ПАРЛАМЕНТСЬКІ ВИБОРИ У ФРАНЦІЇ МОЖУТЬ ВИЯВИТИСЯ... ДАРЕМНИМИ

9 червня відбудеться перший тур парламентських виборів у Франції. Нинішнього року вони заплановані відразу після президентських. Ключове питання, що постає у зв’язку з виборами: чи зможе президент Жак Ширак забезпечити собі в Національній Асамблеї ідеологічно співзвучну праву більшість.

«Якобінська диктатура застаріла» — з такими плакатами виходили на демонстрацію ліві відразу після перемоги Жака Ширака на президентських виборах. Під якобінською диктатурою, в переносному, на щастя, сенсі, розумілася жорстко централізована модель державної влади з сильним президентом на чолі. Частина лівих партій вимагає розширення повноважень парламенту і, відповідно, зменшення маржі особистої влади президента.

«У Франції занадто багато бюрократів, це остання радянська республіка», — заявив лідер партії «Демократична Енергія», колишній керівник агентства «Ер Франс» Крістіан Бланк. Паралелізми з радянським ладом він вбачає в тому, що більшість французьких депутатів — колишні функціонери і державні чиновники, а зовсім не автентичні слюсарі, садівники та шкільні вчителі, інтереси яких ці депутати покликані представляти і захищати.

Прірва між благополучним бюрократом і народом стала причиною зростання популярності екстремістів — як ультраправих, так і ультралівих. За прогнозами соціологів, Національний фронт Ле Пена може взяти до 16 % голосів у Національній Асамблеї. І це попри те, що виборча система Франції, в принципі, передбачає серйозне страхування проти приходу в парламент команди Ле Пена. Зокрема, при 15% голосів на президентських виборах 1995 року Національний фронт не мав у парламенті жодного депутата.

Чому так виходить? У першому турі перемагають лише ті, хто набрав 51 і більше відсотків голосів. Округів, де Нацфронт набирає абсолютну більшість, останні президентські вибори виявили небагато, а попередні — жодного. В другому турі перемагає власник простої більшості голосів — і тут традиційно всі об’єднуються проти ультранаціоналістів. На сьогодні практично всі впливові політичні структури вже заявили про неприпустимість блокування з Ле Пеном.

За два тижні до виборів соціологи прогнозують правим 41—55%, ультралівим — до 5%, соцпартії — близько 26%, 4—7% — комуністам, 6% — зеленим. Прогнози можуть виявитися неточними, у цьому всіх переконав несподіваний вихід у другий тур президентських виборів Жана-Марі Ле Пена — жодна соціологічна структура цього не передбачила. Нинішні прогнози обережні, вони відкривають дві майже однакові (з незначною перевагою шансів у правих) можливості: або впевнений прихід до влади правих, або відновлення системи «правий президент — лівий прем’єр».

Після того, як на президентських виборах лівим не вдалося потрапити навіть у другий тур, прагнення політичного реваншу набуває для них особливого сенсу. Якщо лівим вдасться відігратися, а в новій Національній Асамблеї соціалісти, зелені, комуністи та деякі ультраліві об’єднання наберуть сукупну більшість, Жак Ширак буде змушений призначити лівого прем’єр-міністра, — така політична традиція Франції. На це місце відкрито приміряється Франсуа Оланд — лідер партії соціалістів. Проте сьогодні прогнози не дають йому серйозних шансів на крісло прем’єра.

Якщо в новій нижній палаті французького парламенту таки сформується ліва більшість, Франція повернеться до ситуації, що існувала п’ять років поспіль: правий президент — лівий прем’єр. Це означає, що президент і прем’єр збирають кожен у своєму палаці збори окремо, що дискусії з кожної гострої теми просуваються понад силу, тому що дві голови нації впевнено дивляться в різні боки... Якщо ліві візьмуть реванш, виявиться, що президентські вибори відбулися даремно, тому що вони нічого не змінили в політичній практиці.

Тому вся виборча кампанія правих побудована на пропаганді співзвучності президента і прем’єра. Оточення Ширака ще в період між двома турами президентських виборів, тобто наприкінці квітня, ініціювало створення нового союзу правих сил — Союзу за пропрезидентську більшість.

Партії Ширака «Об’єднання на підтримку Республіки» вдалося втягти у свою орбіту кілька невеликих правих партій — Республіканську, Ліберальну... Але лідер великого правоцентристського Союзу за французьку демократію Франсуа Байру категорично відмовився приєднуватися до нової структури. «Мені ця ідея чимось нагадує єдину політичну силу Радянського Союзу — КПРС», — іронізує він. Єдності великих правих не вийшло, отже, у лівих є реальні шанси на прорив.

Друга ключова тема виборчої кампанії групи підтримки Ширака — це безпека громадян. Телебачення рябіє сюжетами про вуличну злочинність і затримання зловмисників. Новий міністр внутрішніх справ Ніколя Саркозі вже пообіцяв шість мільярдів євро на зміцнення поліції і правосуддя. «Ми відновимо авторитет влади у кварталах з високою злочинністю, знайдемо управу на терористів та нелегальних іммігрантів, зміцнимо правосуддя», — обіцяє з передвиборних плакатів Саркозі.

У принципі, експлуатуючи тему безпеки, а простіше кажучи — страх численних громадян за своє життя, майно і здоров’я, Союз за пропрезидентську більшість намагається переманити під свої прапори традиційний електорат Ле Пена. Складно передбачити, чи вдасться маневр цього разу: на президентських виборах він не спрацював, бо в першому і другому турах за лідера Національного Фронту проголосувала однакова кількість виборців.

Нарешті, новий прем’єр-міністр Жан-П’єр Рафарен також є елементом виборчої кампанії. В Єлисейському палаці чітко почули критику «застарілої надміру централізованої моделі». Тому новий прем’єр покликаний із глибинки, і не перестає це підкреслювати. «Я — людина з народу, я — середній француз», — по кілька разів на день повторює Рафарен. І далі розвиває тему децентралізації, за яку обов’язково візьмуться праві, якщо наберуть необхідну більшість.

Конкурс обіцянок, запущений удруге на рік, може не цілком вдатися. Соціологи попереджають, що явка на парламентські вибори може бути дуже низькою. Багато хто не вірить, що ці вибори здатні щось істотно змінити в країні.