці тому і справді вірили в реально існуючу небезпеку. І тому протягом більшої частини війни їхні солдати були змушені потерпати від незручності засобів хімзахисту і підтримувати високу пильність. Заради справедливості слід також відзначити, що Рада Безпеки ООН, хоч і не підтримала воєнну акцію загалом, проте вірила, що режиму Саддама Хусейна є за що відповідати. І навіть проголосувала за те, щоб дати Іраку останній шанс для виконання взятих на себе зобов’язань.