Партія в ГО: як громадські організації за депутатами стежили

Півроку тому в матеріалі «Нервова система суспільства» DT.UA описало плани роботи низки громадських організацій на цю парламентську кампанію. Кампанію завершено. Настав час подивитися, як вони попрацювали, що вийшло з їхніх проектів і яким узагалі може бути реальний вплив цих сил на виборчі кампанії на нинішньому етапі розвитку України. Почнемо з...

«Чесно»

Причина, з якої громадський рух «Чесно» заслужив кілька публікацій в DT.UA та окремий підзаголовок у цьому матеріалі, - новизна ідеї і цікавий спосіб реалізації. Замість традиційного спостереження за виборами пропонувалося проаналізувати політикум на предмет його роботи в минулому. До процесу було залучено 12 великих громадських організацій, 86 аналітиків і понад 500 активістів. Щоб уникнути кривотлумачень, склад і структуру фінансування руху було докладно прописано на їхньому сайті.

У чому полягала робота «Чесно» стосовно цих виборів?

Перший етап - підготовка бази-досьє на всіх чинних парламентаріїв. Кожного з депутатів «пробивали» за шістьма критеріями. Критерії були узгоджені, вивірені й проведені через соцопитування, під час яких у громадян цікавилися, чи вважають вони їх значущими і визначальними для свого волевиявлення. Ними стали:

- причетність до корупційних діянь;

- зміна політичної позиції всупереч волевиявленню виборців (простіше кажучи, тушкізм);

- причетність до порушень прав і свобод людини;

- непрозорість задекларованих капіталів або явна невідповідність декларації рівню життя;

- голосування в парламенті чужими картками або здача своєї;

- прогули більш як чверті засідань парламенту і комітетів.

Про результати цього етапу DT.UA писало в матеріалі «Чеснометрика: добре, але мало». Якщо коротенько: робота, з одного боку, дала свої плоди у вигляді досьє, з іншого - розкрила всі недоліки застосованого підходу. Головним з них виявилася неможливість перевести такий параметр, як «чесність», у конкретні цифри і порахувати рівень невідповідності депутата кожному критерію, не кажучи вже про вироблення єдиної системи їх порівняння. Простіше кажучи: що в людини, яка віддала картку на одне голосування, що в людини, яка здала її партії відразу після присяги, що в людини, поміченої в організації фальсифікації виборів президента 2004 року, - порушено по одному критерію. Якщо не вчитуватися у подробиці досьє, візуально вони ніби однаково нечесні. Оливи у вогонь додала наявність великої кількості кандидатів, кожен з яких «у ганебних справах був, але не помічений»: аналітики руху перевіряли лише надійні джерела, судові вердикти й матеріали ЗМІ з доброю репутацією, тому в низці випадків не могли звинуватити навіть найодіозніших персонажів просто «через брак доказів». А коли дані організації розходяться з громадською думкою, страждає громадська думка про організацію.

Підсумок: база даних «Чеснометра» виявилася, з одного боку, точно складеною, а з іншого - нерепрезентативною. Люди, які роздерибанили кошти обсягом з річний бюджет Молдови, за сумою порушень могли виявитися буцімто «чеснішими» за людей, які перебрали сотню гривень на поїздках за кошти бюджету і/або не читають робочої електронної пошти на сервері Ради (саме туди співробітники «Чесно» надсилали запит про надання декларації про доходи). Зрозуміло, активісти «Чесно» до завершення підрахунку вже розуміли, до чого йдеться. До звітів додавали прохання не сприймати результати у вигляді сухих цифр, які придатні для прямого порівняння одного народного обранця з іншим без читання подробиць досьє. На жаль, цей заклик багато хто не почув. Результат - дуже гостра критика «Чесно» і частковий підрив довіри до результатів першого етапу досліджень. Основна претензія до руху полягала в тому, що при побіжному погляді на результати, де «чесними» виявилися лише два-три депутати (результат кілька раз уточнювався), у багатьох виборців могла виникнути думка: «всі вони одним миром мазані». Що реальності не відповідає - мазані вони все ж таки різним і в різних пропорціях.

Додаткові підстави для підозр на певному етапі дало співробітництво «Чесно» з партією «УДАР», підписання відповідної угоди і виступ Вікторії Сюмар від імені «чесників» на партійному з’їзді «кличковців». Багато хто сприйняв це як сигнал - мовляв, «Чесно» критикує всіх чинних парламентаріїв заради просування «нових сил».

Втім, на другому етапі роботи «Чесно» прошерстило і «нових». У цей період передбачалася перевірка всіх кандидатів на потрапляння в майбутній парламент. З критеріїв було прибрано два останні (як неактуальні для осіб, які раніше не трудилися в парламенті). Сам підхід до подачі даних було переосмислено: на чільне місце ставилися не «найчесніші», а, навпаки, «нечесні», «нечисть», шкала порушень набула градації. З результатами кожен може ознайомитися на сайті руху. Зрозуміло, за рахунок збільшення кількості знизилася точність даних. Але все ж таки, на нашу скромну думку, головною проблемою другого етапу було те, що він висвітлений у медіа трохи слабкіше за перший, і уваги йому було загалом приділено менше.

Завершальним акордом роботи «Чесно» мало стати проведення 22 жовтня форуму, на якому лідери п’яти партійних списків дві години відповідали б на запитання найкращих журналістів та експертів країни. Тут, на жаль, DT.UA змушене зафіксувати провал. Якщо з журналістами та експертами план спрацював - у залі вистачало відомих політологів, соціологів і медійників, то амбіційна спроба зібрати п’ятьох партійних лідерів в одному місці за тиждень до виборів виявилася організаторам не по зубах. Коли Об’єднану опозицію представляв Микола Княжицький, УДАР - Віктор Пинзеник, ПР поперемінно Василь Горбаль і Юрій Мірошниченко, КПУ - порожнє крісло, а від імені «Свободи» сварив організаторів із залу прес-секретар київської організації Олександр Аронець, про що могло їх запитувати зібрання? Це, безумовно, чудові люди, але на даному етапі настільки відтерті від центрів ухвалення рішень, що їхня спроможність говорити «за всю Одесу» надто вже сумнівна.

Загальний підсумок роботи «Чесно» - традиційна для України формула «краще, ніж раніше, гірше, ніж треба». Руху вдалося провести аналіз величезного масиву даних, зібрати досьє на левову частку українського політикуму, добре його структурувати й представити, залучити інформаційних партнерів, донести свої результати до багатьох громадян і навіть сформувати свій упізнаваний бренд у дуже стислий термін.

Руху не вдалося виробити однозначних критеріїв оцінки якості українського політикуму (ідея ще при народженні була утопією), не вдалося ефективно порівняти чесних і нечесних політиків. Не вдалося дати наочну й репрезентативну картину політичного спектра, здатну стати об’єктивним керівництвом до вибору для виборця, який не володіє додатковими знаннями. Не вдалося докричатися до широкої аудиторії і пояснити багатьом з тих, до кого докричалися, як правильно користуватися наведеними даними. В остаточному підсумку не вдалося серйозно вплинути на результати виборів. Частковим успіхом руху можна вважати зняття і заміну кількох кандидатів від Об’єднаної опозиції та УДАРу. Останній, втім, зняв не всіх запропонованих кандидатів, показавши, що всяка демонстрація чесності має свої практичні межі.

Спостерігачі

У період виборів одна з головних функцій ГО - безпосереднє спостереження у виборчкомах. Незалежних організацій, які проводять його широкомасштабно, з самого початку налічувалося три: Комітет виборців України (заявлено було понад 5 тис. спостерігачів), ОПОРА (заявлено було 3725 спостерігачів) і «Спільна справа» (за інформацією лідера руху Олександра Данилюка, 1,5 тис. спостерігачів в офіційному статусі та ще 3,5 тис. у статусі журналістів). Багато в чому їхня робота виявилася схожою: розпочали спостереження ще до виборів, скаржилися на новий закон про вибори та побутову корупцію, в умовах якої мажоритарка перетворюється на архіпелаг порушень, відзначали спотворений принцип формування виборчкомів із масовим представництвом технічних партій. Усі проводили передвиборні лікнепи для виборців, в ОПОРИ і КВУ діяла гаряча лінія. Усім доводилося мати справи з проблемами відмов у реєстрації спостерігачів під приводом «відсутності бланків» чи реєстрації в неправильному статусі - наприклад, як представників неіснуючої партії ОПОРА. Усі зафіксували одні й ті самі масові порушення: виноси бюлетенів, порушення процедури підрахунку голосів, фотографування бюлетенів у кабінках, організоване підвезення виборців до місця проведення голосування та багато іншого. Однак різняться загальні висновки.

Так, КВУ хоча й надав докладний звіт про порушення в день виборів, але заявив у ньому, що «порушення міжнародних стандартів та українського законодавства у цілому не мали системного і масового характеру».

Представники ОПОРИ, навпаки, під час фінальної прес-конференції, присвяченій дню виборів, заявили, що на 9% дільниць порушення були досить серйозними для того, аби припускати зміну результатів виборів, а також відзначили, що, за мірками Венеціанської комісії та європейських стандартів, ці вибори не вважалися б легітимними вже через спосіб формування виборчкомів. Представник організації Олександр Неберикут нарікав, що Виборчий кодекс авторства Юрія Ключковського, розроблений під редакцією спеціалістів Венеціанської комісії та ОБСЄ, лежить у парламенті мертвим капіталом із 2009 року, хоча за наявності політичної волі міг би забезпечити нормальні вибори.

«Спільна справа» взагалі, пославшись на порушення, що спричинили зміну результатів у 35 округах, оголосила вибори недійсними й закликала до безстрокової акції протесту з 3 листопада. Дивним чином це збіглося з вимогами Ю.Тимошенко, викладеними в посланні до керівництва «Батьківщини»…

Окремо зазначимо: нинішнього року ОПОРА перевершила КВУ за присутністю в інформаційному полі, і, мабуть, загальною масштабністю підготовки. Зокрема, організація запустила інтерактивну карту порушень, яка оновлюється в реальному часі, а також провела швидкий статистичний паралельний підрахунок голосів, результати якого, з урахуванням невеликої погрішності, повністю збіглися з даними ЦВК. На жаль, презентували вони його пізно: самі активісти мережі пояснюють це DDoS-атакою на їхній сайт, де містилися бази даних.

Результати

Зрозуміло, були й інші сили. Однак вони часто поступалися вищеназваним за масштабами діяльності чи спеціалізацією. Окремо можна вирізнити рух «Відсіч» із акцією «Помста за розкол країни», під час якої активісти поширювали на виборчих округах чинних депутатів, котрі голосували за «мовний законопроект», інформацію про це їхнє діяння. А також програму Інституту журналістики Сampus 3.0, в рамках якої студенти-журналісти впродовж кількох місяців мали можливість спілкуватися у прямому інтернет-ефірі з представниками всіх політичних сил.

На жаль, зовсім не злетіла описана в попередньому матеріалі «Самоврядна альтернативна мережа» - партією вона так і не стала, а як єдина організація на виборах себе не проявила. Утім, її активістів можна було бачити в багатьох місцях і в багатьох статусах - Єгор Соболєв вів форум «Чесно», Ігор Луценко балотувався в депутати, Вахтанг Кіпіані кілька разів вів вищезгаданий Campus, а невтомна Наталя Соколенко, схоже, була в усіх місцях відразу.

Синергія громадських організацій - мабуть, найоптимістичніша тенденція 2012 року. Ні, робота різних ГО координувалася й до того, але тепер вона набула якогось органічного вигляду, коли всі все знають і всі знають, до кого звертатися у разі якоїсь конкретної потреби. Представники різних організацій були присутні на заходах одне в одного («Чесно» і ОПОРА), користувалися одними й тими самими приміщеннями («Чесно» і Campus), розробляти їхні програми допомагали одні й ті самі експерти, інформаційну підтримку одне одному надавали колективно. Взагалі, система розрізнених органів склалося в тіло, а система розрізнених активістів - у ком’юніті. Це дозволяє почути в тому, що відбувається, нотки оптимізму.

З іншого боку, про успіх будь-якого почину в Україні можна судити за спробами його знищити або використати. Такі спроби стосовно громадських організацій на цих виборах були, але не настільки масові, щоб це свідчило про серйозну стурбованість із боку влади. Так, під брендом «Чесно» у регіонах випускали агітки з чорним піаром, а КВУ, ОПОРА та «Спільна справа» хором скаржилися на відмови в реєстрації спостерігачів і недопуски їх на дільниці. Якщо не брати до уваги одного працівника ОПОРИ, котрий трагічно, проте все-таки випадково, загинув у ДТП в Криму, особливо серйозних подій, пов’язаних із протидією ГО, на цих виборах не було. Хіба таким вважати потрапляння сайта ОПОРИ, разом із сайтами низки опозиціонерів, до списку жертв DDoS-атаки невідомого ботнета, яка призвела до часткової паралізації роботи інтернет-сторінки руху в день виборів.

Відсутність будь-якої, навіть каральної реакції - насправді головний негатив: влада все ще дозволяє собі не помічати ГО і заплющувати очі на їхні спроби протидії. На «Чесно» та їхні рейтинги звернули увагу в основному опозиціонери,- регіонали й комуністи вдали, буцім їх взагалі не існує (поява на форумі представника президента в парламенті Юрія Мірошниченка скидалася, швидше, на його власну ініціативу, ніж на партійне делегування). Результати спостереження КВУ, ОПОРИ та «Спільної справи» побачили багато українців і міжнародні спостерігачі. Зробили висновок, обурилися порушеннями, додали свого розчарування у скарбничку відчуття остаточної делегітимації влади, яке нависнуло над країною. Але це відчуття, взагалі-то, висить ще з останньої зміни Конституції, всі до нього вже майже звикли.

На жаль, громадські організації малоефективні, коли значна частина суспільства або байдужа, або сприймає у процесі вибору лише пайкові критерії. А також коли влада мало стурбована своєю репутацією або достатньою мірою контролює медіаресурс, щоб обмежити радіус поширення їхнього крику. І це, взагалі-то, не їхня вина. Це проблема всього суспільства, всієї системи відносин, яка сформувалася в ньому. Коли всі знають, де і як порушується закон, але мало кому стає сил організовано заперечувати.

P.S. По завершенні форуму «Чесно» всім партійним делегатам було запропоновано підписати декларацію про те, що вони не віддаватимуть свої картки в новому парламенті. Зрозуміло, це не було якимось зобов’язанням, котре має юридичну силу, - просто розпис маркером на велетенському папері під прицілом кількох телекамер.

- Я не буду! - відбивався Юрій Мірошниченко. - Мене партія на це не уповноважувала!

- Підпишіть від себе! - запропонувала йому ведуча заходу Світлана Заліщук.

- Е-е-е... ну навіщо ж! - викрутився депутат. - Адже є Конституція! Вона зобов’язує мене голосувати тільки особисто! Навіщо мені якісь додаткові зобов’язання для того, щоб виконувати Основний Закон?

- Тоді як сталося, що ваша картка голосувала за закон про наклеп під час вашої відсутності? - почувся збоку уїдливий голос всюдисущого Сергія Лещенка.

Представник президента в парламенті несподівано зацікавився конструкцією підлоги.

- Ну... ось тому я й не хочу нічого обіцяти, - заявив він із тим вибачливим виглядом, який у нього завжди виходив набагато краще, ніж у більшості однопартійців. - Просто щоб потім не було соромно...

Виявляється, соромно ще буває. Що ж, це серйозне втішання.